logo
Nosik_Zagalna_chastina

Вирішення земельних спорів землевласників і зем­лекористувачів.

Вирішення земе­льних спорів - один із способів захисту прав і законних інтересів

Земельні спори - це спори, що вини­кають між фізичними або юридичними особами з приводу володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває в них на праві власності чи користування, і які вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Земельні спори можуть бути класифіковані на: спори, що виника­ють з приводу надання земельної ділянки; спори, що виникають під час здійснення права користування земельною ділянкою; спори, що виникають при вилученні земельної ділянки; земельні спори, що ви­никають з негаторних позовів; спори, що виникають у зв'язку із земе­льно-планувальними роботами; спори з приводу відшкодування збит­ків, заподіяних у ході здійснення земельних правовідносин.

Залежно від порядку розгляду земельні спори поділяються на судо­ві та адміністративні.

Вирішення земельних спорів - це правовідносини, урегульовані но­рмами земельного, цивільного, цивільно-процесуального, господарсь­ко-процесуального та адміністративно-процесуального права.

Суб'єкти правовідносин у сфері розгляду земельних спорів за ме­тою та функціональним призначенням можуть бути поділені на три групи. Перша група - суб'єкти, безпосередньо заінтересовані у вирі­шенні спору (заявник/позивач та відповідач або відповідним чином уповноважені ними представники). Друга група - суб'єкти, наділені повноваженнями щодо вирішення спору: суд, органи виконавчої вла­ди з питань земельних ресурсів та органи місцевого самоврядування (даний перелік є вичерпним). До третьої групи належать суб'єкти, безпосередньо не заінтересовані в розгляді спору, але їхня участь не­обхідна для розгляду справи (експерти, свідки тощо).

П. 1 ст. 158 ЗК України містить вичерпний перелік органів, які ком­петентні розглядати земельні спори. Це - суди, органи місцевого само­врядування, органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Судовий розгляд земельних спорів здійснюється через систему судів загальної юрисдикції: місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України, (ст. 20 Закону України "Про судоустрій").

Норми ЗК України наділяють повноваженнями щодо вирішення земельних спорів обласні ради (п. "з" ст. 8), Київську та Севастополь­ську міські ради (п. "л" ст. 9), районні ради (п. "е" ст. 10), сільські, се­лищні й міські ради (п. "й" ст. 12). Щодо районних рад у містах, то згідно зі ст. 11 ЗК України повноваження щодо вирішення земельних спорів може бути надано їм міськими радами.

Центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресур­сів є Державний комітет із земельних ресурсів України (далі Держко­мзем), положення про яке затверджено постановою КМ України № 224 від 19 березня 2008 р.

Отже, чинним ЗК України передбачено як судовий, тобто розгляд земельного спору відповідною судовою інстанцією, так і позасудовий (адміністративний) порядок вирішення земельних спорів органами мі­сцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земе­льних ресурсів. ЗК України визначає коло земельних спорів, які мо­жуть бути передані на розгляд в адміністративному порядку. У разі не­згоди з рішенням зазначеного органу за заявником залишається право звернутися до суду, яке закріплено в ст. 124 Конституції України.

З метою захисту права власності на землю та забезпечення стабі­льності адміністративно-територіального устрою в п. 2 ст. 158 ЗК України визначено спори, які повинні розглядатися виключно судом. Це, по-перше, земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, та спори щодо розмежування територій сіл, селищ, районів та областей);

Таким чином, судом розглядаються: 1) виключно йому підвідомчі спори; 2) скарги на рішення, прийняті в позасудовому порядку; 3) зе­мельні спори, підвідомчі органам місцевого самоврядування, але сто­рони безпосередньо звернулися до суду; 4) земельні спори, підвідомчі органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів, але сторони також звернулися безпосередньо до суду; 5) майнові спори, пов'язані із земельними відносинами. Це, зокрема, спори, які містять вимоги про відшкодування збитків, заподіяних вилученням чи викупом земе­льної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних по­треб, вимоги щодо відшкодування збитків, заподіяних неправомір­ним зайняттям земельної ділянки, її забрудненням, псуванням або вчиненням інших порушень прав власників земельних ділянок чи зе­млекористувачів тощо.

Спори, зазначені в п. 1, 3-5 ст. 158 ЗК України, розглядаються су­дом у позовному провадженні відповідно до вимог Цивільного проце­суального кодексу (надалі ЦПК України) або Господарсько-процесу­ального кодексу (ГПК України). Спори, зазначені в п. 2, розглядають­ся судом у провадженні по справах адміністративного судочинства відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України).

П. З ст. 158 ЗК України визначає повноваження органів місцевого самоврядування щодо вирішення земельних спорів. Такими повно­важеннями згідно з п. "й" ст. 12 ЗК України наділені сільські, селищні, міські ради.

Обсяг і межі повноважень районних рад у містах та їхніх виконав­чих органів у сфері земельних відносин (у тому числі щодо вирішення земельних спорів) визначаються відповідними міськими радами за узгодженням з районними радами в містах з урахуванням загально­міських інтересів та колективних потреб територіальних громад ра­йонів у містах. Зазначене положення п. З ст. 41 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" дублює ст. 11 чинного ЗК України.

Радам усіх рівнів підвідомчі земельні спори, що виникають у ме­жах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності чи в користуванні громадян, та додержання правил добросусідства. Повноваження щодо розгляду спорів про розмежування меж районів у містах згідно з п. З ст. 158 ЗК України належить місь­кій раді міста з районним поділом.

Органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів підвідомчі земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, обмежень у використанні земель і земельних сервітутів.

Слід зауважити, що спори щодо встановлення земельного сервітуту підвідомчі виключно суду, а будь-які спори, що виникають з приводу вже встановленого сервітуту, розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Згідно з п. 1 ст. 161 ЗК України оскарження рішення органу місце­вого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у суді призупиняє його виконання.

Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самовря­дування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів є позасудовим порядком вирішення спорів, для якого характерні такі стадії: 1) порушення позасудового провадження, 2) підготовка до роз­гляду, 3) розгляд і вирішення спору по суті та винесення рішення, 4) оскарження рішення, 5) виконання рішення.

Щодо прав і обов'язків сторін при розгляді земельних спорів слід відмітити таке. Аналіз ст. 160 ЗК України свідчить, що перелік прав, зазначених у ній, поширюється на сторони земельних спорів при їх­ньому розгляді як судами, так і органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Розгляд земельних спорів судом у межах цивільного процесу відбу­вається в порядку позовного, наказного та окремого провадження. Зокрема, згідно зі ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із земель­них правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ прово­диться за правилами іншого судочинства (напр., розгляд адміністра­тивними судами справ адміністративної юрисдикції).

Перелік прав, передбачених ст. 160 ЗК України, має відповідати переліку прав, якими наділені сторони цивільного та адміністратив­ного процесу. Однак обсяг прав, наданих сторонам ЦПК України, ГПК України та КАС України, є ширшим за ті, які передбачені ст. 160 ЗК України. Таке становище суперечить положенням ЦПК України, зок­рема ст. 31, ст. 22 ГПК України та ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими сторони мають рівні процесуа­льні права та обов'язки.

У разі розгляду земельного спору органами виконавчої влади з пи­тань земельних ресурсів чи органами місцевого самоврядування за­значена неузгодженість не спостерігається, оскільки порядок розгляду земельних спорів органами виконавчої влади з питань земельних ре­сурсів на законодавчому рівні взагалі не врегульований, а Закон Укра­їни "Про місцеве самоврядування в Україні" не визначає права сторін при розгляді земельних спорів органами місцевого самоврядування.

Матеріалами щодо спору вважаються докази, які мають значення для вирішення земельного спору, надані сторонами або виявлені чи витребувані компетентним органом, який вирішує спір. Порядок ознайомлення сторін із матеріалами спору законодавством не визна­чений. Згідно зі ст. 160 ЗК України сторони мають можливість зна­йомитися з ними в ході засідання чи заявивши клопотання про озна­йомлення з матеріалами спору.

Порядок оскарження рішення щодо земельного спору залежить від того, який орган розглядав цей спір і виніс щодо нього рішення. Якщо спір розглядався судом в порядку цивільного судочинства, то сторо­на, яка не погоджується з прийнятим рішенням, має право протягом десяти днів із дня проголошення рішення подати заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п'яти днів із дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів пі­сля подання заяви про апеляційне оскарження (ст. 294 ЦПК України).

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, надані пі­сля закінчення визначених строків, установлених ст. 294 ЦПК Украї­ни, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою осо­би, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляє ухвала.

Рішення щодо земельного спору, прийняте органами місцевого самоврядування або органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів, може бути оскаржено до адміністративного суду або до вищого органу.

Згідно з п. 1 ст. 160 ЗК України рішення відповідних органів вико­навчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого само­врядування набирає чинності з моменту його прийняття. У даному випадку практична значущість провадження з позасудового розв'я­зання земельних спорів полягає в тому, що відбувається реалізація матеріальних норм земельного права.

Чинним ЗК України передбачено, що оскарження рішень органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування в суді призупиняє їхнє виконання.

Призупинення виконання рішень при їхньому оскарженні до суду є новим положенням у земельному законодавстві України.

Стадія виконання рішення щодо земельного спору пов'язана із здійсненням органом, який прийняв це рішення, таких дій, які забез­печували б фактичне відновлення порушених прав і законних інтере­сів власників землі, землекористувачів, орендарів землі. Отже, прова­дження з розв'язання земельних спорів не закінчується винесенням рішення і набуттям чинності, а продовжується у формі виконання рішення, що становить самостійну стадію.

Чинним ЗК України стадія виконання рішення не врегульована. Лише п. 4 ст. 159 ЗК України передбачено, що порядок виконання рішення має визначатися в самому рішенні, яке приймається орга­ном місцевого самоврядування або органом виконавчої влади з пи­тань земельних ресурсів. Однак слід зазначити, що порядок виконан­ня рішення має бути врегульований нормами ЗК України.

Правове регулювання стадії виконання рішень по земельних спо­рах здійснюється згідно з нормами Закону України "Про виконавче провадження".