Співвідношення та взаємодія земельного права з іншими галузями правової системи України

Формування наці­ональної правової сис­теми України на фоні Європейських інтег­раційних процесів потребує розв'язання існуючих проблем що­до стану і перспектив розвитку земельного права України з огляду особливості землі як об'єкта земельних правовідносин.

Для теорії та юридичної практики актуальними є проблеми спів­відношення приватного і публічного права в регулюванні земельних відносин у сучасних умовах.

З поступовою ліквідацією монополії права державної власності на землю, запровадженням приватної та інших форм власності на землю в юридичній науці триває дискусія з приводу того, нормами якого права мають регулюватися відносини власності на землю, і як це впливатиме на розвиток правової системи з позиції їхньої структури, змісту, принципів і методів правового регулювання в умовах адаптації українського законодавства до законодавства Європейського Союзу.

Зокрема, у наукових джерелах пропонуються і висловлюються різні погляди, ідеї на вирішення цих питань: а) ЗК України, ВК України, АК України мають бути законами приватного права і для цього треба ма­ти єдиний Цивільний кодекс, розрахований на регулювання всіх відносин громадянського суспільства; б) у сучасних умовах земельні від­носини розпалися на регульовані цивільним і адміністративним пра­вом, тому підстави для визнання земельного права як самостійної га­лузі права перестали існувати; в) особливості землі як об'єкта право­відносин вимагають проведення розмежування норм земельного і ци­вільного законодавства як спеціального і загального, а не включення земельних відносин до предмета цивільного, конституційного чи адмі­ністративного права; г) доктриною цивільного права України, яка ві­дображена в ЦК України, передбачається регулювання всіх відносин власності, у тому числі й на землю, нормами цивільного законодавства.

Кожна з наведених точок зору щодо проблеми співвідношення цивільного законодавства із земельним, природоресурсним та еколо­гічним заслуговує на увагу і має переважно дискусійний характер. Водночас спільним для наведених вище наукових ідей, поглядів, су­джень різних учених можна вважати те, що в доктрині цивільного права, і в земельно-еколого-правовій науці не заперечується той факт, що в сучасних умовах відбулася зміна суті й характеру земе­льних, природоресурсних та екологічних суспільних відносин з ви­ключно публічних на приватно-публічні, що зумовлює необхідність розробки адекватного механізму їхнього правого регулювання з ви­користанням елементів, принципів, методів приватного права від­повідно до Конституції України.

Як відомо, у правовій державі найвищу юридичну силу має лише Конституція України, відповідно до якої приймаються інші законода­вчі та нормативно-правові акти з питань регулювання цивільних, зе­мельних, природоресурсних, природоохоронних правовідносин. Тому вбачається, що при розв'язанні проблем співвідношення і взаємодії цивільного, земельного, природоресурсного та екологічного законо­давства не може йтись про пріоритетність одних норм над іншими, оскільки особливості землі як об'єкта правовідносин зумовлює засто­сування таких норм і методів правового регулювання, які в сукупнос­ті своїй забезпечуватимуть реалізацію суб'єктами їхніх прав на землю, захист їхніх законних інтересів відповідно до Конституції України.

Реформування земельних відносин шляхом запровадження прива­тної та інших форм власності на землю призводить до поступової трансформації земельних, природоресурсних і екологічних правовід­носин у самостійний вид земельних, природоресурсних і екологічних відносин приватно-публічного характеру, що об'єктивно зумовлює не­обхідність у перегляді традиційних і стереотипних доктринальних

ідей, поглядів, концепцій на проблеми співвідношення і взаємодії ци­вільного, земельного, природоресурсного та екологічного законодав­ства, до розробки і впровадження у практику законотворення і правозастосування нових юридичних моделей правового регулювання майнових, земельних, природоресурсних, екологічних відносин шля­хом реалізації норм, принципів, методів і механізму приватного і пуб­лічного права з метою забезпечення приватних і публічних інтересів у сфері використання та охорони землі, а також інших природних ре­сурсів, забезпечення сприятливого для людського життя навколиш­нього природного середовища.

Відмова від монополії державної власності на землю в сучасних умо­вах змінює межі втручання держави та органів місцевого самовряду­вання в регулювання земельних відносин, зумовлює з'ясування суті й характеру державного і самоврядного регулювання відносин власності на землю в ринкових умовах. Адже без виваженого впливу держави та органів місцевого самоврядування на регулювання відносин власності на землю, використання і охорони земель неможливо провести соціаль­но справедливий розподіл і перерозподіл земель, забезпечити належний рівень обліку кількості та якості земель, а також реєстрацію прав на зе­млю і мати об'єктивну інформацію про правовий режим земель, створи­ти належні юридичні гарантії захисту прав власників землі й землеко­ристувачів при вирішенні земельних спорів тощо.

Застосування норм і методів публічного права до регулювання земе­льних відносин не перетворює останніх в адміністративні, конститу­ційні чи інші правовідносини. Застосування норм Основного закону до регулювання суспільних відносин з приводу землі не змінює суті й ха­рактеру об'єктивно виникаючих земельних правовідносин як предмета земельного права. Норми, принципи, методи конституційного, адмініс­тративного, фінансового та інших галузей публічного права не замі­нюють основних правових засад і способів регулювання земельних відносин нормами земельного законодавства і самостійної галузі - зе­мельного права, а допомагають забезпечувати оптимальне співвідно­шення публічних і приватних інтересів у процесі здійснення прав на землю в Україні. Адже одних норм Конституції України, які хоч і мають пряму дію, недостатньо для того, щоб вирішити конкретні питання щодо права власності на землю, планування і розвитку територій, про­ведення грошової оцінки земель, ведення земельного кадастру та сис­теми реєстрації права на землю тощо. Земельні відносини, які в сучас­них умовах набувають характеру публічно-приватних, тісно переплітаються з конституційними та іншими публічними відносинами, що не саке не впливати на їхнє правове регулювання.

Саме через призму співвідношення і взаємодії публічних і приватних інтересів і потреб у використанні землі необхідно визначати роль земельного права в національній правовій системі й серед таких її галузей, як аграрне, господарське, фінансове, містобудівне, міжнародне, кримінальне право та інших галузей права.

РОЗДІЛ 2 ЕВОЛЮЦІЯ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Об'єктивні і суб'єктивні передумови формування земельного права України

Формування та поступальний розвиток земельного права України детерміновано об'єктивними та суб'єктивними перемовами, що склалися в українському сус­пільстві на межі ХХ-ХХІ ст., і поєднуються, по перше, з реалізацією права української нації на самовизначення та утворенням в 1991 р. самостійної, незалежної, демократичної, правової держави - Україна; по-друге, з реформування земельних відносин, оскільки ще за рік до вказаної історичної події Верховна Рада УРСР у постанові "Про земе­льну реформу" від 18 грудня 1990 р. всю землю оголосила об'єктом земельної реформи; по-третє, розробкою і прийняттям нових законів та інших нормативних актів з питань регулювання земельних відно­син на нових засадах; по-четверте, активізацією наукових досліджень у сфері здійснення прав на землю, використання та охорони землі.

Вирішення комплексу важливих питань і проблем, пов'язаних з використанням землі та реалізацією права власності народу на зем­лю, має здійснюватися з огляду на особливі географічні, історичні, політичні, економічні, екологічні, демографічні, юридичні, культурні, геополітичні та інші особливості України. Водночас загальна законо­мірність проведення земельних реформ у будь-якій країні зводиться до необхідності забезпечення реалізації основних функцій, що об'єк­тивно виконує Земля в природі, економіці, суспільстві. Тому рефор­мування земельних відносин передбачає проведення комплексу інституційно-функціональних, економічних, соціальних, правових, еко­логічних та інших заходів, спрямованих на становлення нових за змі­стом і характером суспільних відносин, пов'язаних з використанням землі, розробку адекватної юридичної моделі регулювання земельних відносин на основі права власності народу на землю. При цьому побу­дова нової структури суспільних земельних відносин в Україні має ба­зуватися на дії об'єктивних законів природи, економіки, суспільства.

Серед багатьох суб'єктивних чинників, що безпосередньо вплива­ють на стан правового регулювання відносин у сфері здійснення права власності на землю українського народу, утвердження в Укра­їні нового земельного ладу, можна назвати такі: право, законодавст­во, ефективно діюча система державного і самоврядного регулю­вання земельних відносин, які повинні бути адекватними конкрет­ним історичним та іншим умовам розвитку суспільства на території нашої держави.

Саме через призму законів можна проаналізувати основні тенден­ції, перешкоди, помилки і перспективи в регулюванні земельних та органічно поєднаних з ними інших відносин як в Україні, так і в ко­жній окремо взятій Європейській державі, на які сьогодні орієнтова­на правова система нашої держави.

Тому своєчасне прийняття законів дозволяє ефективно забезпечу­вати регулювання суспільних відносин, тоді як їхня відсутність, або ж неузгодженість прийнятих у різний час нормативно-правових актів гальмує розвиток правовідносин не лише у сфері використання землі як об'єкта права власності українського народу, а й у будь-якій суспі­льній діяльності.