logo
Nosik_Zagalna_chastina

Система і структура земельного права України

Земельне право як самостійна галузь права є складовою національної право­вої системи і спів­відноситься з нею як окреме і загальне.

У системно-струк­турному виразі земельне право України необхідно розглядати як внутрішню будову його складових елементів - норм права, які об'єктивно детерміновані одно­рідними суспільними земельними відносинами, науково і логічно роз­поділені в окремі узгоджені правові інститути, що можуть бути згрупо- зані в окремі частини, з яких складається цілісна система земельного права України як галузі права. Це означає, що система земельного права складається з таких структурних елементів: а) норм права; б) ін­ститутів права, які можуть мати свої різновиди; в) частин галузі права.

Сучасна система земельного права характеризується такими озна­ками: а) через незавершеність земельної реформи має перехідний ха­рактер, оскільки одні норми земельного права забезпечують рефор­маційні перетворення і припиняють свою дію, інші - утверджують озий земельний лад; б) вона детермінована об'єктивними суспільни­ми відносинами щодо використання землі як об'єкта права власності українського народу і основного національного багатства, що перебу­ває під особливою охороною держави; в) складається з неоднакових за змістом і обсягом структурних елементів, що логічно об'єднані за функціональною спрямованістю - це права на землю, правовий ре­жим земель, державне регулювання земельних відносин тощо; г) ор­ганічно поєднується із системою земельного законодавства; д) взає­модіє із системою правозастосування у сфері земельних відносин; е) поєднується із системою земельного права як наукового явища і як навчальною дисципліною; є) взаємодіє з іншими галузями національ­ної правової системи.

У земельному праві України правові норми поділяються на загаль­ні. що поширюються на регулювання всього комплексу земельних зідносин, а також спеціальні, спрямовані на регулювання окремих видів земельних відносин. Це дає підстави об'єднувати відповідно правові норми в загальні інститути земельного права, які становлять його загальну частину, та особливі, які об'єднуються в особливу час­тину земельного права.

У теорії земельного права по-різному визначають структуру і назву інститутів загальної частини. Враховуючи види, суть і характер сучас­них земельних відносин, використовуючи наявні висновки і рекомен­дації науки земельного права, структуру загальної частини системи земельного права доцільно вибудувати із таких основних інститутів, як: джерела земельного права; правовий режим земель в Україні; пра­ва на землю в Україні; право власності на землю в Україні; права на користування землею в Україні; обов'язки власників землі й землеко­ристувачів; гарантії прав на землю в Україні; земельні правовідносини в Україні; регулювання земельних відносин органами державної влади та місцевого самоврядування в Україні; функції органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері регулювання земельних правовідносин; юридична відповідальність у земельному праві.

Щодо особливої частини земельного права України, то в науці зе­мельного права стає загальновизнаним, що правові норми мають об'­єднуватися в окремі правові інститути, у яких визначається специфі­ка правового режиму земель окремих категорій і закріплюються особ­ливості правового регулювання земельних відносин щодо кожної ка­тегорії земель. Тому вбачається за доцільне визначити структуру осо­бливої частини системи земельного права України за такими право­вими інститутами: правовий режим сільськогосподарських земель; правовий режим земель лісогосподарського призначення; правовий режим земель водного фонду; правовий режим земель сіл, селищ, міст; правовий режим земель спеціального несільськогосподарського призначення; правовий режим земель природоохоронного призна­чення; правовий режим земель рекреаційного призначення; правовий режим земель оздоровчого призначення; правовий режим земель історико-культурного призначення.

Система земельного права України не є тотожною системі земель­ного законодавства, яке є зовнішньою формою виразу правових норм і має свою внутрішню цілісну структуру, яка складається з Конститу­ції України, законів та інших законодавчих актів, підзаконних нормативно-правових актів, локальних нормативно-правових актів міс­цевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань регулювання земельних відносин.

Водночас система земельного законодавства забезпечує функціо­нування системи земельного права з метою утвердження законності та правопорядку у сфері земельних відносин.

Система земельного права України має бути науково обґрунтова­ною, що досягається завдяки науковим дослідженням у галузі право­вого регулювання суспільних земельних відносин.

У правовій науці України земельне право визнається як окрема га­лузь науково-дослідної діяльності, що має свою мету, об'єкт, предмет і напрями дослідження у сфері земельних правовідносин.

Зокрема, об'єктами наукових досліджень у галузі земельного права є суспільні й правові тенденції, явища, відносини, що виникають у сфері здійснення прав на землю, використання й охорони землі, дер­жавного та самоврядного регулювання земельних відносин, захисту прав на землю. Предмет наукового пошуку у сфері земельного права становлять методологічні, науково-теоретичні основи взаємодії землі, людини, природи та їхнє нормативне вираження в джерелах земель­ного права; норми та джерела земельного права; конституційні заса­ди використання землі; теоретичні й практичні проблеми здійснення прав на землю; механізм правового регулювання земельних відносин; правовий режим земель; державне та самоврядне регулювання земе­льних відносин; застосування норм і принципів земельного права до регулювання земельних і поєднаних з ними інших суспільних відно­син; захист земельних прав; правове забезпечення земельного ладу в Україні. Відповідно до об'єктів і предмета дослідження визначаються основні напрями наукового пошуку.

Вивчення земельного права України здійснюється в межах навча­льної дисципліни - земельне право України, яка є обов'язковою для викладання у вищих навчальних юридичних закладах для одержання кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціаліста і магістра права. Як навчальна дисципліна земельне право не обмежується лише пізнан­ням основних елементів системи земельного права як самостійної га­лузі права, а й включає в себе вивчення студентами історико-правових, методологічних, теоретичних основ і практичних питань у сфері земельних відносин. Предмет і система земельного права Украї­ни як навчальної дисципліни є зазвичай значно ширшими від предме­та та системи земельного права як галузі національної правової систе­ми, оскільки включає в себе такі теми, які дозволяють розкривати іс­торичні, економічні, соціальні, методологічні та інші особливості пра­вового регулювання земельних відносин, передбачає проведення порі­вняльного аналізу елементів системи земельного права іншими галузя­ми національної правової системи, а також з правовими системами інших держав та ЄС в умовах глобалізації суспільних процесів і явищ.

З урахуванням сказаного в теорії земельного права прийнято вирі­зняти три частини в системі земельного права як навчальної дисцип­ліни; а) загальну; б) спеціальну; в) компаративну.

У загальній частині розглядаються поняття, предмет, система, ме­тоди, принципи, функції, система, структура земельного права, спів­відношення і взаємодія земельного права з іншими галузями націона­льної правової системи, історія розвитку земельного права, джерела земельного права, земельно-правові норми і земельні правовідносини та інші питання, які відтворюють основні складові загальної частини системи земельного права як самостійної галузі права.

Спеціальна частина присвячена вивченню правового режиму зе­мель окремих категорій, особливостям здійснення прав на земельні ділянки на землях різних категорій тощо.

Компаративна частина включає в себе теми, у яких проводиться порівняльний аналіз правового регулювання земельних відносин в Україні та в зарубіжних державах з різними правовими системами.