Глава 4 Договірне право

Conventio facit Legem - договір створює право.

«У галузі цивільного права,- писав С. В. Пахман,- величезну роль відіграє принцип приватної автономії», тобто право визнача­ти свої відносини з іншою особою. Воно проявляється у кожному розпорядженні особи, незалежно від того, чи є воно односторон­нім чи двостороннім, і визнається ніби сурогатом закону.¹

Чи можна договір назвати нормативним правовим актом?

П ахман С. В. О значений договора в области гражданскогго права. ° кн.: Антологія української юридичної думки. Т. 6. Цивільне право / *і ред. Ю. С. Шемшученка.- К., 2003.- С. 181.

Семен Вікентійович Пахман, син одеського професора римського пра­ва, народився в Одесі 27 квітня 1825 р.

Закінчив юридичний факультет Московського університету, працю­вав професором у Казанському, Харківському (1859-1866 pp.), Санкт-^етербурзькому університетах. Працював у комісіях зі створення но-^го російського цивільного уложення. Один із основних авторів вексельного статуту 1902 р. Помер 29 листопада 1910 року у Санкт-^иетербурзі.

71

оаво

Українське ии«іпии„,

На це запитання дається заперечна відповідь. Хоча колектив­ний договір у трудовому праві таким актом уже називають. Але чи це заперечення є достатньо обґрунтованим? Адже договір - ц_е також мірило свободи і обов'язку, щоправда, лише для двох. Ц_я остання обставина не може заперечити правотворчої суті договору, а отже, і його нормативного правового характеру, хоча і з обме­женою сферою дії.

Фетишизація закону у житті людини, яка тривала протягом усього радянського періоду нашої історії, призвела до недооціню­вання ролі договору як регулятора цивільних відносин. І хоча за статтею 4 ЦК 1963 р. цивільні права та обов'язки могли виникнути також із договорів, які не були передбачені законом, але йому не, суперечили, ця норма не могла порятувати ситуацію.

Нотаріуси чітко дотримувалися установки про можливість но-| таріального посвідчення лише договору, передбаченого законом.? Моделювання нових договорів або надання «старим», відомим до- -і говорам щонайменшої новизни містило загрозу, адже у разі вини­кнення спору сторони не могли мати гарантії визнання судом дій­сності певної умови цього договору чи договору взагалі.

Сторони не мали права домовитися про завдаток при укладенні попереднього договору, не могли укласти договору довічного утри­мання, за яким право власності до набувача переходило б не у мо­мент нотаріального посвідчення договору, а в момент смерті від-чужувача (того, хто потребував утримання).

Вимагалося, щоби договір обов'язково мав назву. Якщо договір мав стандартну назву, то і його умови мали відповідати стандарт­ним нормам закону, що трактувалися як імперативні.

Якщо законом було передбачено укладення між юридичними особами договору поставки, вони не могли «перейти» на договір купівлі-продажу.

Закріплення у статті З ЦК свободи договору як однієї із за­гальних засад регулювання цивільних відносин - це своєрідний вступний правовий акорд, тема якого набула розвитку у наступ­них правових нормах, насамперед, у статті 6 «Акти цивільного законодавства і договір». Цією статтею було задекларовано новий підхід до визначення «взаємин» між законом і договором:

1. закон є «диктатором» лише у певній частині загальної па­ літри цивільних відносин, головно тієї, яка стосується здійснення людиною своїх конституційних прав та виконання обов'язків;

2. в іншій сфері закон є «товаришем», «суфлером», підказуючи особі шлях до досягнення поставленої нею мети.

Оскільки цей «законний» шлях, з точки зору індивідуального 72

л' І Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

спр

- ття осіб, які бажали б укласти договір, може бути не най-иин _наяана можливість створити для себе своє право, бути ДшиГи (для себе), ніж закон.

Л говірне право у контексті проблеми, що розглядається, це -ила поведінки, які є обов'язковими лише для учасників до-

^Г Поговірне право - це правило поведінки для двох сторін.

У багатостороньому договорі - це правило поведінки для усіх учасників договору.

Як уже зазначалося, стаття 6 ЦК якби закликає учасників дого­вору: дерзайте, думайте, удосконалюйте для себе те правило пове­дінки, що передбачено у законі.

Сторони, насамперед, можуть укласти договір, який не перед­бачений законом. Або, укладаючи традиційний договір, сторони можуть по-іншому визначити його предмет.

Ще донедавна вважалося недопустимим придбання за догово­ром купівлі-продажу права. Зараз уже нікого не дивує, наприклад, купівля-продаж права вимоги: особа продає своє право вимоги, яке згідно із відповідними документами становить, наприклад, 100 тис. гривень, за 50 тис. гривень готівкою.

Водночас, передача дитини, яку жінка народила для «замовни­ків», одержавши за це, наприклад, 10 тис. доларів,- це недозяоле-ний прояв свободи вибору «предмета» купівлі-продажу, акт тор­гівлі дітьми, заборонений Конвенцією про права дитини. Такий висновок має стосуватися і проституції, яка не може вважатися виявом свободи у сфері надання послуг, а є дією за межами закону і моралі.

Духовна і економічна криза, які підсилюють одна одну, викида­ла часто людину на смугу маргинальної, а з неї - на смугу проти­правної поведінки. І тоді договір укладений такою людиною може перетворитися у правопорушення. Тому залишається актуальною проблема визначення межі свободи змісту договору, якою і надалі мають бути загальні заборони, що містяться в законі, моральні за-°рони, вимоги справедливості та розумності. Договірна практика має неабияке значення для теорії цивільно-права. Вона має значення і для законодавця, який, завдяки їй,

оже визначити якість законодавчого регулювання цивільних від­носин.

Договірна практика є одним із елементів правової культури.

Українське цивільне щ

Особливості «Тривалість практики називаємо звичаєм

звичаєвого права звідси і назва цієї категорії права - звича-

єве. Звичаєве право опирається на прав-нім почутті народу»,- писав професор Олександр Огоновський .

Звичаєве право професор Микола Чубатий називав «збором юридичних норм, котрі виникають, розвиваються і набирають си­ли в житті народу, незалежно від закону і без санкції законодавчої влади, лише внаслідок загального переконання про потребу підчи-нятися їм. ... Звичаєве право виражається у символах (рукостис­каннях на знак укладення договору), в юридичних пословицях»².

Професор Євген Васьковський писав про звичай як приватно­правову норму, яка регулювала відносини між людьми у їх при­ватному житті. Він підкреслював, що звичай має бути юридичним звичаєм, а не простим житейським правилом, на зразок пити чарку після укладення договору³.

Звичаєве право істотно відрізняється від «законного права». Воно не має конкретного автора. Звичаєве право зароджується завдяки ініціативі впливових серед народу осіб, але ім'я їх у процесі пристосування відповідного правила до національних ознак губиться. Звичаєве право є неписаним, початок його дії невідомий, його ніхто не санкціонував, оскільки воно є виразом переконання на­ роду⁴. Звичай, за словами академіка С. Дністрянського, не має тієї сили, що нею наділене «державне право», але усе-таки має дуже життєву внутрішню силу, оскільки носить на собі авторитарну: марку народу . ;

Вчити звичаїв своїх дітей - було обов'язком матері, батька, діда та баби. Не вчити звичаїв - було великим гріхом⁶.

«Чи ти діточок непевних звичаю не вчила?» - Тарас Шевченко. | Правові звичаї українського народу - свідчення високої його| культури.

а- ] Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

е дливо відзначив Олекса Воропай, Візантія принесла Я^{к с} Р _Культуру, а не культуру взагалі. У нас на той час була _нам св культура, і Володимир Великий тільки додав христи-

^HaUKV культуру до своєї рідної, батьківської.^{1 ЯН}°н оми звичаєвого права закріплювали відносини, що склалися іж людьми, вони були джерелом народного духу.

Російська наука включила у своє державне минуле цілу ранню няжу добу України, інкорпорувала до системи російського права весь здобуток правничої творчості українського народу тієї доби, включно з Руською Правдою².

Дослідниками звичаєвого права Украї-

вітчизняного звичаєвого права

Дослі чи _ни були П. Єфименко, О. Кістяківський,

О. Левицький, П. Чубинський, М. Гру-шевський, М. Костомаров, Д. Яворни-цький, Р. Ф. Кайндль та інші.

Великий доробок залишила Комісія з виучування звичаєвого права України, яка діяла у складі Української Академії Наук протягом 1918-1933 pp. Очолювали її у різний час О. Леви­цький, В. Синайський, А. Кристер, О. Малиновський, М. Васи-ленко.

Більшість членів цієї Комісії була репресована³. Сучасними дослідниками звичаєвого права є, зокрема, Олекса Воропай, Юрій Гошко⁴, Марина Гримич та інші автори.

Взаємодія юридичного Consuetudo vo Lentes ducit; Lex nolentes та звичаєвого права trahit - звичай веде за собою того, хто хо­че; закон тягне помимо волі.

Звичаї за їх узгодженістю із нормами закону поділялися на три групи:

1. звичай, що утверджує закон (secundum legem);

2. звичай, що суперечить закону (contra legem);

₂ Олекса Воропай. Цит. праця- С. 11-12.

• ^і~і^ив-^: Ярослав Падах. Піонерські заслуги Миколи Чубатого у науці "°Р^И українського права. У кн.: Наукове товариство Шевченка. У по-„ ,,^а* ^Іст°ричної правди. Збірник на пошану Миколи Чубатого. Запис-^ки НТЩ. _т 2о₅ _ _н£_ю__йорК) Ї988.- С. 83-84

• '^СТОР'^Ю роботи Комісії з виучування звичаєвого права України -Академічна юридична думка / За заг. ред. академіка НАН України Ї-Шемшученка.-К., 1998.-С. 31-44.

Гошко. Звичаєве право населення українських Карпат та При- XIV-XIX ст.-Львів,1999.

Українське цивільне n_t

Перший звичай - це, так би мовити, «другий закон» - той, щ₀ підсилює юридичний закон, оскільки вони обидва тотожні за зміс­том.Такий звичай був свого часу узаконений («санкціонований») державою.

Як тільки норму звичаєвого права держава включала до закону, відповідне правило поведінки, зберігаючи свою приналежність до звичаєвого права, ставало водночас правом «законним», із своїм звичаєвим корінням.

У разі суперечності між звичаєм та юридичним правом перевага при вирішенні спору надається останньому.

Звичаї, навіть ті, що суперечать закону, не можна заборонити виданням відповідного закону. Скасувати їх не вдається навіть встановленням кримінальної відповідальності за їх дотримання. Прикладом може послужити включення до Кримінальних кодексів усіх союзних республік СРСР таких кримінально караних діянь, як сплата калиму за наречену, полігамія. Відповідне звичаєве право народів збереглося і нині законодавчо санкціоноване. Звичай лише час може подолати.

Є звичаї, які суперечать закону, але не викликають спротиву держави. Все батьківське добро, як відзначав Іван Нечуй-Левиць-кий, за українським звичаєм, припадало меншому синові². Цей зви-' чай не завдає шкоди суспільним інтересам і сьогодні.

При незгоді з цим правилом інших дітей спір може бути вирі­шений судом відповідно до норм Цивільного кодексу, який не від­дає переваги комусь із дітей.

Остання група звичаїв - це ті, що не перетинаються із законом. Вони заповнюють своєю регулюючою силою ті ніші людських відносин, які обійдені юридичним та договірним правом.

Звичай як регулятор Радянська доктрина ставилася до звичаю цивільних відносин «обережно-недоброзичливо» . При опрацю- у сучасний період ^{ванні п}Р^оектУ Цивільного кодексу Украї-

ни необхідність формулювання окремої статті, присвяченої звичаю, не викликала сумнівів.

У законодавчих актах радянського періоду термін «звичай» ви-

¹ Віктор Д. Поспішіл. Східне католицьке церковне право. Згідно з Ко­дексом канонів східних церков.- Львів, 1997.- С. 560.

²1. Нечуй-Левицький. Твори. Т. 2. 1956.-С. 345.

³ А. В. Смітюх. Звичай як джерело права в контексті нового законо­давства України (перспективи застосування господарськими судами) // Вісник господарського судочинства, 2004.-№ 1.-С. 347. 76

а- І Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

~ ~~~~~~~~ увався двічі. Так, Земельний Кодекс УРСР 1923 р. дозво-«ористо у розподілі майна селянської сім'ї застосовувати міс-ляв суда застосування звичаю було передбачено і у Кодексі то-^{ЦЄВІ З}льного мореплавства Союзу РСР. Однак регулююча роль ргове радянській правничій літературі, як правило, замовчува-звича _звЄр_Талася на нього увага і у навчальній літературі. ^ЛаСГтаття 7 ЦК «Звичай» цінна тим, що нею вперше законодавчо изнана можливість регулювання цивільних відносин за допомо­гою звичаю.

Звичаєм у цій статті названо правило поведінки, яке не вста­новлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у пев­ній сфері цивільних відносин.

Таке поняття звичаю є дещо неточним, адже звичай не зникає від того, що правило поведінки, закріплене у ньому, згодом було перенесено у закон. Звичай, повторений у законі, лише витісняєть­ся ним із сфери активних регуляторів цивільних відносин, але за­лишається ним.

У частині другій цієї статті визначена доля звичаю, який є contra legem, тобто того, що суперечить закону. Він не може вважатися регулятором спірних цивільних відносин. Але якщо немає спору, сторони можуть визначити свої відносини інакше, ніж визначено у законі, відповідно до звичаю, знаючи наперед, що у разі виникнення спору суд застосовуватиме імперативне правило закону.

Завдяки розширенню законодавчого регулювання відносин між людьми, що є явищем закономірним, сфера застосування звичає­вого права в Україні дуже звузилася. Окремі звичаї все ж зберег­лися як загальнонаціональне явище. Наприклад, толока - тобто спільна, гуртом праця на спорудженні будинку чи іншої будівлі без оплати, але за частування.

«Не сам один; толокою йому помагали» (Тарас Шевченко).

Якщо би той, хто брав участь у толоці, зажадав оплати викона­ної роботи, суд мусив би керуватися звичаєвим правом і відмовити в позові.

t звичаї, які збереглися лише в певних частинах нашої держави.

Звичай стосується, насамперед, побутових відносин. Для україн-ів звично, що паркан має встановлюватися за кошти обох сусідів; о на цвинтарі не можна випасати худобу; що у разі запрошення на астування платить той, хто запрошує, а не кожен за себе.

Дуже красиві звичаї стосуються обрядовості хрестин, вінчання

поховання. На Волині кожен, хто прийшов на похорон, одер-УЄ білу хустинку, на Гуцульщині - калач за прощення гріхів

Українське цивільне право

Звичай може бути застосований судом на вимогу однієї із сто­рін. Застосовуватиметься звичай не лише українського народу, а й звичаї національних меншин, які проживають в Україні. Так, від­повідно до звичаїв національної меншини дитині може бути при­своєно більше двох імен.

У разі спору наявність певного звичаю може бути доведена в суді.

Радянська дійсність спричинилася до виникнення нових звича­їв, причому не завжди позитивних. Так, пляшка горілки («півліт­ра») стала подекуди основним або додатковим засобом платежу за виконану роботу. Але у разі спору той, кому заплатили «пляш­кою», має право вимагати оплати виконаної роботи грішми.

У статті 444 ЦК України правомірним використанням твору без згоди автора є цитування з опублікованого твору, за умови дотри­мання звичаїв.

Фактично про звичай можна говорити, коментуючи частину 2 статті 673 ЦК, за якою якість товару має бути придатна для мети, з якою товар такого роду «звичайно» використовується.

Відповідно до частини 1 статті 857 ЦК, робота, виконана підряд­ником, має відповідати умовам договору підряду, а у разі їх відсут­ності або неповноти - вимогам, що «звичайно» ставляться до робо­ти відповідного характеру. Тобто, мова йде про ремісничі, профе­сійні звичаї стосовно того, наприклад, що зимове пальто мало би застібатися не на один ґудзик, а дача будуватися не на мочарі.

Живе і досі звичай, за яким після смерті матері її особисті речі «спадають» переважно дочкам.

Не припинив своєї дії і звичай «сусідського права»: у разі про­дажу земельної ділянки першість має надаватися сусідові.

Народні звичаї є виразом історичної свідомості, етнічної та культурної самобутності, а тому, відповідно до статті 11 Консти­туції України, можна розраховувати на їх збереження.

Одним із видів звичаїв є «звичай ділового обороту», тобто «де-ловьіе обьїкновения», як їх називали у радянський період нашої історії.

За статтею 846 ЦК, звичай ділового обороту може бути взято до уваги при визначенні «розумних строків», протягом яких підряд­ник зобов'язаний виконати роботу, якщо цей строк не встановле­ний у договорі.

Звичаєм ділового обороту може вважатися строк, протягом яко­го банк має переказати грошові кошти з рахунку платника на ра­хунок іншої особи у цьому ж або в іншому банку, якщо цей строк не визначений у законі (стаття 1089 ЦК).

78

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Звичаєм ділового обороту можуть бути визначені випадки за­стосування та порядок здійснення розрахунків за інкасованими дорученнями (стаття 1099 ЦК).

Тобто, у цих випадках мова йде фактично про відповідні прави­ла, писані або неписані, які застосовуються у конкретному банку. Навіть якщо вони неписані, але їх неухильне застосування забез­печується відповідними засобами, вони стають правилами пове­дінки, які зобов'язують клієнтів діяти відповідним чином.

Звичаєм ділового обороту можуть бути визначені дні та години укладення кредитних договорів, особливі вимоги щодо оформлен­ня відповідних документів тощо.

Чимало статей, які відсилають до звичаю, містяться у Кодексі торговельного мореплавства України. За статтею 71 КТМ, у разі смерті людини на судні, якщо судно має тривалий час перебувати у відкритому морі і її тіло не може бути збережено, капітан судна має право віддати тіло морю згідно з морськими звичаями. Стаття 78 КТМ зобов'язує начальника порту видавати зводи звичаїв порту.

Звичаями може бути допущено перевезення певних видів ван­тажів на палубі (стаття 146 КТМ). У статтях 160, 166, 308 КТМ йдеться про звичайно прийняті терміни доставки вантажу, про звичайний спосіб прийняття вантажу, про звичні правила обміру місткості судна. Тобто, про правила, які стали звичними, звичай­ними в результаті їх багаторазового використання.

За статтею 32 ГК, недобросовісною конкуренцією можуть бу­ти будь-які дії, які суперечать торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Інкотермс Звичаями ділового обороту вважаються

терміни, які вживаються у зовнішній тор­гівлі,- «інкотермс», зібрані і витлумачені Міжнародною торго­вельною палатою у 1953 р. Такими термінами є:

EXW Франко-завод (місце зазначене)

«Франко-завод» означає, що зобов'язання продавця щодо поставки вва­жається виконаним після того, як він надав покупцеві товар на своєму під­приємстві (тобто на заводі, фабриці, складі і т. д.). Зокрема, продавець не відповідає за вантаження товарів на надані покупцем транспортні засоби або за очистку товарів від мита на експорт (якщо не домовлено про інше). Покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товарів з під­приємств продавця до місця призначення. Таким чином, це правило пе­редбачає мінімальні зобов'язання для продавця. Його не слід використову­вати, якщо покупець не може прямо або посередньо виконати експортні формальності. За таких обставин слід використовувати термін РСА.

79

Українське цивільне право

FCA Франко-перевізник (місце зазначене)

«Франко-перевізник» означає, що зобов'язання продавця щодо постав­ки вважається виконаним після передачі товару, очищеного від мита на експорт, під відповідальність перевізника, названого покупцем, у пого­дженому місці або пункті. Якщо покупець не вказав точного пункту, то продавець може вибирати у межах домовленого місця або зони пункт, де перевізник візьме товар під свою відповідальність. Якщо згідно з торго­вим звичаєм потрібна допомога продавця щодо укладення договору з перевізником (наприклад, у випадку використання залізничного або по­вітряного транспорту), то продавець може діяти на ризик і за рахунок покупця.

FAS Франко вздовж борту судна (порт доставки зазначений)

«Франко вздовж борту судна» означає, що продавець вважається ви­конуючим свої обов'язки по поставці, коли товар розміщено вздовж бор­ту судна на набережній або на ліхтерах у вказаному порту поставки. З цього моменту всі витрати і ризики загибелі або пошкодження товару має нести покупець.

Термін FA вимагає, щоб покупець очистив товар від мита для його експорту. Цю умову не слід використовувати в тому разі, якщо покупець не може прямо чи посередньо виконати експортні формальності.

FOB Франко-борт (порт відвантаження зазначений)

«Франко-борт» означає, що зобов'язання щодо поставки вважається виконаним після того, як товар передано через поручні судна в погодже­ному порту відвантаження. Це означає, що покупець повинен нести всі витрати і ризики загибелі або пошкодження товару від цього моменту.

Умова FOB вимагає, щоб продавець здійснив очистку товару від мита на експорт.

Цю умову можна використовувати тільки для морського і внутріш­нього водного транспорту. В тих випадках, коли борт судна не служить практичній меті, наприклад у випадку перевезення типу «ро-ро» або в контейнерах, прийнятнішим є термін FCA.

CFR Вартість і фрахт (порт призначення зазначений)

«Вартість і фрахт» означає, що продавець зобов'язаний сплатити ви­трати і фрахт, необхідні для поставки товару в погоджений порт призна­чення, однак ризик загибелі або пошкодження товару, а також ризик будь-якого збільшення витрат, викликаних подіями, що відбулися після поставки товару на борт судна, переходять з продавця на покупця в мо­мент переходу товару через поручні судна в порту відвантаження.

C/F Вартість, страхування і фрахт (порт призначення зазна­чений)

«Вартість, страхування і фрахт» означає, що продавець має такі ж зо­бов'язання, як у випадку CFP, але з тим додатком, що він повинен забез-

80

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

печити морське страхування для усунення ризиків загибелі або пошко­дження товару при перевезенні. Продавець укладає договір страхування і сплачує страховий внесок.

СРТ Перевезення оплачене до (місце призначення зазначене)

«Перевезення оплачене до...» означає, що продавець оплачує фрахт за перевезення товару до погодженого місця призначення. Ризик заги­белі або пошкодження товару, а також будь-які додаткові витрати, ви­кликані подіями, що відбулися після поставки товару перевізнику, пе­реходить від продавця до покупця після поставки товару на зберігання перевізнику.

СІР Перевезення і страхування оплачені до (місце призначення зазначене)

«Перевезення і страхування оплачені до...» означає, що продавець має ті ж зобов'язання, як і у випадку умови СРТ, але додатково він пови­нен забезпечити страхування вантажу для усунення ризиків покупця в зв'язку із загибеллю або пошкодженням товару при перевезенні. Прода­вець укладає договір страхування і сплачує страховий внесок. Покупець повинен мати на увазі, відповідно до умов СІР продавець повинен отри­мати страховку тільки на мінімальне покриття.

DAF Поставка до кордону (місце зазначене)

«Поставка до кордону» означає, що обов'язки продавця вважаються виконаними у момент прибуття товару, очищеного від мита на експорт, у зазначений пункт і місце на кордоні, однак до вступу на «митний кор­дон» країни, зазначеної в договорі. Термін «кордон» можна використо­вувати для будь-якого кордону, включаючи країни експорту. Тому над­звичайно важливо, щоб цей кордон був точно визначений, шляхом зазна­чення у ньому і пункту, і місця. Ці умови призначені для застосування головним чином при перевезенні товару залізницею або автомобільним транспортом, але вони можуть застосовуватися незалежно від способу перевезення.

DES Доставлено франко-строп судно (порт призначення зазна­чений)

«Франко-строп судно» означає, що зобов'язання продавця по поставці вважається виконаним після того як товар наданий покупцю на борт суд­на не очищеним від мита на імпорт у погодженому порту призначення. Продавець має нести всі витрати і ризики, пов'язані з доставкою товару в погоджений порт призначення. .

DEQ Доставлено франко-набережна (мито сплачене) (порт призначення зазначений)

«Доставлено франко-набережна» (мито сплачене) означає, що зо­бов'язання продавця по поставці вважається виконаним після того, як він надав товар у розпорядження покупця на набережній (товарній пристані)

81

Українське цивільне право

у погодженому порту призначення й очищеним від мита на імпорт. Про­давець повинен нести всі ризики і витрати, включаючи мита, податки та інші збори по доставці туди товару.

DDU Доставлено, мито не сплачене (місце призначення зазна­чене)

«Доставлено, мито не сплачене» означає, що зобов'язання продавця по поставці вважаються виконаними після того, як він надав товар у роз­порядження покупця в погодженому місці країни імпорту. Продавець повинен нести витрати і ризики, пов'язані з поставкою туди товару (за винятком мита, податків та інших офіційних зборів, виплачуваних при ввозі), а також видатки і ризики по виконанню митних формальностей. Покупець повинен оплатити будь-які додаткові витрати і нести будь-які ризики, викликані його нездатністю вчасно очистити товар від мита на імпорт.

DDR Доставлено, мито сплачене (місце призначення зазна­чене)

«Доставлено, мито сплачене» означає, що зобов'язання продавця по поставці вважаються виконаними після того, як він надав товар у пого­дженому місці країни імпорту.

Указом Президента України від 4 жовтня 1994 р. «Про застосу­вання Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» зобов'язано суб'єктів підприємницької діяльності при укладенні договорів, у тому числі зовнішньоекономічних контрактів, забезпе­чувати додержання Правил Інкотермс. Дія цього Указу поширена на договори, які укладалися після набрання чинності цим Указом.

Юридична сила цього Указу - у встановленні обов'язку засто­совувати Правила Інкотермс. Тому нема жодних підстав ствер­джувати, що Президент України цим Указом затвердив ці Прави­ла. Щонайменшого натяку на це в Указі немає.