§ 1. Види цивільних правовідносин

Цивільні правовідносини - це результат врегулювання цивіль­них відносин за допомогою закону, договору, статуту, звичаю. Це - певною мірою нова якість, якою наділяються відносини між людьми у суспільстві.

Цивільне законодавство Російської імперії було присвячено виклю­чно регулюванню майнових відносин, за винятком окремих норм, які стосувалися особистих відносин у сім'ї. Така позиція мала відпо­відне наукове обгрунтування. Професор Д. Й. Мейєр прямо заявляв, Що цивільне право має мати справу лише з правами майновими.

Ідея необхідності визнання за особистими правами самостійно­го місця у структурі цивільного права почала утверджуватися у європейській цивілістичній науці у другій половині XIX століття.

Як зазначав ще у 1883 р. професор С. В. Пахман, наука цивіль­ного права не може задовольнятися лише одними майновими пра­вами; особа та особисті права мають бути фундаментом цивільного права, оскільки на них вибудовані і без них немислимі всі інші ци­вільні інститути¹.

3. Ромовська. Проект Кримінального кодексу очима цивіліста // Віс­ник Верховного Суду України, 1999.-№ 6.- С. 58.

168

Пахман С. В. О значений личности в области гражданского права, кн.: Антологія української юридичної думки. Т. 6. Цивільне право / а заг. ред. ю. С. Шемшученка.- К., 2003.- С. 183.

169

Українське цивільне право

Розділ III. Цивільні правовідносини

Цивільний кодекс РСФР 1922 р. та його «близнюк» - Цивіль­ний кодекс УСРР відображали тенденцію, що панувала в Росії: у них не містилося жодної норми, яка стосувалася б особистих від­носин. Але плин часу, викликані ним світоглядні зміни зумовили певне «потепління» у ставленні до особистих прав.

Відповідно до статті 1 Цивільного кодексу УРСР 1963 p., його завданням було регулювання майнових і пов'язаних з ними особи­стих немайнових відносин. А у випадках, передбачених законом, цей Кодекс мав регулювати також й інші особисті немайнові від­носини, тобто ті, що не були пов'язані з майновими.

Отже, до предмета регулювання Цивільного кодексу вперше були зачислені відносини особисті, немайнові. Хоча це було зроб­лено з певними застереженнями, але прогрес у баченні суті циві­льних відносин був незаперечним. Оскільки основним завданням Цивільного кодексу було забезпечення створення матеріально-тех­нічної бази комунізму, майнові відносини були поставлені у струк­турі цивільних відносин на перше місце.

Майнові відносини стояли на першому місці і у проектах Циві­льного кодексу України, поданих на перше та друге читання.

Конституція України у статті 3 проголосила людину, її життя, здоров'я, честь та гідність, недоторканність та безпеку найвищою соціальною цінністю. На підставі цієї конституційної норми пова­га до людини була визнана однією із ідеологічних засад цивільно­го законодавства. Ці обставини, а також включення до проекту Цивільного кодексу України окремої Книги «Особисті немайнові права фізичної особи» та поміщення її, за прикладом Конституції України, одразу за Книгою «Загальна частина» зумовили необхід­ність переосмислення місця особистих немайнових відносин у за­гальній структурі цивільних відносин.

У результаті наукового доопрацювання у проекті Цивільного кодексу, поданому на третє читання, особисті немайнові відноси­ни були поставлені на перше місце: «Цивільним законодавст­вом,- записано у статті 1 Цивільного кодексу України,- регулю­ються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні від­носини)»¹.

Ця фундаментальна новела повністю узгоджується з духом Конституції України, а також із статтею 3 Цивільного кодексу, у якій серед загальних засад цивільного законодавства на першому

¹ Такої зміни дехто не побачив або не захотів побачити. Див.: Ци­вільний кодекс України. Науково-практичний коментар. У двох части­нах. Частина 1 /Заред.Я. М. Шевченко-К., 2004.-С. 7.

170

місці значиться неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини.

Така зміна пріоритетів не означає приниження ролі майнових відносин у житті окремої людини і суспільства загалом. Однак не­заперечним є те, що відносини та правові норми, які сприяють фі­зичному та духовному формуванню людини, повинні передувати відносинам та правовим нормам, котрі формують її як власника, як підприємця чи як сторону у договорі.

Термін «особисті відносини» вживається у законодавстві та лі­тературі з додатковим означенням «немайнові». Чи є у цьому по­треба? Так. Це робиться, у першу чергу, для підтвердження нема­теріальної суті особистих відносин. Але не лише для цього, а й для того, щоб засвідчити існування особистих майнових відносин.

Право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, є майно­вим (матеріальним) правом потерпілого і водночас особистим пра­вом у тому сенсі, що нікому іншому, окрім нього, воно належати не може.

Особисті немайнові відносини виникають у сфері здійснення конституційних прав на життя, на охорону здоров'я, на житло та його недоторканність, на інформацію, на свободу та особисту не­доторканність тощо.

Особисті немайнові відносини виникають, як правило, одноча­сно з народженням людини і тривають протягом усього її життя. Натомість, майнові відносини є такими, що обмежені в часі, іноді є короткотривалими. Довго чи навіть довічно можуть тривати лише деякі з них.

Особисті немайнові відносини виникають безпосередньо із за­кону, в той час як більшість цивільних відносин майнового харак­теру виникають за договором, тобто за волею їх учасників.

Майнові права та обов'язки можна, як правило, передати іншій особі, можна залучити іншу особу до їх здійснення. У сфері ци­вільних відносин немайнового характеру це неможливо, за винят­ком залучення батьків, опікунів до здійснення особистих прав ди­тини чи недієздатного.

Розмежування особистих немайнових та майнових відносин не заперечує їхнього взаємозв'язку, оскільки вони є відображенням різних сторін життєдіяльності людини.

Особисті відносини, якщо висловитися образно, обслуговують Душу, в той час як тіло - майнові потреби людини - обслуговують відносини майнові. Людина не може існувати без одягу, харчів, житла, тобто того, що має забезпечити її життя. Тому, найперше, майновими є відносини власності. У них кожен суб'єкт виступає

171

Українське цивільне право

у двох ролях: як носій права володіння, користування та розпоря­дження майном і водночас як носій загального обов'язку не зазіха­ти на чуже.

Людина за своєю природою діяльна. Для задоволення своїх по­треб вона змушена брати участь у цивільному обороті. Участь у цивільному обороті є основним видом діяльності багатьох юри­дичних осіб.

Відносини між учасниками цивільного обороту (продавцем та покупцем, замовником та підрядником, наймодавцем та наймачем) є майновими не лише тому, що виникають з приводу майнових благ, а й тому, що є загалом відплатними. Безвідплатність майно­вих договірних відносин є не загальним правилом, а лише пооди­ноким винятком з нього.

У сфері майнових відносин мірилом цінності та ціни виступа­ють гроші.

Особисті немайнові та майнові відносини — два окремих види цивільних відносин. Проте розмежування цих відносин, повтори­мо, не заперечує взаємозв'язку між ними.

У Цивільному кодексі є чимало процедурних норм, які визнача­ють порядок оформлення цивільних прав (вимоги щодо форми дого­вору, статуту юридичної особи, порядку прийняття спадщини тощо). Відносини, які складаються у процесі реалізації цих норм, були на­звані організаційними¹. Вони, звісно, не існують ізольовано, а є зав­жди супутніми, «асистуючими» до відносин особистих та майнових.