§ 3. Культурні цінності

Чинне законодавство, на жаль, не містить уніфікованої, єдиної термінології. У Цивільному кодексі України вживаються терміни «пам'ятки історії та культури», «національні культурні та історич­ні цінності».

В Основах законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р. вжито термін «культурні цінності». Саме йому слід було б віддати перевагу, оскільки він є не лише більш точним, а й закріп­лений у статті 54 Конституції України, за якою держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність.

Відповідно до статті 14 Основ законодавства України про куль­туру, до культурних цінностей належать об'єкти матеріальної і

222

духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення.

Унікальні цінності матеріальної та духовної культури, а також культурні цінності, що мають виняткове історичне значення для формування національної самосвідомості українського народу, ви­знаються об'єктами національного культурного надбання і зано­сяться до Державного реєстру національного культурного надбання.

За Законом України від 21 вересня 1999 р. «Про вивезення, ввезен­ня та повернення культурних цінностей», культурними цінностями є об 'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, істо­ричне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України, а саме:

• оригінальні художні твори живопису, графіки та скульптури, художні композиції та монтажі з будь-яких матеріалів, твори деко­ ративно-прикладного і традиційного народного мистецтва;

• предмети, пов'язані з історичними подіями, розвитком суспіль­ ства та держави, науки і культури, а також такі, що стосуються жит­ тя та діяльності видатних діячів держави, політичних партій, гро­ мадських і релігійних організацій, науки, культури та мистецтва;

• предмети музейного значення, знайдені під час археологічних розкопок;

• складові частини та фрагменти архітектурних, історичних, художніх пам'яток і пам'яток монументального мистецтва;

• старовинні книги та інші видання, що становлять історичну, художню, наукову та літературну цінність, окремо чи в колекції;

• манускрипти та інкунабули, стародруки, архівні документи, включаючи кіно-, фото- і фонодокументи, окремо чи в колекції;

• унікальні та рідкісні музичні інструменти;

• різноманітні види зброї, що має художню, історичну, етно­ графічну та наукову цінність;

• рідкісні поштові марки, інші філателістичні матеріали, окре­ мо чи в колекції;

• рідкісні монети, ордени, медалі, печатки та інші предмети колекціонування;

• зоологічні колекції, що становлять наукову, культурно-освіт­ ню, навчально-виховну або естетичну цінність;

• рідкісні колекції та зразки флори і фауни, мінералогії, анато­ мії та палеонтології;

• родинні цінності - культурні цінності, що мають характер особистих або родинних предметів;

• колекція культурних цінностей - однорідні або підібрані за певними ознаками різнорідні предмети, які, незалежно від куль-

Українське цивільне право

Розділ III. Цивільні правовідносини

_І

Правовий режим культурних цінностей України не залежить від громадянства особи, яка її створила. Вирішальне значення має факт їх створення, виявлення чи наявності на території України, а також факт законного ввезення на територію України.

Культурними цінностями України є ті, що:

• незаконно вивезені з України і перебувають за межами її те­ риторії;

• евакуйовані з території України під час війн та збройних конфліктів і не повернуті назад;

• тимчасово вивезені з території України і не повернуті в Україну;

• переміщені на територію України внаслідок Другої світової війни як часткова компенсація за заподіяні окупантами збитки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 р. за­тверджено Положення про Державний реєстр національного культур­ного надбання, у якому одним із завдань державної реєстрації названо необхідність формування національної самосвідомості українського народу і визначення його вкладу у всесвітню культурну спадщину.

Велика кількість національних культурних цінностей України, вивезених у різні часи з України до північних столиць, ще досі знаходяться у музейних закладах Росії.

Україна неодноразово декларувала своє право на їх повернення. У статті VIII «Культурний розвиток» Декларації про державний суверенітет України, прийнятої Верховною Радою УРСР 16 лип ня 1990 p., записано: «Українська РСР має право на повернення власність народу України національних, культурних та історични: цінностей, що знаходяться за межами Української РСР».

Прийняття Закону України Про вивезення, ввезення та повер­нення культурних цінностей» засвідчує серйозність намірів Украї­ни повернути все те, що -є культурною цінністю Українського на­роду і зберігається за кордоном.

Закон забороняє вивезення з України культурних цінностей, за­несених до Державного реєстру національного культурного над­бання, а також культурних цінностей, включених до Національного архівного фонду та Музейного фонду України, і цим звужує обсяг права власності фізичних та юридичних осіб, яким вони належать.

Основами законодавства України про культуру вперше на рівні закону було заборонено вилучення друкованих видань, творів, експонатів, документів із бібліотечних, музейних, архівних фондів та знищення об'єктів матеріальної і духовної культури з ідеологіч­них чи політичних міркув;ань.

224

Об'єкти національного, культурного надбання, музейні, бібліо­течні, архівні фонди, а також твори і предмети національної куль­тури, які були куплені державними закладами культури або пода­ровані їм, не підлягають роздержавленню та приватизації.

Культурних цінностей стосується конституційна вимога: «влас­ність зобов'язує». Вони мають бути збережені для прийдешніх по­колінь, тому той, кому вони належать, зобов'язаний вживати для цього всі можливі заходи.

Статтею 352 ЦК передбачено викуп пам'ятки історії та культу­ри, якщо її власник не вживає заходів щодо її збереження, зокрема у зв'язку з неможливістю створення необхідних для цього умов. Викуплена пам'ятка стає власністю держави.

Однак вимога «власність зобов'язує» стосується рівною мірою і держави як власника. На жаль, умови зберігання в державних му­зейних закладах унікальних творів мистецтва, рукописів, інших культурних цінностей не завжди викликає оптимізм.

Відповідно до статті 576 ЦК, національні, культурні та історич­ні цінності, які є державною власністю, занесені до Державного реєстру національної культурної спадщини, не можуть бути пред­метом застави.