14. Удаваний правочин

Відповідно до статті 235 ЦК України, удаваним є правочин, вчинений з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили.

Спільною ознакою фіктивного та удаваного правочинів є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком усві­домлених дій її учасників.

Різниця - у тому, що при удаваному правочині права та обов'яз­ки все ж настають, але не ті, що випливають із тексту договору.

Найчастіше удаваним був договір дарування, яким прикривався договір купівлі-продажу. Робилося це, здебільшого, для перешкоди у здійсненні іншим співвласником права першого покупця, а також для приховання справжніх доходів від забороненої діяльності. Щоб не виникло підозри, що особа, яка одержувала невелику зарплату, має інші значні доходи, фактичний договір купівлі-продажу будин­ку чи автомобіля прикривався договором дарування.

Протягом тривалого періоду посвідченням довіреності прикрива­ється договір оренди транспортного засобу чи навіть його відчуження.

У даний період удавані правочини перенеслися у сферу підпри­ємницької діяльності'.

410

Поняття удаваного правочину, яке подане у статті 235 ЦК, роз­раховане на класичний прояв: обидві сторони свідомо, задля яко­їсь користі документально оформляють один правочин, але реаль­но між ними встановлюються якісно інші правовідносини.

Але життя часто виходить за межі таких чітких законодавчих конструкцій. Визнання правочину удаваним не завжди грунтується на намірі одержати певне матеріальне благо.

Удаваність може стосуватися не лише юридичної природи пра­вочину.

Г. був головою сільської релігійної громади. Для забезпечення діяльності священика на зібрані кошти було куплено автомо­біль. У Т. покупцем у договорі значився Г., саме він і був за­реєстрований як власник автомобіля. Г. одночасно був водієм автомобіля. Та після того, як відносини між Г. та релігійною громадою зіпсувалися, Г. продав автомобіль М. Громада звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності на автомобіль і про визнання недійсним дого­вору купівлі-продажу між Г. та М.

При розгляді спору судом основна увага була звернена на спра­вжні наміри сторін: Т. продавець автомобіля знав, що насправді автомобіль у нього купує не Г., а релігійна громада. Отже, релігій­ній громаді належало б подати позов про визнання договору купі­влі-продажу автомобіля удаваним щодо особи набувача. В резуль­таті набувачем автомобіля і його власником має вважатися релі­гійна громада.

Щодо М., то він є добросовісним набувачем, якщо, звичайно, не знав про дійсні обставини справи. Тому не може йти мова про визнання недійсним договору між ним та Г. Релігійна гро­мада матиме право вимагати від Г. відшкодування вартості ав­томобіля.

Аналізуючи подібну ситуацію, Верховний Суд України дав їй іншу інтерпретацію: «договір у частині, що стосується покупця, є мнимою угодою, дійсним покупцем є особа, для якої за її кошти річ була куплена»¹.

Така правова позиція є спірною. Хоча на кінцевий результат вона не впливає, видається, що ж все ж було більше підстав для визнання частини такого договору (щодо особи) удаваною.

Див.: Застосування судами цивільного та цивільного процесуального законодавства/ За заг. ред. П. І. Шевчука- К., 2002.- С. 30.

411

Українське цивільне право

Розділ V. Рух цивільних відносин. Правочини

С. Т. звернувся до суду з позовом про визнання квартири спі­льною сумісною власністю. При розгляді спору було встанов­лено таке: напередодні весілля до нотаріуса для посвідчення договору купівлі-продажу з'явився С. Т. та його батько М. Т., А. В. та її батько К. В., продавець Р. Зі слів продавця P., гро­ші за квартиру їй виплатили порівну М. Т. та К. В. Проте по­купцем квартири була записана у договорі лише А. В. Невдовзі шлюб було розірвано, шо і стало приводом до по­зову.

У цій ситуації можна б зробити висновок про удаваність части­ни договору купівлі-продажу щодо особи набувача.

Механізм удаваного договору в останній час почав використовувати­ся у підприємницькій діяльності як засіб ухилення від сплати податків.

Модель правочину Модель удаваного правочину така:

1) сторони усвідомлюють, що реально ма­ють настати для них обох або лише однієї із сторін інші правові нас­лідки, а не ті, що передбачені договором;

2. удаваність може стосуватися юридичної природи договору, сторони або однієї з умов договору;

3. наявність майнової користі не є обов'язковою.