logo
Ромовська - Українське цивільне право

§ 3. Законне представництво

Представництво, яке виникло з підстав, що розглядалися вище, також можна назвати законним, оскільки воно було наслідком правомірної дії: договору доручення чи наказу керівника юридич­ної особи.

Однак як вид представництва - «законне» - в літературі та окре­мих законодавчих актах назване так тому, що законом визначено буквально все:

  1. підстави виникнення представництва;

  2. хто є чи може бути представником;

Див.: Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева . К. Толстого. Ч. 1-М., 1996.-С. 264.

Розд'іл VI. Здійснення цившьних правовідносин

  1. кого йому належить представляти;

  2. обсяг повноважень представника;

  3. підстави припинення представництва.

Слід зазначити, що представництва потребують, насамперед, малолітні діти та недієздатні особи.

Обов'язкове представництво малолітньої дитини здійснюється, насамперед, її бать-

Мати, батько

як законні

представники дитини |іами- .. . „

Представляти своїх дітей у відносинах з іншими особами - це лише один із аспектів місії матері та батька. Мати та батько представляють свою дитину у відносинах з ор­ганами державної влади та місцевого самоврядування, відстоюючи її права та інтереси.

У сфері цивільних відносин вони мають право на вчинення різ­номанітних правочинів з єдиною умовою: вони не можуть супере­чити правам та інтересам дитини (стаття 203 ЦК України).

Мати, батько є також представниками дитини в суді. До речі, досі законом не визначено, хто є позивачем, якщо порушено право дитини. Очевидно, що ним є сама дитина, адже безпосередньо на неї поширюватиметься ефект судового рішення.

Ця обставина примушує придивитися до практики оформлен­ня позовних заяв про захист прав та інтересів дитини і шукати шляхів відповідної її корекції.

Чи є батьки законними Коли діти з'являються на світ і протягом представниками Деякого часу після цього, батьки,- писав

дитини якій Джон Локк'- певним чином панують і

виповнилося 14років? мають юрисдикцію над ними. Але пута

такої покори нагадують пеленання, у яке

діти загорнуті і яке їх підтримує у час їх безсилля як немовляти; вік та розум, відповідно до того, як діти ростуть, послаблювати­муть його, аж поки воно цілком не спаде і не залишить людину у її власному повному розпорядженні'.

Відповідно до обсягу дієздатності дитини, якій виповнилося 14 років, слід зробити висновок, що у сфері цивільних відносин батьки законними представниками такої дитини не є, оскільки жо­дних правочинів від її імені вони вчинити не можуть. Однак з цьо­го загального висновку є і виняток.

Згідно із частиною 5 статті 32 ЦК, суд може обмежити право

1 Джон Локк. Соч. в трех томах. Т. 3.- М.- С. 292.

неповнолітнього самостійно розпоряджатися своїми доходами або позбавити його цього права. У ній, на жаль, немає законодавчого завершення, хоча і без нього зрозуміло, що розпоряджатися заро­бітком чи іншим доходом неповнолітньої дитини у цій ситуації будуть саме батьки як законні представники.

У сфері процесуальних відносин батьки як законні представники можуть пред'являти позови на захист прав та інтересів дитини на­віть тоді, коли вона це може зробити сама.

Але батьки не можуть за своєю виключною волею відмовитися від позову, якщо така відмова веде до припинення цивільного пра­ва дитини.

Цивільна відповідальність батьків перед іншими особами за шкоду, завдану їм дитиною, є не результатом представництва, а наслідком їхньої власної протиправної поведінки.

Опікун як законний Законним представником малолітньої ди- дста / и тини, яка позбавлена батьківського піклу-

вання, є опікун. Опікун є і законним представником недієздатної особи.

Вчиняючи правочин від імені і в інтересах малолітньої дитини чи недієздатного, опікун своєю юридичною фігурою повністю за­туляє підопічного. Поряд з тим Конвенція про права дитини у статті 12 надає дитині право висловитися щодо усіх питань, які її стосуються. Відповідно, опікун зобов'язаний вислухати думку ди­тини при формуванні свого остаточного рішення.

Передоручення законного представн ицтва

Чи можуть батьки, опікун передоручити

вчинення ними певної цивільно-правової

дії іншим особам?

Інструкція Міністерства юстиції України «Про порядок вчинення нотаріальних дій» (від 3 березня 2004 р.) заборонила посвідчення таких передоручень.

Можливості передоручення законного представництва закон не передбачає. Проте мовчання закону з цього приводу не означає його принципової заборони.

Може трапитися, що батьки чи опікун через серйозну причину не зможуть прибути у місце вчинення, наприклад, договору про­дажу будинку, належного дитині чи підопічному. Тому, вважає­мо, що на мій погляд, довіреність від імені законного представ­ника може бути посвідчена нотаріусом. Але обов'язковою для цього умовою має бути чіткий, повний опис змісту того правочи-ну, підписати який уповноважується підпризначений представ­ник законного представника.

460

Українське цивільне право

Розділ VI. Здійснення цивільних правовідносин

Піклувальник як Я«що особа обмежена У Дієздатності у

законний представник Зв ЯЗКУ 13 зловживанням спиртними на- г поями чи наркотичними засобами, до пік-

лувальника переходить право одержувати його заробітну плату, пенсію і розпоряджатися ними. Ці дії піклувальник вчиняє як за­конний представник. Згідно із частиною 5 статті 1032 ЦК, піклу­вальник є установником управління щодо майна, власником якого є особа, цивільна дієздатність якої обмежена.

У Законі України «Про охорону дитинства» опікуна та піклу­вальника названо особами, які їх (тобто батьків) замінюють.

Цей термін є невдалим, оскільки замінити дитині матір, батька, за окремими лише винятками, вони не можуть. Тому слід остеріга­тися від використання сумнівної якості термінів, які не вживають­ся у законах, базових для певної сфери суспільних відносин.

Інші випадки

законного

представництва

За статтею 1037 ЦК, управитель може відчужувати майно, передане в управлін­ня, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління, а усі інші договори він може укладати самостійно. Управитель повинен повідомляти осіб, з якими вчиняє правочин, про те, що не є власником майна, а лише управляє ним (стаття 1038 ЦК).

Аналіз цих норм дає підставу для висновку про те, що упра­витель є законним представником власника, оскільки діє не від свого імені. Особливістю цього виду законного представницт­ва є те, що особа управителя не визначається законом, а обира­ється власником майна або установником управління за своєю волею.

За статтею 1285 ЦК, у разі відсутності спадкоємців або вико­навця заповіту нотаріус уповноважується на укладення договору на управління спадщиною з іншою особою. Але у цій ситуації но­таріус діє від свого імені, хоча і в інтересах спадкоємців, тому вважати нотаріуса представником немає підстави.

Типовий статут об'єднання (товариства) співвласників багато­квартирного будинку, затверджений наказом Держкомітету по житлово-комунальному господарству Фонду державного майна України 5 квітня 1996 p., надає об'єднанню право придбати у спільну власність членів об'єднання квартири, іншу нерухомість, а також можливість захищати права та інтереси власників квар­тир у судах.

За статтею 4 Закону України від 19 червня 2003 р. «Про фермер­ське господарство», голова фермерського господарства представляє

фермерське господарство перед органами державної влади, підпри­ємствами, організаціями та окремими особами.

«При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя»,- так записано у частині 2 статті 65 Сімейного кодексу.

Чи можна вважати, що чоловік, продаючи домашні речі, висту­пає і як співвласник, і як представник дружини? Видається, що відповідь може бути ствердною.

Відповідно до частини 1 статті 65 СК, дружина, чоловік розпо­ряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної влас­ності, за взаємною згодою. А за частиною 2 цієї статті, при укла­денні одним із подружжя договорів щодо спільного майна вважа­ється, що він діє за згодою другого з подружжя.

У цій нормі - не лише презумпція згоди другого з подружжя, а й своєрідне законне представництво чоловіком, дружиною другого з подружжя як співвласника.

За статтею 154 СК, мати, батько є законними представниками своїх дітей, а також непрацездатних сина чи дочки у сфері захисту їхніх прав, а отже, можуть пред'явити позов без спеціального на те повноваження.

З метою забезпечення більш ефективного захисту прав дитини у статті 258 СК бабі, дідові надано право процесуального пред­ставництва малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непраце­здатних внуків на підставі самого факту кровного споріднення між ними.

Право законного процесуального представництва надано сестрі, братові, мачусі, вітчиму і щодо малолітніх, неповнолітніх та пов­нолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки.

Радянська цивілістична доктрина називає

До питання директора, ректора, голову правління не

про законне представником, а органом юридичної

представництво особи, що і вплинуло на позицію законо-

юридичноїособи давця Хоча не було б бідИі якби цих осіб

називали законними представниками юридичної особи.

У статті 4 Закону України від 19 травня 2003 р. «Про фермерсь­ке господарство» зазначено, що інтереси господарства перед під­приємствами, установами, організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства.

Чи є ця норма випадковою? Швидше всього, що так, адже вона не узгоджувалася із нормою статті 29 ЦК 1963 р. Суперечить вона і частині 1 статті 92 ЦК України.

462

Українське цивільне право

Розділ VI. Здійснення цивільних правовідносин

Статутне представництво

Різновид законного називають так зване статутне представництво. Статутне представництво було передба­чене у статті 3 Закону України «Про підприємства». Якщо підпри­ємства на підставі договору об'єднували різноманітні види своєї діяльності, то створені ними корпорації, асоціації, концерни мог­ли, відповідно до договору чи статуту, мати право представництва тих підприємств, які їх заснували.

Згідно із статтею 20 Закону України «Про об'єднання грома­дян», для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних до­кументах, зареєстровані об'єднання громадян мали право «пред­ставляти та захищати законні інтереси своїх членів у державних та громадських органах».

Оскільки громадська організація не може вчинити жодного правочину, пов'язаного з виникненням, зміною чи припиненням цивільних прав та обов'язків для члена цієї організації, вона може бути представником лише у сфері процесуальних відносин.

Міжнародна правозахисна організація, статут якої передбачав право на звернення за захистом прав окремих громадян або групи осіб, подала до суду позов на захист прав 3., однак суд відмовив у прийнятті його до розгляду, вважаючи, шо ця ор­ганізація могла б звернутися з позовом лише за дорученням 3., а не за власною ініціативою.

Спір виник щодо процесуального представництва, але ця про­блема безпосередньо стосується цивілістики, оскільки мова йде про право на захист.

Системна криза, яка охопила все суспільство, торкнулася і здійс­нення правосуддя. Було чимало випадків, коли особа боялася звер­нутися до суду, очікуючи на можливість помсти; коли ні опікун, ні прокурор, ні орган опіки та піклування не зверталися за захистом прав сироти, недієздатного через особливі відносини з порушни­ком їх прав.

Тому єдина надія на Міжнародні чи Українські правозахисні організації, які мають мати право на безпосереднє звернення до суду без доручення.

Думка про неможливість надання таким організаціям права на звернення за захистом індивідуального чи групового інтересу не узгоджується з реаліями життя. її реалізація може призвести до звуження арсеналу захисту прав людини, що не сприятиме утвер­дженню конституційного принципу верховенства права.

464