§ 3. Ознаки юридичної особи
За статтею 13 ЦК 1922 р., юридичними особами визнавалися «об'єднання осіб, установи або організації, що можуть, як такі, набувати права на майно, вступати у зобов'язання, позивати і відповідати у суді».
У статті 23 ЦК 1963 р. поняття юридичної особи було сформульовано дещо інакше: «Юридичними особами визнаються організації, які володіють відокремленим майном, можуть від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачами та відповідачами в суді, арбітражному суді або третейському суді».
Це визначення відрізнялося від попереднього лише тим, що у ньому ознакою юридичної особи було названо володіння відокремленим майном.
Однак суть кожного правничого явища розкривають лише ті його ознаки, які необхідні для його появи та існування. Без хоча б однієї із цих обов'язкових ознак правове явище виникнути не може. Для одного явища необхідною є лише одна ознака, для іншого -Декілька. Ці необхідні ознаки є водночас і достатніми для появи нової правничої якості.
Поряд з такими необхідними і достатніми ознаками можуть існувати похідні та додаткові, тобто не необхідні ознаки. Вони не можуть якісно змінити це явище, а лише підсилюють якусь із необхідних його ознак.
Якщо неупередженим оком поглянути на статтю 23 ЦК 1963 p., то м°жна було побачити у ній цілий набір різних за значенням
оенедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность.— М., 1949.-С. 591.
901
Українське цивільне право
Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин
ознак. Але необхідною та достатньою у ній була лише одна ознака: юридична особа - це організація.
«Юридична особа - це не окремий громадянин, а колективне утворення, певним чином організований колектив людей»1. З цим можна було б повністю погодитися, якби закон, як уже зазнана-, лось, не передбачав надання статусу юридичної особи організації! що утворена однією особою. Закон України «Про адвокатуру» до. зволяє одному адвокатові створити адвокатське бюро із статусо\ юридичної особи. Закон України «Про фермерське господарство) І не виключає створення такого господарства однією особою.
Цей перелік можна б продовжити. Адвокат, фермер можуть ви конувати все самостійно, нікого стороннього не приймаючи на ро боту. Тому «юридична особа однієї фізичної особи» (термін умов ний) - для законодавця не дивина. .
Юридична особа у цьому випадку - це нове суб'єктне утворення. Громадянин К., який заснував, приміром, адвокатське бюро, не зливається з ним як з юридичною особою. Кожен з цих суб'єктів має своє коло функціонування, яке чітко відмежоване одне від другого: купуючи щось для адвокатського бюро, К. як орган юридичної особи не ототожнюється з К. як фізичною особою, коли він купує щось для себе.
Візьмемо релігійну громаду. На першому етапі її створення потрібна воля, щонайменше, десяти громадян. Оформивши відповідні документи (протокол загальних зборів, статут), уповноважений зборами громадянин вживає заходів до реєстрації громади. Така реєстрація означає легалізацію об'єднання громадян, її юридичне народження і одночасно автоматичне одержання статусу юридичної особи.
Підтвердженням наявності організації є її статут і (або) установчий договір. Законодавчі акти, що регулюють діяльність комерційних і некомерційних юридичних осіб, вважають наявність статуту або установчого договору обов'язковою умовою їх створення.
Не можна, однак, не бачити того, що умови легалізації тієї чи іншої структури не є однаковими. Так, Закон України «Про господарські товариства» серед умов легалізації акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю називає наявність статутного фонду, тоді як Закон України «Про підприємства в Україні» наявності такого фонду для жодного з видів підприємств не вимагав. За Законом України «Про страхування», наявність статутного фонду є обов'язковою, а Закон України «Про об'єднання громадян»
' Цивільне право України: Загальна частина // Під ред. В. Бобровоїта П. Підопригори.- К., 1995.- С. 77.
292
акої вимоги не містить. Тому, наприклад, політична партія, спор-ивне товариство чи інше об'єднання громадян, приватне підприємство можуть стати юридичною особою, не маючи жодної гривні.
Одержавши реєстраційне свідоцтво, директор чи інша особа як орган юридичної особи спішитимуть укласти договори, які будуть забезпечувати її діяльність.
Наступний етап діяльності - укладення та виконання інших договорів, завдяки чому юридична особа обростатиме своїм, відокремленим майном, своєю речовою мускулатурою.
Опонент такої точки зору може висловити сумнів щодо того, чи хтось ризикне укласти договір з «голою» юридичною особою. Але це вже інша площина проблеми. Налагодження договірних контактів пов'язується головним чином з довірою до засновників. Довіра ж до самої юридичної особи завойовується, як правило, не
відразу.
Тому наявність свого, відокремленого майна не була ознакою, обов'язковою для усіх юридичних осіб. Вона, як уже зазначалось вище, була лише обов'язковою умовою легалізації окремих комерційних організацій. Наявність свого майна: приміщення, технічних засобів, грошових коштів у банку тощо - це умова повноцінної діяльності юридичної особи, але не загальна умова її створення, тому конститутивною (обов'язковою) ознакою юридичної особи вважатися не може.
Візьмемо іншу ситуацію. У зв'язку з поганим фінансовим становищем директор фірми продав усе її майно, щоб розплатитися з кредиторами. Окрім печатки, реєстраційного посвідчення та нульового рахунку в банку у фірми нічого не залишилось. Та все ж вона як юридична особа продовжує існувати. Чи вступить після цього хтось з нею у договірні відносини - це уже інша справа.
Як зазначав професор О. М. Гуляєв, та обставина, що у певної юридичної особи немає майна, не позбавляє її властивості юридичної особи, як і відсутність майна у фізичної особи не робить її неправоздатною'.
Гуляєв А. М. Русское гражданское право. Обзор действующего зако-нодательства и проекта Гражданского Уложения. В кн.: Антологія української юридичної думки. Т. 6. Цивільне право.- С. 277.
Олексій Михайлович Гуляєв народився 1 березня 1863 р. у м. Києві. Доктор римського права, академік Всеукраїнської Академії Наук, викладав цивільне право у Київському інституті народного господарства. Помер у Києві 27 листопада 1923 р. Див.: Там само- С. 268-270.
293
Українське цивільне право
Можливість від свого імені набувати цивільні права і обов'язки є наслідком створення юридичної особи, тобто ознакою похідною.
Наслідком самостійності юридичної особи у сфері цивільних відносин, тобто наслідком її участі у договірних і недоговірних зобов'язаннях, є її здатність бути позивачем та відповідачем у суді. Оскільки юридична особа є носієм обов'язку, то лише вона сама може відповідати за його невиконання.
При підготовці первинного варіанту проекту Цивільного кодексу України ці абсолютно очевидні аргументи були відхилені, але у тексті проекту, поданому на розгляд Верховної Ради України у 1996 p., містилося уже дещо інше, ніж у Кодексі 1963 p., поняття юридичної особи: «Юридичною особою визнається організація, яка може, як така, мати право власності, інші права, нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем у суді».
Тобто, знову пропонувалося поєднання необхідної та похідних ознак, а вислів «як така» мав би підтверджувати відокремленість юридичної особи від тих, хто її створив.
Це поняття юридичної особи дуже нагадувало те, що містилося у Цивільному кодексі УРСР 1922 р.
При науковому доопрацюванні проекту і підготовці його до третього читання було запропоноване дуже коротке і абсолютно достатнє за змістом поняття юридичної особи, яке і міститься у статті 80 ЦК: «Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку».
Отже, спільною рисою кожної, без винятку, юридичної особи є те, що вона є організацією, незалежно від кількості засновників, складної чи простої внутрішньої структури, виду діяльності та мети1.
- Звернення до читача
- Г лава 1 Цивільні відносини
- § 1. Особливості цивільних відносин
- § 2. Цивільні відносини і цивільне законодавство
- Глава 2 Соціальні регулятори цивільних відносин.
- § 1. Загальні зауваги
- § 2. Юридичне право як регулятор цивільних відносин
- А. Короткий аналіз регулювання цивільних відносин на українських землях до початку XX ст.
- § 3. Система чинного національного цивільного законодавства України
- 1. Конституція України
- 2. Міжнародні договори
- 3. Закони України
- 4. Інші акти цивільного законодавства
- 5. Проблема межі законодавчого регулювання цивільних відносин
- § 4. Чинність актів цивільного законодавства
- § 5. Прогалини у регулюванні цивільних відносин
- Глава 4 Договірне право
- Глава 6 Моральне право
- Глава 7
- Глава 9 Історія прийняття Цивільного кодексу України
- Глава 10 Джерела Цивільного кодексу України
- § 1. Наука
- § 2. Практика життя
- § 3. Власний досвід правового регулювання цивільних відносин
- § 4. Іноземний досвід правового регулювання цивільних відносин
- Г лава і 1
- § 1. Цивільний кодекс України - політика та ідеологія
- § 2. Цивільний кодекс України - українська національна ідея у законодавстві
- § 3. Цивільний кодекс України: інституційна чи пандектна система?
- § 4. Місце Цивільного кодексу України в сім'ї правових систем Європи
- § 5. Структура Цивільного кодексу України
- § 6. Верховенство Цивільного кодексу України
- § 7. Диспозитивні та імперативні норми в Цивільному кодексі України
- § 8. Аналіз окремих прийомів законодавчої техніки
- § 9. Мова Цивільного кодексу України
- § 10. Взаємозв'язок Цивільного кодексу з іншими кодексами України
- § 1. Види цивільних правовідносин
- § 2. Класифікація цивільних правовідносин
- Глава 13 Структура цивільних правовідносин
- § 1. Суб'єкти цивільних правовідносин
- § 2. Об'єкти цивільних правовідносин
- § 3. Зміст цивільних правовідносин
- § 4. Санкції у структурі цивільних правовідносин
- § 5. Деякі проблеми цивільної відповідальності
- Глава 14 Майно та речі як об'єкти цивільних прав
- § 1. Поняття майна
- § 2. Речі як об'єкти цивільних правовідносин
- § 3. Класифікація речей
- Глава 15 Правовий режим окремих видів майна
- § 1. Тварини
- § 2. Житловий будинок. Дача. Садиба
- § 3. Культурні цінності
- § 4. Гроші
- § 5. Судно
- § 6. Наркотичні засоби та психотропні речовини
- § 7. Об'єкт підвищеної небезпеки
- § 8. Зброя
- Глава 16 Фізичні особи
- § 1. Поняття фізичної особи
- § 2. Цивільна правоздатність фізичної особи
- § 3. Цивільна дієздатність фізичної особи
- § 4. Обмеження цивільної дієздатності
- § 5. Визнання фізичної особи недієздатною
- § 6. Засоби індивідуалізації фізичної особи
- § 7. Цивільний стан фізичної особи
- § 8. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою
- § 9. Оголошення фізичної особи померлою
- § 10. Фізична особа як підприємець
- § 11. Опіка та піклування над фізичною особою
- § 13. Опіка над майном фізичної особи
- Глава 17 Юридичні особи
- § 1. Загальні зауваги
- § 2. Теорії юридичної особи
- § 3. Ознаки юридичної особи
- § 4. Створення юридичних осіб
- § 5. Види юридичних осіб
- § 6. Засоби індивідуалізації юридичних осіб
- § 7. Правоздатність юридичної особи
- § 8. Дієздатність юридичної особи
- § 9. Органи юридичної особи
- § 10. Відокремлені підрозділи юридичної особи
- § 11. Відповідальність юридичної особи
- § 12. Організаційно-правові форми юридичних осіб (коротка характеристика)
- 1. Товариства
- 2. Установи
- 3. Виробничі кооперативи
- § 13. Обмеження, припинення діяльності юридичної особи
- § 14. Припинення юридичної особи
- § 1. Український народ як суб'єкт права власності
- § 2. Держава Україна як учасник цивільних відносин
- § 3. Інші учасники цивільних відносин
- Г лава 19 Юридичні факти
- § 1. Поняття та види юридичних фактів
- § 2. Акти цивільного стану
- Глава 20 Правочини
- § 1. Загальні зауваги
- § 2. Загальні вимоги до правочинів
- § 3. Класифікація правочинів, вчинених з відступом від вимог закону
- § 4. Спеціальні моделі нікчемних та оспорюваних правочинів
- 1. Правочин, вчинений малолітнім за межами його дієздатності
- 2. Правочин, вчинений неповнолітнім без згоди батьків або піклувальника
- 3. Правочин, вчинений особою, дієздатність якої обмежена
- 4. Правочин недієздатної особи
- 5. Правочин, вчинений дієздатною особою, яка не розуміла значення своїх дій або не могла керувати ними
- 6. Правочин, вчинений представником однієї сторони за зловмисною домовленістю з другою стороною
- 7. Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування
- 8. Правочини, які порушують публічний порядок
- 9. Вчинення правочину через помилку
- 10. Вчинення правочину внаслідок обману
- 11. Вчинення правочину під впливом насильства
- 12. Правочин, вчинений внаслідок важкої обставини
- 13. Фіктивний правочин
- 14. Удаваний правочин
- 15. Правочин, вчинений з порушенням вимог закону про форму
- § 5. Правові наслідки вчинення правочину всупереч вимогам закону
- § 6. Правові наслідки недійсності правочину
- Г лава 21
- § 1. Загальні зауваги
- § 3. Виконання цивільного обов'язку
- § 4. Особисте здійснення цивільних правовідносин їх учасниками
- Глава 22 Правонаступництво
- § 1. Загальні зауваги
- § 2. Види правонаступництва
- Глава 23 Представництво
- § 1. Загальні зауваги
- § 2. Договірне представництво
- § 3. Законне представництво
- § 4. Комерційне представництво
- Глава 24
- § 1. Загальні зауваги
- § 2. Невизначеність строку
- § 3. Закінчення строку
- § 4. Способи зміни встановленого строку
- § 5. Окремі види строків
- Глава 25 Захист цивільного права та інтересу
- § 1. Загальні зауваги
- § 3. Підстави виникнення права на захист. Суб'єкт права на захист
- § 4. Способи захисту
- § 5. Короткий аналіз способів захисту
- § 6. Органи, що здійснюють захист цивільних прав
- § 7. Самозахист
- § 1. Загальні зауваги
- § 2. Тривалість позовної давності
- § 3. Вимоги, на які позовна давність не поширюється
- § 4. Початок перебігу позовної давності
- § 5. Зупинення позовної давності
- § 6. Переривання позовної давності
- § 7. Правові наслідки спливу позовної давності
- § 8. Наслідки відмови в позові у зв'язку із спливом позовної давності