§ 6. Органи, що здійснюють захист цивільних прав

Суд як орган захисту

У системі органів, які уповноважені здій­снювати захист цивільних прав, перше місце відведено суду.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, права і свободи лю­дини і громадянина захищаються судом. У статті 124 Конституції України проголошено поширення юрисдикції судів на всі право­відносини, що виникають у державі.

За статтею З ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюва­них прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу Ук­раїни, право на звернення до господарського суду мають юридичні особи, у тому числі іноземні громадяни, які здійснюють підприєм­ницьку діяльність без створення юридичної особи і мають статус суб'єкта підприємницької діяльності.

У випадках, передбачених законом, до господарського суду ма­ють право також звернутися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Отже, цими двома кодексами проведене чітке розмежування судових органів, до яких за захистом можуть звернутися фізичні чи юридичні особи.

Позов є засобом початку процесу судового захисту. Завершаль­ним етапом судового захисту є набрання законної сили рішенням суду та його виконання.

Як справедливо відзначали А. М. Савицька та В. Г. Сокуренко, суду належить бути вищим авторитетом юридичної оцінки пове­дінки державних органів та громадян.¹

Прикро, але в останні роки відчувається повсюдна криза судової системи, зокрема тиск на суди високих посадових осіб та органів державної влади, упередженість суддів, неправильне застосування законодавства, умисне нехтування ним. На ці обставини Пленум Верховного Суду України у своїх постановах звертав увагу не раз. Факт тиску на суд був визнаний у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Совтрансавто-холдінг проти України».¹

Кодекс професійної етики суддів

Рішенням Ради суддів України затвер­джено Кодекс професійної етики суддів. Кодекс зобов'язує суддів бути прикладом законопорядності, неухильно додержувати присяги й завжди по­водити себе так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, неза­лежність, неупередженість та справедливість суду.

Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсуд­ливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була би бездоганною.

Суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв'язку з розглядом справи у закритому судовому засі­данні. Не може суддя піддавати сумніву судові рішення, які набра­ли законної сили.

Кодекс зобов'язує суддів виявляти тактовність, ввічливість, ви­тримку і повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

Досудовий порядок врегулювання спору

Згідно зі статтею 365 ЦК 1963 p., до пред'явлення перевізникові позову, що випливав із перевозки, обов'язковим було пред'явлення йому претензії.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 10 квітня 1975 р. стаття 6 ЦК була доповнена нормою такого змісту: «До пред'яв­лення позову, який випливає з відносин між організаціями, обо­в'язковим є пред'явлення претензії». Отже, вимога досудового розгляду спору з 1975 року стала загальною.

Конституція України у статті 124 проголосила поширення юрис­дикції судів на усі правовідносини, що виникають у державі. На це нововведення Верховний Суд України відреагував відразу: 1 лис­топада 1996 р. була прийнята Постанова Пленуму Верховного Су­ду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», у п. 8 якої судам було заборонено відмовляти особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її

Сокуренко В. Г., Савицкая А. Н. Право. Свобода. Равенство. С. 186.

Див.: ж-л. Адвокат-2002.-№4-5.-С. 46.

1 А

Українське цивільне право

Розділ VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність

вимоги можуть бути розглянуті у досудовому порядку, передбаче­ному законом.

Вищий арбітражний суд України зайняв принципово іншу по­зицію, підтвердивши збереження досудової процедури розгляду господарських спорів.

У грудні 1999 р. на розгляд Верховної ради України народними депутатами України 3. В. Ромовською та П. І. Устенком було по­дано законопроект про внесення змін до Арбітражного процесуа­льного кодексу України, згідно з якими досудова процедура мала би залишитися правом, а не обов'язком юридичної особи.

Обов'язкова досудова процедура (а вона може тягнутися по­над місяць) не лише відтягувала момент захисту, а й створювала умови неможливості реального виконання майбутнього рішення суду у зв'язку з швидким припиненням діяльності юридичної особи чи прихованням нею майна, на яке могло би бути накладе­не стягнення.

Проект цього закону виходив з того, що юридичну особу, яку не лякає сума державного мита, яке їй належить сплатити, повинна мати право на безпосереднє звернення до суду.

Вищий арбітражний суд був категорично проти цього законо­проекту, розпочавши справжню, не зрозумілу за мотивами бороть­бу із запропонованими змінами до АПК, яка тривала півтора року. Врешті було досягнуто компромісу. Законом України від 17 трав­ня 2001 р. «Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України» досудовий порядок як обов'язковий етап роз­гляду справ було збережено лише щодо спорів, що випливали із договорів перевезення та із договорів про надання послуг органа­ми зв'язку.

Норми цього Закону було перенесено у статтю 925 ЦК: до пред'явлення перевізникові позову, що випливав із договору пе­ревезення вантажу, пошти, слід обов'язково пред'явити йому претензію. Позов до суду міг бути пред'явлений лише у разі пов­ного або часткового відхилення претензії перевізником або не­одержання від нього відповіді на претензію протягом одного місяця.

Конституційний Суд України своїм рішенням від 9 липня 2002 р. ліквідував останні перешкоди на шляху застосування статті 124 Конституції України.

У матеріалах справи, відкритої за зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон Клаб» щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 124 Консти­туції України, є лист Голови Верховної Ради України, в якому

518

зазначено, що «право особи (зокрема юридичної особи) на судо­вий розгляд спору не може бути поставлене в залежність від на­явності чи відсутності в законах України спеціальних положень про можливість звернення до суду по кожній конкретній катего­рії справ».

А в листі Голови Верховного Суду України наголошується на тому, що положення Постанови Пленуму Верховного Суду Украї­ни від 1 листопада 1996 р. стосується і господарських спорів.

Що ж до позиції Вищого господарського суду, то вона залиша­лася незмінною.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду у цій справі, «держава може стимулювати вирішення правових спорів в межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обо­в'язком особи, яка потребує такого захисту. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можли­вість реалізації права на судовий захист».

А це означає, що сторона має право звернутися за захистом безпосередньо до суду і тоді, коли в законі або договорі передба­чена досудова процедура врегулювання спору.

У зв'язку з названим вище рішенням Конституційного Суду України, частини 1 та 2 статті 925 ЦК слід вважати такими, що втратили чинність. Такою ж має бути і доля статті 315 ГК, яка встановила обов'язок пред'явити претензію перевізникові.

Засіб судового захисту Засобом судового захисту, тобто тим

правовим інструментом, за допомогою

якого здійснюється відновлення порушеного правового стану, є рішення суду. Позовна заява (скарга), як уже зазначалося, засо­бом судового захисту не є.

Президент

як орган захисту

Вище уже давалася оцінка пропозиції Президента України до Цивільного Ко­дексу України щодо включення Прези­дента України до числа органів, які здійснюють захист цивільних прав конкретної особи.

Захист цивільних прав Президентом України здійснюється в особ­ливий спосіб.

Насамперед, мова має йти про відмову Президента підписати за­кон, прийнятий Верховною Радою. Відмовившись від підписання Житлового кодексу України, одна із статей якого передбачала мож­ливість здавання у найм іншій особі квартири, наймач якої, без його на те згоди, поміщений до спеціального закладу для людей старшого віку, Президент тим самим захистив інтереси таких осіб. Президент

Українське цивільне право

не погодився із спробою повернення до життя адміністративного ви­селення і цим також здійснив захист, щоправда, інтересів не однієї поіменно названої людини, а багатьох.

Способом захисту цивільних прав чи інтересів слід розглядати і скасування Президентом актів Кабінету Міністрів України та актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим (п. 16 статті 106 Кон­ституції України), а також рішень голів місцевих державних адмініс­трацій (частина 8 статті 118 Конституції України). В останньому ви­падку суб'єктом захищеного Президентом права може бути конкрет­на фізична або юридична особа.

Практика життя неодмінно оцінить ефективність та реальність та­кого захисту. Сьогодні ж цю новелу ми маємо сприймати з надією.

Захист Уповноваженим Згідно із Законом України від 23 грудня Верховної Ради 1997 року «Про Уповноваженого Вер-

України з прав людини ховної Ради України з прав людини»

«захист прав кожного... здійснює Упов­новажений Верховної Ради України з прав людини». Однак Закон не наділяє Уповноваженого правом постановляти самостійні рі­шення про захист.

Уповноважений має право звертатися із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно (п. 10 стат­ті 13). Тобто, Уповноважений може розглядатися законним проце­суальним представником.

У разі відкриття провадження у справі за заявою того, чиї права і свободи порушені, Уповноважений має право направити звер­нення до відповідного органу.

Це звернення не може бути оскаржене до суду.

Оскарження заступником Генерального Прокурора України до Господарського суду Звернення Уповноваженого з приводу по­рушення прав та свобод Т.¹ - було не лише засвідченням незнання закону, ай- своєрідним викликом.

Розділ VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність

Т акою міжнародною судовою установою є Європейський Суд з прав людини, створення якого було передбачено Конвенцією про захист прав людини та основних свобод (Рим, 1950 р.)'. Суд роз­почав свою роботу 1959 р. у Стасбурзі (Франція).

Чому саме у Страсбурзі? «Страсбург завжди був символом безглу­здості народів, які думали, що проблеми можна вирішувати за допо­могою воєн. Страсбург може зараз стати символом єдності Європи»*". Верховна Рада України, ратифікувавши 17 липня 1997 р. Євро­пейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод, відкрила нову сторінку у захисті прав людини в Україні³.

Відповідно до статті 21 Конвенції, судді повинні мати високі моральні якості, мати кваліфікацію, необхідну для призначення на цю високу посаду, чи бути юристом з визнаним авторитетом.

Судді обираються Парламентською Асамблеєю від кожної Ви­сокої Договірної Сторони із трьох кандидатів, поданих нею.

Судді обираються строком на шість років; повноваження судді припиняється у разі досягнення ним 70-ти років.

Для розгляду поданих заяв Суд засідає в комісіях у складі трьох суддів, у Палатах - у складі семи та у Великій палаті - у складі сімнадцяти суддів.

На розгляд Європейського Суду може бути подана заява від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, що вважають себе потерпілими від порушення Україною прав, викладених у Кон­венції або Протоколах до неї. Суд може розглядати лише ті справи, які стосуються прав, перелічених у Конвенції та Протоколах до неї. Європейський Суд не є апеляційним, він не може скасовувати або змінювати рішення судів України. Європейський Суд приймає скар­ги лише проти держави, а не проти приватних осіб.

Суд може прийняти заяву до розгляду, якщо вона подана в ме­жах шести місяців від дати прийняття остаточного рішення судом України⁴.

Захист прав Європейським Судом з прав людини

Конституція України (стаття 55) надає право кожному після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Свобода.- 2003.- 1-7 липня.- № 26 (156).- С. 8.

520

¹ Адреса суду: The Registrar European Court of Human Rights Council of Europe F-67075 Strasbourg Cedex France.

" Цит. за: Куц Г. Г. Європейський Суд з прав людини і Україна // Вісник Верховного Суду України.- 1999.- № 5.- С. 48.

Рабінович ТІ. М., Раданович Н. М. Європейська конвенція з прав лю­дини: проблеми національної імплементації (загальнотеоретичні аспек­ти).-Львів, 2002.-С. 154-155.

⁴ Супрун Д. Особливості процедури розгляду індивідуальних заяв Європейським Судом з прав людини. У кн.: Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст.- К., 2004.- С. 815-848.

521

Українське цивільне право

Остаточним вважається рішення, прийняте Верховним Судом України. Тобто, якщо остаточне рішення було прийняте, напри­клад, 26 червня 2003 p., то останнім днем подання заяви до Євро­пейського Суду має вважатися 27 грудня 2003 р.

Завдання Європейського Суду полягає у встановленні єдиних європейських стандартів щодо прав людини.

Верховна Рада України 11 липня 2001 р. прийняла Закон «Про виконання рішень Європейського суду з прав людини», але Пре­зидент України наклав Veto. Після врахування всіх зауважень Пре­зидента Верховна Рада 29 листопада 1991 р. повторно проголосу­вала за цей закон (за - 341). Але Президент України знову його відхилив, вважаючи його неприйнятним.

Такий акт Президента України суперечив статті 94 Конституції України.

8 липня 2002 р. Верховна Рада України прийняла Постанову Про Закон України «Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини», якою знову направила Президенту України цей закон на підписання. Але він так і не був підписаний¹.

Захист цивільних прав ^Як зазначено у частині 22 статті 17 ЦК, іншими державними ^{особа має п}Р^аво У ^випаЛ^ках встановлених органами Конституцією та законами, звернутися за

захистом до органу державної влади, ор­гану влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого са­моврядування.

Відповідно до частини 8 статті 118 Конституції України, рі­шення голів місцевих державних адміністрацій можуть бути ска­совані головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Захист прав громадян може відбутися і у разі визнання Консти­туційним Судом України неконституційності законів, зокрема за зверненням Уповноваженого Верховної Ради України з прав лю­дини (стаття 152 Конституції України).

За законом України «Про захист прав споживачів», органи за­хисту прав споживачів можуть постановити рішення про заборону випуску чи продажу певних товарів, надання послуг.

За статтею 158 Земельного кодексу України, органи місцевого са­моврядування можуть вирішувати спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, додержання правил добросусідства.

За таких умов Верховній Раді належало, відповідно до принципу верховенства права, прийняти Постанову про підписання і оприлюднен-^ЯаіУЛ°^{БОЮ РХОВНОЇ Ради аб}° ^звеРнутися до Конституційного

522

Розділ VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність

О ргани виконавчої влади з питань земельних ресурсів ви­рішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межа­ми населених пунктів.

Захист цивільних прав ^За статтею 18 ЦК, нотаріус здійснює за- нотаріхсами хист цивільних прав шляхом вчинення

виконавчого напису на борговому доку­менті у випадках і в порядку, встановлених законом.

За Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1990 р. «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення за­боргованості здійснюється у безспірному порядку на підставі ви­конавчих написів нотаріусів», виконавчий напис нотаріуса є під­ставою для стягнення заборгованості, що випливає з авторських правовідносин, з договору лізингу, оренди державного та кому­нального майна, якщо відповідні договори посвідчені нотаріусом, а також за неоплаченим чеком, за диспашею, за утримання дітей у закладах освіти.

Виконавчий напис робиться на оригіналі боргового документа. Умовою вчинення виконавчого напису є безспірність вимоги кре­дитора. Безспірність вимоги ґрунтується на безспірності боргового документа. Однак безспірність боргового документа не є стовідсо­тковим доказом невиконання боржником свого зобов'язання.

Обов'язковою умовою виконавчого напису мало би бути по­відомлення боржника про вчинення такого напису, але цієї вимо­ги у законі немає.

Стягнення за виконавчим написом провадиться так само, як і виконання судових рішень. Тому за юридичною силою виконав­чий напис, вчинений нотаріусом, прирівнюється до рішення суду. Слід зазначити, що виконавчий напис, вчинений нотаріусом, може бути оскаржений до суду.

Захист прав Відповідно до Закону України від 11 трав-

третейським судом ^{ня 2004} Р- «^ПР° третейські суди», третей­ський суд є недержавним органом, який

створюється за угодою або за рішенням заінтересованих фізичних і (або) юридичних осіб для вирішення спорів, що виникають із ци­вільних та господарських правовідносин.

Третейським суддею є фізична особа, яка обрана сторонами або призначена чи обрана відповідно до цього Закону. Третейський суд приймає до розгляду справи за третейською угодою сторін.

Рішення третейського суду є остаточним. Воно може бути оскаржене лише тоді, якщо справа не була підвідомча третейсько­му суду; якщо третейська угода не стосувалася цього спору або

523

Українське цивільне право

якщо вона була визнана недійсною, а також якщо склад суду не відповідав вимогам цього закону.

Якщо рішення третейського суду не виконане, воно може бути виконане примусово у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Третейські суди є постійнодіючими та тимчасовими.

Постійнодіючим є Міжнародний комерційний арбітраж при Торгово-промисловій палаті України, який складається з Міжна­родного комерційного арбітражного суду та Морської арбітражної комісії і діє на підставі Закону України «Про міжнародний комер­ційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р.

На розгляд Міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися:

• спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном;

• спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між со­ бою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті Ук­раїни вирішує спори, які випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають із торгового мореплавства неза­лежно від того, чи є сторонами таких відносин суб'єкти українського та іноземного або лише українського чи тільки іноземного права.

Відповідно до Закону України від 10 грудня 1991 р. «Про то­варну біржу», можуть створюватися біржові арбітражі.

Разовий третейський суд може бути створений за волевиявлен­ням сторін, між якими виник спір.

Третейські суди не вважаються органами правосуддя. їхня юрис­дикція не поширюється на усі правовідносини у державі.

Товариські суди Положенням про товариські суди, затвер-

дженим Указом Президії Верховної Ради

УРСР 23.03.1977 р., було передбачено, що спір між громадянами на суму до 50 крб., за наявності згоди сторін, міг розглядатися то­вариським судом. Спір про захист честі та гідності міг розглядати­ся товариським судом без згоди відповідача.

Оскільки елементом звітності судів була кількість справ, пере­даних ними на розгляд товариських судів, нерідко суди переда­вали на розгляд товариського суду і спори без згоди сторін.

524

Розділ VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність

Товариські суди обиралися за місцем праці або за місцем про­живання¹.

Рішення товариського суду прирівнювалося до рішень «народ­ного суду», як тоді називали місцеві суди.

Ні Конституція України, ні інші закони можливості розгляду спорів товариськими судами не передбачають.