2. Міжнародні договори

У Законі України від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» міжнародні договори, ратифіко­вані Україною, було вперше названо частиною національного за­конодавства. Це було зроблено, «виходячи з пріоритету загально­людських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, прагнучи забезпечити непорушність прав і свобод людини, включитись у систему правових відносин між державами на основі взаємної поваги, державного суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва».

Ця ж ідея була закріплена і у наступному Законі України від 22 грудня 1993 р. «Про міжнародні договори України».

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Верховна Рада України надає згоду на обов'язковість міжнарод­ного договору у формі закону. На підставі такого закону Голова Верховної Ради України підписує ратифікаційну грамоту, яка за­свідчується підписом Міністра закордонних справ (п. 11 статті 7 Закону України від 22 грудня 1993 р. «Про міжнародні договори України»).

Міжнародний договір, який суперечить Конституції України, не може бути ратифікований. Частиною національного законодавства ^є, відповідно до статті 9 Конституції України, «чинний» договір.

Дата ратифікації міжнародного договору і дата набрання ним чинності не збігаються.

Прикладом міжнародних договорів у сфері регулювання ци­вільних відносин може бути: Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 р., ратифікована 15 липня 1994 р. (набула чинності для України 9 лютого 1995 p.); Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 p., Ратифікована 12 липня 1995 р. (набула чинності для України 0 грудня 1996 p.); Конвенція про позовну давність у міжнародній

47

^[аво

Українське uuebihue _n.

купівлі-продажу товарів 1974 р., ратифікована 14 липня 1993 р. (набула чинності для України 1 квітня 1994 p.); Всесвітня конвен­ція про авторське право 1952 p., ратифікована 23 грудня 1993 р. (набула чинності для України 3 листопада 1995 p.).

У системі законодавчих актів за ступенем їх юридичної сили міжнародні договори України займають другу сходинку. У зв'язку з цим можемо говорити про вищу юридичну силу цих договорів порівняно із законами України.

Як записано у частині 5 статті 8 ЦПК, у разі невідповідності за­кону України міжнародному договору, суд застосовує міжнарод­ний договір.

Особливого значення набуває неухильне дотримання Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яку судді мають зна­ти так само добре, як Конституцію та інші закони України¹.