§ 1. Український народ як суб'єкт права власності

За статтею 3 Закону України «Про власність», до суб'єктів пра­ва власності віднесено народ України.

На той час словосполучення «Український народ» сприймалося як прояв «українського буржуазного націоналізму», як виклик ро­сіянам, що проживали в Україні, тому законодавчо закріплений

бути не міг.

Норма статті 3 мала дуже велику політичну вагу, як і стаття 9 Закону України «Про власність», у якій було перелічено об'єкти права виключної власності народу України: земля, її надра, повіт­ряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

У статті 10 цього Закону було визначено механізм здійснення народом України свого права власності. У ній, зокрема, було за­значено, що народ України здійснює своє право власності через Верховну Раду, через місцеві Ради.

Конкретні права надавалися кожному громадянинові як часточ­ці народу України.

«Такого ніде нема!» - здивовано вигукували окремі депутати, а серед них ті, хто мав би розуміти передумови появи цих норм та їх значення для майбутнього України.

Незадоволення щодо визнання власником народу України остаточно вщухли після того, як у статті 13 Конституції України було закріплено право власності Українського (з великої букви) народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші при­родні ресурси, які знаходяться в межах території України, при­родні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони. Жаль лише, що до цієї статті вкралася помилка: атмосферний простір і атмосферне повітря - різні поняття. Очеви­дно, мова мала б йти про повітряний простір. Атмосферне повітря кочує, атмосферний простір же є сталою об'єктивною реальністю. Ця конституційна норма була використана як засіб протидії тим, хто прагнув якнайшвидше розпродати українські чорноземи і хто всіляко тиснув на народних депутатів України, щоб змусити їх проголосувати за Земельний кодекс України, у якому немає й згадки про власність Українського народу на землю.

319

Українське цивільне право

Український народ реально існує, тому вважати юридичною фікцією його як суб'єкта права власності немає жодної підстави.

Прояви здійснення окремими громадянами, територіальними громадами, всім Українським народом права власності на землю дуже різноманітні.

Право власності Українського народу - не лише публічно-правова, а й приватноправова категорія, яка має право на існування.

Та обставина, що більшістю членів Робочої групи по опрацю­ванню проекту Цивільного кодексу норма про Український народ як суб'єкт права власності не сприймалася, призвела до того, що у статті 2 ЦК серед учасників цивільних відносин Український на­род не названий, хоча у статті 318 ЦК серед суб'єктів права влас­ності він поставлений на перше місце.