§ 1. Особливості цивільних відносин

Людина, щойно народившись, стає учасником цивільних від­носин.¹ Вони оточуватимуть її впродовж усього життя, і навіть смерть спричинить виникнення нових цивільних відносин.

«І буде початком тоді мій кінець» (Леся Українка).

Учасником цивільних відносин стає і юридична особа. З момен­ту державної реєстрації, яка є специфічним актом її народження (створення), і аж до можливого припинення діяльності юридична особа буде суб'єктом більш чи менш тривалих або одноразових цивільних відносин.

Цивільні відносини - особливий вид суспільних відносин.

Відповідно до статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), цивільні відносини засновуються на: юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Ці три риси становлять генетичний код цивільних відно­син, їхню правову сутність.

Юридична рівність учасників цивільних відносин

Цивільні відносини - це відносини при­ватні: їх суб'єкти є юридично рівними, це означає: жоден з них не наділений функ­ціями влади щодо другого, не може ним керувати, нав'язуючи свою волю.

У літературі поширена інша точка зору, за якою юридична рів­ність є «характерною рисою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин» . Звідси робиться висновок, що суспільні від­носини стають цивільними завдяки їх цивільно-правовому регулю­ванню. Отже, рівність трактується як ознака, додана законодавцем, а не як ознака, що об'єктивно притаманна цивільним відносинам.

Така позиція була результатом перебільшення, гіперболізації значення держави і закону у житті людини.

Юридична рівність учасників цивільних відносин, автономність їх волі є засадничою ознакою цих відносин, а не результатом зако­нодавчого впливу на них².

Наявність владних повноважень суб'єкта завжди є свідченням публічності, а отже, нецивілістичної суті відносин.

Юридична рівність сторін - як якість цивільних відносин - не тотожна рівноправності. Юридична рівність учасників цивільних відносин не лише не виключає, а навпаки, зумовлює наявність у них у різних життєвих ситуаціях різних за змістом прав та обов'яз­ків, тобто специфічноїрізноправності.

І це зрозуміло, адже покупець та продавець, замовник та підряд­ник не можуть мати однакових прав та обов'язків.

Юридична рівність суб'єктів не виключає їх майнової нерівнос­ті та економічної залежності. Оскільки власність - це, окрім усьо­го, і влада над іншими; багатший часто диктує свою волю юридич­но вільному, але біднішому контрагентові.

Щось подібне ми спостерігаємо і у сфері діяльності монополі­ста: внутрішньо протестуючи проти встановленої ним ціни на товари та послуги, ми все ж змушені під тиском різних обставин пристати до неї.

¹ У Цивільному кодексі 1963 р. терміна «цивільні відносини» не було. У статті 2, яка містила перелік відносин, що регулювалися цим Кодексом, було записано таке: «Сімейні, трудові, земельні, гірничі, водні, лісні відно­сини ... регулюються відповідно сімейним, трудовим, земельним законо­давством, законодавством про надра, водним, лісним законодавством». Це дає підставу вважати, що відсутність у Цивільному кодексі 1963 р. терміна «цивільні відносини» не мала ні наукової, ні ідеологічної підстави.

¹ Загальна теорія цивільного права. К., 1992,- С. 12; Цивільне право. Загальна частина / За ред. О. А. Підопригори \Д. В. Бобрової- К., 1995.-С. 12; Цивільне право України: Підручник. У двох книгах. Книга перша / За цед. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової.- К., 2004.- С. 21.

" Ромовська 3. В. Проблеми загальної теорії права у проекті Цивільно­го кодексу України // Українське право, 1997. Число З,- С. 65.

Вольовий характер цивільних відносин

Українське цивільне право

Лише в окремих випадках, в інтересах держави та суспільства, можуть бути встановлені винятки з цього загального правила, на­приклад, щодо поставки для державних потреб чи страхування ци­вільної відповідальності власників транспортних засобів.

Вольовий характер цивільних відносин проявляється і у вимозі щодо усвідомлення особою тих дій, які вона вчиняє, та їх наслідків. Тому передбачається недійсність договору, стороною якого є не­дієздатний чи особа, яка через інші причини не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними.

Вольовий характер цивільних відносин зумовлює повне знання особи про предмет, про зміст прав і обов'язків та бажання їх на­стання.

Саме тому слід говорити про вільну та повну згоду особи на ви­никнення, зміну чи припинення цивільних відносин.

Вольовий характер цивільних відносин не заперечує впливу на особу різноманітних життєвих ситуацій. Так, продаючи половину будинку, щоб поліпшити матеріальний стан сім'ї, особа все ж діє вільно. Вільно діє і той, хто погоджується на низьку плату за ви­конану роботу. Водночас, слід мати на увазі, що у цьому випадку Цивільний кодекс передбачає і противагу: можливість визнання договору недійсним, якщо він був укладений особою під впливом важкої для неї обставини.

Вольовий характер властивий не лише договірній, а й недого-вірній сферам цивільних відносин, хоча недоговірні відносини, пов'язані із заподіянням шкоди, виникають помимо волі потерпі­лого. Заподіяння шкоди особі на її прохання може бути в окремих випадках кваліфіковано як злочин не лише з боку заподіювача, а й з боку потерпілого, якщо це вчинено, наприклад, з метою ухилен­ня від військової служби.

Вольовий елемент у поведінці заподіювача шкоди засвідчується його виною - умислом або необережністю.

Якщо шкода заподіяна випадково, тобто помимо волі заподіюва­ча шкоди, закон, за загальним правилом, не встановлює обов'язку її відшкодування. Однак це не виключає права заподіювача такої шкоди відшкодувати її за власною волею, за велінням власної совіс­ті, незалежно від позиції закону щодо цього. Тому цивільні відно­сини між ним та потерпілим можуть виникнути без будь-яких зако-

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

н одавчих умов та застережень. При цьому слід зауважити, що шко­да, яка була відшкодована потерпілому тим, хто не мав відповідного юридичного обов'язку, не підлягатиме поверненню в майбутньому. Вольовий характер властивий і одностороннім правочи-нам, зокрема заповіту.

Майнова самостій­ність учасників

Кожен учасник цивільних відносин здат­ний бути власником і є ним. Майно, яке йому належить, не лише задо­вольняє його потреби, а й є гарантом його свободи. Щоправда, ця остання теза може бути з сумом сприйнята тими, хто злидарює і тому не може вважати себе вільною людиною.

Утвердженням майнової самостійності фізичної особи є визнан­ня дитини власником речей, придбаних батьками, усиновлювача-ми для забезпечення її фізичного та духовного розвитку (стаття 174 Сімейного кодексу України).

Майнова самостійність фізичної особи забезпечується її правом брати участь у цивільному обороті, а також індивідуальним харак­тером її цивільної відповідальності.

Щодо юридичної особи, то її майнова самостійність також за­безпечується правом бути учасником цивільного обороту, заборо­ною органам державної влади та органам місцевого самовряду­вання втручатися у їхню господарську діяльність.

Юридична особа не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава, за загальним правилом, не відповідає за забов'язаннями юридичних осіб.

Отже, майнова самостійність, майнова відокремленість учасни­ків цивільних відносин полягає у тому, що кожен з них:

• має своє майно;

• може зобов'язуватися лише своїм майном;

• відповідає за невиконання юридичного обов'язку лише своїм майном.