logo search
Ромовська - Українське цивільне право

§ 2. Акти цивільного стану

Поняття акту цивільного стану

Термін «акт цивільного стану» уживавСЯ в українській правничій лексиці до 1926 Р<?КУ-Кодекс законів Української СРР про с ю'

<zaKT

опіку, шлюб та акти громадянського стану 1926 р. остаточно ви' тіснив його із нормативного матеріалу, запровадивши поняття: //ЯЇГГ громадянського стану».

Якщо у російській мові вживаються вислови «гражданское «гражданская должность», «гражданская одежда», то українсько10 ми говоримо: «цивільне право», «цивільна посада», «цивільний одяг» тощо.

Словосполучення «акт громадянського стану» випадало з цьоґ° мо" вного ряду, було калькою з російської мови, тому появу у Сіме#нОМУ кодексі України терміна «акт цивільного стану» слід вважати черго­вою перемогою мовного аспекту національної ідеї в законодавсіГіві-

Законодавчого визначення поняття «акт громадянського (ци~ вільного) стану» тривалий час не було, в літературі він ототоЖню' вався то з документом (свідоцтвом), то з реєстрацією.

Закон України від 24 грудня 1993 р. «Про органи реєс?Раш1 актів громадянського стану» визначив акти громадянського стану як «засвідчені державою факти народження, смерті, одружеі*ня' розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни пріз0иЩа' імені, по батькові».

Недоліків у цьому визначенні було декілька. Насамперед* не держава, а її відповідні органи проводять реєстрацію, по-ДРУге.' народження, смерть існують до державної реєстрації і без не1-Оскільки на час прийняття цього Закону реєстрація усиновЛення була скасована, усиновлення уже не вписувалося у логіку ць°го визначення, а тому залишилося осторонь, хоча, безперечно, бУл0 актом громадянського стану.

Стаття 49 ЦК України дає інше визначення поняття «акт льного стану», яке складається з кількох елементів.

  1. Актом цивільного стану є дія або подія. Дією є, пг усиновлення, подією - досягнення повноліття;

  2. Акти цивільного стану нерозривно пов'язані з людиної0 (Ф'~ зичною особою), безпосередньо стосується її особистого яиття, різних сфер її життєдіяльності;

  3. Акти цивільного стану викликають настання різноманітНИХ

329

Українське цивільне право

правових наслідків. Ці наслідки стосуються не лише тих відносин які врегульовані Цивільним кодексом, а й інших, котрі визначають цивільний - civilis (у широкому розумінні цього слова) стан люди­ни (стан громадянина). Причому ці наслідки настають поза їх усвідомленням людиною та без її бажання.

Види актів цивільного У статті 158 Кодексу про шлюб і сім'ю стану УРСР 1969 р. містився перелік актів гро-

мадянського стану, які підлягали реєстра­ції: «народження, смерть, розірвання шлюбу, встановлення бать­ківства, зміна імені, по батькові та прізвища».

Відповідно виникало питання: чи існують інші акти цивільного стану, які не потребують реєстрації?

Новизна статті 49 ЦК України полягає у тому, що в ній вперше подано великий, але не вичерпний, перелік актів цивільного стану, що зумовило необхідність понятійної переорієнтації.

З цих актів лише сім підлягають державній реєстрації: наро­дження, визначення походження дитини, громадянство, шлюб, ро­зірвання шлюбу, зміна імені та смерть.

Класифікація актів КРІМ поділу актів цивільного стану на цивільного стану Д" та ПОД.І1 залежно від наявності чи

відсутності волі особи, їх можна поді­лити і за іншим критерієм.

Серед актів цивільного стану є такі, для яких державна реєстра­ція є обоє 'язковіш, конститутивним елементом. Без такої реєстра­ції акту немає. Відповідно до Сімейного кодексу України, не вважа­ється актом цивільного стану релігійний обряд шлюбу чи фактичне спільне проживання жінки та чоловіка. Із реєстрацією пов'язується зміна прізвища, імені та по батькові, визнання батьківства.

Народження, смерть підлягають реєстрації, але як акти циві­льного стану існують незалежно від неї (реєстрації).

Нарешті, є такі акти, які, відповідно до закону, взагалі не підля­гають реєстрації, як, наприклад, досягнення повноліття чи пен­сійного віку, недієздатність.

Реєстрація актів цивільного стану - це адміністратив­ний акт, який здійснюється відповідним державним органом, про що видається свідоцтво.

НпппЛли-еиия Відповідно до статті 6 Закону України від

парооження 26 кв]тня 20()1 р <<Про охорону дитинст-

ва», дитина має право на життя з моменту визначення її живонаро-дженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ).

Розділ V. Рух цивільних відносин. Правочини

Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 5 квітня 1996 р- затверджена Інструкція про визначення критеріїв живона-дженості, МЄрТВОнародженості та перинатального періоду. У ній народженням визнане «повне вигнання або витягнення продукту зачаття з організму матері, якщо після такого відокремлення дити­на дихає, виявляє інші ознаки життя: серцебиття, пульсація пупо­вини або відповідні рухи довільної мускулатури незалежно від то­го, чи перерізана пуповина, чи відшарувалася плацента».

За рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я, людсь­кий плід вагою щонайменше 500 г вважається життєздатним і під­лягає реєстрації.

У момент народження дитина одержує цивільну правоздатність, громадянство, право бути забраною батьками з пологового будинку чи іншого лікувального закладу, право на батьківське опікування.

Якщо дитина народилася після смерті батька чи навіть через кілька хвилин після смерті матері, вона вважається такою, що при­йняла спадщину, навіть тоді, коли сама незабаром би померла.

Новонароджена дитина одержує право на проживання у житлі своїх батьків. Навіть якщо мати не забрала дитину з пологового будинку, дитина матиме право на помешкання, у якому ця мати проживає.

У тих випадках, коли смерть дитини настала незабаром після її народження (навіть якщо вона прожила хоча б кілька хвилин), складаються два записи: про народження і про смерть. Але вида­ється тільки свідоцтво про смерть.

Батьки мертвонародженої дитини та дитини, яка померла в закладі охорони здоров'я, мають право на одержання її тіла для поховання.

Визначення походження дитини

Визначення походження дитини прово­диться в момент державної реєстрації на­родження дитини. Відповідно до Сімей­ного кодексу України, матір'ю, батьком дитини записуються осо­би, від яких дитина походить. Свідоцтво про народження дитини -Це документарне підтвердження не лише дати народження, а й місця дитини у генеалогічному дереві роду, а також документ, що засвідчує наявність у дитини щодо батьків, інших родичів особис­тих та майнових прав, а згодом - і обов'язків. Реєстрація особи матір'ю, батьком дитини - це і наділення матері, батька дитини особливим біосоціально-правовим станом материнства та бать­ківства.

Особа довічно вважатиметься такою, що є або була батьком чи матір'ю. Це може створювати для неї відповідні права у сфері жит­лових, спадкових, деліктних та інших правовідносин.

331

Українське цивільне право

Громадянство Відповідно до Закону України «Про гро-

мадянство», дитина, народжена в Україні

якщо хоча б один із її батьків є громадянином України, такоя є громадянином України.

Статус громадянина України, додатково до всеосяжного стату­су Людини, як тісний правовий зв'язок між нею та державою, на­дає їй певні можливості. Так, лише громадянин України може брати участь у приватизації помешкання з державного житловогс фонду, без застереження може бути суб'єктом права власності на земельну ділянку.

Вихід з громадянства України чи його втрата не припиняю! тих майнових прав, яких людина набула як громадянин України.

Зачислення до актів цивільного стану набуття громадянства, втра] ти та виходу із громадянства ставить під сумнів подальше опікувань цими процесами Міністерством внутрішніх справ України.

Досягнення відповідного віку

Досягнення відповідного віку як акт щ\\ вільного стану має стосуватися таких си-[ туацій:

1) досягнення 14-річного віку. Ця обставина знаменує собою пе-| рехід особи від часткової до вищого рівня цивільної дієздатності неповної; робить її можливим суб'єктом кримінальної відповіда-І льності. З цього моменту особа наділяється цивільною процесуа-] льною дієздатністю і може самостійно звертатися за захистод своїх прав та прав своєї дитини. Особі, якій виповнилося 14 років,] за рішенням суду може бути надано право на шлюб;

  1. досягнення 16-річного віку. З цього моменту виникає праве на працю за трудовим договором; особа стає можливим суб'єктол адміністративної відповідальності; за певних обставин вона може бути зобов'язана надавати батькам матеріальну допомогу;

  2. досягнення шлюбного віку (17 років - для жінки, 18 років для чоловіка). З цього моменту особа має право на безперешкодне заснування своєї сім'ї;

  3. досягнення повноліття (18 років) - ця обставина наділяє особу повною цивільною дієздатністю, припиняючи стан дитинні особа набуває повної цивільної процесуальної дієздатності, вибор-™ чих прав, право на членство в політичних партіях;

  4. досягнення пенсійного віку. З цього моменту особа одер­ жує право на пенсію, окремі соціальні пільги. Пенсіонер не може бути виселений із службового житлового приміщення. Якщо пен­ сіонером є дружина, чоловік, батьки, діти, вони мають право на обов'язкову частку у спадщині.

332

Розділ V. Рух цивільних відносин. Правочини

Н абуття, надання повної цивільної дієздат- Набуття, надання ності неповнолітньому не перетворює йо- повної цивільної г0 у повнолітнього, а отже, не припиняє

дієздатності статусу дитини, а лише забезпечує йому

повну самостійність у сфері майнових цивільних відносин.

Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності не припиняє батьківського права на її виховання, а також її права на одержання утримання від батьків.

Обмеження цивільної дієздатності особи

Обмеження цивільної дієздатності особи уще обсяг тих правових можливостей, які вона мала до цього моменту. В результаті вона не зможе усиновити дитину, бути опікуном, піклувальником, не зможе скласти заповіту. Юридично значимі дії у сфері цивільних від­носин вона зможе вчинити лише під контролем піклувальника.

Визнання особи Визнання особи недієздатною засвідчує її

недієздатною нездатність до вчинення вольових дії і у

зв'язку з цим реально і дуже істотно звужує її

правові можливості у всіх сферах життєдіяльності людини. Фігура опі­куна може заступити її здебільшого лише у сфері майнових відносин.

Шлюб

За статтею 158 Кодексу про шлюб та сім'ю 1969 р., актом громадянського ста­ну було названо «одруження», хоча Глава 22 мала назву «Реєстра­ція шлюбу». У цьому Кодексі вживалися різні терміни, дотичні до шлюбу: «беруть шлюб», «вступають у шлюб», «укладення шлю­бу», «реєстрація шлюбу», «особи, які одружуються». Цей недолік був повністю перенесений до Закону України «Про органи реєст­рації актів громадянського стану».

У Сімейному кодексі України вжито лише один термін «шлюб» і відповідно - «реєстрація шлюбу». Словосполучення «брати шлюб» (це­рковний термін - «давати шлюб»), слово «одруження» в українській мові, безперечно, запишаться і надалі, але уже не як терміни юридичні.

За статтею 21 Сімейного кодексу України, шлюб є сімейним союзом жінки і чоловіка, зареєстрованим Державним органом ре­єстрації актів цивільного стану.

Шлюб також вносить певні зміни до цивільної правосуб'єктності фізичної особи. Він наділяє неповнолітнього чоловіка, дружину пов­ною цивільною, а отже,- і цивільною процесуальною дієздатністю.

Шлюб створює особливий соцістьно-правовий стан подружжя. Незалежно від якості подружніх відносин, шлюб наділяє чоловіка 1 дружину особливими правами. Так, одному з подружжя фактично надається перше слово при вирішенні питання про надання другому

333

Українське цивільне право

медичної допомоги з ризиком для життя, якщо останній не може

виразити своєї волі, хоча у статті 284 ЦК це не зазначено; про наданго згоди на опублікування листів, щоденників покійного (стаття 303 ЦК),

За звичаєвим правом, саме вдова (вдівець) мала вирішальний голос при вирішенні питань, пов'язаних з похованням чоловікг (дружини). Це закріплено в Законі України від 10 червня 2003 р.-«Про поховання і похоронну справу».

Шлюб створює право на спадкування за законом у 1-шу черг у зв'язку із смертю одного з подружжя.

Шлюб впливає певним чином на інші сфери суспільних відно­син. Особа не має обов'язку свідчити про свого чоловіка (дружи­ну), не зобов'язана повідомляти про вчинення ним діяння, що має ознаки злочину.

Шлюб судді з однією із сторін або іншою особою, яка бере участь у справі, є підставою для його відводу.

Стан подружжя створює презумпцію батьківства, а також пре-І зумпцію спільності майна, придбаного за час шлюбу, якщо інша умова щодо майна не застережена у шлюбному договорі.

Встановлення за рішенням суду режиму окремого проживання! відповідно до статті 119 СК, не припиняє стану подружжя, блоку-f ючи лише дію презумпції батьківства та презумпції спільної су-| місної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розірвання шлюбу

Розірвання шлюбу припиняє стан по­ дружжя, відкриває можливість для ре­ єстрації повторного шлюбу, для вільного вирішення усіх пи­ тань свого особистого життя.

Усиновлення

Усиновлення, відповідно до статті 225 CKJ вважається здійсненим з моменту набрані ня законної сили рішенням суду.

Усиновлення припиняє правовий зв'язок між усиновленим та його родичами за походженням. Вони, відповідно, втрачають ста­тус матері, батька, баби, діда, сестри, брата. А усиновлений - ста­тус їхньої дитини, внука, брата, сестри.

Новелою Сімейного кодексу є запровадження неповного усинов­лення, із збереженням правового зв'язку між усиновленим і його родичами за походженням. Згідно із статтею 232 СК, правовий зв'язок усиновленого із своїми бабою, дідом, братом та сестрою може бути збережений у разі смерті одного з батьків дитини, якщо усиновлювачем є її вітчим чи мачуха.

Актом цивільного стану, безумовно, слід вважати і скасування усиновлення.

Розділ V. Рух цивільних відносин. Правочини

З міна імені не веде до зміни чи припи- Зміна імені нення тих прав та обов'язків, які були

«прив'язані» до попереднього імені особи. Але, зрозуміло: коли ім'я змінює боржник або кредитор, їм варто повідомити про це

свого контрагента.

Оскільки ім'я - це засіб індивідуалізації фізичної особи, то той, хто змінив своє прізвище, ім'я та по батькові, а також місце прожи­вання,- це уже значною мірою новий суб'єкт, щоправда, із збережен­ням тих прав та обов'язків, які виникли у нього до цього моменту.

Т іднісшь Інвалідність надає повнолітній чи непов-

нолітній особі особливого статусу, який

має створювати для неї посилений соціальний захист.

Смерть

Смерть, за словами академіка Володими­ра Вернадського, є розривом між часом та

простором. Людина залишилася у просторі, а час продовжив свій

стрімкий лет.

Відповідно до Інструкції щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку (затв. наказом Міністерства охорони здо­ров'я України від 25 вересня 2000 p.), «смерть мозку - це повне та незворотне припинення усіх його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції легень. Смерть мозку прирівнюється до смерті людини».

Діагноз смерті мозку проводиться консиліумом лікарів, серед яких не можуть бути ті фахівці, які братимуть участь у взятті та трансплантації органів.

Смерть як юридичний факт призводить до різноманітних пра­вових наслідків: припиняються правовідносини, учасником яких був покійний, якщо щодо них не допускається правонаступництво; У певних осіб виникає право на спадкування.

Якщо смерть була наслідком протиправної поведінки, непрацездатні батьки, чоловік, дружина, неповнолітні та непрацездатні діти покійного одержать право на відшкодування у зв'язку із втратою годувальника. Той, хто його поховав, має право на відшкодування понесених витрат.

Правочин на користь У статті 636 ЦК передбачена можливість третьої особи укладення договору на користь третьої

особи. Термін «третя особа» тут цілком

виважений, оскільки договір укладається між двома особами (дво­ма сторонами), а користь від нього третій особі.

Термін «третя особа» буде певною мірою умовним, якщо мова йде про вчинення одностороннього правочину. Так, спадкоємець може

335

Українське цивільне право

відмовитися від спадщини на користь іншого (другого) спадкоємця; спадкоємець має право зробити у заповіті заповідальний відказ (стат­тя 1237 ЦК), надавши, наприклад, особі, яка не є спадкоємцем за за­повітом, право довічного користування частиною житлового будинку.

На користь третьої особи може бути укладено договір страхування чи договір купівлі-продажу квартири.

Для вчинення правочину на користь третьої особи згоди останньої закон не вимагає, але вона має право відмовитися від наданого їй права.