§ 3. Цивільна дієздатність фізичної особи

Поняття цивільної дієздатності

Для того, щоб бути активним, а не лише пасивним учасником цивільних правовід­носин, тобто для того, щоб діяти, фізична особа має володіти цивільною дієздатністю.

Цивільний кодекс 1963 р. визначав цивільну дієздатність грома­дянина як «здатність своїми діями створювати для себе цивільні права та обов'язки».

Таке законодавче визначення дієздатності не піддавалося критич­ному аналізові. Заполонивши усю юридичну літературу, воно сприя­ло виробленню хибного уявлення про суть дієздатності, оскільки від­сувало на задній план здатність людини думати, усвідомлювати свої

Іншу точку зору див.: Цивільний кодекс України. Науково-практич­ний коментар / За редакцією розробників проекту.- К., 2004.- С. 33.

246

Братусь С. Н. Субьектьі гражданского права,-М., 1950.-С. 6. ' Сокуренко В. Г., Савицкая А. Н. Цит. праця.- С. 113.

247

Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин

дії, керувати ними. Хоча саме у цьому полягав ключ до пізнання її суті.

Громадянин вважається дієздатним саме тому, що наділений психічною та інтелектуальною здатністю усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Визнання цього давало б можливість у кожному конкретному випадку визначити початковий момент цивільної дієздатності та її фактичний кінець.

Отже, здатність діяти самостійно є результатом психічної та ін-І телектуальної здатності особи усвідомлювати свої дії та самостій-f но керувати ними. |

А тому цивільна дієздатність мала би визначатися як психічна та інтелектуальна здатність особи усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та діяти самій, створюючи цим для себе цивільні права та обов 'язки¹'.

При опрацюванні проекту Цивільного кодексу таке трактуван­ня цивільної дієздатності не було підтримане. Щоправда, у ва­ріанті проекту від 25 серпня 1996 р. вдалося закласти до нього положення про те, що «цивільна дієздатність визнається за фізич­ними особами, які усвідомлюють значення своїх дій та можуть керувати ними».

Цього, зрештою, достатньо, щоб стверджувати започаткування нового підходу до трактування суті цивільної дієздатності.

Елементи цивільної Цивільна дієздатність має такі елементи: дієздатності ') ^особа усвідомлює, що чинить чи збира-

ється вчинити; 2) особа сама може керувати своїми діями;

3. особа діє сама;

4. особа створює правові наслідки, як правило, для себе. Цивільно-правовий ефект дій, які особа сама здатна вчиняти,

полягає:

1. у створенні для себе цивільних прав: створивши право для себе, дії особи ведуть одночасно до виникнення у інших осіб від­ повідного обов'язку;

2. у самостійному здійсненні своїх прав, у тому числі шляхом їх зміни чи припинення;

3. у створенні для себе цивільних обов'язків: створивши для се­ бе обов'язок, дії особи ведуть одночасно до виникнення у інших осіб відповідного права;

^ГР°^{МадЯНИНа}

248

ал у самостійному виконанні своїх обов'язків;

<П у можливості визнання поведінки особи протиправною і у оіливості визнання цієї особи самостійним суб'єктом відпо-дальності Тобто, дієздатність включає в себе і деліктоздат-

Як зазначали А. М. Савицька та В. Г. Сокуренко, дієздатність визначає повноцінність особи як суб'єкта права .

Рівні цивільної дієздатності

Людина на своєму життєвому шляху про­ходить кілька рівнів цивільної дієздатності. Ці рівні дієздатності одержали назву: час­тковий, неповний, повніш, або, відповідно: дієздатність часткова,

неповна, повна.

Це зроблено для забезпечення термінологічної єдності (в літерату­ рі дієздатність дітей різного віку називалася по-різному) та простоти. Часткова цивільна Першим є частковий рівень дієздатно-

дієздатність ^сті- Цивільний кодекс 1963 р. наділяв

ним дитину, якій не виповнилося 15 ро­ків, хоча і не вживав такої термінології. Цивільний кодекс України знизив цю вікову межу до 14 років.

Така зміна вікового рубежу пов'язувалася не лише з акселе­рацією. Аргументом для цього було і прагнення узгодити вікове розмежування дітей у Цивільному кодексі з тим, що проводиться у Кримінальному кодексі та трудовому законодавстві.

Цивільний кодекс України мінімальної вікової межі цивільної дієздатності не встановлює. Чи така позиція є правильною?

За Цивільним кодексом РФ, дитина може вчиняти дрібні побу­тові договори лише після досягнення шести років. Цивільне зако­нодавство ФРН дозволяє укладати договори лише тій дитині, якій виповнилося сім років. Але у кожного своя правда.

Той, на очах у кого виростає дитина, не може не помітити по­стійного росту її соціальної активності. Маля - на руках у батька,

¹ На думку Е. О. Харитонова та 1. О. Саніахметової, елементом змісту Дієздатності фізичної особи є можливість займатися підприємництвом (бізнесоздатність). Доцільність виділення цього елемента дієздатності вони вбачають у тому, що цей елемент загального розуміння дієздатності не обмежується лише загальним правом вчиняти правочини, ай у зв'язку з вчиненням дій щодо державної реєстрації громадянина як підприємця і поширенням на нього правил, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб. Див.: Е. О. Харитопов, И. А. Саниахметова. Граждан-ское право Украйни-X., 2004-С. 135.

' В. Г. Сокуренко, А. М. Савицтя. Цит. праця.-С. 112.

249

Українське цивільне право

Роздій IV. Учасники цивільних правовідносин

тримаючи мандаринку, одну дольку кладе батькові в уста, другу -матері, а третю - собі. Невже це дитя діє несвідомо?

Поділившись з братом яблуком чи цукеркою, давши товаришеві покататися на велосипеді чи почитати книжку, дитина вступає у цивільні правовідносини. Не знаючи їх юридичної назви, вона все ж усвідомлює, що яблуко чи цукерку її брат з'їсть, тому дає їх «на­зовсім», а велосипед чи книжка - це моє, тому слід повернути. Отже, вступає вона у ці відносини за своєю волею, свідомо.

Норми закону про дієздатність повинні не сковувати активно­сті дитини, а сприяти її розвиткові.

Початок дієздатності залежить від рівня розумового та пси­хічного розвитку, середовища, у якому вона живе, соціальної ак­тивності, тому індивідуалізується щодо кожної конкретної дити­ни. Одна дитина у три роки вже читає, а інша, покинута батьками, не одержавши відповідного розвитку, у три роки заледве може ви­мовити кілька слів.

За статтею 174 Сімейного кодексу України, дитина вважається власником тих речей, які придбані батьками для забезпечення її розвитку, навчання та виховання. Цією нормою законодавчо під­силено обґрунтування недоцільності встановлення мінімальної ві­кової межі цивільної дієздатності дитини.

У статті 31 ЦК відновлено поняття «малолітня особа», що при­веде до відповідної словесної економії.

Частковий рівень дієздатності малолітніх дітей означає, що во­ни можуть самостійно вчинити лише дуже незначний перелік пра-вочинів.

Насамперед, вони можуть самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Поняття дрібної побутової угоди у Цивільному кодексі 1963 р. не було. Ця прогалина у Цивільному кодексі України запов­нена. У статті 3 названо три ознаки дрібного побутового правочину:

1. він має бути спрямований на задоволення особою своїх побу­ тових потреб;

2. він має відповідати фізичному, духовному чи соціальному розвиткові особи;

3. він має стосуватися предмета, який має невисоку вартість.

Таке поняття дрібного побутового правочину зорієнтоване го­ловним чином на договори про придбання, а не на договори про відчуження. Але, виходячи із принципу розумності, не можна за­перечувати здатності дитини не лише приймати подарунок, а й да­рувати самій, не лише позичати у когось, а й позичати комусь.

Місія батьків має зводитися до спрямування поведінки дитини, до її корекції, а не до її заборони.

250

Стаття 14 ЦК 1963 р. надавала малолітній дитині право бути вкладником банку (кредитної установи) та самостійно розпоря­джатися внесеним нею вкладом. Законодавець, певно, сподівався _На те, що п'ятирічна чи десятирічна дитина зможе самостійно при­йти до банку і, внісши хоча б карбованця, стати вкладником і за­лишатися ним на майбутнє.

Однак ця норма виявилася мертвою: випадків, коли б малолітня дитина сама уклала з банком договір про відкриття на її ім'я банківського рахунку, зафіксовано не було. Тому самостійне право на укладення з банком такого договору надано дитині з 14-річного віку, хоча, певно, і не варто було позбавляти малолітніх, особливо сиріт, такої можливості, адже інших засобів зберігання своїх гро­шових коштів у них може і не бути.

У статті 31 ЦК України малолітня дитина спеціально не наділе­на правом самостійного розпорядження своїм заробітком. Не тому, що про це просто забули. Скоріше тому, що дитина до досягнення 14-ти років має навчатися у школі.

Але опосередковано це право визнане за нею, оскільки їй до­зволено вчиняти дрібні побутові правочини.

Конвенція про права дитини забороняє економічну експлуата­цію дитини, але не забороняє посильної дитячої праці, яка не шко­дить здоров'ю дитини: участь у телепрограмах, виставах, надання незначних послуг (наприклад, щодня приносити для старенької су­сідки газети із поштової скриньки) тощо.

Малолітній дитині надано право самостійно здійснювати осо­бисті немайнові права на результати своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право використання свого твору віднесене до майно­вих прав. Тому дитині залишилося лише право вимагати зазначен­ня свого імені при використанні твору, обирати псевдонім, а також право на недоторканність твору.

Малолітня дитина є неделіктоздатною. її поведінка може зав­дати шкоду, але не може вважатися протиправною.

Як писав англійський філософ XVII століття Джон Локк, підко­рятися законові мусить лише той, кому цей закон оголошено. А оскільки цей закон може бути оголошений «лише за допомогою розуму, то про того, хто не дійшов до користування своїм розумом, не можна сказати, що він підпадає під дію цього закону»¹.

Держава регулює поведінку, встановлюючи юридичні обов'яз­ки і кару за їх невиконання лише щодо тих людей, які наділені відповідною мірою свідомості та волі. Тому було би більш ніж

Джон Локк. Сочинения в трех томах.- Т. З- М, 1988- С. 293.

251

Українське цивільне право

дивним, якби ми називали протиправною поведінку малюка, який поламав іграшку чи розбив кришталеву вазу.

Шкода, фізично заподіяна такими дітьми, визнається юридично заподіяною їхніми батьками, опікунами чи, наприклад, школою, під наглядом якої вони перебували, якщо, звичайно, вони не дове­дуть відсутності своєї вини у тому, що сталося.

Неповна цивільна дієздатність

Термін «неповнолітні», який охоплював усіх дітей до досягнення ними 18-ти років, не відображав фізичної, розумової, психічної та юридичної відмінностей між ними. Запровадження поняття «малоліт­ні» частково вирішило проблему, однак ті, кому виповнилося ] 4 років, не одержали спеціального означення. Тому вийшло, що неповно­літніми є усі діти, в тому числі й ті, кому виповнилося 14 років.

Пропозиція про запровадження терміна «підліток» була сперш} відхилена, а потім, загубившись в лабіринтах історії творення нового Цивільного кодексу України, так і не була зреалізованаї Проте ця обставина не може вважатися перешкодою для вживанш слова «підліток» у судовій практиці та літературі.

Термін «неповнолітні» стосовно старшої вікової категорії дітей має тлумачитися не як заперечення їх повноліття, а як засвідчення його неповноти. і

Дитина, якій виповнилося 14 років, за статтею 32 ЦК, підніма-j ється на вищий рівень дієздатності. У зв'язку з припиненням стан) малоліття обсяг дій, які дитина може вчинити відповідно до свого якісно нового стану розумового та психічного розвитку, істотно розширюється. До існуючих раніше додалися нові можливості.

За статтею 13 ЦК 1963 p., підліток мав право самостійно розпо­ряджатися своїм заробітком, стипендією, здійснювати свої автор­ські права. А ті угоди, які виходили за межі дрібних побутових і не пов'язувалися з розпорядженням заробітною платою, стипендією чи здійсненням авторських прав, підліток міг вчиняти зі згоди своїх батьків або піклувальника. Тобто, сімнадцятирічний міг на свою заробітну плату придбати пальто, але, щоб продати його, му­сив одержати згоду батьків чи піклувальника.

Така норма Кодексу 1963 р. мала сенс за умови їхнього спіль­ного проживання. Якщо дитина проживала окремо, наприклад, У зв'язку з навчанням, це правило фактично ігнорувалося, оскільки гальмувало соціальну активність і соціальну адаптацію особи до нових умов її життя.

У статті 32 ЦК України обсяг цивільної дієздатності підлітків дещо розширено. Однак, як і раніше, підліток, маючи право купи­ти те ж пальто, не може сам розпорядитися ним.

252

Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин

З береження цього правила і у новому Кодексі було результатом компромісу, а не відступленням від ідеї.

Підліткам надано право самостійно розпоряджатися не лише заробітком, стипендією, а й іншими доходами; бути учасником дитячих організацій.

Для вчинення підлітками великої кількості правочинів потріб­на, як і раніше, згода батьків або піклувальника.

У статті 32 ЦК України вирішено питання щодо ситуації, коли дитина проживає лише з одним із батьків. Закон не надає йому пе­реваги: для вчинення дитиною правочину згоду може дати і той з батьків, хто проживає окремо від дитини. В свою чергу, той, хто проживає з дитиною, може заявити про свої заперечення. У цьому разі для вчинення правочину потрібен дозвіл органу опіки та пік­лування. Малося на увазі, що орган опіки та піклування буде якби арбітром між батьками дитини.

Неповнолітні є деліктоздатними: їх поведінка може бути про­типравною і викликати самостійну цивільну відповідальність,

Цивільна дієздатність неповнолітніх є неповною. Ця непов­нота полягає у частковій підконтрольності їхньої поведінки з боку батьків чи піклувальника.

Повна цивільна дієздатність

З досягненням повноліття (18 років) особа втрачає правовий статус дитини і набуває повної цивільної дієздатності. Як записано у статті 34 ЦК, «повну цивільну дієздатність має фі­зична особа, яка досягла повноліття». З цього моменту вона зві­льняється з-під контролю батьків, піклувальника, стає повним носієм свободи та ризику.

Презумпція повної Кожна повнолітня особа вважається та-

цивільної дієздатності ^кою' ¹Ч° ^{має повн}У Ч^ивільнУ дієздатність. повнолітньої особи Службові особи не мають права вимагати

від громадян, окрім паспорта, інших до­кументів, які підтверджували б цей їх правовий стан. Такі дії є протиправними і можуть бути оскаржені до суду.

Набуття повної За статтею 11 ЦК 1963 p., повну цивільну

Цивільної дієздатності Дієздатність набувала особа, яка одружи-неповнолітньою особою ^{лася до} Досягнення повноліття.

За статтею 16 Кодексу про шлюб та

сім'ю, шлюбний вік був встановлений у 18 років - для чоловіків, У 17 років - для жінок. Одночасно районні (міські) державні адмі­ністрації мали право «знижувати» шлюбний вік. Таке зниження Допускалося спершу лише до одного року, а в 1992 році це обме-

253

мінське цивііьне право

Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин

ження було взагалі зняте. Тому вагітна жінка, яка мала, наприклад 13 років, могла розраховувати на реєстрацію шлюбу, а отже, і на набуття повної цивільної дієздатності.

У Цивільному кодексі України реєстрація шлюбу з неповноліт­ньою особою також є підставою для автоматичного набуття нею повної цивільної дієздатності.

У Сімейному кодексі України встановлено такий же шлюбний вік. Проте, оскільки шлюбний вік пов'язаний не лише із здатністю до статевих відносин і зачаття дитини, зниження шлюбного віку визнано неможливим.

Шлюбний вік - стала величина, однакова для всіх, тому вона не може пристосовуватися до конкретних життєвих ситуацій. З цих міркувань Сімейний кодекс України передбачає можливість на­дання права на шлюб, що віднесено до компетенції суду.

Мінімальний вік особи, якій може бути надано право на шлюб, визначено у 14 років.

За допомогою такої шлюбної емансипації забезпечуватиметься правова рівність подружжя, якщо один із них є неповнолітнім,-можливість його самостійно здійснювати цивільні права та обов'язки.

Розірвання шлюбу в майбутньому не буде підставою для по­вернення неповнолітнього до того рівня дієздатності, яким во­лодіють його однолітки.

Надання повної Поряд з набуттям повної цивільної діє-

цивільної дієздатності здатності у зв'язку з реєстрацією шлюбу з

особою, яка не досягла повноліття, у стат­ті 35 ЦК передбачено надання повної цивільної дієздатності.

Підставою для цього є укладення трудового договору з непов­нолітньою особою, а також запис її матір 'ю, батьком дитини.

Надання повної дієздатності проводиться органом опіки та пік­лування, за заявою заінтересованої особи. Закон вимагає на це письмової згоди батьків або піклувальника.

Якщо немає батьків чи піклувальника або вони не дали згоди, повна цивільна дієздатність може бути надана судом.

Повна цивільна дієздатність може бути надана особі, яка досяг­ла 16 років і яка бажає займатися підприємництвом. Якщо є на це згода батьків, піклувальника або органу опіки та піклування, ця особа може бути зареєстрована як підприємець. З цього моменту вона вважається такою, що має повну цивільну дієздатність.

¹ Від латинського слова Emancipatio (лат.) - звільнення сина з-під батьківської влади.

254

Звільнення з роботи, припинення підприємницької діяльності, смерть дитини, матір'ю, батьком якої записаний неповнолітній, чи передання дитини для проживання з іншою особою не є підставою для припинення наданої повної цивільної дієздатності.

Повна цивільна дієздатність дитини і батьківські права та обов'язки щодо неї

Повна цивільна дієздатність неповноліт­ньої особи не робить її повнолітньою, не припиняє її статусу як дитини, а отже, не припиняє батьківських прав та обов'язків щодо неї. Не припиняється право батьків на особисте виховання дитини, не припиняється обов'язок по її

утриманню.

Не припиняються і права батьків по захисту дитини, визна­чені у статті 154 СК.

Набуття, надання неповнолітнім повної цивільної дієздатності -це добре чи погано?

І добре, і погано. Добре тому, що завдя­ки цьому усуваються перепони на шляху повної соціальної активності. Погано тому, що неповнолітній стає самостій­ним суб'єктом ризику та відповідально­сті, втрачаючи можливість часткового перенесення їх на плечі батьків, піклувальника.

Добре - для батьків, які звільняються від загрози додаткової (субсидіарної) відповідальності за протиправну поведінку своєї

дитини.

Погано - для потерпілого, який не зможе вимагати залучення батьків чи піклувальника дитини до участі у залагодженні завданої

йому шкоди.

Тому до надання повної цивільної дієздатності слід підходити

виважено, обережно.