§ 3. Історія розвитку патентного права ;

3.1. Періодизація історії патентного права

В історії патентного права виокремлюють три важливі періоди:

• період привілеїв (XV-XVIII століття): суверен надавав мо­ нополію на власний розсуд; важливу роль відігравала концепція корисності, іноді фаворитизму;

• період національних патентів (1790-1883 роки): будь-який винахідник мав право подати заявку на патент, видача якого за­ лежала виключно від об'єктивних умов; охорону місцевих вина­ ходів за рубежем не практикували;

• період інтернаціоналізації (від 1883 року дотепер): охорона винаходів за межами країни походження розвивається разом із міжнародною торгівлею, міжнародні або регіональні конвенції сприяють цьому розвитку.

2* 35

3.2. Перші привілеї

Привілей є документом, за яким суверен надає особливе пра­во окремій особі. Привілеї могли містити різні права. Підстави для їх надання теж були різними. Найпершими привілеями, що їх надавали на використання нової техніки, могли користуватися як винахідники в сучасному розумінні, так і особи, які впроваджу­вали техніку, вже відому за рубежем. Суверен був зацікавлений у тому, щоб інновація допомагала скоротити імпорт за рахунок роз­витку внутрішнього виробництва.

Венеціанська Республіка першою прийняла положення про цю форму привілеїв, «Парте Венеціана» (1474). Його основні прин­ципи зберігають актуальність дотепер: «Владою теперішніх зборів виголошується рішення: кожний, хто в цьому місті розробить будь-який новий і такий, що містить творчу думку, пристрій... повинен подати про це заяву до міського управління, щойно цей пристрій буде доведений до такої міри досконалості, що-його мож­на буде створити та використати. Без згоди автора та дозволу його на будь-якій нашій території та в будь-якому місці всім іншим забороняється протягом 10 років створювати... за формою чи виг­лядом подібний пристрій. Якщо, незважаючи на це, будь-хто ви­готовить... то автор може вільно притягти його до відповідаль­ності...»¹.

Вже в цьому положенні закладено принципи, на яких базують­ся сучасні патенти: корисність нових винаходів для держави, ви­ключні права першого винахідника на обмежений період, пока­рання за порушення права.

3.3. Особливі привілеї королівської влади Англії

Практика передачі технологій і створення нових виробництв була започаткована в Англії у XII ст., і до XIV ст. особливі при­вілеї королівська влада надавала окремим особам для захисту їх під час заснування нових виробництв за імпортованою техноло­гією.

Ця охорона набувала форми надання тому, хто впроваджує нову технологію, виключного права використовувати ЇЇ на пері­од, достатній для її налагодження та навчання інших користува­тися нею. Виключне право було для нього щитом у важкі роки

становлення та своєрідною компенсацією за впровадження у дер­жаві нового виробництва.

Патентні грамоти. Тимчасові права посвідчували переважно патентні грамоти, що означає «відкриті листи», які мали таку назву тому, що печатка знаходилася з лицевого боку розгорнуто­го аркуша. Такі грамоти виконували функцію офіційного спові­щення громадськості про надані права.

Задумана первісно для підтримки нових виробництв, ця сис­тема надання прав перетворилася на об'єкт зловживань з метою поповнення королівських доходів. У парламенті пролунали про­тести, королівська влада була змушена погодитися на те, щоб кон­флікти з приводу патентів розглядали в судовому порядку.

Справа «Сукнороби з Іпсвіча». Під час судового розгляду справи «Сукнороби з Іпсвіча» було зазначено: «Та якщо хтось за­провадив новий винахід у нове виробництво в королівстві з ризи­ком для свого життя і з витрачанням своїх коштів або запасів тощо чи хтось зробив будь-яке нове відкриття, то в цьому разі король із власної прихильності та милості для компенсації його коштів і зусиль може встановити, що тільки він матиме право користува­тися цим виробництвом або торгівлею протягом певного часу, оскільки людям у королівстві ще не відомо про нього і вони не мають знань і майстерності для його використання. Проте, коли патент припинить дію, король не може надати його знову»¹.

Положення про монополії. Зловживання з приводу надання особливих прав мали місце до 1628 p., коли було прийнято Поло­ження про монополії. Воно оголосило недійсними всі монополії, винятки і надання прав, окрім «усіх патентних грамот і привілеїв строком на 14 або менше років, які будуть надані пізніше, на вик­лючне виробництво або створення нових виробництв у цьому королівстві справжньому та першому винахіднику цих вироб­ництв, якими не мають права користуватися інші особи на час дії таких патентних грамот і надання прав»².

Надання прав виключно на процесуальних умовах. Систе­ма привілеїв розвивалася в Англії завдяки діяльності судів у на­прямку системи надання прав, ґрунтованої виключно на проце­суальних умовах. Деякі з них, наприклад надання детального опису, який вимагали з 1711 p., були провісниками сучасних патентів.

36

¹ Кравец В. От идеи до конвейєра. - М.: Прогресе, 1976. - С. 57.

¹ Введение в интеллектуальную собственность. - ВОИС, 1998. - С. 18.

² Там само. .і

37

«; 3.4. Національні патенти

Перші патентні закони. США (1790) і Франція (1791) майже одночасно прийняли закони про видачу патентів усім винахідни­кам, за дотримання певних об'єктивних умов. Ст. 1 французького закону відзначала: «Будь-яке відкриття або новий винахід у будь-якому виді виробництва є власністю його автора, внаслідок цього закон має гарантувати йому всебічне і повне користування ним відповідно до умов і на строк, який буде встановлений далі»¹.

Законодавець опікувався і національними інтересами. Так, прийнята в 1793 р. поправка до закону США дозволяла надавати патенти лише громадянам цієї країни, а у Франції особу, яка впро­ваджувала зарубіжну техніку, прирівнювали до справжнього ви­нахідника. Винахідник, який одержував патент за рубежем, одер­жавши його до того у Франції, втрачав право користуватися ос­таннім.

Нова патентна система. Нова патентна система набула поши­рення на початку XIX ст. в результаті застосування французько­го права у країнах, завойованих Наполеоном. Проте в монархіч­них державах, які збереглися або були відновлені після 1815 p., принцип привілеїв зберігся, хоча на практиці право на патент ви­знавали скрізь.

З поширенням промислової революції на інші країни відбуло­ся стрімке зростання кількості патентів. Якщо в 1815—1820 ро­ках США, Франція та Британія разом видавали понад 100 патентів на рік, то в 1850-1854 роках кожна з цих країн щорічно видавала понад 1000 патентів.

Відбулися і якісні вдосконалення. Тих, хто просто ввозив тех­ніку, перестали розглядати як винахідників, було розроблено кон­цепцію новизни, переглянуто і в ряді випадків спрощено фор­мальні вимоги. Майже скрізь, за винятком США, де експертизу ввели в 1836 p., переважала реєстраційна система.

Хоча іноземці, як правило, мали право одержувати місцеві па­тенти, патентування одного й того самого винаходу в ряді країн залишалося ще рідкістю, переважно за відсутності необхідності або через складність процедури.

Патенти та міжнародна торгівля. За таких умов патенти сприй­мали як перешкоду на шляху міжнародної торгівлі. У державах -членах Митного союзу німецьких держав до заснування об'єдна-

¹ Введение в интеллектуальную собственность. - ВОИС, 1998. - С. 18 - 19.

38

ної імперії у XIX ст. патентоволоділець втрачав своє право пере­шкоджати імпорту товарів, що підпадали під його патент, якщо їх було виготовлена в іншій країні - члені Митного союзу.

Здавалося, з розвитком торгівлі патентну систему скасують разом із митними бар'єрами. Проте винахідники та промисловці плекали ідею міжнародної охорони винаходів. Так, під час Все­світньої промислової виставки 1873 р. у Відні Патентний конгрес представив різні пропозиції щодо цього. Тогочасна економічна криза не сприяла утвердженню ідей вільної торгівлі та відмови від патентів. Під час всесвітньої виставки у Парижі міжнародний конгрес розпочав підготовку рішення про міжнародну охорону промислової власності. Врешті-решт 20 березня 1883 р. на дипло­матичній конференції в Парижі була підписана конвенція, що зас­нувала Союз з охорони промислової власності.

3.5. Інтернаціоналізація промислової власності

Початок інтернаціоналізації промислової власності. З підпи­санням Паризької конвенції розпочався період інтернаціоналізації промислової власності, зокрема патентної системи. Паризький союз заклав підґрунтя, яке уможливило прогрес шляхом періо­дичних переглядів Конвенції, що сприяло одержанню та підви­щенню ефективності охорони винаходів, створюваних в одній із країн-членів, в інших країнах-членах.

«Особливі угоди» в галузі патентного права. Від початку свого існування Паризька конвенція передбачала можливість укладен­ня між державами-членами «особливих угод» щодо промислової власності. Цю можливість було використано при укладенні До­говору про патентну кооперацію РСТ (1970) та Європейської па­тентної конвенції (1973). Зазначені спеціалізовані угоди сприя­ють розвитку патентного права.

3.6. Патентне право Російської імперії

Перший патентний закон. Патентне право Росії загалом по­вторило шлях, який пройшло патентне право інших європейсь­ких країн. Прийняттю в 1812 р. першого патентного закону пере­дував тривалий період привілеїв для окремих осіб. У 1723 р. з'я­вилися «Правила надання привілеїв на відкриття фабрик», які певною мірою впорядкували практику надання привілеїв.

Перший патентний Закон Російської імперії «Про привілеї на різні винаходи і відкриття у художествах і ремеслах» встановив строк дії привілеїв від 3,5 до 10 років. Привілеї надавав міністр

39

внутрішніх справ після розгляду питання Державною радою, без перевірки суті винаходу. Виданий привілей міг бути оспорений у судовому порядку в разі відсутності новизни винаходу. За вида­чу привілеїв стягували мито в розмірі 300, 500 або 1500 рублів. Було запроваджено публікацію опису винаходу, яку спочатку здійснювали за ініціативою самого винахідника. З 1814 р. вона стала обов'язковою.

У 1833 р. патентний закон зазнав суттєвих змін і доповнень. Нововведення були пов'язані з переходом до системи поперед­нього дослідження винаходів, покладенням на володільця при­вілею використати винахід, із забороною перевідступати привілеї акціонерним товариствам. Проаналізувавши норму закону, мож­на зробити висновок, що винаходом вважали нове та корисне ви­рішення завдання.

З 1870 р. надавали привілеї за підписом самого лише міністра фінансів. Відтоді привілей перетворився на документ, який кон­статував наявність передбачених законом прав у будь-кого, хто створював відповідно до вимог закону технічні нововведення.

Другий патентний закон. Другий патентний закон Російської імперії - Положення про привілеї на винаходи і вдосконалення -був прийнятий 20 травня 1896 р. За новим законом винахід мав належати до галузі промисловості та мати суттєву новизну. Не підлягали патентуванню наукові відкриття й абстраговані теорії, хімічні, смакові та харчові речовини, ліки і способи їх приготу­вання тощо. Привілеї на винахід видавав міністр торгівлі та про­мисловості на підставі перевірної системи експертизи заявок. Привілей діяв не більше 15 років. Володілець міг вільно відчужу­вати його, видавати ліцензії та передавати привілей у спадщину. Володілець був зобов'язаний реалізовувати свій винахід протя­гом 5 років під загрозою припинення дії привілею.

3.7. Охорона промислових зразків

у Російській імперії ^

Першим законом Російської імперії, який детально регулював питання охорони промислових зразків, був Закон «Про право власності на фабричні рисунки і моделі» (1864), відповідно до якого об'єктом охорони міг бути рисунок або модель, призначені для відтво­рення в заводських, фабричних або ремісницьких виробах.

Моделі та рисунки охороняли за принципом права власності, а їх відтворення припускало всі відомі способи: промисловий, мануфактурний або ручний.

40

Під фабричним (технічним) рисунком або моделлю мали на увазі будь-яке поєднання ліній, форм і кольорів, призначене для відтворення у промислових виробах з метою надання їм нового вигляду.

Правову охорону забезпечували тільки новим рисункам або моделям, які на момент подання заявки не були відомі загалу. Закон визначав, які рисунки або моделі не є новими. Право на промисловий зразок цей документ гарантував автору або його правонаступнику. Проте право на промисловий зразок, створе­ний рисувальниками й орнаментувальниками фабрики або заво­ду, належало підприємству (службовий промисловий зразок).

Для реєстрації рисунків або моделей необхідно було подати заявку (прохання) з додатком - двома примірниками рисунку або моделі. Допускали також додавання креслень. Заохочували до­дання до заявки опису промислового зразка із зазначенням того, що автор вважає новим і на що запитує охорону.

Закон визначав строк охорони - 10 років. При цьому на виро­бах, виготовлених із використанням зареєстрованого промисло­вого зразка, вимагали робити на видному місці відмітку про це (маркування). За порушення права володільця зареєстрованого промислового зразка порушника штрафували.

Порушенням права на промисловий зразок (ст. 10) вважали відтворення його у вигляді певного зразка з наданням інших розмірів або кольору чи з непомітними за звичайного огляду ви­дозмінами, а також відтворення для іншої галузі промисловості. Відтворення ж рисунку на поверхні у вигляді виробу об'ємної форми і навпаки не вважали порушенням права на промисловий зразок.