11.3. Лісабонська угода про охорону найменувань

місць походження та їхньої міжнародної реєстрації

(Лісабонська угода)

Загальні положення. Лісабонську Угоду було укладено в 1958 p., а переглянуто в 1967 р. До її тексту були внесені поправки в 1979 р.

Угода відкрита для держав - учасниць Паризької конвенції. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання слід передавати на збереження Генеральному директору ВОІВ.

Лісабонська угода заснувала Союз, який має Асамблею. Будь-яка країна - член Союзу, яка приєдналася принаймні до адміні-

125

стративних і заключних положень Стокгольмського акта, є чле­ном Асамблеї.

Спеціальні положення. Лісабонська угода переслідує мету забезпечити охорону найменування місця походження, тобто «гео­графічної назви країни, району або місцевості, яку використову­ють для позначення виробу, що походить з цієї країни, району або місцевості, і якість та особливості якого пояснюють виключно або переважно географічним середовищем, у тому числі природним і людським факторами» (ст. 2).

Такі найменування реєструє Міжнародне бюро ВОІВ у Же­неві за заявкою компетентного органу договірної держави. Міжна­родне бюро повідомляє про реєстрацію інші договірні держави.

Усі договірні держави зобов'язані охороняти зареєстровані в міжнародному порядку найменування доти, доки їх охороняють у країні походження, за винятком випадків, коли певна договірна держава протягом року після реєстрації в міжнародному порядку найменування зробить заяву, що вона не може забезпечити охо­рону певного зареєстрованого найменування.

Станом на 1 січня 1996 р. було зареєстровано 735 наймену­вань місць походження.