1.11. Авторське право срср

У 1925 р. в СРСР були прийняті Основи авторського права, доповнені в 1928 р. Документ визнав за авторами виключне пра­во на їхні твори, яке за законом 1925 р. було чинним протягом 25 років від моменту першого видання або публічного виконання твору, а в 1928 р. перетворилося щодо більшості творів на довічне право автора. Основи передбачали перехід авторських прав до спадкоємців на 15 років після смерті автора. Твори використову­вали на основі договорів з авторами, умови яких досить детально

¹ Пушкин А. С. Собр. соч.: В 10-ти т. - Т. 7. - М., 1962. - С. 361. ,ипг і

регулював закон. Разом із тим не вважали порушенням авторсь­кого права переклад твору іншою мовою, використання чужого твору для створення нового, суттєво відмінного від першого, пуб­лічне виконання чужих опублікованих творів без дозволу автора, але з виплатою винагороди тощо.

8 грудня 1961 р. були затверджені Основи цивільного законо­давства Союзу РСР і союзних республік, четвертий розділ яких присвячений авторському праву. Чинні до того норми авторсько­го права були суттєво переглянуті з погляду подальшого розши­рення прав авторів, зміцнення їхніх позицій щодо організацій, які використовують їхні твори, скорочення переліку винятків в ав­торському праві.

У зв'язку із приєднанням СРСР у 1973 р. до Всесвітньої кон­венції про авторське право (1952) вперше було закріплено право автора на переклад твору, до 25 років збільшено строк дії авторсь­кого права після смерті автора, розширено коло суб'єктів авторсь­кого права.

31 травня 1991 р. були прийняті нові Основи цивільного зако­нодавства Союзу РСР і республік, які заборонили вільне опри­люднення творів у кінострічках, радіо- і телепрограмах, публічне виконання опублікованих творів без згоди автора, а також роз­ширили коло творів, що підлягають охороні, продовжили строк дії авторського права до 50 років після смерті автора, вперше за­провадили охорону суміжних прав. Через розпад СРСР Основи не набули чинності на території України.

1.12. Становлення авторського права в Україні

6 лютого 1929 р. постанова Центрального виконавчого комі­тету і Ради народних комісарів УСРР затвердила перший україн­ський Закон «Про авторське право»¹. Закон складався з 32 ста­тей, був спрямований на стимулювання творчості, захист прав авторів і базувався на Основах авторського права Союзу РСР 1928 р. Його положення, з певними змінами та доповненнями, діяли на території України до початку 60-х pp. XX ст.

18 липня 1963 р. Закон Української РСР затвердив Цивіль­ний кодекс Української РСР, четвертий розділ якого (статті 475-513) був присвячений авторському праву². У зв'язку із приєднай -

¹ 36. Уз. УСРР. - 1929. - Відділ 1. - № 7. - Ст. 55.

² Авторське право: 36. офіц. матеріалів. - К.: Політвидав України, 1981. - С.16-29. ^■•■'

28

29

ням СРСР у травні 1973 р. до Всесвітньої конвенції про авторсь­ке право (1952) до четвертого розділу Цивільного кодексу УРСР були внесені певні зміни та доповнення.

З утворенням України як самостійної держави й орієнтацією її на розвиток ринкових відносин дався взнаки недостатній рівень охорони в ній авторських прав. Виникла потреба у зміні чинного законодавства про авторське право, приведенні його у відповід­ність до міжнародного законодавства.

З прийняттям Верховною Радою України 23 грудня 1993 р. Закону України «Про авторське право і суміжні права», який на­був чинності з дня опублікування — 23 лютого 1994 p., та з ухва­ленням 16 січня 2003 р. Цивільного кодексу України, глава 36 якого присвячена авторському праву, інших законодавчих актів в Україні було створено правову базу для цивілізованого регулю­вання відносин, пов'язаних із використанням творів науки, літе­ратури, мистецтва.

S 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СУМІЖНИХ ПРАВ

2.1. Механічне відтворення музичних творів

Ще в середні віки птахів учили повторювати мелодії, які на­гравали на флейті або іншому музичному інструменті.

На початку XVIII ст. для дресирування птахів виготовляли мініатюрні органи, розміри яких згодом було збільшено. З часом у моду увійшли комбінації духових органів із годинниками або годинників із флейтами, для яких Гайдн, Моцарт, Бетховен писа­ли невеликі твори. Саме такий інструмент на початку XIX ст. от­римав назву музичної машини.

Тоді ж з'явилися музичні скриньки з усталеним репертуаром мелодій. їх виготовляли у великій кількості. Коштували вони порівняно недорого, отже, стали узвичаєним засобом механічно­го відтворення музики.

Трохи пізніше з'явилися круглі змінні платівки і нескінченні паперові рулони, за ними — прилади з паперовою перфорованою стрічкою і пневматичними пристроями для відтворення звуку (йдеться про механічні дискові або стрічкові інструменти, на які шляхом перфорації наносили ноти). Змінні платівки були попе­редницями сучасних дисків, оскільки дозволяли змінювати му­зичний репертуар, до того ж їх можна було купити окремо.

З часом у заможних сім'ях музичні скриньки замінило механіч­не піаніно, яке мало й інші назви: піанола, фонола тощо. У цьому

ЗО

інструменті паперову перфоровану стрічку приводила в дію пнев­матична система. Для нього писали музику відомі композитори, наприклад, Ігор Стравинський 1917 р. написав п'єсу «Етюд для піаноли»-.

У 1905 р. з'явився рояль «Велоте-Міньон», який виконував твір, записаний на стрічку.

7 грудня 1877 р. Едісон вперше представив модель фоногра­фа, за допомогою якого можна було записати та відтворити усну мову. 16 червня 1888 р. Едісон завершив роботу над новим фо­нографом, обладнаним електромотором. Внутрішні борозенки циліндра фонографа були покриті воском, що дозволило здійсню­вати неодноразове прослуховування та нові записи.

16 травня 1888 р. жителі Флоренції стали свідками нового ви­находу: Еміль Берлінер програв на грамофоні власної конструкції невеликий олов'яний диск. Проте саме фонографи з восковими циліндрами захопили ринок. До того ж їх розробник Едісон відкрив спосіб виготовлення будь-якої кількості копій шляхом відливання з матриці. Циліндр і диск досить довго співіснували, аж поки диск не отримав першість.

У 1929 р. було виготовлено близько ЗО млн. дисків. Зрештою з'явилися довгограючі платівки, платівки високої якості відтво­рення, міні-касети, компакт-диски, цифровий запис (ДАТ). Ево­люція систем фонографічного запису продовжується. Вона сто­сується якості відтворення, мініатюризації носіїв, зменшення вар­тості продукції.