1.2. Функції цивільного права щодо охорони

та використання результатів інтелектуальної діяльності

та прирівняних до них засобів індивідуалізації

Право інтелектуальної власності як інститут цивільного пра­ва традиційно виконує такі функції:

• визнання авторства на результати розумової праці;

• встановлення режиму їх використання;

• матеріальне та моральне заохочення; ' '^;

• захист прав авторів, роботодавців та інших осіб, які набува­ ють право інтелектуальної власності.

З огляду на характер результату визнання авторства не зале­жить (коли йдеться про твори літератури, науки, мистецтва) або залежить (коли йдеться про винаходи, корисні моделі, промис­лові зразки) від реєстрації результату\

Право інтелектуальної власності встановлює режим викорис­тання результату розумової праці, тобто визначає, хто має право і хто не має права його застосовувати. У рамках права інтелекту-

альної власності відбувається також надання авторам творів на­уки, літератури, мистецтва, винаходів та дизайнерам, їхнім робо­тодавцям, іншим особам особистих немайнових прав, встановлен­ня способів і форм захисту цих прав.

Хоча розробка комерційного найменування, торговельної марки або іншого засобу індивідуалізації також вимагає певних творчих зусиль, об'єднання цих інтелектуальних продуктів у межах інтелектуальної власності з творами науки, літератури, мистецтва й об'єктами техніки зумовлене перш за все спільністю їхнього правового режиму. На обидві групи досягнень встанов­люють такий вид абсолютного права, як право інтелектуальної власності.

На відміну від науково-технічних об'єктів і літературно-ху­дожніх творів, право інтелектуальної власності на які може нале­жати в першу чергу їхнім авторам, аналогічне право на засоби інди­відуалізації належить не розробнику (художнику, графіку) чи його роботодавцю, а тому, хто зареєстрував цей засіб на своє ім'я у вста­новленому законом порядку.

¹ 1.3. Відображення в загальних нормах

цивільного права особливостей інтелектуальної діяльності та її результатів

Існують норми, спільні для речового права та права інтелекту­альної власності. Йдеться про норми, що стосуються суб'єктів та об'єктів цивільних прав, угод, позовної давності, спільних поло­жень про зобов'язання. Письменник, композитор, винахідник не просто автори творів, винаходів, а й фізичні особи, тобто суб'єкти цивільного права, правовий статус яких характеризують право­здатність, дієздатність і місце проживання.

З іншого боку, громадянин, який не займається творчою діяль­ністю, потенційно (у межах реалізації конституційного права на свободу творчості) теж є автором твору та може мати право інте­лектуальної власності.

З метою повнішої регламентації специфіки результатів інте­лектуальної діяльності, а також чіткішого розмежування об'єктів інтелектуальної власності та речового права загальні норми ци­вільного права передбачають виникнення цивільних прав і обо­в'язків внаслідок створення літературних, художніх творів, вина­ходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності (пп. 2 п. 2 ст.11 ЦК); право неповнолітніх у віці від 14 до 18 років

самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що її охороняє закон (пп. 2 п. 1 ст. 32 ЦК).

Специфіку результатів інтелектуальної діяльності та прирівня­них до них засобів індивідуалізації відображено також у статтях 1107-1114 та у книзі четвертій ЦК.

З метою чіткішого розмежування речового права та права інте­лектуальної власності закон наголошує, що авторське право та право власності на матеріальний об'єкт, у якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, у якому втілено твір, не означає відчуження авторського права, і навпаки (п. 1 ст. 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

До зобов'язань у галузі інтелектуальної діяльності повною мірою відносять загальні норми зобов'язального права: про сто­рони та види зобов'язання, виконання та способи забезпечення виконання, відповідальність за їх порушення та припинення зо­бов'язань.