3.2. Право на відтворення

Право на відтворення означає можливість розмноження тво­ру шляхом зняття з нього копій або іншим способом.

Термін «відтворення» означає виготовлення одного чи більше примірників твору або його частини будь-яким способом (прямо або непрямо, тимчасово або постійно), у будь-якій матеріальній формі (на будь-якому матеріальному носії); виготовлення у трьох вимірах одного або більше примірників двомірного твору і у двох вимірах - одного або більше примірників тримірного твору; за­пис у пам'ять комп'ютера та інших комп'ютерних пристроїв; будь-який інший запис твору.

Відтворення завжди пов'язане з фіксацією твору на матеріально­му носії або зі зберіганням твору в пам'яті комп'ютера або в Інтернеті.

Відтворення - історично перша і на початковому етапі розвит­ку авторського права єдина майнова авторська правомочність.

Сфера застосування права на відтворення розширюється, з по­гляду як об'єкта, який можна відтворити, так і способу відтворення:

• відтворити можна рукопис літературного, драматичного або музичного твору, комп'ютерну програму, малюнок, ілюстрацію або фотографію, а також виконання твору, звуко- або магнітний за­пис, аудіовізуальний твір тощо;

188

• способи відтворення можуть бути різними: друк, рисунок, гра­ вюра, фотографія, муляж, фотокопія, мікрофільм і будь-який спосіб графічних та пластичних мистецтв або механічного, кіне­ матографічного та магнітного запису, який дозволяє сповіщува­ ти твір опосередковано, тобто за допомогою копії твору, яка є матеріальним втіленням твору.

Право на відтворення передбачає:

• видання за допомогою друку або будь-якого іншого способу графічних або пластичних мистецтв (типографії, лінотипу, офсе­ ту тощо). Йдеться про графічне видання або видання в букваль­ ному розумінні слова, оскільки зазначений термін використову­ ють і в ширшому розумінні - як еквівалент відтворення, що охоп­ лює будь-яку форму фіксації твору (не тільки шляхом друкування або за допомогою будь-якого способу графічних чи пластичних мистецтв, а й звукову, аудіовізуальну фіксацію, відтворення за допомогою електронних засобів тощо), а також матеріальний про­ дукт відтворення (книжки, брошури, друковані матеріали, музичні партитури, платівки, магнітні стрічки, фільми, відеокопії, CD- ROM'h тощо);

• механічне відтворення творів у формі звукозаписів (фоно­ грам) і шляхом аудіовізуальної фіксації, що здійснюють механіч­ но в широкому розумінні цього слова, у тому числі за допомогою електроакустичних та електронних способів;

• репрографічне відтворення за допомогою будь-якої системи або методу, що дозволяє одержати точні (факсимільне відтворен­ ня), матеріальні та візуально сприйнятні репродукції письмових і графічних творів у будь-якому вимірі та будь-якій формі;

• виготовлення одного або кількох тримірних примірників одного двомірного твору (наприклад, креслення будівлі в різних вимірах) або одного чи кількох двомірних примірників тримірного твору (наприклад, фотографії скульптури). Тому відтворення має місце, навіть якщо копію виготовляють на носії, відмінному від носія, використовуваного для виготовлення оригіналу (відтворення ри­ сунку, гравюри, розпису на фаянсовій або порцеляновій тарілці тощо), або за допомогою зовсім іншого методу (фотографування твору мистецтва). Щодо архітектурних творів, звичайною формою відтворення яких є зведення будівлі на основі планів або будь-якої іншої будівлі, законодавство деяких країн (у тому числі України) зазначає, що вони теж є результатом акту відтворення.

• включення твору чи частини твору до комп'ютерної системи або до блоку внутрішньої чи зовнішньої пам'яті комп'ютера.

189

-і 3.3. Право на розповсюдження _; , ,-л

Зміст права на розповсюдження полягає у введенні в цивіль­ний оборот примірників твору будь-яким способом, наприклад шляхом продажу або здавання у прокат. До цього поняття також включають: пропозицію до продажу, безоплатне розповсюджен­ня (дарування), надання у прокат та інші подібні дії.

Право на розповсюдження твору первинно розуміли як части­ну права на відтворення. У деяких зарубіжних країнах його й нині не визнають окремою авторською правомочністю. Проте доціль­но розглядати право на розповсюдження окремо, оскільки воно може не співпадати з відтворенням твору за часом і територією вчинення цієї дії.

Якщо примірники правомірно опублікованого твору введені в цивільний оборот шляхом продажу, допускають їх подальше роз­повсюдження без згоди автора та без виплати йому винагороди. Це так званий принцип вичерпання прав, який застосовують тільки до опублікованих творів.

Законність відтворення примірників твору ще не дає права на їх розповсюдження. Може виникнути ситуація, коли буде пору­шено тільки право на розповсюдження (якщо твір відтворено на території, де його не охороняють, а розповсюджують там, де охо­роняють). Це підтверджує такий приклад. Твір, що його охороня­ли на території СРСР (переклад російською мовою твору юго­славського автора) було видано в Югославії, а потім ввезено для продажу в СРСР. Оскільки в цьому випадку переклад не охоро­няли на території Югославії, автор не міг заявити претензію до югославського видавництва, але, спираючись на своє право на роз­повсюдження твору, цілком обґрунтовану пред'явив претензію до організацій, які продавали твір на території СРСР, і домігся в суді задоволення своїх майнових вимог¹. Отже, існування права на роз­повсюдження окремо від права на відтворення є цілком обґрун­тованим.