1.4. Спеціальні інститути цивільного права,

що опосередковують інтелектуальну діяльність

та її результати

Недостатність загальних норм цивільного права, а також не­прийнятність норм речового права для регламентації відносин, пов'язаних з ідеальними результатами інтелектуальної діяльності, зумовили формування ряду спеціальних інститутів, що опосеред­ковують останню. Головними з них є авторське, суміжні права, патентне право, права на комерційні найменування, торговельні марки та інші засоби індивідуалізації юридичної особи, продукції, робіт і послуг.

Основні норми цих інститутів зосереджені в ЦК, спеціальних цивільних законах і міжнародних конвенціях за участю України. Окремі положення спеціальних інститутів цивільного права вхо­дять до складу комплексних законів та інших правових актів, що містять деякі норми конституційного, адміністративного, фінан­сового, трудового, процесуального, кримінального права.

Авторські, суміжні, патентні та подібні права, будучи виключ­ними правами, забезпечують їхнім володільцям легальну монопо­лію на вчинення різних дій (використання результатів творчості та розпорядження ними) з одночасною забороною всім іншим особам здійснювати подібні дії.

Право інтелектуальної власності кілька століть тому сфор­мувалося в багатьох країнах як реакція права на масове застосу­вання товарно-грошової системи у сфері інтелектуальної діяль­ності та відшкодовного передання прав на використання її ре­зультатів.

1.5. Взаємозв'язок спеціальних інститутів

цивільного права, що опосередковують інтелектуальну діяльність та її результати

"■ Історія розвитку авторського, патентного і подібного права знає чимало спроб консолідації (переважно в доктрині) різних видів права інтелектуальної власності. Нематеріальна природа об'єктів цього права, творчий характер діяльності щодо їх ство­рення, виключний характер прав і подібність процедури оформ­лення деяких із них на початку XX ст. лягти в основу прагнення створити єдиний інститут «виключних прав» (Й. Колер, 1900) та інститут «промислових прав і авторського права» (*Ф. Альф-ред, 1904; А. Елькер, 1928). Нині на Заході поширена концепція права нематеріальних, або духовних, благ (А. Троллер, О. Уль-мар та ін.)

Виявлення спільних рис у різних інститутів, що опосередко­вують сферу інтелектуальної діяльності, корисне для розвитку правової теорії, законодавства про правозастосування та вивчен­ня права. Проте цього замало для конструювання в системі ци­вільного права комплексного інституту, що опосередковував би всі форми творчої діяльності та правовий інститут охорони та ви­користання її результатів. Подібність та навіть тотожність функцій, наприклад, авторського та патентного прав не означає необхідності включення останнього до сфери авторського права в широкому розумінні. Між видами права інтелектуальної влас-ності є принципові розбіжності, що зумовлюють відокремлення їх як у системі цивільного права загалом, так і в рамках права інте­лектуальної власності.

Так, авторське право охороняє перш за все форму твору. Для визнання результату розумової праці об'єкта авторського права досить втілення його в об'єктивній формі. Для прямої ж право­вої охорони винаходу, корисної моделі або промислового зразка необхідний акт його кваліфікації компетентним державним ор­ганом.

S 2. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ПРАВА 'і .

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

2.1. Поняття інтелектуальної власності

Інтелектуальна діяльність була властива розумним істотам від моменту їх появи. Проте в економічному обігу результати інте­лектуальної діяльності взяли участь тільки в кінці XVIII ст.

Перше згадування про інтелектуальну власність сягає часів Великої французької революції XVIII ст., коли поширення набу­ла теорія природного права. Відповідно до останньої все зробле­не людиною, чи то матеріальні об'єкти, чи то результати творчої праці, визнається її власністю. А сама людина має виключне пра­во розпоряджатися результатами власної творчої праці.

Поняття «інтелектуальна власність» стало терміном міжнарод­ного права 1967 p., коли його було вжито у Стокгольмській кон­венції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). У Бернській конвенції про охорону літератур­них і художніх творів 1886 р. це значення мав термін «результати інтелектуальної творчості».

Відповідно до ст. 2 Стокгольмської конвенції поняття інтелек­туальної власності охоплює всі права, пов'язані з інтелектуаль­ною діяльністю у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Основу інтелектуальної власності становлять галузі ав­торського та патентного права, проте вони не вичерпують це по­няття, оскільки воно охоплює також право на торговельну мар­ку, комерційне найменування, географічне зазначення, комер­ційну таємницю.

Термін «інтелектуальна власність» застосовують у правових доктринах розвинених країн і в міжнародно-правових угодах, про­ те внутрішнє законодавство більшості країн не містить поняття інтелектуальної власності. ^,;,

2.2. Поняття права інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності охороняє великий спектр прав різного характеру. Деякі з них, що є результатом інтелекту­альної творчості, визначають як її стимул і винагороду, інші, чи йдеться про інтелектуальну творчість, чи ні, надають із метою ре­гулювання конкуренції між виробниками.

9

Право інтелектуальної власності належить до нематеріальних цінностей. У широкому розумінні право інтелектуальної влас­ності означає закріплені законом права, що є результатом інте­лектуальної, творчої діяльності у промисловій, науковій, літера­турній і художній галузях. Уряди більшості країн усвідомлюють потребу в сучасних законах про охорону права інтелектуальної власності. По-перше, вони прагнуть законодавчо оформити май­нові та немайнові права творців на результати їхньої інтелекту­альної, творчої діяльності, а також право суспільства на доступ до цих результатів. По-друге, уряди прагнуть заохочувати до твор­чості, розповсюдження та застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного та соці­ального розвитку.

Породження людського розуму, такі як ідея, що стоїть за ви­находом, музичний твір або торговельна марка, не можуть, на відміну від матеріальних об'єктів, бути об'єктом охорсЗни від ви­користання іншими особами через той факт, що хтось ними во­лодіє. Після того як результат інтелектуальної, творчої діяльності стає надбанням суспільства, творець не в змозі здійснювати кон­троль за його використанням. Цей основоположний факт, а саме нездатність охороняти об'єкт шляхом самого лише володіння ним, є наріжним каменем законодавства в галузі права інтелектуаль­ної власності. До того ж це право відносять не до матеріального об'єкта, у якому може бути втілений результат інтелектуальної діяльності, а до породження людського розуму як такого.

2.3. Специфіка права інтелектуальної власності

Процеси розумової діяльності як такі перебувають за межами правового регулювання. Результати ж цієї діяльності, що містять елементи творчості, стають об'єктами правового впливу.

Спільним для цих об'єктів є те, що вони мають ідеальну приро­ду, тобто є нематеріальними, проте можуть бути втілені у фізичні (матеріальні) предмети, які становлять певну економічну цінність.

Прихильники використання терміна «інтелектуальна влас­ність» підкреслюють, що йдеться про особливу власність, яка вимагає спеціального регулювання через її нематеріальний ха­рактер.

Відповідно до ст. 418 ЦК право інтелектуальної власності -це право особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності

10

або на інший об'єкт права інтелектуальної діяльності, визначе­ний законом.

Не кожний результат творчої діяльності визнають об'єктом права інтелектуальної власності, а лише той, який охороняють ЦК та інші закони України про інтелектуальну власність. Результа­ти творчої діяльності, які з тих чи інших причин не стали об'єктом охорони права інтелектуальної власності, можуть бути визнані об'єктами цивільного права. За законом до об'єктів права інте­лектуальної власності можна віднести торговельні марки та інші нетрадиційні об'єкти, які прирівняно до перших та які охороняє право інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немай­нові та майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права визначає закон.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків, передбачених законом. Суб'єкт майнового права інтелектуальної власності може з власної волі відмовитися від нього або погодитися на його обмеження.

2.4. Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності

Правовий режим власності, який традиційно пов'язаний із тілесними об'єктами і включає правомочність володіння, корис­тування та розпорядження цими об'єктами, не можна беззасте­режно застосовувати до нематеріальних результатів розумової діяльності. Він прийнятний лише для матеріальних носіїв резуль­татів творчості. Тому до продуктів інтелектуальної творчості за­стосовують режим виключних прав, який полягає в тому, що тільки творці цих продуктів, за винятком випадків, прямо зазначених за­коном, мають право користуватися та розпоряджатися ними.

Володілець має безстрокове й абсолютне право на матеріаль­ний об'єкт, у той час як виключне право на об'єкт інтелектуаль­ної діяльності є строковим і в передбачених законом випадках може зазнавати обмеження. Виключне право на результат інте­лектуальної діяльності обмежене у просторі, а право на творчий результат нерозривно пов'язане з особою творця.

Економічна функція у права інтелектуальної власності така сама, як і у звичайного права власності. Проте юридичний інстру­ментарій, застосовуваний для захисту, інший. Так, наприклад, во-

11

лоділець права інтелектуальної власності не може вимагати його оречевлення, оскільки такої речі не існує.

Право власності - це володіння, користування та розпоряд­ження майном, система правовідносин, які закріплюють і охоро­няють належність майнових благ і зміст права власника на на­лежне йому майно, способи та межі здійснення цього права.

Поняття «право інтелектуальної власності» вживають у двох зна­ченнях: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктивних прав творця на результат його інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності як цивільно-правовий інсти­тут — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, використання й охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Суб'єктивне право інтелектуальної власності - це право суб'єкта на володіння, користування та розпорядження належним йому відпо­відно до закону результатом інтелектуальної, творчої діяльності.

Правовий режим об'єкта права інтелектуальної власності ха­рактеризують такі особливості: право на нематеріальний об'єкт є строковим; момент виникнення права співпадає з моментом ство­рення об'єкта; при відчуженні матеріального носія об'єкта права інтелектуальної власності автор не втрачає з ним зв'язок, останній продовжує існувати у формі немайнового права автора. Зазначені особливості закріплені в нормах авторського та винахідницького права, права на промисловий зразок, торговельну марку та інших інститутів права інтелектуальної власності.

2.5. Юридична природа інтелектуальної власності

Поняття «інтелектуальна власність» іноді ототожнюють з її складовими, такими як: літературна і художня власність (існува­ло в XIX — на початку XX ст., у Російській імперії в 1911 р. замінене поняттям «виключні права»); промислова власність (існує донині).

Юридична природа інтелектуальної власності покликала до життя багато теорій, які з більшим чи меншим успіхом намагали­ся проникнути в її суть. Особливо повчальною є еволюція понят­тя природи інтелектуальної власності у Франції. Тут у XIX ст. літе­ратурну та художню власність, за невеликими винятками, роз­глядали як матеріальну власність і відносили її до категорії рухомого майна. Такою ж спочатку була позиція і Касаційного суду, концепція якого згодом змінилася: він перестав, зокрема, вживати термін «власність,» замінивши його поняттями «моно­полія» та «виключні права».

12

Рішучий крок до розробки нового поняття природи авторсь­кого права зробив Пуіле, який розглядав його як «власність особ­ливу», що вимагає спеціального регулювання через її нематері­альний характер¹.

На думку інших спеціалістів, авторські права є правами sui generis (особливими правами), або інтелектуальними правами, що перебувають поза класичними концепціями речових і особистих прав. Прихильники цієї теорії Ескарра, Рольт і Хепп, зважаючи на специфічний характер авторських прав як прав нематеріаль­них, які неможливо віднести ні до категорії речових прав, ні до категорії особистих прав, пропонують створити третю категорію прав, так звані інтелектуальні права, які можуть бути лише при­власнені, але не є інтелектуальною" власністю.

Дійсно, якою б ця категорія не була привабливою, однієї на­зви «інтелектуальна власність» замало для того, щоб усунути по­двійну, змішану природу авторських прав. Останні включають і особисте немайнове, і майнове право, а якщо ідея власності співвідноситься з природою майнових прав автора, то вона не може пояснити природу особистого немайнового права, яке є не-відчужуваним і безстроковим. Визнання пріоритету за одним із цих прав для обґрунтування єдиної природи авторських прав при­звело б до спотворення їхньої складної будови, але не допомогло б з'ясувати їхню справжню правову природу.

Сучасна французька доктрина визнає подвійну природу ав­торських прав. Так, згідно з Дебуа², «від моменту опублікування твору виникає виключне право, яке можна регулювати договір­ним способом; разом із тим від морального права не можна відмо­витися, бо воно супроводжує проблеми грошового порядку і навіть відіграє в них головну роль».

Для Клода Коломбе³ моральне право автора по суті становить право особи, тому що твір є породженням особи. Разом із правом власності особа створює і немайнові права. Це дозволяє зробити висновок про змішану природу авторських прав, які включають до свого складу право власності, що належить до категорії майно­вих прав, а також право особи, що належить до категорії немай-нових прав.

¹ Дюма Р. Литературная и художественная собственность. Авторское пра­ во Франции: — М.: Международньїе отношения, 1989. — С. 18.

² Там само. - С. 19.

³ Там само. = ■"•■•■■ '

13

2.6. Правова охорона інтелектуальної власності ?

Інтелектуальна власність є досить гострою проблемою сучас­ного суспільства у зв'язку з великою кількістю випадків неправо­мірного використання результатів інтелектуальної діяльності, які охороняє закон, та інших порушень прав інтелектуальної власності.

Наявність ефективної правової охорони інтелектуальної діяль­ності визнано важливою умовою динамічного розвитку економі­ки будь-якої країни, оскільки правильна державна політика в цій галузі стимулює творчу діяльність.

На відміну від звичайних товарів продукти творчої діяльності, якщо їм не забезпечено спеціальну правову охорону з боку держа­ви, не в змозі приносити їх володільцям гарантованого прибутку. Після того як продукти творчості стають відомими суспільству, вони перестають бути об'єктами володіння однієї або кількох осіб. За відсутності спеціальної правової охорони кожний член суспіль­ства, маючи необхідні економічні ресурси, міг би використати їх для одержання прибутку, тому засобом запобігання такій ситуації є інститут виключного права на продукти творчої діяльності.

2.7. Інститут виключного права

Під виключними правами розуміють тільки майнові права. Сам термін «виключне право» походить з часів середньовіччя, коли окремим особам як виняток із загального права надавали деякі права. Буржуазна система, проголосивши загальну рівність, ска­сувала поняття виключного права, проте нині щодо об'єктів інте­лектуальної власності воно відродилося.

Виключне право - це абсолютне право на нематеріальний об'єкт. Виключне право виконує для нематеріальних об'єктів ту саму функцію, що й право власності для матеріальних об'єктів, хоча вона і не вичерпує значення першого.

2.8. Строковість права інтелектуальної власності

Володілець права інтелектуальної власності має виключні по­вноваження щодо використання відповідного об'єкта протягом певного строку, встановленого державою. Тобто право інтелек­туальної власності має строковий характер.

Строки, протягом яких діють виключні права на результати інтелектуальної діяльності або засоби індивідуалізації, розрізня­ють залежно від виду об'єкта інтелектуальної власності або засо­бу індивідуалізації. їх встановлює ЦК або спеціальне законо­давство.

14

Після закінчення певного строку, встановленого законодав­ством, зазначені об'єкти стають суспільним надбанням, тобто їх можна використовувати без згоди правоволодільця та виплати відповідної винагороди. При цьому слід дотримуватися особис­тих немайнових прав творців об'єктів інтелектуальної власності, які є невідчужуваними та діють безстроково.