7.3. Будапештський договір про міжнародне визнання

депонування мікроорганізмів для цілей патентної

процедури (Будапештський договір)

Загальні положення. Будапештський договір укладений у 1977 p., а переглянутий у 1980 р.

Договір відкритий для держав - учасниць Паризької конвенції. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання слід передавати на збереження Генеральному директору ВОІВ. Договір передба­чає заснування Союзу й Асамблеї, членами яких є держави - учас­ниці Договору.

Україна є учасницею Будапештського договору з 2 липня 1997 р.

Розкриття суті винаходу, пов'язаного з мікроорганізмом. Умовою видачі патентів є розкриття суті винаходу. Зазвичай це роблять за допомогою письмового опису. У тих випадках, коли ви­нахід пов'язаний з мікроорганізмом або використанням мікроор­ганізму, розкриття за допомогою письмового опису неможливе. Тому його здійснюють тільки шляхом депонування зразка мікро­організму у спеціалізованій установі, доступній для публіки.

Мета Будапештського договору. Саме з метою запроваджен­ня обов'язкового депонування зразка мікроорганізму в кожній країні, де запитують його охорону, Договір передбачає, що одно­го депонування в будь-якому міжнародному органі депонування достатньо для здійснення патентної процедури в національних патентних відомствах усіх договірних держав і в будь-якому ре-

¹ http://www.wipo. int/eng/pressrel/2000/p.222.htm.

100

гіональному патентному відомстві (якщо останнє зробить заяву про те, що воно визнає дію Договору). Європейське патентне відомство зробило таку заяву.

Міжнародний орган депонування. Те, що Договір називає міжнародним органом депонування, є науковою установою, здат­ною здійснювати збереження мікроорганізмів. Така установа на­буває статусу міжнародного органу депонування шляхом надан­ня однією з договірних держав Генеральному директору ВОІВ запевнення у тому, що згадана установа відповідає певним вимо­гам, сформульованим у Договорі.

Станом на 15 січня 2001 р. нараховували 33 таких органи: 6-у Сполученому Королівстві, 3 - в Російській Федерації, 3 - в Рес­публіці Корея, по 2 - у США, Китаї, Польщі та Італії, по 1 - в Авст­ралії, Бельгії, Болгарії, Іспанії, Канаді, Латвії, Нідерландах, Німеч­чині, Словаччині, Франції, Угорщині, Чеській Республіці та Японії.

Переваги Будапештського договору. Будапештський договір перш за все вигідний для депозитора, який подав патентні заявки в кількох договірних державах. Депонування мікроорганізму відповідно до процедур, передбачених Договором, зменшить ви­трати депозитора і підвищить надійність його становища.

Зменшення витрат є наслідком того, що замість депонування мікроорганізму в кожній договірній державі, у якій депозитор подав заявку на патент, пов'язаний із цим мікроорганізмом, його депонують один раз і в одному органі депонування. Наслідком цього є те, що депозитор у всіх договірних державах, крім однієї, у яких він запитує охорону, зекономить на витратах, які довелось би понести у зв'язку з депонуванням.

Договір підвищує надійність становища депозитора, оскільки запроваджує єдину систему депонування, визнання та надання зразків мікроорганізмів.

7.4. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків

Загальні положення. 6 листопада 1925 р. у рамках Паризької конвенції було прийнято Гаазьку угоду про міжнародне депону­вання промислових зразків, яка набула чинності 1 червня 1928 р. і яку переглянули в Лондоні 1934 р. і в Гаазі 1960 р. її доповнили Монакським додатковим актом 1961 р. і Стокгольмським додат­ковим актом 1967 р. Протокол, підписаний у Женеві 29 серпня 1975 p., який дозволяв застосовувати деякі статті Акта 1960 р. до його введення в дію, більше не використовують, оскільки Гаазь-

101

кий акт 1960 p. набув чинності 1 серпня 1984 р. У 1999 р. у Же­неві був прийнятий Женевський акт.

Гаазька угода відкрита для всіх держав — учасниць Паризької конвенції. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання слід передавати на збереження Генеральному директору ВОІВ.

Підстави для міжнародного депонування промислових зразків. Міжнародне депонування промислових зразків виник­ло внаслідок необхідності спрощення й економії. Його основ­ною метою є забезпечення охорони одному або більшій кількості промислових зразків у ряді держав шляхом єдиного депонуван­ня, здійснюваного Міжнародним бюро ВОІВ, з мінімумом фор­мальностей і витрат. Заявник позбавлений необхідності здійсню­вати національне депонування в кожній із держав, у якій він за­питує охорону, що значно спрощує процедуру, оскільки не доводиться переглядати необхідні документи різними мовами та слідкувати за своєчасністю продовження відразу кільком націо­нальних строків охорони, а також сплачувати національні збо­ри та гонорари повірених у різній валюті. Відповідно до Гаазь­кої угоди тих самих результатів можна досягнути шляхом одно­го національного депонування, здійснюваного в одному відомстві, однією мовою, після сплати одного набору зборів в одній валюті.

Охорона промислових зразків. Гаазька угода дозволяє осо­бам, які мають право здійснювати міжнародне депонування (будь-яким фізичним або юридичним особам, які мають громадянство однієї з договірних держав, мешкають або мають дійсне та не-фіктивне промислове чи торговельне підприємство в одній із цих держав), одержати охорону їхніх промислових зразків у договір­них державах, здійснивши запит охорони шляхом одного депону­вання в Міжнародному бюро ВОІВ.

Міжнародне та національне депонування. Міжнародне депо­нування не вимагає жодного попереднього національного депо­нування. Його здійснює безпосередньо в Міжнародному бюро ВОІВ депозитор або його повірений на бланку, наданому без­оплатно.

Якщо ж законодавство певної держави допускає таку мож­ливість, міжнародне депонування можна здійснити за посередниц­тва національного відомства договірної держави.

Законодавство договірної держави також може передбачати, що в разі, коли ця держава є країною походження промислового

102

зразка, міжнародне депонування слід здійснювати за посередниц­тва національного відомства цієї держави.

У кожній договірній державі, зазначеній заявником, міжнарод­не депонування має такі самі наслідки, які б настали, якби заяв­ник виконав усі формальності, пов'язані з одержанням охорони, передбачені національним законодавством, і якби національне або регіональне (наприклад, Відомство Бенілюксу з промислових зразків) виконало всі передбачені у зв'язку з цим адміністративні процедури.

Поширення дії міжнародного депонування. Дія міжнародно­го депонування може поширюватися на договірну державу, що є країною походження (якщо її зазначив заявник), коли законодав­ство цієї держави не передбачає інще.

Будь-яка договірна держава, внутрішнє законодавство якої передбачає можливість відмови в наданні охорони, може протя­гом 6 місяців від дати одержання публікації про міжнародне де­понування на підставі адміністративної експертизи ex officio або заперечень третьої сторони відмовити в наданні охорони будь-якому промисловому зразку, що не відповідає вимогам внутріш­нього законодавства цієї держави. Проте відмова в наданні охо­рони не може поширюватися на формальні вимоги й адміністра­тивні процедури, які договірна держава має розглядати як належним чином виконані на час реєстрації міжнародного депо­нування в Міжнародному бюро.

Право депозитора. Депозитор може просити відстрочити пуб­лікацію в щомісячнику «Бюлетень міжнародних зразків» (International Designs Bulletin) на період, що не перевищує 12 місяців від дати міжнародного депонування або, в разі запитуван­ня пріоритету, - від дати встановлення пріоритету.

Право пріоритету особи, яка здійснює міжнародне депону­вання. Особа, яка здійснює міжнародне депонування промисло­вого зразка, користується правом пріоритету, встановленого відповідно до ст. 4 Паризької конвенції, якщо вона заявляє це право і якщо міжнародне депонування здійснюють протягом 6 місяців від дати першого національного, регіонального або міжна­родного депонування, яке відбулося в одній із країн - учасниць Паризької конвенції або яке є чинним в одній із цих країн.

Строк міжнародного депонування. Міжнародне депонуван­ня здійснюють на первісний 5-річний строк. Його можна продов­жити принаймні один раз на додатковий 5-річний строк щодо всіх

103

_k

У тих договірних державах, національне законодавство яких допускає для національного депонування строк охорони, що пе­ревищує 10 років, міжнародне депонування можна продовжува­ти більше одного разу: кожного разу на додатковий 5-річний строк аж до закінчення загального строку охорони, передбаченого внутрішнім законодавством держави для національного депону­вання.

Переваги приєднання до Гаазької угоди. Переваги приєднан­ня до Гаазької угоди очевидні. Громадяни держав - учасниць Га­азької угоди мають можливість одержувати охорону своїх про­мислових зразків у ряді держав із мінімальними формальностя­ми і витратами. Спрощення формальностей і зниження вартості одержання охорони за рубежем сприяє розвитку зовнішньої торгівлі, а також місцевої промисловості, орієнтованої на експорт. У свою чергу промисловцям та торгівцям в інших державах-учас-ницях буде легше захищати свої промислові зразки в державі, яка приєдналася до Угоди, отже, вони матимуть більший стимул до експортування своєї продукції до цієї держави.

Адміністративні положення. У рамках Гаазької угоди засно­ваний Союз. З 1970 р. Союз має Асамблею. Всі країни - члени Союзу, які приєдналися до додаткового Стокгольмського акта, є членами Асамблеї.

Новий Женевський акт. Новий Женевський акт 1999 р. був розроблений Комітетом експертів з розвитку Гаазької угоди про міжнародне депонування промислових зразків і Міжнародним бюро ВОІВ з метою усунення існуючих перешкод для залучення якомога більшої кількості країн до участі в Угоді.

Новий Женевський акт передбачає деякі зміни щодо зборів, а саме запроваджує систему індивідуальних зборів. Договірна сто­рона може сама встановлювати розмір збору, але в межах, що не перевищують розміри зборів, встановлюваних Міжнародним бюро.

Цей акт передбачає розширення географії учасників Угоди: крім держав у ній можуть брати участь міжнародні регіональні організації певного типу (ст. 27 Акта).

104