10.2. Мадридська угода про недопущення неправдивих

або таких, що вводять в оману, зазначень походження

товарів (Мадридська угода)

Загальні положення. Мадридську угоду було прийнято в 1891 p., вона зазнала ряд переглядів: у Вашингтоні 1911 p., Гаазі 1925 p., Лондоні 1934 p., Лісабоні 1958 р. і Стокгольмі 1967 р.

Угода відкрита для держав - учасниць Паризької конвенції. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання слід передавати на збереження Генеральному директору ВОІВ.

Угода не передбачає заснування Союзу, керівного органу або бюджету.

Спеціальні положення. Відповідно до цієї Угоди на ввезення всіх товарів, що містять неправдиві або такі, що вводять в оману, зазначення походження, які прямо або непрямо вказують на одну з договірних держав або місце, що знаходиться в такій державі, як на країну або місце походження, накладають арешт, або таке ввезення забороняють, або застосовують інші засоби та санкції щодо такого ввезення.

Угода передбачає випадки, а також механізм витребування та накладення арешту. Угода забороняє використовувати у зв'язку з продажем, демонстрацією або пропозицією до продажу товарів будь-які позначення рекламного характеру, які здатні ввести пуб­ліку в оману щодо джерела походження товару.

Суди кожної договірної держави мають право визначати, які найменування не підпадають під дію положень Угоди через їхній загальний характер (за винятком регіональних найменувань по­ходження продукції виноробства).

10.3. Найробський договір про охорону олімпійського символу

Загальні положення. Підписаний у 1981 р. Договір відкритий для будь-якої держави, яка є членом ВОІВ, Паризького союзу, ООН або будь-якої спеціалізованої установи, пов'язаної з ООН.

Ратифікаційні грамоти, документи про прийняття або схвален­ня чи акти про приєднання слід передавати на збереження Гене­ральному директору ВОІВ.

Україна є членом Найробського договору з 20 грудня 1998 р.

Спеціальні положення. Всі держави - учасниці цього Догово­ру зобов'язані охороняти олімпійський символ (5 переплетених кілець) від використання з комерційною, метою (у рекламних ого­лошеннях, на товарах тощо) без дозволу Міжнародного олімпійсь­кого комітету.

Договір також передбачає, що у всіх випадках, коли Міжна­родному олімпійському комітету сплачують ліцензійний збір за дозвіл на використання олімпійського символу з комерційною метою, частину доходів слід відраховувати на користь заінтере­сованих національних олімпійських комітетів.

10.4. Договір про закони, що стосуються товарних знаків (TLT)

Загальні положення. Договір про закони, що стосуються то­варних знаків, був прийнятий 27 жовтня 1994 p., а набрав чин­ності 1 серпня 1996 р.

Його метою є спрощення та гармонізація адміністративних процедур, пов'язаних із національними заявками й охороною знаків.

До Договору можуть приєднатися окремі держави, а також міжурядові організації, які мають власне відомство з реєстрації товарних знаків на території країн - членів цих організацій.

Положення Договору доповнені Інструкцією і типовими міжнародними бланками.

Перехідні положення Договору дозволяли договірним держа­вам відкласти приведення свого національного законодавства про товарні знаки у відповідність до Договору до 28 жовтня 2004 р.

Україна є учасницею Договору про закони, що стосуються то­варних знаків, з 1 серпня 1996 р.

Специфіка Договору. Договір не містить матеріально-право­вих норм законодавства про товарні знаки, що стосуються реєст-

117

рації знаків. Згідно зі ст. 2 Договір застосовують до знаків, пов'я­заних із товарами та послугами, тому країни, що приєдналися до Договору, зобов'язані реєструвати і такі знаки.

Договір не застосовують до колективних знаків, сертифіка­ційних і гарантійних знаків, оскільки порядок їхньої реєстрації в різних країнах суттєво відрізняється.

Голографічні знаки і знаки, що не сприймаються візуально (наприклад, звукові й ароматичні знаки), також виключені зі сфе­ри регулювання, оскільки лише незначна кількість країн у своє­му законодавстві передбачає охорону таких знаків. Отже, Договір поширюється на візуальні позначення, а щодо країн, які прийма­ють до реєстрації об'ємні знаки, - і на останні.

Основні етапи реєстрації товарних знаків. Більша частина положень TLT пов'язана з процедурою реєстрації товарних знаків відповідними відомствами. Цю процедуру можна поділити на три основні етапи:

• заявка на реєстрацію;

• зміни після реєстрації;

• продовження реєстрації.

Мета договору - чітко визначити, які вимоги може ставити за­явнику або володільцю відомство з товарних знаків, а які не може.

Заявки на реєстрацію. Ст. З Договору містить вичерпний пе­релік відомостей, які відомство може затребувати з приводу за­явки на реєстрацію товарного знака. Такими відомостями є, на­приклад, прізвище й адреса заявника та його повіреного (за наяв­ності такого), заява про пріоритет (якщо запитують пріоритет за раніше поданою заявкою), одне або кілька зображень знака за­лежно від його кольору або розмірів, назви товарів і послуг, для яких запитують реєстрацію знака, згруповані за класами Ніццької класифікації, або заява про намір використати знак чи про фак­тичне використання знака. Відомство не має права вимагати відо­мості, не передбачені Договором.

Одна заявка може стосуватися кількох товарів або послуг. Згідно зі ст. 6 Договору відомство зобов'язане прийняти заявку, навіть якщо товари або послуги, зазначені в ній, належать до кількох класів Ніццької класифікації. У цьому разі за заявкою слід провести одну реєстрацію.

Відомство також не має права відхилити заявку, якщо вона оформлена відповідно до типового бланку заявки, передбаченого Інструкцією. Особливе значення має заборона вимагати засвід­чення, нотаріального засвідчення, завірення, легалізації підпису,

118

за винятком тих випадків, коли підпис стосується відмови від реє­страції, і за умови, що цей виняток передбачає національне зако­нодавство.

Зміни після реєстрації. Другий етап процедури, пов'язаної з товарними знаками, на які поширюється Договір, передбачає зміну імен, адреси чи володільця реєстрації. У цих випадках до­пустимі формальні вимоги, детально перелічені в Договорі, а ви­сування інших вимог заборонено, за винятком випадків, коли відомство має обґрунтовані сумніви щодо достовірності одержа­ної інформації. Так, відомству заборонено вимагати надання будь-яких підтверджень зміни прізвища, адреси або того, що новий володілець здійснює діяльність, пов'язану з товарами чи послу­гами, на які поширюється зміна володільця, а також того, що по­передній володілець передав своє підприємство новому володіль­цеві. Навіть якщо зміна стосується кількох, може навіть сотні, заявок на реєстрацію товарних знаків і реєстрацій, достатньо лише однієї заяви про внесення змін.

Продовження реєстрації. Ст. 13 Договору визначає строк дії реєстрації, який становить 10 років для первісної реєстрації то­варного знака з можливістю продовження на наступні 10 років. Щодо продовження реєстрації стаття містить максимальний пе­релік вимог, які може встановити відомство. Вони відповідають вимогам до подання заявки.

Інструкція. Положення Договору доповнює Інструкція, яка містить правила щодо деталей, які полегшують дотримання адмі­ністративних вимог до Договору. Крім чіткого зазначення вимог до заявок, представництва, дати подання, підпису, строку дії, його продовження, способу зазначення прізвищ, адрес та ідентифікації заявки без її номера Інструкція містить 8 типових міжнародних бланків першої заявки, заявок про продовження строку дії реєст­рації, внесення запису про зміну повіреного, свідчень і документів про передання права.

10.5. Стандарти Угоди TRIPS ■

щодо наявності, обсягу та використання прав

на товарні знаки (частина II, розділ 2) та на географічні зазначення (частина II, розділ 3)

Основними стандартами Угоди TRIPS (1994) щодо наявності, обсягу та використання прав на товарний знак є такі:

• будь-яке позначення, за допомогою якого можна відрізнити товари або послуги одного підприємства від товарів або послуг

119

інших підприємств (у тому числі знаки обслуговування), можна зареєструвати як товарний знак (ст. 15(1);

• реєстрація може залежати від візуальної розрізнюваності зна­ ка, а для знаків, які не є розрізнюваними з самого початку, - від розрізнюваності, набутої у процесі використання.

• реєстрація може залежати від використання знака (ст. 15 (2), проте використання не може бути умовою подання заявки на реє­ страцію, і заявку не можна відхилити виключно на тій підставі, що ймовірне використання не мало місця протягом 3 років від дати подання заявки (ст. 15 (3);

• характер товарів або послуг, до яких застосовують товарний знак, не є перешкодою для реєстрації знака (ст. 15 (4);

• члени Угоди публікують відомості про кожний товарний знак, надають можливість звертатися з клопотанням про анулю­ вання реєстрації і передбачають можливість заперечувати проти реєстрації (ст. 15 (5);

• права, надавані відповідно до реєстрації, включають виключ­ не право не дозволяти іншим особам використовувати тотожні або схожі знаки для тотожних або схожих товарів і послуг, якщо таке використання може призвести до їх сплутання; до того ж у разі то­ тожності товарів або послуг передбачають (ст. 16(1) певні винят­ ки, такі як добросовісне використання описових виразів (ст. 17);

• певні права надають володільцям добре відомих товарних знаків і знаків обслуговування (статті 16 (2) і 16 (3);

• строк дії первісної реєстрації товарного знака і кожного її продовження становить не менш як 7 років, при цьому реєстра­ цію товарного знака можна продовжувати необмежену кількість разів (ст. 18);

• якщо підтвердження використання є вимогою підтверджен­ ня реєстрації, то реєстрація може бути анульована тільки по за­ кінченні безперервного строку невикористання знака, який дорі­ внює принаймні 3 рокам, якщо тільки не наведено вагомі причи­ ни невикористання (ст. 19 (1);

• не допускають деякі обмеження використання (ст. 20);

• не допускають примусове ліцензування товарного знака (ст. 21);

• зареєстрований товарний знак можна передавати разом із підприємством, якому належить товарний знак, або без передачі підприємства (ст. 21).

Основними стандартами щодо наявності, обсягу та викорис­тання прав, які охоплюють географічні зазначення, є такі:

120

• географічні зазначення - це зазначення, які ідентифікують товар як такий, що походить з території країни-члена або регіону чи місцевості на цій території, де якість, репутацію або інші ха­ рактеристики товару значною мірою пов'язують з його географі­ чним походженням (ст. 22 (1);

• члени Угоди повинні передбачати правові механізми запо­ бігання використанню зазначень, які вводять в оману, вказуючи на або створюючи ймовірність того, що певний товар дійсно по­ ходить із вказаного місця (ст. 22 (2) (а);

• члени Угоди відмовляють у реєстрації або визнають не­ дійсною реєстрацію товарного знака, що складається із зазначен­ ня, яке вводить в оману (ст. 22 (3), і надають засоби для недопу­ щення будь-якого використання, що становить собою акт недо­ бросовісної конкуренції відповідно до статті 10^bls Паризької конвенції (ст. 22 (2);

• застосовують охорону від географічного зазначення, яке хоча вірне буквально, але вводить в оману (ст. 22 (4), а щодо вин і міцних спиртних напоїв цю охорону застосовують навіть якщо зазначено справжнє походження товару, а також якщо географічне зазначен­ ня використовують у перекладі або супроводжують такими слова­ ми, як «вид», «тип», «стиль», «імітація» чи подібними (ст. 23 (1);

• не обов'язково надавати охорону від географічних зазначень іншого учасника Угоди, які тотожні добре відомому найменуван­ ню товарів або послуг, а також від найменувань продуктів вино­ робства, тотожних найменуванню сорту винограду, усталеного на території цієї країни-члена на момент введення в дію Угоди COT (ст. 24 (6);

• не встановлено обов'язок охороняти географічні зазначен­ ня, які не охороняються у країні походження, охорона яких при­ пинена або які вийшли із вжитку в цій країні (ст. 24 (9);

• передбачено додаткову охорону географічних зазначень для вин і міцних спиртних напоїв (ст. 23), у тому числі одночасну охорону географічних зазначень - омонімів для вин (ст. 23 (3), деякі винят­ ки з матеріальних прав, таких як право попереднього користування (ст. 24 (4) і право користування власним іменем (ст. 24 (8), а в пев­ них випадках - обмеження часу для реєстрації (ст. 24 (7);

• для полегшення охорони географічних зазначень для вин Рада TRIPS має проводити переговори щодо впровадження бага­ тосторонньої системи повідомлень і реєстрації географічних за­ значень для вин, яка діятиме щодо країн-членів, які беруть участь У Цій системі (ст. 23 (4).

121

S 11. МІЖНАРОДНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ЗАСОБІВ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ:

ДОГОВОРИ, ЩО ПОЛЕГШУЮТЬ ОДЕРЖАННЯ ОХОРОНИ

ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ В КІЛЬКОХ КРАЇНАХ

11.1. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридська угода)

Загальні положення. Мадридську угоду було прийнято у квітні 1891 p., а переглянуто у Брюсселі 1900 p., Вашингтоні 1911р., Гаазі 1925 p., Лондоні 1934 p., Ніцці 1957 р. і Стокгольмі 1967 року. У 1979 р. до її тексту були внесені поправки, а 27 червня 1989 р. був прийнятий Протокол Мадридської угоди.

Мадридська угода заснувала Союз. З 1970 р. Союз має Асамб­лею. Усі держави - члени Союзу є членами Асамблеї.

Україна є учасницею Мадридської угоди з 25 грудня 1991 р. Мета Мадридської угоди. Мета Мадридської угоди - позба­вити заявників певних труднощів шляхом запровадження міжна­родної реєстрації товарних знаків і знаків обслуговування, яка поширюється на країни - учасниці Мадридської угоди. Заявни­кові необхідно дотримуватися тільки переліку формальних ви­мог Міжнародного бюро ВОІВ.

Заявку подають однією мовою - французькою, а збори спла­чують тільки один раз, до Міжнародного бюро. Строк дії охорони становить 20 років для всіх країн, на які поширено охорону. Реє­страції, здійснювані відповідно до цієї Угоди, називають міжна­родними, оскільки кожна реєстрація має силу в ряді країн, а по­тенційно - у всіх договірних державах (за винятком країни по­ходження).

Переваги Мадридської угоди. Міжнародна реєстрація за Мад­ридською угодою вигідна національним відомствам з товарних ¹ знаків, оскільки скорочує обсяг роботи, яку їм довелося б вико­нувати.

Щоб скористатися перевагами Угоди, заявник повинен бути громадянином однієї з договірних держав або мати місце прожи­вання чи дійсне і нефіктивне промислове або торговельне підприєм­ство на території однієї з договірних держав. Спочатку заявник повинен зареєструвати свій знак в національному або регіональ­ному (для країн Бенілюксу) відомстві з товарних знаків країни походження на національному рівні.

Подання заявки на міжнародну реєстрацію. Після цього мож­на подати заявку на міжнародну реєстрацію через згадане націо-

122

пальне або регіональне відомство, але не до Міжнародного бюро ВОІВ безпосередньо.

Перед відправленням заявки до Міжнародного бюро ВОІВ національне відомство перевіряє і засвідчує, що знак у тому ви­гляді, у якому він представлений у заявці на міжнародну реєстра­цію, внесений до національного реєстру товарних знаків на ім'я заявника і що товари і (або) послуги, перелічені у міжнародній заявці, охоплені національною реєстрацією.

Заявку супроводжують сплатою зборів: основного збору на покриття витрат Міжнародного бюро; додаткового збору за кож­ну країну, де запитують охорону; додаткового збору за кожний додатковий клас Міжнародної класифікації, якщо їхня кількість перевищує три (відповідно до Ніццької угоди).

Право пріоритету. Володілець міжнародної реєстрації корис­тується правом пріоритету. Якщо міжнародну реєстрацію здійснюють на одну з країн - учасниць Паризької конвенції не пізніше 6 місяців від дати подання першої правильно оформленої національної заявки, то міжнародна реєстрація має пріоритет не від дати міжнародної реєстрації, а від дати подання першої націо­нальної заявки.

Публікація відомостей про міжнародну реєстрацію. Після здійснення міжнародної реєстрації відомості про неї публікує Міжнародне бюро, про що повідомляють договірні держави (або відомство Бенілюксу з товарних знаків), у яких заявник запитує охорону. Кожна така держава протягом 1 року має право заявити, що вона не може надати охорону знаку на своїй території, вказав­ши при цьому підстави свого рішення.

Дія міжнародної реєстрації. Міжнародна реєстрація не може мати чинності у країні походження, у якій охорону товарного зна­ка здійснюють відповідно до національної реєстрації, котра є підставою для міжнародної реєстрації.

Що стосується інших країн - учасниць Мадридської угоди, міжнародна реєстрація є чинною тільки в тих із них, у яких спеці­ально запитували охорону.

Товарний знак, який був предметом міжнародної реєстрації, у кожній із зацікавлених країн охороняють так, ніби він був безпо­середньо заявлений в цих країнах. Тому статус товарного знака в різних країнах може бути різним.

Міжнародна реєстрація залишається залежною від законодав­ства кожної країни, у якій вона є чинною. Це стосується і проце­дури експертизи, яка є обов'язковою відповідно до законодавства

123

ряду країн. Разом із тим міжнародна реєстрація має однаковий строк дії - 20 років, який би строк дії реєстрації не встановлюва­ли положення національного законодавства.

Залежність міжнародної реєстрації. Відповідно до ст. 6 (3) Мадридської угоди охорона, що виникає в результаті міжнародної охорони знака, є залежною протягом 5 років від дати міжнародної реєстрації від охорони, надаваної знаку в країні походження.

Якщо протягом вищезазначеного строку знак втрачає націо­нальну охорону у країні походження, охорону, що виникає в ре­зультаті міжнародної реєстрації, вже не можна запитувати в жодній із заінтересованих країн.

Масштаби міжнародної реєстрації. Кількість міжнародних реєстрацій (у тому числі подовжень), здійснених відповідно до Мадридської угоди і Мадридського протоколу, становила 22995 у 1996 р. До квітня 1996 р. чинні міжнародні реєстрації поширю­валися в середньому на 10,8 країни.

11.2. Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків

Загальні положення. У червні 1989 р. у Мадриді було прове­дено Дипломатичну конференцію щодо складання Протоколу Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, скликану ВОІВ. Протокол був прийнятий одностайно.

Протокол відкритий для країн - учасниць Паризької конвенції і міжурядових організацій, що відповідають певним критеріям. Ратифікаційні грамоти, документи про приєднання, схвалення або прийняття передають на збереження Генеральному директору ВОІВ.

Країни, які приєдналися до Протоколу, є членами Союзу й Асамблеї, заснованих Мадридською угодою, навіть якщо вони не є учасницями цієї Угоди.

Україна приєдналася до Протоколу Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків 1 червня 2000 р.

Мета Мадридського протоколу. Мадридський протокол був прийнятий з метою запровадження до міжнародної системи реєст­рації знаків (відповідно до Мадридської угоди) деяких нових еле­ментів і змін. Вони усувають перешкоди для приєднання окремих країн (США, Великобританії, Японії) до Мадридської угоди. Мад­ридський протокол діє як доповнення до Мадридської угоди.

Нововведення Мадридського протоколу. Протокол містить такі основні нововведення до Мадридської системи:

124

• дозволяє на розсуд заявника подавати заявки на міжнарод­ ну реєстрацію, базуючись не тільки на національних реєстраціях, а й на національних заявках (ст. 2(1);

• допускає можливість для договірних сторін використати строк тривалістю 18 місяців (замість 1 року) для винесення рішен­ ня про відмову в наданні охорони і навіть більш тривалий строк у разі оспорювання такого рішення (ст. 5 (2);

• допускає перетворення анульованої (наприклад, внаслідок принципу центральної атаки) міжнародної реєстрації на націо­ нальні (або регіональні) заявки в кожній зазначеній договірній країні, до того ж такі заявки матимуть дату подання і, за наяв­ ності такої можливості, дату встановлення пріоритету міжнарод­ ної реєстрації (ст. 9 q^uil4^uis);

• передбачає, що відомство кожної договірної сторони може одержувати більш високі суми зборів порівняно із сумами зборів, одержуваних відповідно до Мадридської угоди (ст. 8 (7);

• передбачає, що заявки можна подавати не тільки французь­ кою, а й англійською мовою;

• передбачає, що не тільки держави, а й деякі міжурядові організації можуть стати учасницями Протоколу (ст. 14 (1) (в).

Мадридський протокол і Мадридська угода. Протокол містить статтю «Збереження Мадридської угоди (Стокгольмсь­кого акта)». її поява зумовлена тим, що усталена система повністю задовольняє учасників Мадридської угоди і має продовжувати існувати в тому самому вигляді. Положення про збереження пе­редбачає, що відносини між двома державами, які є учасниками і Мадридської угоди, і Мадридського протоколу, регулюють лише норми Мадридської угоди. Положення Протоколу регулювати­муть лише відносини між сторонами, принаймні одна з яких є учасницею Протоколу, але не є учасницею Мадридської угоди.