Особа, яка б своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого у вчиненні злочину.
Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника.
Дізнавач, слідчий, прокурор і суд перед допитом осіб, зазначених у частинах 1 і 2 ст. 69 КПК, зобов'язані роз'яснити їм право відмовитися давати показання, про що зазначається в протоколі допиту чи в протоколі судового засідання.
Свідок, як суб'єкт кримінально-процесуальної діяльності та який вступає у відповідні кримінально-процесуальні відносини має певні права та несе обов'язки, які у нього з'являються з моменту його виклику до слідчого. У відповідності зі ст. 691 КПК свідок має право: 1) давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача; 2) заявити відвід перекладачу; 3) знати, у зв'язку з чим і у якій справі він допитується; 4) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту; 5) користуватися нотатками і документами при дачі показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті; 6) відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів; 7) ознайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень та зауважень; 8) подавати скарги прокурору на дії дізна- вача і слідчого; 9) одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для дачі показань.
У разі наявності відповідних підстав свідок має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законом і в порядку, передбаченому ст.ст. 521-526 КПК.
Кримінально-процесуальний закон покладає на свідка і низку обов'язків. Головні обов'язки свідка (ст. 70 КПК): з'являтися за викликом слідчого та давати правдиві показання, тобто повідомити все, що йому стало відомо і відповісти на запитання слідчого.
При неявці свідка без поважних причин слідчий має право застосувати до нього привід через органи внутрішніх справ у порядку ст.ст. 135,136 КПК.
Слідчий викликає на допит свідка, як правило, повісткою, яка вручається йому під розписку, а у випадку його тимчасової відсутності — кому-небудь із дорослих членів сім'ї, органу місцевого самоврядування, ЖЕКу або адміністрації за місцем роботи.
У повістці повинно бути вказано: хто викликається як свідок, куди і до кого, день та час явки, а також наслідки неявки, передбачені ст.ст. 70, 71, 166 КПК. Свідок може бути викликаний також телефонограмою або телеграмою.
Повістка надсилається поштою або посильним з таким розрахунком, щоб свідок мав можливість своєчасно з'явитися за викликом. Розписка з означенням дати і часу вручення повертається слідчому.
По деяких кримінальних справах (про бандитизм, про злочини, що скоєні організованими злочинними групами та іи.), вирішуючи питання щодо виклику на допит свідка, слідчий повинен прийняти заходи до забезпечення безпеки допитуємого, оскільки не виключена можливість, що майбутній свідок знаходиться під наглядом осіб, які не зацікавлені в розкритті злочину.
Разом з основними способами виклику закон допускає й інші, які можуть застосовуватися за тактичними та етичними міркуваннями. Зокрема, інші способи виклику на допит використовуються тоді, коли необхідно зберегти в таємниці обізнаність свідка щодо обставин вчиненого злочину або не допустити загострення відносин у сім'ї чи із співпрацівниками установи, підприємства, де працює свідок. Особливо ретельно слід відноситися до вибору способів виклику свідків, потерпілих у справах про статеві злочини.
Існують певні особливості виклику на допит співробітників дипломатичних і консульських представництв іноземних держав. Так, глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу, а також члени їх сімей, якщо вони проживають разом з ними і є іноземними громадянами, не зобов'язані давати показання як свідки, а у випадках їх згоди давати такі показання вони не зобов'язані для цього з'явитися в слідчі органи (ст. 31 Віденської конвенції про дипломатичні стосунки від 18 квітня 1961 року). Консульські посадові особи, в тому числі глави консульських представництв, а також співробітники адміністративно-технічного персоналу консульського представництва не можуть відмовитися від дачі свідчень окрім показань щодо питань, які пов'язані з виконанням ними службових обов'язків. Консульські посадові особи та глави консульського представництва не несуть відповідальності за відмову дати показання (п.п. 13, 14, 14 Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні 1993 р.).
Свідок допитується як в місці провадження слідчої дії, тобто в службовому кабінеті слідчого, так і за місцем його перебування, якщо це диктується ситуацією, що склалася.
Свідок допитується у відсутності інших свідків. При цьому слідчий приймає заходи до того, щоб свідки, які викликані в одній справі, не могли спілкуватися між собою до закінчення допиту (ч. З ст. 167 КПК). Реалізація цього положення забезпечується викликом свідків на допит в різні години, а інколи і в різні дні. При цьому першими повинні бути допитані ті свідки, які судячи за даними, що маються, можуть дати найбільш певні і точні показання або такі показання, що необхідні для запобігання злочину, затримання особи, яка скоїла злочин. Разом з тим, вирішуючи питання щодо послідовності допиту свідків, варто враховувати можливість їх змови або впливу на них з боку обвинуваченого (підозрюваного) та інших зацікавлених осіб.
Сам допит свідка, особливо коли мова йде про перший допит, можна умовно розділити на три частини, стадії: підготовча, вільна розповідь і відповіді на запитання слідчого.
На підготовчій стадії допиту, слідчий, відрекомендувавшись сам, впевнившись в особі свідка шляхом перевірки особистих документів (паспорта, військового квитка, службового посвідчення) складає ввідну частину протоколу і фіксує в ній його анкетні дані. Потім слідчий зобов'язаний роз'яснити свідку його права та обов'язки (ст.ст. 69, 70 КПК), акцентувати увагу на п. 6 ст. 69 КПК і положення ст. 69 КПК, тобто на його право не давати показання проти себе та стосовно членів сім'ї близьких родичів. Заява свідка про згоду або незгоду давати показання по цих питаннях заносяться до протоколу.
Рекомендується, з метою встановлення психологічного контакту з допитуємим вибирати тактично правильно форму попередження свідка про кримінальну відповідальність за відмову і за дачу завідомо неправдивих показань згідно зі ст.ст. 385, 384 КК. Слідчому доцільно роз'яснити допитуємому, який за його припущеннями є добросовісний та не зацікавлений у вирішенні справи, що у нього немає підстав для сумніву щодо добропорядності свідка, однак зобов'язаний виконати відповідні вимоги закону.
Якщо ж у слідчого є підстави вважати, що свідок не має наміру давати повні і правдиві показання, то тоді доцільно зробити акцент на можливості настання кримінальної відповідальності в разі відмови або дачі завідомо неправдивих показань.
З'ясовуючи анкетні дані, доцільно уточнити ті чи інші відомості стосовно особи свідка, оскільки це допомагає слідчому перевірити свою попередню думку щодо допитуємого і скласти більш повне уявлення про психологічні особливості його особи, а також в ході бесіди зняти у свідка внутрішню напругу, яка неминуче виникає напередодні зустрічі зі слідчим.
Далі, слідчий повинен з'ясувати характер взаємовідносин між свідком і потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим, оскільки це необхідно не тільки для правильного визначення тактики допиту, але й об'єктивної оцінки показань свідка.
Друга стадія — стадія вільної розповіді починається з пропозиції слідчого допитуємому розповісти все, що йому відомо про обставини, у зв'язку з якими він викликаний на допит (ч. 4 ст. 167 КПК). Перед цим свідка, хоча би в загальних рисах, слід інформувати про справу, в якій він викликаний на допит, щоб йому було зрозуміло, які саме обставини цікавлять слідчого. Під час вільної розповіді не слід перебивати його, якщо навіть він у своїх показаннях і відступає від заданих питань, оскільки інколи вони допомагають допитуємому налагодитися на викладення фактів, про які йому з різних причин, не хотілося б давати показання.
Оскільки отримані показання в подальшому підлягають перевірці, то мається потреба їх деталізувати і тоді допит переходить в наступну стадію — постановці запитань слідчим і отримання на них відповідей допитуваного. Нагадаємо, що забороняється ставити навідні та вловлюючи питання, а також запитання, які ображають честь і гідність допитуваного, або такі, що потребують висловлення особистих думок, суджень, висновків щодо суті досліджуємої події.
Під час допиту свідку можуть пред'являтися різні документи, зачитуватися витяги з показань інших осіб, відтворюватись відеозапис і звукозапис. Усе це фіксується в протоколі допиту свідка.
У свою чергу, свідок може користуватись нотатками, розрахунками, робити малюнки, плани, схеми, які теж обов'язково додаються до протоколу.
Свідок має право особисто написати свої показання, але при цьому необхідно дотримуватися наступних вимог: а) коли він сам про це просить; б) в присутності слідчого. Перед цим слідчому доцільно самому заповнити анкетну частину протоколу й усно допитати його. Про те, що показання написані свідком власноручно, вказується в протоколі допиту. Після закінчення допиту слідчий повинен надати свідкові можливість особисто ознайомитися з його змістом. За проханням свідка протокол може бути йому прочитаний слідчим.
Свідок і особи, які брали участь або були присутні на допиті, мають право просити про внесення змін і поправок до протоколу. Ці зміни і доповнення заносяться слідчим у протокол. Протокол підписують свідок, слідчий і особи, які були присутні або брали участь у допиті. Якщо він написаний на декількох сторінках, то свідок підписує кожну сторінку окремо (ст. 170 КПК).
У відповідності зі ст. 169 КПК допит німого або глухого свідка проводиться за правилами ст. 167 КПК з участю особи, яка його розуміє. Про участь цієї особи в допиті свідка зазначається в протоколі. Якщо німий або глухий пише і читає, слідчий за власною ініціативою або за його проханням може поставити йому запитання письмово і він в присутності слідчого та особи, яка його розуміє, може написати свої показання власноручно.
Допит потерпілого. У відповідності зі ст.ст. 66, 72 КПК показання потерпілого також є самостійним джерелом доказів. Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і яка спеціальною постановою слідчого визнана потерпілою (ч.ч. 1, 2 ст. 49 КПК). У постанові слідчий повинен конкретно зазначити, яку саме шкоду заподіяно потерпілому.
Предметом показань потерпілого є будь-які обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі, а також про факти, які характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного та їх взаємини з ними. При цьому не можуть служити доказом дані, які повідомлені потерпілим, якщо він не може назвати джерело своєї обізнаності (ч. 2 ст. 72 КПК). Таким чином, в самій загальній формі предмет показань потерпілого багато в чому подібний предмету показань свідка.
Разом з тим показання потерпілого мають свою специфіку оскільки їх надає особливий і при цьому, на відміну від свідка, активний суб'єкт кримінально-процесуальної діяльності, оскільки ця особа особисто постраждала в результаті злочину. Особливість показань потерпілого полягає насамперед у тому, що вони служать засобом захисту законних інтересів. Обов'язок потерпілого з'явитися за викликом до слідчого і дати повні й правдиві показання поєднується з його правом давати пояснення за власною ініціативою. При необхідності надати слідчому свої пояснення з важливих для потерпілого обставин і тим самим захищати свої законні інтереси, він має право вимагати проведення допиту. На відміну від свідка показання потерпілого являють собою не лише викладення фактичних даних, але і включають аналіз доказів, відображають відношення потерпілого до події злочину і до осіб, які брали участь у ньому. У своїх показаннях потерпілий висловлює особисті оціночні судження з приводу обставин справи, які досліджуються.
Оскільки злочин спрямований проти потерпілого і завдає йому шкоду, то цілком природно, останній не може бути байдужим до результатів розслідування справи. Зазначена обставина накладає особливий відбиток на показання потерпілого і він не залишається байдужим як до факту заподіяння шкоди, так і до злочинця. Даючи показання, потерпілий, як правило, намагається добитися захисту своїх прав і інтересів.
Процес формування показань потерпілого схожий з психологічним механізмом формування показань свідків. Разом з тим, в силу специфічного положення потерпілого він нерідко сприймає обставини злочину в стані сильного душевного хвилювання, стресу, викликаних заподіянням йому моральної, фізичної або майнової шкоди. Через ці причини деякі потерпілі бувають схильні до перебільшення в своїх показаннях тяжкості скоєного злочину, до посилення вини злочинця, або приписують йому дії, які він не вчиняв.
Для визнання особи потерпілою закон не вимагає її заяви. Особа може бути визнана потерпілою зразу ж після того, як у справі будуть зібрані докази про те, що злочином йому заподіяно шкоду. З моменту визнання особи потерпілою вона набуває відповідні права та обов'язки.
Права потерпілого і його представника передбачені ч. З ст. 49 і 52і КПК і конкретизуються в окремих нормах кримінально-процесуального закону.
Потерпілий зобов'язаний: з'явитися за викликом слідчого, органу дізнання, прокурора, давати правдиві показання. За неявку без поважних причин до потерпілого може бути застосований привід (ч. З ст. 72 КПК).
Давати показання — це право, а не обов'язок потерпілого, але коли він згодився давати показання, то він зобов'язаний говорити тільки правду. За дачу завідомо неправдивих показань потерпілий підлягає кримінальній відповідальності за ст. 384 КК, про що він попереджається перед початком допиту.
Виклик і допит потерпілого проводиться за правилами виклику і допиту свідка, але з деякими відмінностями. Перед початком допиту він, як вказано вище, попереджається слідчим про кримінальну відповідальність лише за дачу завідомо неправдивих показань; з'ясовуються відношення потерпілого з підозрюваним і обвинуваченим.
Перед першим допитом особи як потерпілої слідчий оголошує йому постанову про визнання потерпілим і роз'яснює права, передбачені ст.ст. 49, 52і КПК. У протоколі допиту слідчий також зазначає, що потерпілому роз'яснено його право заявити цивільний позов (ч. 2 ст. 122 КПК).
Головним засобом фіксації допиту потерпілого, як і будь-якої слідчої дії, є протокол допиту, складений у відповідності до ст. 85 КПК. Вже зазначалося, що слідчий має право застосувати і додаткові засоби закріплення показань допитуємих осіб, зокрема, мова йде про використання звуко- і відеозапису.
Вивчення практики свідчить, що найбільш доцільно ці засоби при допиті свідків і потерпілих застосовувати в наступних випадках.
Для фіксації показань тих свідків і потерпілих, які завідомо або найбільш імовірно не зможуть з'явитися до суду. Така ситуація може мати місце в справах будь-якої категорії, але частіше всього це трапляється у зв'язку з посяганням проти особи, коли потерпілі за станом здоров'я на тривалий період часу лишаються можливості пересування. Друга поширена причина — виїзд в тривалі відрядження, виїзд за кордон на постійне проживання, тощо.
Для фіксації показань поранених та хворих потерпілих, звичайний допит яких утруднений або неможливий. Відома роль показань потерпілих для встановлення особи злочинця і з'ясування важливих обставин злочину. В багатьох випадках ці показання е початковим пунктом для розслідування. Разом з тим, важкий стан потерпілого після злочину нерідко надовго виключає можливість розгорнутого його допиту. Вихід із цього становища вбачається в застосуванні саме звуко- або ще краще, відеозапису, які фіксують уривчасту, подекуди незв'язну мову, але тим самим все ж таки дозволяє отримати і в подальшому використати інформацію, що міститься в показаннях подібних потерпілих. Перед допитом поранених і тяжко хворих осіб треба отримати дозвіл лікаря. Допит доцільно проводити в присутності медичного працівника, який наглядає за станом допитуємого і засвідчує правильність протоколювання і звуко-, відеозапису.
3. Бажано застосування звукозапису для фіксації показань свідків і потерпілих, які допитуються з участю перекладача та відеозапису при допитах глухонімих з участю осіб, які розуміють їх знаки. Ці засоби допиту дозволяють у подальшому, при виникненні в тому сумнівів, перевірити правильність і повноту перекладу і при необхідності ліквідувати допущені неточності.
Допит підозрюваного. На початку зазначимо, що в підручниках, методичних посібниках з кримінального процесу та криміналістики процесуальні особливості допиту підозрюваного і обвинуваченого завжди розглядаються разом, в одних розділах (і нерідко особливостями допиту підозрюваного передує ще й розгляд специфіки його затримання). І дійсно між цими суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності є багато спільного, але маються і суттєві розбіжності, насамперед у процесуальному статусі цих учасників процесу, а також і в предметі допиту цих осіб, що і послужило нам підставою для окремого розгляду особливостей провадження цієї слідчої дії.
Підозрюваний — це самостійна, хоча й тимчасова процесуальна фігура. Його показання є самостійним джерелом доказів (ч. 2 ст. 65 КПК) і, відповідно, допит підозрюваного — це самостійна слідча дія в загальній системі способів збирання і перевірки доказів у кримінальній справі. .
Підозрюваний, як процесуальна фігура, з'являється з моменту складання протоколу про його затримання або ж з моменту винесення постанови про обрання до нього одного із запобіжних заходів (ст 431 КПК).
Для застосування вказаних заходів процесуального примусу необхідна наявність певних фактичних даних (підстав), які вказують на причетність до скоєння злочину (у випадку непідтвердження затриманий звільняється, запобіжний захід скасовується і особа перестає бути підозрюваною).
У всіх інших випадках особа, яка запідозрена у вчиненні злочину, виступає в кримінальному процесі як особа, що дає пояснення або ж допитується як свідок, не маючи при цьому процесуальних прав для захисту від підозріння. Таке двоїсте становище виникає, наприклад, при порушенні кримінальної справи стосовно конкретної особи або обрання такого засобу як заборона особі виїжджати за межі України до закінчення досудового слідства (ст. 98і КПК). І подібне положення слід визнати ненормальним. А тому в свій час цілком правий був М.М. Міхеєнко, який пропонував більш чітко розділити в законі зміст поняття підозрюваного, щоб надати конкретний процесуальний статус даному учаснику процесу.
Після складання протоколу затримання або винесення постанови щодо обрання запобіжного заходу підозрюваний набуває певних прав і несе відповідні обов'язки. Згідно зі ст. 43і КПК підозрюваний має право знати, в чому він підозрюється і це право забезпечується тим, що в підписуємому ним протоколі затримання визначаються підстави і мотиви затримання, наводяться його пояснення (ч. З ст. 106 КПК); в постанові про обрання запобіжного заходу (ч. 2 ст. 148 КПК) вказується на злочин, у вчиненні якого він підозрюється; давати показання з приводу обставин, які стали підставою для його затримання або застосування запобіжних заходів, а також з приводу всіх інших обставин.
Дача показань підозрюваним є його правом, а не обов'язком, а тому він має право відмовитися від дачі показань і відповідати на запитання, він не попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань.
Підозрюваний також має право мати захисника і побачення з ним до першого допиту; надавати докази, заявляти клопотання та відводи; вимагати перевірки прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка проводить оперативно-розшукові дії і дізнання, слідчого і прокурора. А при наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.
Підозрюваний зобов'язаний з'являтися за викликом слідчих органів та прокурора; не відлучатися з міста постійного або тимчасового знаходження без дозволу цих органів, якщо по відношенню до нього обрана підписка про невиїзд. Якщо підозрюваний ухиляється від слідства, то він підлягає приводу в будь-який час доби.
Допит підозрюваного проводиться негайно після затримання або обрання запобіжного заходу. Якщо це неможливо зробити за об'єктивни ми причинами, допит особи, яка поставлена в становище підозрюваного, може бути відкладено не більше ніж на 24 години (ст. 107 КПК).
Однією з важливих особливостей допиту підозрюваного є те, що предмет даної слідчої дії визначається з урахуванням інформації, яка закладена в основу затримання, обрання запобіжного заходу та вказаних підозрінь.
Перед допитом підозрюваному повинні бути роз'яснені Його процесуальні права і ще раз повідомлено, в чому він підозрюється. Йому також слід роз'яснити положення ст. 63 Конституції України, згідно з яким ніхто не зобов'язаний свідчити проти себе, членів сім'ї та близьких родичів.
В перебігу допиту підозрюваному необхідно надати можливість викласти свою позицію щодо суті справи. Питання, що задаються йому слідчим, повинні лежати в площині дослідження наступних груп обставин: 1) про обставини і підстави затримання; 2) про обставини злочину, у вчинені якого він підозрюється і про докази його причетності до скоєного, що маються у слідчого; 3) про наявність у нього алібі; 4) щодо особистості, минулого, місця та способу життя, трудової й іншої діяльності підозрюваного та його зв'язки.
Крім того, в коло питань, що виясняється, можуть входити і такі: чи вчинював він злочини раніше і які; яке покарання він поніс за це; чи знайомий з потерпілим і свідками, які повідомили про вчинення злочину, в яких відношеннях знаходиться, якщо він знайомий з ними; за яких причин він опинився на (біля) місця події під час вчинення злочину; де, коли, при яких обставинах на його тілі, одежі, речах з'явилися сліди, що виявлені; яке джерело походження вилучених у нього предметів.
У підозрюваного, який заперечує свою причетність до розслідуемо- го злочину, з'ясовуються можливі, з його точки зору, причини, в силу яких на нього впала підозра (помилкове впізнання, помста особи, яка неправдиво вказала на нього як на людину, котра скоїла злочин, випадкове знаходження на місці події та інші).
Наведений перелік запитань, що задаються в ході допиту підозрюваного, не є вичерпним. Він може бути розширений і конкретизований з урахуванням особливості особи затриманого, обставин скоєного, періоду часу, який пройшов з моменту вчинення злочину і до затримання підозрюваного, інших обставин до, під час і після затримання.
Якщо підозрюваний відмовляється давати показання, слідчий повинен з'ясувати мотиви відмови і роз'яснити підозрюваному, що тим самим він позбавляє себе можливості захищатися від підозри, що виникли. При наявності доказів, достовірність яких не викликає сумніву, слідчий може пред'являти їх повністю або частково і запропонувати підозрюваному висловити все, що він думає з цього приводу. В будь- якому випадку слідчий повинен намагатися втягнути підозрюваного в діалог, в перебігу якого докладно й терпляче роз'яснити йому всі несприятливі для нього наслідки позиції, яку він зайняв. Інколи в подібній ситуації корисно вести діалог так, щоб викликати у підозрюваного заперечення, побудити зайняти активну захисну позицію і у зв'язку з чим йому знадобиться дати показання. Якщо підозрюваний заперечує свою причетність до вчиненого злочину, то незалежно від наявності викриваючих його доказів, слідчий повинен уважно вислухати його показання, що підлягають обов'язковому занесенню до протоколу, а потім продовжити допит, використовуючи при цьому найрізноманітніші тактичні прийоми, що розроблені криміналістикою та спрямовані на схилення допитуємого до дачі правдивих показань.
Допит неповнолітніх. Особливості допиту неповнолітніх пов'язані з наявністю спеціальних рис психології дитячого, підліткового, юнацького періодів розвитку. Ці риси проявляються як у процесі формування показань, так і безпосередньо в поведінці і позиції допитуємого. Тому, не дивлячись на відміни в процесуальному стані неповнолітнього обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідка, а також предмета їх допиту, зміст допиту має багато спільного. Спільним повинен бути і підхід до особливостей оцінки показань неповнолітніх, обумовлений цілою низкою факторів: меншим ніж у дорослих обсягом знань і життєвого досвіду; занижена спроможність до зосередженої уваги; завищений ступінь навіюваності (сугестії), самонавіюваності, схильність до фантазування; менший розвиток аналітичних здібностей при сприйнятті та оцінці подій та фактів, емоційність суджень, висновків і дій.
В КПК неповнолітні свідки і потерпілі розділяються на три головні групи: вік до 14 років, від 14 до 16 і від 16 до 18 років. Стосовно осіб, які скоїли суспільно небезпечні діяння, КПК вказує на вікову групу від 11 до 14 років (ч. З ст. V КПК), а також від 14 до 16 і від 16 до 18 років (ст. 438 КПК).
Як правило, особливих складнощів щодо допиту неповнолітніх різних вікових груп немає, за винятком допиту як свідка-очевидця потерпілого у віці до 7-8 років, тобто малолітнього дошкільного віку. А необхідність в їх допиті в практиці виникає, оскільки вони бувають єдиними очевидцями в скоєнні тяжких і особливо тяжких злочинів. Як поступити в цьому випадку, оскільки КПК не встановлює вікових обмежень таких суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, як свідок, потерпілий.
Вважаємо, що в подібній ситуації необхідно керуватися ч. З ст. 69 КПК, тобто, коли виникають сумніви в спроможності свідків правильно сприймати обставини, які мають значення в справі і давати про них показання, то треба призначити експертизу.
Таким чином, для вирішення питання про те, чи можна допитувати малолітнього свідка або потерпілого, необхідно перевірити рівень їх розвитку, стан органів почуття, виявити особливості сприйняття та запам'ятовування шляхом призначення і проведення судово- психологічної або комплексної психолого-психіатрічної експертизи.
Отримані висновки експертизи на поставлені питання будуть не тільки підставою для прийняття рішення щодо можливості допиту таких малолітніх, але й правильній оцінці їх показань.
Виклик неповнолітнього на допит здійснюється, як правило, через батьків або законних представників. Інший порядок допускається
лише в тих випадках, коли це обумовлюється обставинами справи, наприклад, у випадках його приводу або коли доцільно допитати його у відсутності законного представника, оскільки маються підстави вважати, що він може негативно впливати на неповнолітнього. Неповнолітній, який знаходиться під вартою, викликається через адміністрацію місця попереднього ув'язнення (ст. 437 КПК).
В разі необхідності участі в допиті неповнолітнього свідка (потерпілого) його законного представника чи близького родича, в повістку включається запрошення до явки цієї особи.
Допит неповнолітнього може проводитися за місцем навчання, роботи, мешкання, а також у службовому кабіветі слідчого. Остаточний вибір місця залежить від конкретних обставин справи та віку неповнолітнього. Неповнолітній обвинувачений (підозрюваний) допитується в кабінеті слідчого або в ІТУ, СІЗО.
Учасниками допиту неповнолітнього є його законні представники, педагог, захисник, лікар. Згідно з законом при допиті осіб, які не до- сягли 14-річного віку, обов'язкова присутність спеціаліста, який володіє пізнаннями в галузі дитячої психології. При необхідності при допиті може бути присутнім і лікар.
При допиті неповнолітніх у віці від 14 до 16 років (вт.ч. підозрюваного і обвинуваченого) присутність означених вище осіб залежить від розсуду слідчого. Допит неповнолітнього обвинуваченого в обов'язковому порядку проводиться у присутності захисника (ст. 438 КПК).
При допиті неповнолітніх у справах про статеві злочини до участі в допиті рекомендується запрошувати педагога однієї статі з допиту- ємим.
Треба відзначити, що сам процесуальний порядок допиту неповнолітніх не відрізняється від порядку допиту дорослих, за винятком того, що свідки (потерпілі), які не досягли 16 років, не попереджаються про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідки ще й за відмову дати показання. Перед початком допиту слідчий роз'яснює такому свідку необхідність правдиво розповісти все, про що йому відомо в справі (ч. З ст. 168 КПК).
Особам, які беруть участь у допиті неповнолітнього, слідчий до початку допиту зобов'язаний роз'яснити їх обов'язок бути присутніми на допиті і після його закінчення своїм підписом засвідчити правильність запису показань, а також право викладати свої зауваження і з дозволу слідчого задавати питання, знайомитися з протоколом допиту, клопотати про занесення до нього доповнень, зауважень та поправок.
Керівна роль на допиті неповнолітнього належить слідчому. Тільки він допитує. Решта присутніх на допиті можуть лише з його дозволу задавати питання допитуваному. Всякі спроби захисника, педагогів або родичів неповнолітнього взяти на себе ініціативу допиту або втрутитися в дії слідчого суперечать вимогам ст.ст. 48, 168 КПК і повинні рішуче перериватися. Доцільно заздалегідь встановити порядок, при якому допитуємий може відповідати на запитання адвокатів, педагогів або представників неповнолітнього тільки після того, як їх запитання будуть повторені слідчим і він запропонує допитуємому дати показання. Право задавати питання неповнолітньому доцільно надати учасникам слідчої дії лише після закінчення допиту слідчим. Причому, у відповідності з законом слідчий має право відвести ці запитання, але зобов'язаний занести їх до протоколу. Природно, що без серйозних на те підстав слідчий не має права відвести запитання захисника, педагога, представника неповнолітнього, оскільки інакше буде порушена вимога закону щодо всебічного повного та об'єктивного дослідження обставин справи (ч. 1 ст. 22 КПК). Уявляється, що слідчий не тільки має право, але й зобов'язаний відвести навідні запитання, які містять оцінку показань допитуємого, заданих в некоректній формі, а також ті з них, на які вже була дана досить повна, вичерпна та визначена відповідь.
Власне допит неповнолітнього також складається з двох частин — вільної розповіді і відповідей на поставлені запитання. На відміну від показань дорослого вільна розповідь неповнолітнього нерідко буває менш конкретною і більш фрагментарною.
Неповнолітньому повинна бути надана можливість у переважній для нього послідовності, формі й манері викласти показання. Не слід перебивати, підганяти його та просити уточнити, доповнити певні дані, все це доцільно зробити після вільної розповіді.
Особливе значення для отримання показань від неповнолітніх має стадія запитань та відповідей, в якій слідчий шляхом постановки запитань (уточнюючих, додаткових, нагадуючих) отримує інформацію, що цікавить його.
Якщо неповнолітній ухиляється від дачі показань або дає завідомо неправдиві показання, слідчий зобов'язаний з'ясувати причини цього (хибне почуття товариства, страх, сором, погрози з боку співучасників і т.д.) і з врахуванням інформації, що мається в справі, застосувати певні тактичні прийоми, що спрямовані на попередження неправди, зміни позиції, зайнятої неповнолітнім в бік дачі правдивих показань. Але тактичні прийоми, що застосовуються при цьому, повинні бути побудовані, головним чином, на методах переконання.
При фіксації показань неповнолітнього дуже важливо, щоб збереглася стилістика викладення, яка використовується підлітком, зокрема, треба дослівно відтворити в протоколі окремі характерні звороти і вирази допитуємого. Виконання цієї рекомендації буде сприяти об'єктивності, точності й достовірності показань допитуємого. Саме з цією метою цілком розумно при допитах неповнолітніх застосовувати аудіо- чи відеозапис.
Допит експерта. У відповідності з законом (ст. 201 КПК) слідчий, ознайомившись з висновками експерта має право допитати його з метою одержання роз'яснень або доповнень до висновку.
Для того, щоб допитати експерта, слідчому необхідно дотримуватися як мінімум двох умов: а) допит проводиться тільки після дачі ним висновку І його показання будуть складовою частиною цього висновку, а не самостійним видом доказів; б) допит проводиться, коли немає необхідності я додатковому дослідженні об'єктів, наданих експертові. Отже, метою такого допиту є: уточнення даних, які характеризують
компетенцію експерта і його відношення до справи; роз'яснення термінології та окремих формулювань; з'ясування перебігу дослідження експертом й застосованих ним методів, встановлення причин розбіжності між обсягом постановлених питань і відповідями експерта, між висновками членів експертної комісії та інші питання.
Порядок виклику і допиту експерта не регламентований законом. А тому тут також застосовується аналогія норми права. В слідчій практиці виклик експерта здійснюється за правилами виклику на допит свідка і пояснюється це обов'язком експерта з'явитися за викликом слідчого (ч. 1 ст. 77 КПК).
Експерт, який працює в експертній установі викликається на допит через керівника даної установи. У випадку, коли для отримання відповідей на питання, що виникли, необхідна демонстрація науково- технічних засобів, які застосовувалися в ході експертного дослідження, то доцільно допит експерта проводити в експертній установі.
Допит експерта проводиться за правилами допиту свідка з урахуванням відмінностей в їх процесуальному стані. Перед допитом слідчий, після того як пересвідчиться в особі експерта, роз'яснює йому ціль допиту, його обов'язки та права (ст. 77 КПК) і робить про це позначення в протоколі, яке завірене підписом допитуємого. Потім слідчий з'ясовує дані про особу, спеціальність, компетенцію експерта, його взаємовідносини з потерпілим, обвинуваченим (підозрюваним), чи не має підстав, які виключають його участь у справі.
Допит рекомендується проводити у формі постановки перед експертом питань, які доцільно викладати конкретно і фіксувати дослівно. Відповіді на поставлені питання експерт надає тільки в межах своєї компетенції і у зв'язку з проведеним експертним дослідженням. Експерт має право власноручно викласти свої відповіді в протоколі допиту.
Читач напевне помітив, що в цьому підрозділі відсутній розгляд процесуальних особливостей допиту обвинуваченого, але ми визнали за необхідне, що більш доцільніше порядок допиту цієї процесуальної фігури варто розглянути в темі «Притягнення особи як обвинуваченого».
- Тема 1 12
- Тема 2 23
- Тема 4 50
- Тема 5 суб'єкти кримінального процесу 57
- Тема 6 95
- Тема 7 137
- Тема 8 151
- Тема 9 162
- Тема 10 слідчі дії 170
- Тема 11 206
- Тема 12 212
- Тема 13 підсудність 230
- Тема 14 233
- Тема 15 судовий розгляд 243
- Тема 16 280
- Тема 17 293
- Тема 18 297
- Тема 19 307
- Тема 20 313
- Тема 21 316
- Тема 22 323
- Тема 23 329
- Тема 1 поняття, завдання, суть і система кримінального процесу
- 1.1. Поняття кримінального процесу
- 1.2. Завдання кримінального судочинства
- 1.3. Система кримінального процесу
- 1.4. Загальна характеристика стадій кримінального процесу
- 1.5. Типи кримінального процесу
- 1.6. Кримінально-процесуальні відносини та юридичні факти
- 1.7. Крнмінально-процесуальні функції
- 1.8. Кримінально-процесуальна форма
- Тема 2 кримінально-процесуальне право україни. Джерела кримінально- процесуального права
- 2.1. Кримінально-процесуальне право як галузь сучасного права
- 2.2. Джерела кримінально-процесуального права
- 2.3. Кримінально-процесуальні норми
- 2.4. Дія норм кримінально-процесуального права у просторі, у часі та по колу осіб
- 2.5. Прогалини у кримінально-процесуальному праві та застосування норм кримінально-процесуального права за аналогією
- Тема з принципи кримінального процесу
- 3.1. Поняття та система принципів кримінального процесу
- 3.2. Загальноправові принципи кримінального процесу
- 3.3. Міжгалузеві принципи кримінального процесу
- 3.4. Кримінально-процесуальні (галузеві) принципи
- 3.5. Принципи досудового провадження
- Тема 4 цивільний позов у кримінальному судочинстві
- 4.1. Поняття, природа та значення цивільного позову у кримінальному судочинстві
- 4.3. Загальна характеристика провадження за цивільним позовом у досудових і судових стадіях кримінального процесу
- 4.4. Обов'язки держави щодо відшкодування шкоди, заподіяної злочином
- Тема 5 суб'єкти кримінального процесу
- 5.1. Поняття та класифікація суб'єктів кримінального процесу
- 5.2. Процесуальна правоздатність і дієздатність суб'єктів кримінального процесу
- 5.3.1. Суд як орган правосуддя у кримінальних справах. Завдання і загальна характеристика повноважень суду при здійсненні правосуддя. Форми здійснення правосуддя
- 5.3.2. Прокурор у кримінальному судочинстві. Процесуальне положення прокурора на різних стадіях процесу
- 5.3.3. Слідчий та начальник слідчого відділу у кримінальному процесі. Взаємодія слідчого з органами дізнання
- 5.3.4. Органи дізнання, їх завдання і повноваження. Особа, що проводить дізнання, їі процесуальне положення
- 5.5. Учасники процесу, загальна характеристика їх процесуального положення
- 5.5.1. Обвинувачений (підсудний, засуджений, виправданий), його процесуальне положення в різних стадіях процесу
- 5.5.2. Підозрюваний у скоєнні злочину, термін перебування особи в статусі підозрюваного, його права і обов'язки
- 5.5.3. Процесуальне положення неповнолітньої особи, що не досягла віку кримінальної відповідальності, відносно якої ведеться кримінальне судочинство
- 5.5.4. Законний представник неповнолітнього обвинуваченого і підозрюваного
- 5.5.5. Захисник у кримінальному судочинстві
- 5.5.6. Заявник про злочин, його права і обов'язки
- 5.5.7. Потерпілий у кримінальному судочинстві, його права і обов'язки на різних стадіях процесу
- 5.5.8. Цивільний позивач, його права і обов'язки у кримінальному процесі
- 5.5.9. Цивільний відповідач, його права і обов'язки
- 5.5.10. Представники потерпілого, цивільного позивача і відповідача, їх процесуальне положення
- 5.6. Інші суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності, загальна характеристика їх процесуального положення
- 5.7. Обов'язок суду, прокурора, слідчого і особи, що проводить дізнання щодо роз'яснення і забезпечення прав учасників процесу і інших суб'єктів кримінального судочинства
- 5.8. Забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві
- 5.9. Імунітети суб'єктів кримінального процесу
- 6.2. Поняття, види, особливості доказування в кримінальному процесі
- 6.3. Предмет доказування в кримінальній справі
- 6.4. Предмет доказування в окремих категоріях кримінальних справ та в окремих стадіях кримінального процесу
- 6.5. Зміст обставин, які складають предмет доказування
- 6.6. Локальний предмет доказування
- 6.7. Поняття доказів та джерел доказів у кримінальному процесі
- 6.8. Властивості доказів
- 6.9. Процесуальні порушення та допустимість доказів
- 6.10. Класифікація доказів
- 6.11. Процес доказування, його елементи
- 6.12. Межі доказування
- 6.13. Мета доказування
- 6.14. Суб'єкти процесу доказування
- 6.15. Джерела доказів
- Заходи процесуального примусу, за допомогою яких забезпечується законний порядок у ході провадження в справі. Такими заходами є наступні.
- 7.2. Поняття, значення та види запобіжних заходів
- 7.3. Мета, підстави та умови застосування запобіжних заходів
- 7.4. Запобіжні заходи, що не пов'язані з позбавленням волі
- 7.5. Запобіжні заходи, що пов'язані з позбавленням волі
- 7.6. Загальні положення щодо порядку застосування, скасування і зміни запобіжного заходу
- Провадження на досудових стадіях кримінального процесу Тема 8 порушення кримінальної справи
- 8.1. Поняття, значення, завдання стадії порушення кримінальної справи
- 8.2. Органи і посадові особи, які мають право порушити кримінальну справу
- 8.3. Приводи і підстави до порушення кримінальної справи
- 8.4. Процесуальний порядок порушення кримінальної справи
- 8.5. Підстави і порядок прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи
- 8.6. Нагляд прокурора і судовий контроль у стадії порушення кримінальної справи
- Тема 9 загальні положення стадії досудового розслідування
- 9.1. Поняття, значення, завдання стадії досудового розслідування
- 9.2. Форми досудового розслідування
- 9.3. Характеристика основних положень досудового слідства
- 4. Об'єднання і виділення кримінальних справ (ст. 26 кпк). Об'єднання і виділення кримінальних справ є правом, а не обов'язком слідчого.
- Достатні дані, які свідчать про те, що якийсь злочин або особа не мають зв'язку з основною кримінальною справою;
- Виконання органом дізнання постанови слідчого про розшук обвинуваченого (ст. 139 кпк).
- Тема 10 слідчі дії
- 10.1. Поняття, система та класифікація слідчих дій
- 10.2. Загальні умови провадження слідчих дій
- 10.3. Процесуальні особливості провадження вербальних слідчих дій
- 10.3.1. Допит
- Члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновлені підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;
- Особа, яка б своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого у вчиненні злочину.
- 10.3.2. Очна ставка
- 10.3.3. Пред'явлення для впізнання
- 10.3.4. Відтворення обстановки і обставин події
- 10.4. Процесуальні особливості провадження нонвербальних слідчих дій
- 10.4.1. Слідчий огляд
- 10.4.2. Освідування
- 10.4.3. Ексгумація трупа
- 10.4.4. Обшук
- 10.4.6. Накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку
- 10.4.7. Підготовка і призначення судової експертизи
- Тема 11 пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого
- 11.1. Суть, значення та підстави притягнення особи як обвинуваченого
- 11.2. Процесуальний порядок притягнення особи як обвинуваченого
- 11.3. Допит обвинуваченого
- 11.4. Зміна і доповнення обвинувачення на досудовому слідстві
- Тема 12 зупинення і закінчення досудового слідства
- 12.1. Підстави та процесуальний порядок зупинення досудового слідства
- 12.2. Форми закінчення досудового слідства
- 12.3. Закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку
- 12.4. Закінчення досудового слідства складанням постанови про закриття справи
- 12.5. Закінчення досудового слідства складанням постанови про направлення справи до суду для застосування примусових заходів медичного характеру
- 12.6. Закінчення досудового слідства складанням постанови про закриття справи і застосування примусових заходів виховного характеру
- 12.7. Закінчення досудового слідства складанням постанови про направлення справи до суду для її закриття та звільнення особи від кримінальної відповідальності
- 12.8. Нагляд прокурора за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства
- 12.9. Контроль суду за законністю дій органів дізнання та досудового слідства
- Тема 13 підсудність
- 13.1. Поняття і значення підсудності
- 13.2. Види підсудності
- 13.3. Направлення справи за підсудністю. Недопустимість спорів про підсудність
- Тема 14 попередній розгляд справи суддею
- 14.1. Поняття, завдання, значення стадії попереднього розгляду справи суддею
- 14.2. Порядок, строки попереднього розгляду справи
- 14.3. Рішення, які приймає суддя в результаті попереднього розгляду справи
- 14.4. Особливості попереднього розгляду в справах приватного обвинувачення
- Тема 15 судовий розгляд
- 15.1. Поняття, значення, завдання стадії судового розгляду
- 15.2. Загальні умови судового розгляду
- 15.3. Суд і сторони в судовому розгляді
- 15.4. Межі судового розгляду
- 15.6. Судове слідство
- 15.7. Судові дебати і останнє слово підсудного
- 15.8. Рішення, якими закінчується судовий розгляд
- 15.9. Поняття, види, зміст вироків
- 15.10. Порядок постановления та проголошення вироку
- Тема 16 провадження по перевірці вироків, постанов і ухвал суду, які не набрали законної сили
- 16.1. Поняття, значення і форми перевірки судових рішень, які не набрали законної сили
- 16.2. Суб'єкти права оскарження судових рішень, які не набрали законної сили
- 16.3. Строки оскарження судових рішень, які не набрали законної сили
- 16.4. Вимоги до апеляції, касаційної скарги чи подання
- 16.5. Порядок оскарження судових рішень, які не набрали законної сили. Дії суду у зв'язку з оскарженням судового рішення
- 16.6. Попередній розгляд справи апеляційним судом
- 16.7. Розгляд справи в суді апеляційної інстанції
- 16.8. Підстави для скасування чи зміни судових рішень, які не набрали законної сили
- 16.9. Результати розгляду справи апеляційним судом
- Тема 17 виконання вироку, ухвали і постанови суду
- 17.1. Поняття та ознаки стадії виконання вироку
- 17.2. Звернення вироку до виконання
- 17.3. Виконання ухвали та постанови суду
- Тема 18 провадження по перевірці вироків, постанов і ухвал суду, які набрали законної сили
- 18.1. Поняття, значення і форми перевірки судових рішень, які набрали законної сили
- 18.2. Особливості розгляду касаційних скарг і подань на судові рішення, які набрали законної сили
- 18.3. Результати розгляду справи судом касаційної інстанції
- 18.4. Строки та підстави для перегляду судових рішень в порядку виключного провадження
- 18.5. Процесуальний порядок перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами
- Тема 19 застосування примусових заходів медичного характеру
- 19.1. Поняття, мета та види примусових заходів медичного характеру
- 19.2. Підстави застосування примусових заходів медичного характеру
- 19.3. Особливості досудового провадження у справах про застосування примусових заходів медичного характеру
- 19.4. Особливості судового провадження у справах про застосування примусових заходів медичного характеру
- 19.5. Рішення суду у справах про застосування примусових заходів медичного характеру
- 19.6. Зміна і скасування примусових заходів медичного характеру
- 19.7. Відновлення кримінальної справи щодо особи, до якої були застосовані примусові заходи медичного характеру
- Тема 20 протокольна форма досудової підготовки матеріалів
- 20.1. Поняття, сутність і значення протокольної форми досудової підготовки матеріалів
- 20.2. Підстави та умови застосування протокольної форми досудової підготовки матеріалів
- 20.3. Особливості протокольної форми досудової підготовки матеріалів
- 21.2. Обставини, що підлягають встановленню в справах неповнолітніх
- 21.3. Досудове слідство в справах неповнолітніх
- 21.4 . Особливості застосування запобіжних заходів до неповнолітніх
- 21.5. Участь у провадженні в справах неповнолітніх осіб, залучених з метою представництва та охорони прав та інтересів неповнолітніх
- 21.6. Провадження в справах неповнолітніх у судових стадіях кримінального процесу
- 22.2. Особливості правової регламентації та принципи транснаціонального кримінального процесу
- 22.3. Суб'єкти транснаціонального кримінального процесу та характер правовідносин між ними
- 22.4. Міжнародна правова допомога у кримінальних справах
- 22.5. Видача гаданих злочинців
- 22.6. Передача провадження у кримінальних справах
- 22.7. Передача засуджених осіб
- 22.8. Виконання іноземних вироків та інших остаточних рішень у кримінальних справах
- 22.9. Основи міжнародного кримінального процесу
- Тема 23 основи кримінально-процесуального права іноземних держав
- 23.1. Основи кримінально-процесуального права Франції
- 23.2. Основи кримінально-процесуального права Німеччини
- 23.3. Основи кримінально-процесуального права Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії
- 23.4. Основи кримінально-процесуального права сша