logo
450410_B85B7_alenin_yu_p_red_kriminalno_procesu

5.3.3. Слідчий та начальник слідчого відділу у кримінальному процесі. Взаємодія слідчого з органами дізнання

Під поняттям «слідчий» слід розуміти керівників центральних слідчих апаратів відомств і їх заступників, керівників інших слідчих підрозділів і їх заступників, старших слідчих у особливо важливих справах, слідчих у особливо важливих справах, старших слідчих, слідчих. Стаття 32 КПК роз'яснює значення терміна «слідчий» як слідчий прокуратури, слідчий органів внутрішніх справ, слідчий ор­ганів безпеки, слідчий податкової міліції.

Таким чином, обсяг процесуальних повноважень і процесуальне положення слідчого не залежать від його відомчої приналежності.

Повноваження слідчого визначаються обсягом наданих йому зако­ном прав і обов'язків, його взаємовідносин з судом і прокурором, на­чальником слідчого відділу, а також з органами дізнання.

Слідчий є процесуально самостійною фігурою, наділеною достатні­ми повноваженнями для прийняття процесуальних рішень у справі, визначення направлення слідства, обрання різноманітних процесу­альних засобів для встановлення істини у справі.

Ця самостійність слідчого обмежена випадками, коли його рішен­ня потребують отримання згоди від прокурора або рішення судді. Слідчий несе повну відповідальність за законність, обґрунтованість і своєчасність своїх дій і рішень.

Слідчий, за погодженням з прокурором, вносить подання до суду про обрання такого запобіжного заходу, як взяття під варту (ст. 165-2 КПК); про продовження терміну тримання під вартою (ст. 165-3 КПК); про проім'дення обшуку житла і іншого володіння особи (ст. 177 КПК); про примусову виїмку з житла або іншого володіння особи, виїмки документів, що становлять державну та/або банківську таємницю, а також документів виконавчого провадження (ст. 178 КПК); про на­кладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку (ч. 4 ст. 187 КПК); про огляд житла або іншого володіння особи (ч. 4 ст. 190 КПК); про направлення обвинуваченого на стаціо­нарну судово-медичну або судово-психіатричну експертизу (ст. 205 КПК). Рішення про провадження цих процесуальних і слідчих дій має право прийняти тільки суд (суддя).

Згода прокурора потрібна при направленні справи до суду для ви рішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідаль­ності (ст.ст. 7, 7-2, 7-3, 8, 9,10,11-1 КПК).

Деякі рішення слідчого вимагають санкції прокурора або згоди про­курора або затвердження ним рішення слідчого: при відстороненні об­винуваченого з посади (ст. 147 КПК); провадженні обшуку (ч. З ст. 177 КПК). Також прокурор затверджує постанову слідчого про ексгумацію трупа (ст. 192 КПК) та обвинувальний висновок (ст. 229 КПК).

Процесуальна самостійність слідчого знаходить свій вираз і в тому, що у низці передбачених законом випадків, він при незгоді з вказівка­ми прокурора має право представити справу вищестоящому прокуро­рові з письмовим викладенням своїх заперечень.

За загальним правилом, згідно зі ст. 227 КПК вказівки прокурора є обов'язковими для слідчого. Право не погодитися з вказівками про­курора надається слідчому при прийнятті ним рішень на основі оцін­ки зібраних у справі доказів, на своє внутрішнє переконання з питань притягнення особи як обвинуваченого, кваліфікації злочину і обсягу обвинувачення, направленні справи для попереднього розгляду її суд­дею або закриття справи. У цих випадках вищестоящий прокурор, якому слідчий представляє справу зі своїми запереченнями, також не має права наполягати на тому, щоб слідчий виконував вказівки, які суперечать його внутрішньому переконанню.

Повноваження вищестоящого прокурора при розгляді заперечень слідчого полягають у тому, що він або скасовує вказівки нижчестоя- щого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншо­му слідчому. Окрім передбачених прав ч. 2 ст. 114 КПК, прокурор має право ухвалити й інше рішення, наприклад, запропонувати іншу ква­ліфікацію злочину, повернути справу на доснідування для з'ясування обставин, що мають значення для справи, прийняти справу до свого провадження і т.п.

Велике значення для правильної організації досудового слідства має чітка взаємодія слідчого з органами дізнання. Регламентуючи взаємини слідчого з органами дізнання, КПК надає слідчому право давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових і слідчих дій у справах, що знаходиться в його проваджен­ні, а також вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі вказівки і доручення для органу дізнання обов'язкові.

Під дорученням слідчого розуміється його пропозиція органу ді­знання провести у кримінальній справі, що розслідується, певну розшукову або слідчу дію. Вказівка є конкретизацією даної пропозиції. Доручення і вказівки органу дізнання, як правило, даються у пись­мовій формі. Винятком з цього правила є випадки, коли доручення дається при сумісних виїздах для огляду місця події, провадження об­шуку. У таких випадках воно може бути дане і в усній формі.

Слід звернути увагу на те, що основна процесуальна робота у спра­ві повинна бути виконана самим слідчим. Він не може перекладати на орган дізнання виконання своїх обов'язків щодо збирання, перевірки і оцінки доказів, прийняття процесуальних рішень. Серед процесуаль­них дій є такі, виконання яких не може бути передане слідчим органу дізнання. Це пред'явлення обвинувачення, допит обвинуваченого, об­рання запобіжного заходу, прийняття рішення про хід і направлення слідства, ознайомлення учасників процесу з матеріалами справи т. ін.

Слідчий має право доручити органу дізнання виконання таких слідчих дій, як допит свідка, потерпілого. Він може також доручити органу дізнання виконання розшукових дій: встановлення потерпі­лих і свідків, розшук і затримання підозрюваного, обвинувачених, виявлення або розшук речових доказів, документів і т.д.

Для виконання слідчих або розшукових дій слідчий може встано­вити певний термін і вимагати від органів дізнання повідомлення про їх результати. Здійснення оперативно-розшукових заходів відносить­ся до компетенції органів дізнання, у зв'язку з чим вони не зобов'язані давати, а слідчий не має права вимагати від них конкретної інформа­ції про характер застосованих заходів.

Окрім права давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження слідчих і розшукових дій, закон надає слідчому право вимагати від органів дізнання допомоги і сприяння при провадженні окремих слідчих дій (наприклад: огляд місця події, обшук, виїмка, відтворення обстановки і обставин події).

Процесуальна самостійність слідчого знаходить вираз і в тому, що постанови, винесені їм відповідно до закону при розслідуванні справи, мають загальнообов'язкову силу. Це правило є абсолютно необхідною умовою ефективності слідчої діяльності. В одних випадках дане пра­вило забезпечується тільки цивільною законослухняністю, але в біль­шості випадків в цілях його реалізації закон передбачає можливість застосування і кримінально-процесуального примусу (наприклад, при виїмці, обшуку, огляді і т.п.).

Діяльність слідчого впродовж всього розслідування повинна ви­значатися певними процесуальними умовами його процесуальної самостійності, до яких відносяться: 1) встановлені межі компетенції слідчого; 2) параметри, якими керується слідчий при оцінці доказів; 3) певний порядок вирішення заперечень, які виникли у випадках не­згоди слідчого з вказівками прокурора, начальника слідчого відділу, керівника слідчої групи; 4) механізм взаємодії слідчого з органом ді­знання і рішення конфліктних ситуацій.

Процесуальна самостійність слідчого має свої межі. Вони визначе­ні моментом порушення слідчим або прийняттям ним до свого прова­дження кримінальної справи і закінчується прийняттям ним остаточ­ного рішення у справі.

Слідчий оцінює всі зібрані докази у справі на своє внутрішнє пере­конання, заснованому на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 67 КПК України). Внутрішнє переконання слідчого складається з його знання про пізнавану подію, віра в це знання, і вольовій готовності прийняти процесуальне рішення.

Процесуальне положення начальників слідчих відділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, а також податкової міліції регла­ментується ст. 114-1 КПК. Вона розповсюджується також на началь­ників слідчих управлінь, відділів вказаних органів та їх заступників (згідно п. 6-а ст. 32 КПК).

Повноваження начальників слідчих відділів і управлінь органів прокуратури, які є помічниками або заступниками прокурора, а та­кож їх процесуальні взаємини зі слідчими органів прокуратури ре­гламентуються Законом України «Про прокуратуру» і відповідними нормами КПК.

Начальники слідчих відділів здійснюють відомчий процесуальний контроль за діяльністю (роботою) слідчого, доповнюючи, але не під­міняючи прокурорський нагляд. За своїм процесуальним становищем начальник слідчого відділу є самостійним суб'єктом кримінально- процесуальної діяльності. Закон покладає на нього обов'язки з орга­нізації та керівництва слідчою роботою. Він особисто відповідає за її стан в керованому ним відділі.

Здійснюючи контроль за своєчасністю дій слідчого, начальник слідчого відділу не може залишати без належної уваги питання дотри­мання законності при провадженні цих дій. Виявивши будь-які пору­шення закону, він повинен негайно прийняти необхідні, передбачені законом, і віднесені до його компетенції заходи щодо усунення цих по­рушень з боку слідчого. Для цього КПК наділяє його певним обсягом процесуальних прав.

Начальник слідчого апарату має право перевіряти кримінальні справи, що знаходяться у провадженні підлеглих йому слідчих. Така перевірка має за мету надати кваліфіковану допомогу слідчому, а та­кож виявити різні недоліки при провадженні у справі з тим, щоб вони були своєчасно усунені і виправлені.

Начальник слідчого відділу має право брати участь у провадженні окремих слідчих дій: огляду, обшуку, допитів підозрюваного, обвину­ваченого, потерпілого, свідків і т.д., а також безпосередньо проводити будь-яку слідчу дію. Якщо він прийняв справу до свого провадження, то користується всіма процесуальними повноваженнями слідчого.

Вказівки начальника слідчого відділу слідчому можуть стосува­тися направлення і ходу досудового слідства в цілому, провадження окремих слідчих дій, а також встановлення причин і умов, що спри­яли скоєнню злочину. Вони можуть даватися слідчому з тих питань, щодо яких не було вказівок прокурора.

Вказівки начальника слідчого відділу слідчому повинні даватися у письмовій формі і залучатися до справи. Для слідчого такі вказівки є обов'язковими. Він може їх оскаржити прокуророві, що здійснює нагляд за виконання законів при провадженні слідства. Оскарження вказівок, за загальним правилом, не припиняє їх виконання, окрім випадків, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК.

Якщо прокурор визнає вказівку начальника слідчого відділу не­правильною, він скасовує її, і слідчий в цьому випадку проводить слідство так, як було запропоновано прокурором. Коли ж прокурор згоден з вказівкою начальника слідчого апарату, то він пропонує слід­чому виконати його. Слідчий має право у випадках, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК, представити справу зі своїми письмовими заперечення­ми вищестоящому прокуророві.

Вказівки прокурора у кримінальних справах, дані відповідно до правил, що встановлені КПК, є обов'язковими для начальника слід­чого відділу. Оскарження цих вказівок вищестоящому прокуророві не припиняє їх виконання.