4.4. Обов'язки держави щодо відшкодування шкоди, заподіяної злочином

Однією з важливих гарантій конституційних прав громадян на життя і здоров'я та їх права власності є положення ст. 56 Конституції, згідно з яким кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і служ­бових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У розвиток цих конституційних положень статтями 1177 та 1207 нового Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю громадянина внаслідок злочину, а також майнова шкода, завдана майну громадян внаслідок злочину, у разі якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо ця особа є неплатоспроможною, відшкодовується державою. Цими статтями Цивільного кодексу України також перед- бачено, що умови та порядок відшкодування державою зазначеної шкоди встановлюються законом.

Однак до сьогодні в Україні такий закон не прийнятий і тому даний вид шкоди, навіть у разі невстановлення особи, яка скоїла злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (ст. 1177 ЦК України), державою не відшкодовується, і держава ніякого процесуального статусу не набу­ває.

У багатьох країнах світу таку проблему вже давно вирішено. Напри­клад, у США ще у 1980 р. штат Вісконсін прийняв перший закон про права потерпілих від злочинів, яким надається компенсація з відшко­дування шкоди, завданої громадянам злочинними діями.

На наш погляд, в Україні вже теж настав час вирішувати такі пи­тання. Хоча, протягом близько 15 років, різного роду пропозиції щодо створення державних фондів допомоги потерпілим від злочинних по­сягань неодноразово розглядались багатьма правоохоронними і фі­нансовими органами, однак проблему до цього часу не вирішено.

На сьогоднішній день у Комітеті Верховної Ради України з пи­тань правової політики знаходиться на доопрацюванні проект Закону України «Про відшкодування за рахунок держави матеріальної шко­ди громадянам, які потерпіли від злочину», прийнятий у першому чи­танні постановою ВР України № 3363-ІУ від 18.01.2006 року.

Головною метою даного Закону є підвищення гарантій прав гро­мадян, потерпілих від злочину, шляхом надання їм соціальної допо­моги у вигляді відшкодування матеріальної шкоди за рахунок держа­ви. Проектом цього Закону визначаються підстави та умови, а також встановлюються порядок і розмір відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди фізичним особам, які потерпіли від злочинних посягань на їхнє життя, здоров'я або майно.

Зважаючи на сучасний соціально-економічний стан держави і знач­ний рівень злочинності в Україні, концепція даного Закону виходить з необхідності поступового розширення гарантій держави щодо забез­печення прав громадян, які потерпіли від злочину. Передусім, мають бути захищені права потерпілих у тих випадках, коли правоохоронні органи держави впродовж тривалого часу виявляються неспроможни­ми забезпечити розкриття злочину та притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб, а потерпілі на невизначений час по­збавляються можливості відшкодувати завдану їм шкоду за рахунок вказаних осіб. У цьому випадку держава не лише не виконує свого обов'язку захистити життя людини та забезпечити непорушність пра­ва власності громадянина, але й фактично взагалі не гарантує права громадянина на відшкодування завданої йому злочином шкоди, чим нерідко ставить потерпілого та його сім'ю у скрутне становище.

Відтак, сфера дії даного Закону певним чином обмежується по­рівняно з нормами статей 1177 та 1207 Цивільного кодексу Украї­ни. По-перше, відшкодуванню за рахунок держави підлягає реальна матеріальна шкода, і не підлягає відшкодуванню державою мораль­на (немайнова) шкода, яка також передбачається за змістом ст. 1207 Цивільного кодексу. По-друге, держава має відшкодовувати потер- цілому матеріальну шкоду лише у разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин; але держава не відшкодовує шкоду потерпілому у разі неплатоспроможності винної особи, як це передбачено ст.ст. 1177 і 1207 Цивільного кодексу. По-третє, право потерпілого на від­шкодування шкоди за рахунок держави обмежується у часі. Це право з'являється у потерпілого лише через шість місяців після виникнен­ня у нього в результаті злочину матеріальної шкоди, за умови якщо за цей час органами слідства не встановлено особу (осіб), яка вчи­нила злочин, та не пред'явлено обвинувачення цій особі і немає да­них про належне їй майно, за рахунок якого має бути відшкодовано шкоду. Крім того, у разі пропуску потерпілим б-місячного строку на пред'явлення виконавчого документа суду про відшкодування шкоди до виконання цей строк поновленню не підлягає (ст. 17 проекту Зако­ну). По-четверте, за цим проектом право на відшкодування шкоди за рахунок держави виникає у потерпілого не в усіх випадках, а тільки у разі, коли завдана йому злочином шкода є істотною, тобто розмір якої перевищує п'ятикратний мінімальний розмір заробітної плати. На­решті, по-п'яте, проектом Закону передбачено обмеження граничного розміру відшкодування громадянам матеріальної шкоди за рахунок держави, порівняно з положеннями ст.ст. 1177 та 1207 Цивільного кодексу України. Така шкода відшкодовується потерпілому за раху­нок коштів державного бюджету в повному обсязі, але не більше ніж 100 мінімальних розмірів заробітної плати.

Крім зазначеного вище, проектом Закону передбачаються додат­кові формальні умови виникнення та реалізації права потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок держави.

Цими умовами є:

14. порушення у встановленому порядку кримінальної справи у зв'язку із вчиненням злочину проти громадянина;

15. визнання громадянина потерпілим у даній справі та визначення розміру завданої йому злочином матеріальної шкоди;

16. встановлена судом неможливість повного або часткового відшко­дування шкоди потерпілому в установленому порядку за рахунок вин­ної особи (осіб) або в іншому законному порядку на момент судового розгляду справи;

17. відсутність протиправних дій потерпілого, що мають ознаки зло­чину, з якими пов'язується виникнення у нього матеріальної шкоди

Таким чином, остаточну долю права потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок держави та його розміру за проектом цього Закону має вирішувати суд, з урахуванням конкретних обставин справи (ха­рактеру і розміру завданої громадянину шкоди, його матеріального стану та складу сім'ї, надання йому соціальної допомоги з інших дже­рел тощо). Це повністю відповідає вимогам частини другої статті 124 Конституції України.

З метою гарантованого і точного виконання судових рішень про від­шкодування громадянам, потерпілим від злочину, шкоди за рахунок держави проектом Закону передбачено утворення спеціального Фон­ду потерпілого в Україні (ст.16 проекту Закону), за рахунок частини доходів державного бюджету від сплати державного мита та інших надходжень до бюджету, пов'язаних з діяльністю правоохоронних ор­ганів, а також інших доходів держбюджету. Визначено мінімальний розмір Фонду на рік, еквівалентний не менш ніж 2 млн євро. Голов­ним розпорядником коштів Фонду визначено Міністерство юстиції України (варіант: Міністерство фінансів України). Цей же Фонд має забезпечувати відшкодування шкоди за рахунок держави за чинним Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої гро­мадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слід­ства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року (у зв'язку з чим до­цільно передбачити відповідні зміни до вказаного Закону).

Прийняття цього Закону, сподіваємося, дасть можливість захис­тити законні інтереси тисячам громадянам України, що потерпіли від злочинних посягань на їх конституційні права, стане реальним кроком у напрямі утвердження соціальної та правової держави, якою нашу державу визначено в Конституції України.

Рекомендовані нормативно-правові акти, судова практика і література

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верхов­ної Ради України. — 2003.

Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. // Ві­домості Верховної Ради України. — 2004.

Про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди грома­дянам, які потерпіли від злочину: проект Закону України прийнятий у першому читанні постановою ВР України № 3363-ІУ від 18.01.2006 р. // ZAKON.RADA.GOV.UA

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику за­стосування судами законодавства, яким передбачені права потерпі­лих від злочинів» від 2 липня 2004 року № 13 // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 8.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практи­ку в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року Мз 4 // Вісник Верховного Суду України. — 1995.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодуван­ня витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» від 7 липня 1995 року № 11 // Ьіір // гакоп.гасіа. доу.иа

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику роз­гляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шко­ди» від 27 березня 1992 року № 6 //

Застосування кримінально-процесуального законодавства, що пе­ре дбачас захист прав потерпілого (за матеріалами узагальнення су­дової практики) // Вісник Верховного Суду України. — 1999. — № 1 (И).

Азаров В.А. Проблеми теорни и практики охряньї имуіцественньїх иитересов личности в уголовном судопроизводстве. — Омск: ВШМ МВД России, 1995.

Александров С.А. Правовьіе гарантии возмещения ущерба в уго- ловном процессе: (Досудебньїе стадии). — Горький, 1976.

Альперт С.А. Защита в советском уголовном процессе прав и законних интересов лиц, понесших имущественньїй ущерб от преступления. — X., 1984.

Білоконєв В. Застосування законодавства про порядок відшкоду­вання шкоди, заподіяної незаконними діями правоохоронних орга­нів: процесуальні проблеми // Право України. — 1996. — №6.

Даев В.Г. Современньїе проблеми гражданского иска в уголовном процессе. — Л., 1972.

Зинатуллин 3.3. Возмещение материального ущерба в уголовном процессе. — Казань, 1974.

Мазалов А.Г. Гражданский иск в уголовном процессе. — М., 1977.

Медведев М.Ф. Возмещение средств, затраченньїх на лечение граждан, потерпевших от преступньїх действий: Лекция. — Волго­град, 1980.

Нарижньїй С.В. Компенсация морального вреда в уголовном судо- производстве России. — СПб.: Издательский дом «Герда», 2001.

Нор В.Т. Защита имущественньїх прав в уголовном судопроизвод- стве. — К., 1989.

Рьіжаков А.П. Возмещение вреда, причиненного преступлением. — М.: Приор, 1999.

Рьіженков А.Я., Филиппов П.М. О возмещении ущерба на предва- рительном следствии. — Волгоград, 1983.

Тальберг Д.Г. Гражданский иск в уголовном суде или соединенньїй процесе. — К., 1988.

Зрделевский А.М. Компенсация морального вреда в России и за ру- бежом. —- М., 1997.