2.1. Кримінально-процесуальне право як галузь сучасного права

Однією з найбільш суттєвих ознак кримінального процесу є його урегульованість окремою, самостійною галуззю права — кримінально- процесуальним правом. Значення останнього є настільки значним, що окремі автори ототожнюють кримінальний процес і кримінально- процесуальне право, що уявляється недоречним.

Завданням кримінально-процесуального права є встановлення кримінально-процесуальної форми, тобто особливого процесуального порядку порушення, розслідування, розгляду і вирішення криміналь­них справ, що полягає у визначенні: а) послідовності стадій криміналь­ного процесу і умов переходу справи з однієї стадії в іншу; б) загальних умов провадження в конкретній стадії; в) підстав, умов і порядку про­вадження процесуальних дій, за допомогою яких державні органи і по­садові особи реалізують свої процесуальні повноваження, а громадяни і юридичні особи здійснюють свої права і виконують обов'язки, г) ви­дів, змісту і форми процесуальних рішень, які можуть бути прийняті в кримінальній справі т. ін.

Кримінально-процесуальне право — це система кримінально-про­цесуальних норм (галузь права), що регулюють порядок діяльнос­ті органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу — підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів, а також пра­вові відносини, що складаються між вказаними суб'єктами.

Кримінально-процесуальне регулювання — специфічна форма юридичного впливу держави на поведінку учасників суспільних від­носин, що виникають, розвиваються, змінюються та припиняються у сфері кримінального судочинства. Кримінально-процесуальне регу­лювання характеризується специфічним предметом та методами пра­вового регулювання.

Предмет кримінально-процесуального регулювання — це сукуп­ність суспільних відносин та власне поведінка суб'єктів кримінально­го процесу.

Суспільні відносини можуть регулюватися різними методами, се­ред яких слід зазначити: імперативний і диспозитивний, заохочення і покарання, альтернативний і рекомендаційний.

Імперативний метод полягає у встановленні категоричного пра­вила поведінки для суб'єктів права, зміст якого визначено джерелом права і не може змінюватися за розсудом суб'єктів права. Імператив­ний метод — це метод владних приписів, коли у об'єкта управління немає вибору варіанта поведінки і він зобов'язаний діяти лише так, як йому приписано (В. Б. Аверьянов). Прикладом, імперативного ме­тоду є встановлення строків оскарження рішень в апеляційному по­рядку, або регулювання дій процесуальних органів з порушення кри­мінальної справи при наявності ознак злочину тощо. Разом з тим, на­віть у публічних галузях права цей метод поступово "віддає позиції» не менш ефективному диспозитивному методу. Диспозитивний метод навпаки надає суб'єктам (і публічним, і приватним) певну можливість вибору варіантів поведінки в межах закону, виходячи з певних інте­ресів. Існування альтернативи у вирішенні як окремих питань справи, так і справи в цілому має сприяти прийняттю найбільш оптимального для учасників судочинства рішення.

Вказані методи можуть реалізовуватися шляхом: а) виконання приписів (прямий обов'язок вчинити певні дії); б) встановлення забо­рон (прямий обов'язок не вчиняти певні дії); в) надання дозволів (пра­во вчиняти певні дії за власним розсудом).

Незважаючи на особливі ознаки кримінально-процесуальних від­носин, основним спеціальним методом регулювання яких є метод субординації, диспозитивним методом можуть регулюватися дії не лише приватних суб'єктів кримінального процесу, але й процесу­альних органів, які мають повноваження у визначених законом ви­падках на свій розсуд встановлювати правила не лише власної по­ведінки, але й поведінки підвладних їм суб'єктів (т. зв. дискреційні повноваження).