15.6. Судове слідство

Судове слідство є центральною, головною частиною судового роз­гляду, завданням якої є остаточне дослідження та оцінка доказів в умовах гласності, усності, безпосередності процесу та змагальності сторін. Тільки докази, досліджені в ході судового слідства, можуть бути покладені в основу обвинувального чи виправдувального вироку або іншого акту правосуддя.

Отже, основний зміст судового слідства становить діяльність з до­казування, тобто збирання, перевірка (дослідження) і оцінка доказів. Процес доказування в суді першої інстанції відбувається в специфіч­них умовах відкритого, як правило, розгляду, з активною участю сторін у збиранні та перевірці доказів. Збирання доказів у цій стадії відбувається у той спосіб, який передбачений КПК, — шляхом про­ведення судових дій (допитів; очної ставки; проведення експертизи;

огляду речових доказів, документів, місця події; пред'явлення для впізнання осіб або предметів), а також шляхом прийняття і приєднан­ня до кримінальної справи предметів і документів, поданих сторона­ми. Крім того, суд може направити судове доручення органу, що про­водив досудове розслідування, про проведення слідчих дій (ст. 315-1 КПК). Розглядати всі зазначені дії тільки як перевірку доказів, отри­маних на досудовому слідстві, було б неправильно. Допитувані в судо­вому слідстві підсудний, потерпілий, свідки повідомляють певні відо­мості, які мають відношення до справи. Ці відомості закріплюються в протоколі судового засідання, і таким чином з'являється джерело доказів — відповідно показання підсудного, показання потерпілого, показання свідка. Ці особи можуть розповісти про обставини, про які вони не згадували на досудовому слідстві, інакше викласти ті дані, які містяться в протоколах їх допитів на досудовому слідстві. Але і у тому разі, коли вони дають такі ж показання, як на досудовому слідстві, відбувається збирання доказів, тобто одержання належних до справи відомостей у порядку, передбаченому законом. Причому такі дані бу­дуть отримані в умовах судового розгляду — у присутності сторін, які можуть ставити запитання, у присутності громадян, які перебувають у залі судового засідання, тобто в умовах, що істотно відрізняються від тих, які були на досудовому слідстві. Разом з тим допити та інші дії, які провадяться в судовому слідстві, використовуються і для пе­ревірки наявних даних. Порівнюючи показання свідка, потерпілого, підсудного з тими даними, які вони повідомляли на досудовому слід­стві, порівнюючи їхні показання між собою і задаючи їм питання, суд і сторони одночасно і перевіряють докази. Суд як суб'єкт, що приймає рішення в даній стадії, повинен оцінити всі отримані в суді докази, а також перевірити і оцінити дані, одержані на досудовому слідстві.

Суд у даний час позбавлений права зі своєї ініціативи викликати і допитувати свідків, призначати експертизу, витребувати інші докази. Разом з тим неповнота і однобічність судового слідства може бути під­ставою до скасування вироку або іншого рішення суду (п. 1 ч. 1 ст. 367, ст. 368, ч. 2 ст. 398 КПК). Тому завдання суду — забезпечити мож­ливість подання нових доказів, заявления сторонами клопотань про виклик нових свідків, про призначення експертиз, про витребування документів. Крім того, суд може використовувати надане йому право направляти судові доручення органу, що проводив досудове слідство, зобов'язавши його провести необхідні слідчі дії для перевірки і уточ­нення фактичних даних, одержаних у судовому слідстві.

Збирання і перевірка всіх наявних доказів у судовому слідстві не­обхідні тоді, коли підсудний, його законний представник, захисник заперечують правильність висновків обвинувального висновку, коли підсудний по-своєму викладає фактичні обставини, не погоджуючись із тим, як ці обставини викладає сторона обвинувачення. У тих же ви­падках, коли учасники судового розгляду фактичні обставини не за­перечують, суд може, якщо проти цього не заперечують учасники су­дового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів щодо цих обставин (ч. З ст. 299 КПК). Але в будь-якому випадку обов'язково провадиться допит підсудного.

Доказуванню в судовому слідстві передують дії, мета яких — озна­йомити учасників судового розгляду з обвинуваченням, яке визначає межі судового розгляду, з'ясувати ставлення підсудних до обвинува­чення, визначити обсяг і найбільш раціональний порядок збирання і перевірки доказів.

Починається судове слідство з оголошення процесуальних до­кументів, які на даному етапі визначають межі судового розгля­ду, — обвинувального висновку або його резолютивної частини, скар­ги потерпілого, позовної заяви цивільного позивача (ст. 297 КПК).

Обвинувальний висновок оголошує прокурор, участь якого е обов'язковою у всіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком. Якщо прокурор відповідно до ч. 2 ст. 231 КПК змінив об­винувачення, то оголошується і відповідна постанова прокурора.

Оголошенню підлягає тільки сам обвинувальний висновок (або його резолютивна частина), додатки до обвинувального висновку (ст. 224 КПК) не оголошують.

Перед оголошенням обвинувального висновку головуючий з'ясовує в прокурора, чи вважає він можливим обмежитися оголошенням тіль­ки резолютивної частини обвинувального висновку. Якщо прокурор хотів би оголосити тільки резолютивну частину обвинувального ви­сновку, суд з'ясовує у потерпілого, цивільного позивача і цивільно­го відповідача та їх представників, у підсудного, його захисника і за­конного представника, чи згодні вони на це. Якщо хтось із зазначених осіб висловлює свої заперечення, прокурор повинен оголосити повніс­тю обвинувальний висновок. Правило про можливість оголошення прокурором резолютивної частини обвинувального вироку внесено в КПК порівняно недавно (в 2001 році) і по-різному оцінюється на­уковцями. Деякі вважають, що надання прокуророві права за згодою сторін оголошувати тільки резолютивну частину обвинувального ви­сновку — невиправданий виняток з принципу гласності криміналь­ного судочинства, оскільки оголошення повністю обвинувального висновку дозволяє особам, які не знайомились а матеріалами справи, присутнім у залі особам дізнатися про обвинувачення, завдяки чому вони можуть предметно брати участь у судовому слідстві, правильно сприймати все, що відбувається в суді. З такою думкою важко по­годитись. Особи, які повинні докладно ознайомитися з матеріалами справи, таку можливість використовують. Перш за все, а матеріалами справи ще в стадії попереднього розгляду знайомиться суддя (який згодом стає головуючим під час судового розгляду). Прокурор, який підтримує обвинувачення, вивчає матеріали справи і має копію об­винувального висновку. Підсудному копія обвинувального висновку обов'язково вручається не менш як за три дні до судового розгляду, отже і він і його захисник мають можливість ретельно проаналізува­ти обвинувальний висновок. Законний представник неповнолітньо­го підсудного також отримує копію обвинувального висновку. Щодо інших учасників судового розгляду, то вони мали можливість озна­йомитися з матеріалами справи, а якщо вони не скористалися своїм правом, то оголошення обвинувального висновку не зможе замінити їм ознайомлення зі справою. І учасники судового розгляду і присут­ня в залі публіка навряд чи зможуть одержати досить повне уявлення про обставини справи і наявні докази під час оголошення обвинуваль­ного висновку, особливо тоді, коли йдеться про багатоепізодну справу з декількома підсудними. Специфічний стиль обвинувального висно­вку, насиченість спеціальними термінами, часті посилання на аркуші справи істотно затруднюють сприймання суті цього процесуального документа пересічними громадянами. До того ж з резолютивної час­тини можна мати конкретне уявлення про те, в чому конкретно обви­нувачуються підсудні.

У справах приватного обвинувачення скаргу оголошує потерпілий або його представник.

Якщо в справі заявлений цивільний позов, позовну заяву оголошує цивільний позивач або його представник

Після оголошення обвинувального висновку (або його резолютивної частини), скарги потерпілого і позовної заяви головуючий роз'яснює підсудним суть пред'явленого їм обвинувачення. Дана дія є важливою гарантією права підсудного на захист і не може виконуватися фор­мально. Роз'яснити суть обвинувачення — це означає у доступній для підсудного формі (з урахуванням його віку, рівня інтелектуального розвитку) роз'яснити формулювання обвинувачення і його правову кваліфікацію. Головуючий указує, які конкретно діяння відповідно до обвинувального висновку ставляться в вину кожному підсудному. Така деталізація особливо важлива, коли до відповідальності притя­гуються кілька підсудних за діяння, вчинені в співучасті. Далі голо­вуючий називає норму кримінального права, яка передбачає відпові­дальність за вчинене діяння. Якщо діяння кваліфіковано за статтею КК, що містить бланкетну диспозицію, то мають бути названі стаття і нормативний акт, порушення якого, на думку обвинувача, допустив підсудний. Так, роз'ясняючи обвинувачення особи за ст. 276 КК, по-

трібно назвати відповідний пункт Правил дорожнього руху, що був порушений підсудним.

Роз'ясняти суть обвинувачення необхідно таким чином, щоб і під­судним, і присутнім у залі громадянам було зрозуміло, що мова йде про обвинувачення, сформульоване прокурором, а не судом.

Після роз'яснення суті обвинувачення головуючий кожному під­судному ставить запитання, чи зрозуміла їм суть пред'явленого обви­нувачення, чи визнають вони себе винними, чи бажають давати пока­зання суду. Якщо підсудних кілька, послідовність зазначених питань до них, як правило, не має значення. Однак якщо, виходячи з матері­алів справи, є підстави думати, що деякі підсудні своєю відповіддю на дані питання можуть вплинути на інших підсудних, доцільно ставити ці питання спочатку тим, хто може потрапити під вплив інших.

Коли підсудний заявляє, що йому незрозуміла суть обвинувачен­ня, головуючий повинен ще раз роз'яснити, у чому конкретно обвину­вачується даний підсудний і за якою статтею КК кваліфіковано його діяння.

Відповідно до п. 5 ст. 263 КПК, підсудний має право відмовитися давати показання і відповідати на питання, тобто підсудний має право відмовитися відповідати і на зазначені питання.

Відповідаючи на запитання про те, чи визнає він себе винним, ко­жен підсудний відповідає «так» або «ні» або говорить про часткове ви­знання вини. Головуючий повинен упевнитися в тому, що відповідь про визнання або невизнання вини заснована на розумінні суті обви­нувачення.

Якщо підсудний визнає себе винним частково, необхідно з'ясувати, у чому конкретно він визнає себе винним. При цьому головуючий може задавати підсудному питання для того, щоб упевнитися, що відповідь підсудного відображає його дійсне ставлення до обвинувачення, а в під­судного, що визнає себе винним частково, з'ясувати, у якій саме части­ні він визнає себе винним. Свою відповідь підсудний може мотивувати, пояснити, чому він себе не визнає винним. При цьому з'ясування дано­го питання не повинне перетворюватися в допит підсудного.

З'ясовуючи у підсудних, чи бажають вони давати показання, го­ловуючий повинен виходити з того, що дача показань — право під­судного, і наполягати на тому, щоб він давав показання, не можна. Підсудному слід роз'яснити, що його показання є не тільки джерелом доказів, але й засобом його захисту, що висунуті ним у свій захист до­води будуть перевірені судом.

Якщо в справі заявлений цивільний позов, головуючий повинен з'ясувати, чи визнає підсудний або цивільний відповідач цей позов; якщо визнає частково, то в якому розмірі.

Після з'ясування відношення підсудних до обвинувачення, голо­вуючий пропонує сторонам висловити свої міркування щодо обсягу та порядку дослідження доказів.

Встановлення обсягу доказів, що підлягають дослідженню в судо­вому засіданні, і визначення найбільш раціонального порядку їх зби­рання і перевірки дозволяє ефективно провести судове слідство. Вирішуючи питання про обсяг доказів, які слід досліджувати в судовому слідстві, суд має право, якщо проти цього не заперечують сторони, відмовитися від дослідження доказів щодо тих фактичних обставин, які не заперечуються сторонами, а також відносно розміру цивільного позову, що ніким не заперечується. Обов'язковою умовою обговорення питання про можливість від­мовитися від дослідження доказів щодо всіх або частини фактичних обставин є визнання підсудним своєї вини у вчиненні тих діянь, щодо яких можна відмовитися від збирання і перевірки доказів. Якщо під­судний себе винним не визнає, стверджує, що він не вчиняв діяння, в якому обвинувачується, або вчинив інше діяння, збирання і перевірка доказів щодо таких діянь необхідна.

Якщо ж підсудний себе винним визнає і не заперечує фактичні об­ставини діяння, викладені в обвинувальному висновку, суд пропонує сторонам обговорити питання про обсяг доказів, які мають бути дослі­джені в судовому слідстві. Сторони можуть запропонувати суду відмо­витися від перевірки доказів і обмежитися допитом підсудного, а мо­жуть запропонувати досліджувати тільки окремі докази, наприклад, допитати потерпілого або окремих свідків або оголосити протоколи слідчих дій, які проводилися на досудовому слідстві. У тих випадках, коли підсудному ставиться в вину вчинення декількох злочинів або декількох епізодів злочинної діяльності, що мають загальну квалі­фікацію, можлива відмова від дослідження доказів відносно деяких злочинів або деяких епізодів, щодо яких підсудний не заперечує фак­тичні обставини.

Перш ніж прийняти рішення про відмову від дослідження деяких доказів, суд повинен з'ясувати, чи правильно розуміють підсудний і потерпілий, цивільний позивач і відповідач зміст і значення тих обста­вин, від дослідження яких вони відмовляються, чи є визнання обвину­ваченим своєї вини і відмова від дослідження доказів добровільними. Крім того, головуючий повинен роз'яснити сторонам, що у разі їхньої відмови від дослідження доказів вони будуть позбавлені права запере­чувати в апеляційному порядку ті фактичні обставини справи, щодо яких не були досліджені докази.

Все сказане стосується і цивільного позову. Якщо підсудний, на якого покладено матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочином, або цивільний відповідач визнає позов і не заперечує його розмір, суд має право за згодою сторін відмовитися від дослідження доказів, що стосуються цивільного позову.

Визнавши недоцільним дослідження доказів у судовому слідстві, суд повинен допитати підсудного, якщо він не відмовляється давати показання.

Питання про обсяг доказів, що підлягають дослідженню в судово­му слідстві, може бути вирішене і після допиту підсудного. Допит під­судного дозволить більш обгрунтовано вирішити питання про те, чи правильно розуміє підсудний зміст і значення тих обставин, які він не заперечує, наскільки відповідають його показання тим, які він да­вав на досудовому слідстві, а також іншим доказам, наявним у справі.

Якщо ж підсудний заяви в, що він визнає себе винним і не заперечує фактичних обставин діяння, викладених в обвинувальному висновку, але у своїх показаннях викладає ці обставини інакше, причому розхо­дження це істотно, суд не повинен скорочувати обсяг доказів, які слід зібрати і перевірити в судовому засіданні.

Зазначені положення КПК, які передбачають умови так званого «спрощеного порядку», деякими науковцями оцінюються негативно, вони вважають, що можливість постановлення обвинувального ви­року без всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи на підставі одного «голого» визнання підсудним своєї вини суперечить принциповим приписам цілої низки норм КПК (ст.ст. 74, 245, 257, 318, 323, 334 та ін) та основним конституційним засадам су­дочинства в Україні.

Такі доводи не можна визнати безперечними. Перш за все, чинний КПК не адресує суду вимогу про всебічне, повне та об'єктивне дослі­дження всіх обставин справи (ст. 22 КПК). Крім того, не можна вва­жати, що, застосувавши «спрощений порядок» судового розгляду, суд бере до уваги тільки визнання підсудним своєї вини. Адже судді знайомляться з усіма матеріалами справи і, ухвалюючи рішення про відмову від дослідження доказів, повинні переконатися, що підсуд­ний правильно розуміє сутність обвинувачення, що в справі є певні докази, одержані на досудовому слідстві, які не суперечать показан­ням підсудного, в яких останній визнав себе винним. До того ж, поло­ження ч. З ст. 299 КПК погоджуються з Рекомендацією № 6 R (87) 18 Комітету Міністрів державам-членам щодо спрощення кримінально­го правосуддя (прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 17 вересня 1987 року), у розділі ПІ якої запропоновано, якщо конституційні та правові традиції допускають це, ввести процедуру «заявления підсуд­ного про визнання вини», що дозволяє суду першої інстанції ухвалити рішення, щоб обійтися без усього процесу розслідування або частини його і перейти до розгляду особи правопорушника і винесення вироку. Процедура «заявления підсудного про визнання своєї вини» має бути виконана в суді на слуханні у відкритому засіданні; має бути позитив­на відповідь правопорушника на обвинувачення, висунуте проти ньо­го; у суду має бути можливість заслухати обидві сторони в справі.

Щодо протиріч, які дійсно виникли в кримінально-процесуальному законодавстві, то вони, на наш погляд, є результатом не завжди по­слідовного внесення змін та доповнень до КПК, і, на жаль, потягли досить багато прогалин та протиріч.

У тих випадках, коли підсудний не визнає себе винним, заперечує Фактичні обставини, коли сторони наполягають на дослідженні в суді доказів, головуючий пропонує сторонам викласти свою думку про по­рядок дослідження доказів у справі. Першим свою пропозицію про по­рядок дослідження доказів висловлює прокурор, після нього свою дум­ку з цього питання викладають потерпілий, його представник, цивільний позивач чи його представник. Після них свою думку висловлює сторона захисту — захисник, підсудний, його законний представник і цивільний відповідач. Пропозиції сторін звичайно викладаються усно, але можуть бути сформульовані й у письмовому виді та на їхнє прохан­ня приєднані до справи.

Кримінально-процесуальне законодавство не містить вказівок про порядок дослідження доказів. Тільки в ст. 308 КПК передбачено, що допит потерпілого провадиться перед допитом свідків.

Визначити порядок дослідження доказів у справі — значить вирі­шити, у якій послідовності провести судові дії, тобто, в якому поряд­ку допитати підсудних, потерпілих і свідків, на якому етапі судового слідства призначити експертизу, в який момент і які оголосити до­кументи та ін. В складних, багатоепізодних справах з декількома під­судними суддя зазвичай складає приблизний план судового слідства, який може бути уточнений, змінений з урахуванням думки сторін. Дослідження доказів у таких справах може проводитися по окремих епізодах або щодо окремих підсудних. У першому випадку сторони і суд досліджують всі докази, якими обґрунтовується або спростову­ється винуватість осіб, обвинувачених у вчиненні одного із злочинів, що входять до сукупності (або одного з епізодів злочинної діяльності). В другому випадку сторони і суд збирають і перевіряють докази, яки­ми підтверджується або спростовується вина одного з підсудних по всіх інкримінованих йому злочинних епізодах.

Дослідження доказів у судовому слідстві найчастіше починається з допиту підсудного. Такий порядок цілком логічний. Після того, як був оголошений обвинувальний висновок (або його резолютивна частина), підсудний має можливість висловити своє ставлення до викладених в обвинувальному висновку обставин, запропонувати свою версію події, пояснити мотиви свої поведінки та ін. Оскільки підсудний має право давати показання в будь-який момент судового слідства, він може піс­ля допиту потерпілого або свідка ще раз дати показання, спростовую­чи або пояснюючи по-своєму ті обставини, про які говорили потерпілі або свідки.

У тих же випадках, коли підсудний відмовляється давати показан­ня або заявляє, що він нічого не знає або не пам'ятає про обставини, пов'язані зі вчиненим злочином, дослідження доказів починається з допиту потерпілого, а потім можуть бути допитані свідки або підсуд­ний. У кожному разі потерпілий має бути допитаний раніше свідків. Зміст цього правила зрозумілий — потерпілий присутній у залі судо­вого засідання протягом усього судового розгляду, а його показання є одним із джерел доказів, тому доцільно допитати його раніше свідків, щоб їхні показання не вплинули на показання потерпілого. Якщо ж потерпілий не з'явився до початку судового засідання і суд за його від­сутності почав дослідження доказів, допитав свідків, а потім з'явився потерпілий, то його допит після допиту свідків не можна розглядати як порушення вимог КПК. У тих випадках, коли дослідження доказів провадиться відносно окремих епізодів злочинної діяльності, мають бути допитані підсудні, потерпілі та свідки щодо окремого епізоду, що ставиться в вину одному або декільком підсудним, а потім допитують­ся підсудні, потерпілі та свідки щодо іншого епізоду.

Якщо необхідно провести допит декількох підсудних, має бути ухвалено рішення про послідовність таких допитів. При цьому по­трібно врахувати можливість впливу показань одних підсудних на інших.

Вирішуючи питання про час призначення експертизи, потрібно враховувати, що експерт, присутній у залі, повинен мати можливість ознайомитися з тими доказами, які необхідно буде врахувати при проведенні експертного дослідження. Наприклад, судово-медичний експерт, якому можуть бути поставлені питання про механізм запо­діяння ушкоджень потерпілому, повинен мати можливість вислухати показання підсудного, потерпілого і свідків про обставини нанесення потерпілому тілесних ушкоджень.

Визначити момент проведення оглядів і оголошення документів, дослідження речових доказів заздалегідь буває складно, оскільки такі дії провадяться тоді, коли виникає необхідність, пов'язана з до­слідженням інших доказів. Так, при допиті підсудного, який, напри­клад, стверджує, що потерпілий його не впізнав, може бути оголоше­ний протокол пред'явлення для впізнання і вислухані пояснення під­судного відносно обставин, що зафіксовані у цьому протоколі. Тому в ухвалі або постанові суду, яким визначений порядок дослідження доказів, може бути зазначено, що документи будуть оголошувати в су­довому слідстві тоді, коли в цьому виникне необхідність.

Рішення про порядок дослідження доказів у справі суд формулює в ухвалі або постанові, яка може бути прийнята на місці або в нарадчій кімнаті. Якщо в ході судового слідства виникає необхідність змінити ра­ніше встановлений порядок дослідження доказів, суд обговорює це пи­тання зі сторонами і виносить із цього приводу ухвалу або постанову.

Найбільш розповсюдженим засобом збирання та перевірки доказів у судовому слідстві є допити.

Допит підсудного в суді є не тільки засобом одержання доказів, а також засобом, що використовує підсудний для захисту своїх прав. Допит підсудного провадиться в усіх випадках, коли підсудний не від­мовився від свого права давати показання.

Незалежно від того, визнає чи не визнає підсудний себе винним, його допит починається з пропозиції головуючого дати показання із приводу пред'явленого йому обвинувачення, а також із приводу всіх інших відомих йому обставин справи. Підсудний має право викорис­тати свої нотатки, записи про обставини, яких він торкається у сво­їх показаннях. Перебивати підсудного питаннями, коли він дає свої показання, за загальним правилом, не треба. Тільки в тих випадках, коли підсудний, наприклад, відволікається і говорить про обстави­ни, що не стосуються справи, вживає нецензурні вирази, головуючий може зробити йому зауваження і запропонувати розповідати про те, що стосується справи, не вживати нецензурних слів. Крім того, судді (зазвичай головуючий) під час викладення підсудним своїх показань можуть задавати уточнюючі питання. Наприклад, якщо підсудний розповідає про будь-які події та не називає дату, місце, де відбувалися ці події, йому може бути задане питання про те, де відбулися описані ним події, у який день, час. Якщо підсудний, розповідаючи про будь - яких осіб, називає їх ім'я або кличку, йому може бути задане питання про прізвища цих осіб. Уточнюючі питання, які задають судді, не слід перетворювати на допит підсудного, проведений судом раніше сторін.

Після того як підсудний розповів усе, що вважав за необхідне у справі, йому можуть бути задані питання. Пропонуючи сторонам за­дати питання, головуючий повинен нагадати їм, що питання не по­винні бути навідними. Спочатку підсудного допитує сторона обви­нувачення — прокурор, потерпілий, його законний представник і представник, цивільний позивач і його представник, а потім сторона захисту — цивільний відповідач, законний представник неповноліт­нього підсудного (ст. 441 КПК) і захисник. Потім головуючий пропо­нує іншим підсудним задати питання допитуваному. Останніми під­судного допитують судді та народні засідателі.

Відповідно до ст. 260 КПК, на головуючого покладено завдання усувати із судового слідства все те, що не стосується справи. Це дає йому право відводити питання, задані підсудному сторонами, але тільки в тих випадках, коли питання явно виходить за рамки розгля­дуваної справи або є навідним. Про питання, що відводиться, має бути обов'язково зазначено у протоколі судового засідання. Якщо учасник судового розгляду, питання якого було відведене, заперечує проти дій головуючого, його заперечення також слід внести до протоколу.

Питання, які задають судді, у тому числі й народні засідателі, го­ловуючий відводити не вправі. Перед початком судового засідання головуючий повинен пояснити народним засідателям, що вони не по­винні задавати навідні запитання, а також запитувати підсудного про обставини, що не стосуються справи.

Оскільки у підсудного є право давати показання, він може скорис­татися цим правом у будь-який момент судового слідства незалежно від того, що раніше його допит уже проводився. Так, підсудний, що вже був допитаний, може заявити про своє бажання дати показання після допиту потерпілого або свідка для того, щоб викласти свою дум­ку із приводу їх показань. Підсудний, який раніше відмовився давати показання, може заявити про своє бажання розповісти про будь-які обставини. У всіх випадках, коли підсудний заявляє про своє бажан­ня давати показання, він має бути допитаний. Допит у цьому разі не повинен переривати іншу дію, що проводиться в цей момент. Якщо підсудний під час допиту, наприклад, свідка заявляє, що він хоче дати пояснення у зв'язку з обставинами, про які говорить свідок, таку мож­ливість має бути йому надано після допиту цього свідка.

Підсудний присутній у судовому засіданні від початку і до кінця, саме це забезпечує можливість реалізації їм своїх прав. Видалення підсудного із залу судового засідання допускається тільки у випад­ках, коли він порушує порядок і не підкоряється розпорядженням головуючого (ч. 1 ст. 272 КПК). Якщо підсудний був на зазначених

підставах видалений із залу засідання на весь час розгляду справи до його допиту, то допит підсудного не провадиться.

Крім того, у виняткових випадках закон допускає можливість ви­далення одного підсудного із залу суду на час допиту іншого підсудно­го. Мотивовану ухвалу або постанову про це суд виносить за власною ініціативою або за клопотанням сторін. Підставою для прийняття та­кого рішення може бути необхідність забезпечити безпеку допитува­ного підсудного, уникнути можливого впливу на нього з боку іншого підсудного, якого суд видаляє із залу на час допиту.

Після повернення до залу судового засідання раніше видаленого підсудного йому мають бути оголошені дані за його відсутністю пока­зання і надана можливість задати питання допитаному підсудному, а також дати свої пояснення із приводу цих показань.

У суді першої інстанції діє умова про безпосередність судового роз­гляду. Реалізація цієї умови щодо допиту підсудного означає, що суд­ді повинні вислухати показання підсудного і його відповіді на питан­ня. Оголошення показань, раніше даних підсудним під час дізнання, досудового слідства та в суді, допускається тільки у випадках, зазна­чених уст. 257 КПК.

Однією з підстав для оголошення раніше даних підсудним показань є наявність істотних суперечностей між показаннями, які підсудний дав у судовому засіданні, і тими, які він давав раніше під час дізнання, досудового слідства і у суді.

Істотними можуть бути визнані протиріччя, якщо вони стосуються обставин діяння, яке ставиться в вину підсудному, його участі або не­участі у вчиненні цього діяння, форм вини, мотивів вчиненого діяння. Істотні суперечності в показаннях підсудного є й у тих випадках, коли підсудний на досудовому слідстві визнавав себе винним і розповідав про вчинення ним злочину, а в суді заявляє, що він цього злочину не вчиняв; коли раніше підсудний стверджував, що вчинив злочин умис­но, а в суді заявляє, що діяння вчинене ним через необережність; якщо раніше підсудний говорив, що злочин вчинив з корисливих мотивів, а в суді стверджує, що з метою помсти, з ревнощів та ін.

Вирішити питання про наявність істотних суперечностей між показаннями підсудного, які він дає в судовому засіданні, і тими, які він давав під час провадження дізнання, досудового слідства або в попередніх судових засіданнях по даній справі, можна тільки після того як буде проведений допит підсудного, йому будуть задані питан­ия сторонами і суддями. Оголошення раніше даних показань до цього моменту, безпосередньо в ході допиту можна розглядати як спробу на­тиснути на підсудного.

Якщо суд провадить дослідження доказів з окремих епізодів зло­чинної діяльності, то після того як проведений допит підсудного по одному з епізодів і йому задані питання із приводу тих обставин, які стосуються досліджуваного епізоду, можуть бути оголошені рані­ше дані ним показання (за наявності істотних суперечностей) тільки щодо даного епізоду.

Після оголошення раніше даних показань головуючий пропонує підсудному пояснити причини суперечностей. У зв'язку із цими по­ясненнями сторони можуть задавати підсудному питання.

Якщо підсудний пояснює протиріччя тим, що на досудовому слід­стві до нього застосовувалися недозволені методи, мали місце пору­шення його прав, суд повинен перевірити такі його твердження.

Суд повинен оцінити показання підсудного, дані в судовому засі­данні і ті, які він давав раніше, у сукупності з іншими доказами і свій висновок про те, які показання, у якій частині він вважає достовірни­ми, докладно мотивувати у вироку.

При відмові підсудного давати показання головуючий роз'яснює йому, що він може використовувати свої показання для захисту сво­їх інтересів, що суд об'єктивно і неупереджено перевірить його свід­чення. Крім того, головуючий повинен спробувати з'ясувати причи­ни відмови підсудного від показань. Якщо причиною є побоювання можливої помсти з боку співучасників або інших осіб, підсудному потрібно пояснити, що він може бути допитаний у відсутності інших підсудних, можуть бути вжиті заходи для забезпечення безпеки його і членів його сім'ї. Розглядати ж відмову підсудного від показань як порушення ним порядку в судовому засіданні, як обставину, що нега­тивно характеризує підсудного, не можна.

Якщо підсудний відмовився від дачі показань у судовому засідан­ні, головуючий оголошує показання, раніше дані підсудним. Потім йому можуть бути задані питання із приводу оголошених показань. Відповідати або не відповідати на питання — вирішує підсудний.

Справа може бути розглянута у відсутності підсудного тільки у ви­падках, зазначених у законі (ст. 262 КПК). У разі смерті підсудного можливий розгляд його справи для вирішення питання про його реа­білітацію. У цих випадках у судовому засіданні мають бути оголошені показання, які були раніше дані підсудним.

Рішення про оголошення показань підсудного суд приймає за влас­ною ініціативою або за клопотанням сторін. Якщо на досудовому слід­стві застосовувався звукозапис або відеозапис допиту обвинуваченого, то такі записи можуть бути відтворені після оголошення протоколу допиту.

Якщо судом було ухвалено рішення про недоцільність досліджен­ня доказів у справі у зв'язку з тим, що сторони не заперечують фак­тичні обставини справи і розмір цивільного позову, головуючий після допиту підсудного відповідно до вимог ст. 317 КПК опитує учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме.

У тих випадках, коли показання підсудного свідчать про те, що він фактично заперечує обставини, викладені в обвинувальному ви­сновку, істотно змінює свої показання в порівнянні з тими, які давав на досудовому розслідуванні, суд може знову повернутися до обгово­рення питання про обсяг доказів, які підлягають дослідженню.

Якщо відповідно до ч. 4 ст. 299 КПК після допиту підсудного було ухвалене рішення обговорити питання про обсяг доказів, які підлягають дослідженню, головуючий після проведення допиту пропонує сторонам висловити свою думку з даного питання. Рішення суд при­ймає відповідно до вимог ст. 299 КПК.

Допит свідків та потерпілих відбувається на тих же засадах, що і допит підсудного, з урахуванням їх процесуального статусу.

Перед допитом потерпілого та свідка головуючий повинен встано­вити дані таких осіб — їх прізвища, імена та по батькові, вік, місце народження, громадянство, дані про освіту і професію, місце роботи і проживання. Крім того, головуючий встановлює, чи володіють по­терпілий і свідки мовою, якою провадиться судочинство. Якщо вини­кають сумніви щодо даних про особу потерпілого або свідка, необхідно запропонувати їм подати суду для огляду паспорт або інший документ, що засвідчує їх особу.

Справжні дані про особу потерпілого і свідка, відносно яких засто­совуються заходи щодо забезпечення безпеки, у суді не з'ясовуються.

Потерпілому його права, передбачені ст. 267 КПК, мають бути роз'яснені в підготовчій частині судового засідання. Перед допитом йому потрібно роз'яснити його право давати показання і обов'язково вказати, що він зобов'язаний давати правдиві показання, а також по­передити його про кримінальну відповідальність за дачу завідомо не­правдивих показань за ст. 384 КК.

Свідкові мають бути роз'яснені його права, передбачені ст. 69-1 КПК, крім права власноруч викладати свої показання, знайомитися із протоколом допиту і клопотатися про внесення до нього змін, допов­нень і зауважень, а також власноруч робити доповнення і зауваження (п.п. 4, 7 ст. 69-1 КПК).

З'ясовуючи дані про особу свідка, головуючий повинен встано­вити, чи не є даний свідок особою, яка відповідно до ст. 69 КПК не підлягає допиту як свідок, або особою, яка має право відмовитися да­вати показання. Якщо свідок належить до числа осіб, перелічених у п. 1 ч. 1 ст. 69 КПК, то необхідно з'ясувати, чи звільнено цю особу від обов'язку зберігати професійну таємницю або чи може вона бути звільнена від такого обов'язку.

Допиту підлягають особи, викликані як свідки на підставі рішення судді, прийнятого відповідно до п. 5 ст. 253 КПК, а також особи, ви­кликані за клопотанням сторін. Не перешкоджає допиту особи як свід­ка той факт, що ця особа перебувала в залі судового засідання, якщо клопотання про її допит було заявлено в ході судового слідства, або в тому разі, коли свідок помилково залишився в залі судового засідання і не був видалений із залу разом з іншими свідками. Дана обставина має бути врахована при перевірці та оцінці показань такого свідка.

Свідки допитуються по одному у відсутності інших, ще не допита­них свідків. Дотримання даного правила має бути забезпечене праців­никами суду (судовим розпорядником, помічником судді). Допитані свідки залишаються в залі судового засідання, оскільки може виник­нути необхідність їх повторного або додаткового допиту. Крім того, залишення свідка в залі не дасть йому можливості спілкуватися із не- допитаними свідками і впливати на них. Свідок може покинути зал судового засідання до закінчення засідання тільки з дозволу голову­ючого, Якщо кримінальна справа розглядається протягом декількох днів, суд з урахуванням думки сторін вирішує, чи повинен допитаний свідок з'явитися в судове засідання в наступні дні.

Перед допитом свідка головуючий попереджає його про криміналь­ну відповідальність за ст.ст. 384 і 385 КК, з'ясовує, які взаємини були у свідка з підсудним і потерпілим. Після цього головуючий пропонує свідкові розповісти все, що йому відомо в справі, а потім йому можуть бути поставлені питання сторонами і судом. Якщо свідок у своїх по­казаннях веде мову про обставини, що явно не мають відношення до справи, буде вживати нецензурні вислови, головуючий може зробити йому зауваження, пояснити, що його показання повинні стосувати­ся тих обставин, які мають значення в даній справі, і попередити про необхідність дотримання порядку в судовому засіданні. Свідки іноді дають показання непослідовно, упускають якісь істотні моменти, на­приклад, розповідаючи про будь-які події, не називають дату і місце, де ці події відбувалися. У таких випадках головуючий може постави­ти уточнююче запитання, запропонувати свідкові назвати час і місце. Такі уточнюючі питання не повинні перетворюватися в допит по суті.

Після вільної розповіді свідкові задають питання сторони. Якщо свідок був викликаний з ініціативи прокурора (зокрема, був включе­ний до списку при обвинувальному висновку), питання йому спочатку задають прокурор, потерпілий і його представник, цивільний позивач і його представник, а потім цивільний відповідач і його представник, захисник, підсудний і його законний представник. Після допиту сто­ронами питання свідкові задають судді та народні засідателі. Якщо свідок викликаний за клопотанням одного із суб'єктів, що представля­ють сторону обвинувачення (потерпілого, його представника, цивіль­ного відповідача або його представника), то спочатку свідка допитує цей суб'єкт, потім інші особи з боку обвинувачення, а потім — сторона захисту. Якщо свідок викликаний за клопотанням одного з учасників судового розгляду, що представляє сторону захисту, то першим йому задає питання той, за чиїм клопотанням він викликаний, а потім інші суб'єкти, що представляють сторону захисту, потім його допитують суб'єкти, що здійснюють обвинувачення. Судді у всіх випадках зада­ють питання останніми, однак протягом всього допиту свідка сторона­ми судді можуть задавати йому питання для уточнення і доповнення його відповідей.

Порядок допиту свідка, визначений ст. 303 КПК, включає правило про послідовність постановки перед свідком питань учасниками судо­вого розгляду. У ст. 304 КПК закріплене право сторін задавати свідко­ві питання після того, як він вже відповів на питання всіх учасників судового розгляду і на питання суддів. Так, свідкові, викликаному за списком при обвинувальному висновку, спочатку задають питання прокурор, потерпілий, а потім захисник і підсудний. Після того як сві­док відповів на питання захисника, прокурор має право задати свідко­ві додаткове питання для уточнення або доповнення тих відомостей, які повідомив свідок, відповідаючи на запитання захисника. Право задавати додаткові питання належить сторонам, тому після того, як сторони задали свідкові питання, головуючий повинен запитати їх, чи є в них додаткові питання.

Відповідно до ч. 6 ст. 303 КПК, допитані свідки, як правило, повинні залишатися в залі судового засідання. Це дає можливість провести додатковий або повторний допит свідка або провести з його участю очну ставку.

Додатковий допит свідка проводиться в тих випадках, коли вини­кає необхідність допитати свідка, задати йому питання про обстави­ни, про які він не говорив на початковому допиті в суді. Необхідність у додатковому допиті свідка може виникнути у зв'язку з допитом ін­ших свідків або дослідженням інших доказів. Додатковий допит може бути проведений і тоді, коли в ході судового слідства з'ясується, що при початковому допиті свідка були недоліки, свідок розповів не про всі відомі йому обставини справи і йому не були задані необхідні пи­тання.

Повторний допит свідка проводиться в тих випадках, коли необ­хідно перевірити і уточнити показання свідка про обставини, про які він уже давав показання при початковому допиті.

У судовому засіданні може бути також проведена очна ставка між свідками, між свідком і потерпілим, свідком і підсудним. Очна ставка може бути проведена також між потерпілим і підсудним, між кілько­ма потерпілими або кількома підсудними.

Порядок проведення очної ставки в суді КПК не регулює. З ура­хуванням правил проведення очної ставки на досудовому слідстві, а також особливостей судового розгляду цей порядок може бути таким. Очну ставку можна провести тільки між особами, які допитані в судо­вому засіданні. Очна ставка полягає в постановці перед допитувани­ми особами питань про ті обставини, про які вони давали суперечливі показання. Причому питання можуть задавати сторони і суд, послі­довність постановки питань має бути такою ж, як і при звичайному допиті. Умови судового розгляду дозволяють провести очну ставку не тільки між двома особами, але й провести на очній ставці одночасний допит трьох і більше осіб.

У судовому засіданні може бути проведений і так званий перехрес­ний допит; він полягає в тому, що свідкові задають питання про певні обставини справи суб'єкти, що представляють сторону обвинувачен­ня, і суб'єкти, що представляють сторону захисту.

Під час допиту свідок має право використовувати нотатки в тих ви­падках, коли йому доводиться у своїх показаннях приводити дані, які важко втримати в пам'яті, дані, що містять велику кількість цифр, розрахунків. Таке правило не суперечить умові про усність судового розгляду, оскільки свідок всі дані повідомляє усно. Використання письмових нотаток в інших випадках недопустимо. Не можна, напри­клад, дозволити свідкові записати свої показання і прочитати записа­не в судовому засіданні.

Якщо свідкові під час допиту сторони задають питання, що вима­гають будь-яких розрахунків (про обсяг будівельних робіт, про суми.

що підлягають відрахуванню у вигляді податків, та ін.), свідок може скористатися своїми нотатками або попросити час для того, щоб зро­бити відповідні розрахунки.

Нотатки, які свідок використав під час його допиту, на вимогу суду мають бути представлені для огляду суду, а за клопотанням сторін ці нотатки можуть бути передані їм для ознайомлення. Якщо суд визнає за необхідне, такі нотатки можуть бути приєднані до справи. Якщо за обставинами, відбитими у нотатках свідка, призначається експерти­за, нотатки свідка можуть бути передані експертові.

Якщо у своїх показаннях свідок посилається на будь-які до­кументи, він може ці документи зачитати. Такі документи мають бути пред'явлені суду, на прохання сторін документи мають бути пред'явлені і їм для ознайомлення. Якщо суд визнає це за необхід­не, то своєю ухвалою або постановою він приєднує такі документи до справи.

Умови про безпосередність і усність судового розгляду вимагають, щоб свідки були допитані в судовому засіданні, а судді і сторони мо­гли вислухати їх показання, задати необхідні питання (крім випад­ків, коли відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК суд визнав недоцільним дослі­дження доказів відносно обставин, що не заперечуються сторонами). Тому замінити допит свідка в суді оголошенням його показань, даних на досудовому слідстві, як правило, не можна.

Перелік випадків, коли допускається оголошення показань, наве­дений уст. 306 КПК, є вичерпним.

Показання свідка, дані при провадженні дізнання, досудового слідства або в суді, можуть бути оголошені за наявності істотних су­перечностей між цими показаннями і показаннями, які дає свідок у судовому засіданні. Істотними можуть бути визнані суперечності в по­казаннях у тих випадках, коли свідок по-різному викладає обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (на досудовому слідстві стверджував, наприклад, що бачив, як підсудний вчинив зло­чин, а в суді заявляє, що він цього не бачив).

Вирішити, чи є в показаннях свідка суперечності, наскільки вони істотні, можна тільки після того як свідок дасть показання і відпо­вість на питання сторін і суддів. Тоді і може бути ухвалене рішення про оголошення показань. Головуючий може оголосити показання свідка повністю або тільки ту частину показань, у якій свідок інакше, ніж у суді, викладав істотні обставини.

Якщо під час дізнання і досудового слідства при долиті свідка за­стосовувався звукозапис або відеозапис, то потрібно не обмежуватися оголошенням протоколу допиту свідка, а відтворити звукозапис або відеозапис.

Після оголошення показань головуючий запитує свідка про причи­ни суперечностей. Свідкові можуть задати питання з приводу оголо­шених показань і сторони. Пояснення свідка про причини суперечнос­тей мають бути судом перевірені.

Показання свідка можуть бути оголошені у разі неявки свідка, якщо забезпечити його явку з тих або інших причин неможливо. Так, суд може оголосити показання померлого свідка. Причинами, з яких явка свідка в судове засідання є неможливою, може бути тяжке захво­рювання свідка, його перебування в тривалому відрядженні у відда­леній місцевості, у далекому плаванні, виїзд за межі України. У цих випадках можна оголосити показання свідка, причому потрібно їх оголосити повністю. Після цього сторони і судді можуть задати питан­ня підсудному, потерпілому та іншим свідкам з приводу тих обставин, про які йшлося в оголошених показаннях.

У тих випадках, коли свідок не з'явився без поважних причин, а показання його мають значення в справі, суд повинен вжити заходів до забезпечення його явки до суду.

Якщо свідок не з'явився до суду з поважної причини (несвоєчасно одержав повістку, хворий, однак хвороба не є тривалою), а показання його мають істотне значення, суд повинен відкласти розгляд справи і повторити виклик свідка. У цьому разі не можна замінити показання свідка в суді оголошенням його раніше даних показань.

Якщо при відкладенні справи відповідно до правил, передбачених ст. 292-1 КПК, провадився допит свідка, то суд має право оголосити ці його показання при розгляді справи. Якщо ж сторони наполягають на виклику цього свідка і проведенні його повторного допиту, про про­ведення за його участю очної ставки, слід не обмежуватися оголошен­ням показань, а ще раз викликати і допитати свідка.

Суд може оголосити показання свідка в зазначених випадках з власної ініціативи або за клопотанням сторін.

Допит неповнолітнього свідка, тобто особи, яка не досягла на мо­мент допиту 18 років, проводиться за загальними правилами допиту свідків з урахуванням тих особливостей, які встановлені КПК. Закон не встановлює мінімального віку, після досягнення якого можливий допит дитини як свідка. Це питання має бути вирішене з урахуванням цілої низки обставин. Так, якщо є інші свідки, крім малолітнього, ко­трим відомі обставини справи, від допиту маленької дитини взагалі доцільно відмовитися. Якщо ж немає інших свідків, які могли б дати показання про певні обставини, то, вирішуючи питання про допит ма­лолітнього, потрібно враховувати рівень його розвитку, можливості правильного сприйняття дитиною тих обставин, з приводу яких він має бути допитаний, здатність дитини правильно і складно виклада­ти свої думки, враження. Звичайно питання про допит малолітнього встає перед слідчим, а суд уже перевіряє, які результати допиту, про­веденого слідчим, чи є необхідність у допиті даної особи в суді.

Якщо суд визнає за необхідне провести допит неповнолітнього свідка, то потрібно забезпечити такі умови допиту, щоб не нанести шкоди неповнолітньому. Допит повинен проводитися в спокійній, до­брозичливій обстановці, питання мають бути поставлені в доступній розумінню дитини формі.

Допит неповнолітнього старше 16 років, якщо він не виявляє ознак психічного розладу, розумової відсталості, проводиться за загальни­ми правилами допиту свідка. Вік свідка враховується при оцінці його показань.

Допит свідків, які не досягли 14 років, а за розсудом суду — свід­ків, які не досягли 16 років, повинен провадитися за участю педаго­га, при необхідності забезпечується також присутність батьків або інших законних представників. Допит малолітніх краще проводити в присутності одного або обох батьків, дитина буде почувати себе спо­кійніше і впевненіше (звичайно, якщо в дитини нормальні відносини з батьками). Для участі в допиті неповнолітнього може бути запроше­ний лікар — спеціаліст у галузі дитячої та юнацької психології. Педа­гог і лікар є спеціалістами, їхні права і обов'язки визначені ст. 128-1 КПК.

Завдання цих спеціалістів полягає в тому, щоб допомогти постави­ти перед дитиною питання в доступній для її розуміння формі, допо­могти в оцінці показань такого свідка, визначивши, чи відповідають форма і стиль викладу свідком своїх показань рівню розвитку дитини. Якщо дитина дає показання, вживаючи явно не властиві їй вислови, терміни, це може бути наслідком впливу дорослих.

Педагог і лікар з дозволу головуючого можуть задавати питання неповнолітньому свідкові для того, щоб краще усвідомити, яким є рі­вень розвитку дитини, наскільки він розуміє характер тих обставин, про які дає показання.

Перед початком допиту неповнолітнього свідка головуючий вста­новлює його особу, з'ясовує, які відносини дитини з підсудним і по­терпілим. Свідкам віком до 16 років головуючий пояснює, що вони повинні дати правдиві показання. Свідки старше 16 років попереджа­ються про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384 і 385 КК. Після цього головуючий пропонує свідкові розповісти про відомі йому обста­вини. Після вільної розповіді свідкові задають питання сторони і суд. Так само як і при допиті повнолітнього свідка, головуючий може під час допиту неповнолітнього задавати уточнюючі питання. Всі питан­ня мають бути поставлені в зрозумілій для дитини формі.

У виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси справи або для забезпечення безпеки неповнолітнього свідка, його допит може провадитися у відсутності підсудного. Про проведення такого допиту суд зі своєї ініціативи або за клопотанням сторін виносить ухвалу або постанову. Підставою для такого рішення можуть послужити дані про можливий негативний вплив підсудного на неповнолітнього свідка або про те, що неповнолітній боїться підсудного і у його присутності не буде давати показання тощо.

Якщо суд прийняв таке рішення, підсудний видаляється із залу судового засідання на час допиту свідка. Після повернення підсуд­ного в зал головуючий знайомить його з показаннями, даними у його відсутності, і надає підсудному можливість задати питання свідкові. Якщо є побоювання, що своїми питаннями підсудний може налякати малолітнього, вплинути на нього, доцільно запропонувати підсудному сформулювати питання до свідка в письмовому вигляді. Відповідати на ці питання (які можуть бути поставлені таким чином, щоб дитина їх зрозуміла) неповнолітній буде у відсутності підсудного, як це перед­бачено ч. 11 ст. 303 КПК. Після того як свідок відповість на питання підсудного, підсудного повертають до залу, головуючий знайомить його з відповідями свідка і надає можливість дати пояснення із при­воду показань і відповідей на питання неповнолітнього свідка.

Після допиту неповнолітній свідок, за загальним правилом, вида­ляється із залу судового засідання. Він може бути залишений у залі за розсудом суду або за клопотанням сторін, якщо надалі може виникну­ти необхідність у повторному або додатковому допиті такого свідка. Присутність у залі малолітніх небажана, тому краще видалити їх із залу навіть у тих випадках, коли може виникнути потреба їх додатко­вого або повторного допиту. Малолітні можуть якийсь час перебувати в приміщенні суду, чекаючи на допит, але не в залі засідання.

Допит потерпілого проводиться за тими ж правилами, що й допит свідка, з урахуванням особливостей становища потерпілого як сторо­ни в процесі. Потерпілого необхідно допитати перед допитом свідків.

Перед тим як потерпілий дасть показання по суті, головуючий з'ясовує, які відносини між потерпілим і підсудним. Потім потерпі­лому пропонується розповісти все відоме йому в справі. Після того як потерпілий викладе відомі йому обставини у формі вільної розповіді, йому можуть бути задані питання сторонами в такій послідовності, як свідкам, викликаним прокурором. Головуючий протягом всього допи­ту може задавати уточнюючі питання.

При проведенні допиту, при перевірці та оцінці показань потер­пілого потрібно враховувати зацікавленість потерпілого у вирішенні справи, а також ту обставину, що потерпілий знайомий з матеріалами справи. Тому при допиті потерпілого потрібно йому пояснити, що він повинен розповідати тільки про ті обставини, які він особисто сприй­мав, а не про те, що йому стало відомо з матеріалів справи.

Потерпілому, як і свідкові, можуть бути задані додаткові питання, може бути проведений додатковий і повторний допит потерпілого, а також допит на очній ставці. Показання, раніше дані потерпілим при провадженні дізнання, досудового слідства і у суді, можуть бути ого­лошені на тих же підставах, що і показання свідка.

У зв'язку із забезпеченням безпеки свідка або потерпілого суд має право у виняткових випадках звільнити їх від обов'язку з'являтися в судове засідання і обмежитися письмовим підтвердженням показань, які свідок чи потерпілий давали раніше (ч. 2 ст. 290, ч. 2 ст. 292 КПК). У цьому разі головуючий також оголошує повністю показання, які свідок чи потерпілий давали раніше. Дане правило, на наш погляд, потребує певних зауважень. Перш за все, йдеться про виключення з принципу безпосередності, тому його можна застосувати саме у ви­няткових випадках. По-друге, слід врахувати, що відповідно до ст. 6 Европейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод підсудний має право на участь у допиті свідків, які свідчать проти нього. Отже, якщо підсудний наполягатиме на допиті свідків чи потерпілих, то суд повинен забезпечити можливість реалізації підсуд­ним його права, і провести такий допит. КПК передбачає можливість проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, утому числі за межами приміщення суду. Такий допит передбачає право сторін задавати допитуваним запитання. В разі, коли існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжувати­ся створенням акустичних перешкод. Якщо допитати свідка з викорис­танням технічних засобів неможливо, суд допитує його у відсутності підсудного. Допитаний свідок видаляється із залу судового засідання (ч.ч. 6-8 ст. 303 КПК). Оскільки відповідно до ст. 308 КПК потерпілий допитується за правилами допиту свідків, всі розглянуті правила стосу­ються і потерпілого.

Пред'явлення для впізнання в судовому слідстві регулюється ст. 309 КПК, в якій передбачено, що свідкові, потерпілому або підсудному можуть бути пред'явлені для впізнання особа чи предмет. В судовій практиці пред'явлення для впізнання проводиться рідко. Якщо така дія була проведена на досудовому слідстві, то повторення її в судовому засіданні не має сенсу. Якщо пред'явлення для впізнання особи на до­судовому слідстві не провадилося, то й тоді недоцільно пред'являти, наприклад, підсудного для впізнання потерпілому або свідкові, які бачили його в підготовчій частині судового засідання.

Можливе пред'явлення для впізнання предмета, який був приєд­наний до справи як речовий доказ, якщо раніше він не пред'являвся для впізнання свідкові або потерпілому.

Щодо порядку пред'явлення для впізнання в судовому слідстві в літературі висловлені різні думки. Деякі автори вважають, що при пред'явленні для впізнання в суді необхідно застосувати правила, пе­редбачені ст.ст. 174, 175 КПК, які регулюють порядок пред'явлення для впізнання на досудовому слідстві, крім правила про участь поня­тих. Тобто йдеться про необхідність пред'явити для впізнання особу чи предмет відповідно разом з іншими особами, які не мають різких відмінностей у зовнішності та одягу (не менше трьох осіб), чи в числі однорідних предметів.

Інша думка полягає в тому, що в ст. 309 КПК врегульовано по­рядок пред'явлення для впізнання саме в умовах судового слідства і цей порядок відмінний від того, що передбачений для досудового слідства. В судовому слідстві свідок або потерпілий під час допиту докладно описують предмет, називають його ознаки, за якими вони можуть впізнати такий предмет. Потім головуючий пропонує їм огля­нути предмет і вказати на ньому ті ознаки, за якими свідок або потер­пілий впізнає цей предмет.

Експертиза в судовому розгляді призначається за наявності під­став, передбачених ст.ст. 75, 76 КПК. Як зазначив Пленум Верховного Суду України в постанові № 8 від 30 травня 1997 року (зі змінами від 25 травня 1998 року) «Про судову експертизу в кримінальних і цивіль­них справах», суди не мають права приймати рішення без проведення експертизи, якщо за законом призначення останньої є обов'язковим. Непроведения такої експертизи є підставою для повернення справи на додаткове розслідування. Питання про виклик експерта вирішує суд­дя при попередньому розгляді справи. В судовому засіданні клопотан­ня про проведення експертизи можуть заявити сторони.

Якщо експертиза була призначена і проведена на досудовому слід­стві, і суддя не вбачає підстав для проведення додаткової або повтор­ної експертизи, суд з участю сторін повинен провести дослідження висновку експерта, який було дано на досудовому слідстві. Таке до­слідження можливе з участю експерта.

Коли експерт був викликаний і з'явився до початку судового за­сідання, головуючий оголошує прізвище експерта, роз'яснює, з яких підстав можливий його відвід, у підготовчій частині судового засідан­ня і в разі заявления відводу суд вирішує питання про відвід. В під­готовчій частині головуючий роз'яснює експерту права, обов'язки та попереджає його про відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, а також за відмову без поважних причин від виконання по­кладених на нього обов'язків.

Коли питання про необхідність призначення експертизи і виклик експерта виникло пізніше, можливо, в судовому слідстві, і за клопо­танням сторін було викликано певного фахівця для участі в справі як експерта, права та обов'язки йому роз'яснюються після того, як він з'явиться в судове засідання і буде допущений до участі в справі. Якщо в судове засідання було викликано того ж експерта, який проводив екс­пертизу на досудовому слідстві, після вирішення питання про відвід і роз'яснення прав, експерт набуває права, і з початку судового слідства має можливість їх реалізовувати. Коли в судове засідання було викли­кано іншого фахівця, який вперше залучається до проведення експер­тизи в даній справі, то після перевірки його компетентності, вирішен­ня питання про відвід, суд повинен ухвалити рішення про призначен­ня його експертом. Тільки після цього йому роз'яснюються права та обов'язки і він набуває можливості їх реалізовувати.

Експерту в судовому засіданні має бути надана можливість корис­туватися правами, передбаченими ч. З ст. 77 КПК, зокрема, ознайом­люватися з матеріалами справи, які стосуються експертизи, порушу­вати клопотання про надання йому нових матеріалів, необхідних для провадження експертного дослідження, з дозволу суду бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій, ставити допитуваним запитання, які стосуються експертизи. За наявності підстав, передба­чених ст. 52-1 КПК, експерт має право на забезпечення безпеки.

У випадках, коли для забезпечення експертного дослідження по­трібно зібрати додаткові матеріали (провести ревізію, відшукати до­кументи чи речові докази тощо) суд повинен застосовувати для цьо­го необхідні заходи, зокрема, якщо необхідно провести певні слідчі дії — скористатися правом на направлення органу, який проводив розслідування, судового доручення (ст. 315-1 КПК). Якщо в судовому

засіданні неможливо зібрати необхідні матеріали для проведення екс­пертизи, вирішується питання про направлення справи на додаткове розслідування.

Якщо на досудовому слідстві було проведено експертизу і ні суддя при попередньому розгляді, ні сторони не вбачають підстав для прове­дення повторної чи додаткової експертизи, суд з участю сторін дослі­джує висновок експерта, наявний у справі. В такому випадку голову­ючий оголошує наявний висновок і пропонує сторонам поставити пи­тання обвинуваченому, потерпілому, свідкам з приводу тих обставин, яких стосується висновок експерта. Так, наприклад, якщо у висновку йдеться про визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, під­судного та потерпілого запитують, чи згодні вони з тим, як експерт визначив тяжкість нанесених тілесних ушкоджень. Коли експерт був викликаний у судове засідання, то після оголошення висновку екс­перта, даного на досудовому слідстві, головуючий пропонує сторонам задати експертові запитання для роз'яснення та доповнення виснов­ку, як це передбачено ст. 311 КПК.

Чинний КПК не надає права суду призначати в судовому засіданні експертизу з власної ініціативи, але, оскільки право на витребування додаткових доказів та на виклик необхідних осіб у судове засідання передбачене ст. 253 КПК, ми вважаємо, що в тих випадках, коли суддя викликав у судове засідання експерта, він має право поставити перед сторонами питання про призначення експертизи в судовому засіданні. В інших випадках питання про призначення експертизи вирішується за клопотанням сторін. Якщо сторони порушують відповідне клопо­тання, і суд його задовольнив, то поряд з питаннями, які пропонують сторони, суд може поставити перед експертом і власні питання.

Призначення та проведення експертизи в судовому засіданні, як зазначив Пленум Верховного Суду України в постанові № 8 від 30 травня 1997 року (зі змінами від 25 травня 1998 року) «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», повинно відбувати­ся з додержанням правил, передбачених КПК, зокрема, суд виконує такі дії:

• з'ясовує обставини, що мають значення для дачі експертного ви­сновку;

• пропонує учасникам судового розгляду письмово поставити пи­тання, які вони бажають порушити перед експертом;

• оголошує ці питання, а також питання, запропоновані судом;

• заслуховує думки учасників судового розгляду з приводу пода­них питань;

• у нарадчій кімнаті обмірковує всі питання, виключає ті із них, що виходять за межі компетенції експерта або не стосуються предмета доказування, формулює питання, які він порушує перед експертом з власної ініціативи, остаточно визначає коло питань, що виносяться на вирішення експертизи, і виносить ухвалу (постанову) про її призна­чення;

• оголошує в судовому засіданні ухвалу (постанову) про призна­чення експертизи і вручає її експертові;

• після проведення експертом досліджень, складання й оголошен­ня експертного висновку приєднує його до справи;

• допитує експерта з метою роз'яснення і доповнення ним виснов­ку.

Ухвала (постанова) суду про призначення експертизи повинна бути складена як окремий документ із наведенням в ній мотивів прийнятого рішення та чітким визначенням питань, що стосуються предмета екс­пертизи. В ухвалі (постанові) також зазначається, які питання, що по­дані учасниками судового розгляду, були відхилені і з яких мотивів.

Якщо провести експертне дослідження в судовому засіданні не­можливо, суд спрямовує ухвалу (постанову) про призначення експер­тизи і необхідні матеріали до судово-експертної установи для прове­дення експертизи. Залежно від часу, що необхідний для проведення експертних досліджень, суд може оголосити перерву в судовому засі­данні чи відкласти розгляд справи, або продовжити розгляд справи і досліджувати інші докази.

Після проведення експертних досліджень експерт складає висно­вок, який оголошує в судовому засіданні. Після цього експертові мо­жуть бути задані питання для роз'яснення і доповнення його виснов­ку, тобто провадиться допит експерта, відповідно до ст. 311 КПК. Питання експертові задають спочатку прокурор, потерпілий, цивіль­ний позивач та їх представники (тобто, сторона обвинувачення), а по­тім — захисник, підсудний, цивільний відповідач та його представ­ник (сторона захисту), останніми питання експертові задають судді. Роз'яснення експерта можуть торкатися окремих положень висновку; суті використаних наукових методик дослідження; спеціальних тер­мінів, яких вживає експерт; придатності наданих експертові об'єктів для проведення експертного дослідження, тощо. Доповнення до свого висновку експерт дає у разі необхідності надання учасникам судового розгляду та суду додаткової аргументації окремих положень виснов­ку; необхідності повідомлення про виявлення при проведенні екс­пертизи фактів, з приводу яких в ухвалі (постанові) про призначення експертизи не були поставлені питання; необхідності додаткового мо­тивування окремих відповідей на поставлені питання, якщо для цього не потрібно додаткове експертне дослідження (інакше суд або суддя призначають додаткову експертизу).

У разі якщо проведення експертизи поручалося декільком екс­пертам, які в ході дослідження не прийшли до єдиної думки, і кожен з них склав свій висновок, можливий допит кожного з експертів — учасників експертного дослідження. При цьому першим допитується експерт, що надав категоричний висновок або висновок, що не супере­чить іншим матеріалам кримінальної справи.

Питання, що поставлені експертові, який проводив експертне до­слідження в стадії досудового розслідування, без призначення само­стійної експертизи в суді в порядку ст. 310 КПК, також можуть сто­суватися роз'яснень і доповнень окремих положень такого висновку. Після відповіді на ці питання учасники судового розгляду і судді мають право задати експертові додаткові усні питання, які поряд з відпо­відями заносяться до протоколу судового засідання.

Відповіді експерта оцінюються судом або суддею разом з наданим І цим експертом висновком. Якщо проведення в судовому розгляді до­питу експерта не дозволяє повною мірою і без сумнівів з'ясувати від­повідні обставини справи, суд вирішує питання про призначення до­даткової або повторної експертизи, відповідно до ст. 312 КПК.

Суд вирішує питання про призначення додаткової експертизи піс­ля того, як буде з'ясовано, що неповноту або неясність висновку екс­перта неможливо усунути шляхом допиту експерта, тобто після того, як з участю сторін було проведено дослідження наявного в справі ви­сновку, проведений допит експерта. В ухвалі (постанові) про призна­чення додаткової експертизи суд повинен зазначити, які висновки первинної експертизи він вважає неповними (тобто, чи дослідив екс­перт не всі подані йому об'єкти, чи не дав вичерпних відповідей на всі порушені перед ним питання), які висновки, на думку суду, є неясни­ми (тобто нечітко викладеними, мають невизначений, неконкретний І характер), або які обставини зумовили необхідність розширення екс­пертного дослідження.

У випадках, коли виникає необхідність провести дослідження но­вих об'єктів або щодо інших обставин справи, суд призначає нову екс­пертизу, яка не є додатковою.

В ухвалі (постанові) про призначення повторної експертизи не­обхідно зазначити обставини, які викликають сумніви у правиль­ності попереднього висновку експерта — чи має місце недостатня обґрунтованість висновку, чи суперечить висновок іншим матеріа­лам справи, чи було істотно порушено процесуальні норми, які рег­ламентують порядок призначення і проведення експертизи. Якщо на досудовому слідстві були істотно порушені права обвинувачено­го, передбачені ст. 197 КПК, суд вирішує питання про можливість поновлення цих прав у судовому засіданні. Так, якщо, скажімо, на досудовому слідстві обвинувачений був позбавлений права постави­ти перед експертом питання, дати пояснення експертові, пред'явити додаткові матеріали, то суд повинен призначити повторну експерти­зу, і забезпечити підсудному відповідні права.

Якщо в розглядуваній в суді справі є речові докази, вони також підлягають дослідженню, яке включає огляд речових доказів (ст. 313 КПК).

Речові докази доставляються в судове засідання для безпосередньо­го огляду їх судом і учасниками судового розгляду, а коли це необхід­но, вони пред'являються свідкам і експертам.

КПК не встановлює певного моменту, коли необхідно провести огляд речових доказів, такий огляд провадиться відповідно до особли­востей кожної справи. Якщо, наприклад, потерпілий розповідає про певні предмети, які у нього були викрадені, то огляд таких предметів, які були свого часу вилучені у обвинуваченого і приєднані до справи як речові докази, доцільно провести одразу після допиту потерпілого.

При огляді речових доказів потерпілий може звертати увагу суду на певні особливості таких речей.

Якщо речові докази внаслідок їх великого габариту, великої ваги, небезпечного випромінювання або з інших причин неможливо до­ставити в судове засідання, то суд, визнавши це за необхідне, разом з учасниками судового розгляду направляється в місце зберігання цих речових доказів для їх огляду і дослідження. Після прибуття в місце зберігання речового доказу головуючий оголошує судове засідання продовженим. Хід і результати огляду речових доказів фіксуються в протоколі судового засідання, а також за допомогою технічних засобів, які застосовуються згідно зі ст. 87¹ КПК.

У разі неможливості огляду речових доказів судом і учасниками процесу внаслідок передачі їх для реалізації (ч. 4 ст. 80 КПК), зни­щення, псування та інших причин у судовому засіданні оголошується протокол огляду речових доказів, що був складений слідчим із вказів­кою на ознаки, особливості, властивості даних речових доказів. Після оголошення такого протоколу, сторони та суд можуть задавати питан­ня підсудному, потерпілому, свідкам, експертові щодо обставин, які містяться в протоколі.

Якщо речові докази необхідні для проведення експертного дослі­дження в порядку ст.ст. 310 і 312 КПК, то їх огляд здійснюється до проведення експертизи.

Як ще один засіб дослідження доказів у судовому слідстві ст. 314 КПК передбачає огляд та оголошення документів. Питання про те, про які саме джерела доказів йдеться в цій статті, вирішується в літерату­рі неоднозначно, іноді мають на увазі тільки документи як самостійні джерела (ст. 83 КПК), в іншому випадку ведуть мову про докумен­ти в широкому розумінні, включаючи і протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складені за результатами оперативно-розшукових заходів, а також інші документи. Остання думка є, на наш погляд, правильною.

На досудовому слідстві провадяться слідчі дії, які неможливо про­вести в суді — обшук, виїмка, відтворення обстановки та обставин події тощо. Для того, щоб дослідити, перевірити докази, які містять­ся в протоколах таких слідчих дій, вони оголошуються в судовому засіданні. Це ж стосується і протоколів, складених за результатами оперативно-розшукових дій. Після оголошення протоколу або іншого документа головуючий та сторони можуть задавати питання підсудно­му, потерпілому, свідкові щодо обставин, зафіксованих в такому про­токолі або в іншому документі, наприклад, після оголошення характеристики на підсудного його запитують, чи погоджується він з тими даними, оцінками, які містяться в характеристиці, свідкові можуть бути задані питання про обставини проведення та результати відтво­рення обстановки та обставин події, в якому він брав участь, т.ін. Під­судний та потерпілий мають право з власної ініціативи дати пояснен­ня щодо оголошених документів. Якщо під час проведення слідчої дії було застосовано технічні засоби для додаткової фіксації ходу та ре­зультатів такої дії, то відтворюється і такий запис. Документи можуть бути також оглянуті учасниками судового розгляду, що дозволяє пе­ревірити їх достовірність шляхом дослідження тексту, підписів, печа­ток і штампів на них.

Вимога усності судового розгляду, встановлена в ст. 257 КПК, зу­мовлює необхідність оголошення кожного письмового документа. Така процедура дозволяє кожному учасникові судового розгляду озна­йомитись на слух з документом, а також висловити свою думку щодо його змісту. Посилання у вироку на документ, що не оголошувався або не оглядався в судовому засіданні, а тому і не був досліджений у судо­вому розгляді, є недопустимим.

Головуючий повинен оголосити не тільки документи, зібрані слід­чим у стадії досудового слідства, а і ті документи, які були подані сто­ронами або витребувані судом за їх клопотанням.

У разі необхідності оголошення або огляду документів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, слід вирішувати пи­тання про закритий порядок проведення даної судової дії.

У ході судового розгляду може виникнути необхідність у проведен­ні огляду місця події — приміщення або місцевості — незалежно від того, чи оглядалося воно слідчим або особою, яка провадить дізнан­ня, на стадії досудового розслідування. Перш за все, зазначимо, що огляд місця події можливо провести, якщо необхідно переконатися в наявності чи відсутності певних об'єктів, які лишаються незмінними з часу вчинення злочину, розташування таких об'єктів на місцевості, тощо. Такий огляд доцільний у тих випадках, коли в протоколі огляду, який був проведений на досудовому слідстві, є деякі суперечності, не­точності, або неповно відображені деякі обставини, що мають істотне значення, або тоді, коли сторони оспорюють певні дані, що містяться в протоколі огляду, по-різному розповідають про обставини, які мож­на з'ясувати шляхом огляду місця події. Наприклад, підсудний, який обвинувачувався в порушенні правил дорожнього руху (ч. З ст. 286 КК), пояснював в суді, що він не бачив дітей, які каталися на узбіччі і раптово виїхали на дорогу просто перед його авто. Запобігти наїзду він вже не зміг. Дітей він не міг бачити, тому що на узбіччі росли дерева та кущі, за яким він на бачив дітей, що каталися на санчатах. Крім того, він пояснював, що дорога перед місцем наїзду мала повороти. Потерпілі, батьки загиблих дітей, стверджували, що узбіччя широкі, що там немає таких кущів, за якими підсудний не міг бачити дітей, а якщо так, то він повинен був бачити дітей і зменшити швидкість, але не зробив цього. Щодо самої дороги, то вона широка і не має поворо­тів. У протоколі огляду місця події не були докладно описані узбіч- чя, там містилися дані тільки про невелику ділянку, де було вчинено наїзд, і було незрозуміло, чи має дорога повороти. В цьому випадку суд проводить огляд місця події, під час якого спостерігає обставини, об'єкти, які лишилися незмінними, хоч з моменту вчинення злочину сплинув певний час.

Судовий огляд доцільний і тоді, коли сторонам і суду необхідно без­посередньо (а не тільки по протоколах та інших документах, наявних у справі) ознайомитись з обстановкою місця події, скласти власне уяв­лення про об'єктивні умови, в яких вчинений злочин. У складних ви­падках тільки таке уявлення дасть можливість правильно сприйняти і оцінити показання підсудного, потерпілих, свідків.

Рішення про огляд місця події суд приймає з власної ініціативи або за клопотанням сторін. Огляд провадиться з участю сторін, до участі в огляді можуть бути залучені свідки, експерти, спеціалісти. Після ви­їзду на місце, яке підлягає огляду, головуючий оголошує, що судове слідство продовжується і суд провадить огляд. Під час огляду підсуд­ному, потерпілому, свідкам, експертам можуть бути задані питання, пов'язані з оглядом. Сторони можуть звертати увагу суду на все те, що, на їх думку, може сприяти з'ясуванню обставин справи.

Все, що відбувається під час огляду місця події, всі дії, пояснення осіб, які брали участь в огляді, відображуються в протоколі судового засідання.

При огляді місця події можуть застосовуватися науково-технічні засоби, складатися плани, схеми.

Під час судового слідства суд може зіткнутися з такою ситуацією, коли є необхідність перевірити одержані докази шляхом проведення слідчих дій, які суд сам провести не уповноважений. До внесення в КПК в 2001 році ст. 215-1 суд в таких випадках примушений був або направляти справу на додатковий розгляд, або приймати рішення, не перевіривши певні докази. Внесення в КПК зазначеної статті, яка пе­редбачає надання судових доручень, покликано підвищити ефектив­ність судового розгляду, спростити можливість перевірки певних до­казів тими засобами, які можна застосувати на досудовому слідстві, скоротити час розгляду справи, судові витрати.

Судове доручення — це вимога суду, адресована органу, який про­вадив розслідування в справі, про проведення певної слідчої дії з ме­тою перевірки та уточнення доказів, одержаних у ході судового слід­ства.

Отже, суд може направити судове доручення тільки тому органу, який провадив досудове розслідування, і тільки з метою перевірки тих фактичних даних, які були одержані судом у судовому слідстві.

Оскільки в судовому розгляді діє принцип безпосередності, ті слід­чі дії, які можливо провести в судовому засіданні (допити, очні став­ки, пред'явлення для впізнання, огляд місця події) суд повинен про­вести з участю сторін. Отже, предметом судового доручення можуть бути лише ті слідчі дії, які суд сам не має змоги провести в стадії су­дового розгляду (відтворення обстановки і обставин події — ст. 194 КПК, освідування — ст. 193 КПК, обшук і виїмка — глава 16 КПК,

накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку, а також огляд, виїмка і дослідження інформації, знятої з ка­налів зв'язку — ст.ст. 187, 187-1 КПК, ексгумація і огляд трупа — ст. 192 КПК).

Зазначимо, що ч. З ст. 66 КПК надає суду право у справах, що пере­бувають в його провадженні, доручати в передбачених законом випад­ках підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, проведення оперативно-розшукових заходів для одержання фактич­них даних, які можуть бути доказами в справі. І хоч в ст. 315-1 КПК прямо не передбачено право направляти доручення органам, які про­вадять оперативно-розшукову діяльність, ми вважаємо, що таке пра­во у суду є, але для реалізації такого права необхідно було б в КПК більш докладно врегулювати порядок та підстави направлення судом таких доручень.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 2 від 11 лютого 2005 року «Про практику застосування судами України законодав­ства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове роз­слідування» звернув увагу судів, що направлення судом судових до­ручень, як і виклик судом нових свідків, проведення експертизи, витребування документів можливе тільки за клопотанням сторін. Таке тлумачення закону, на наш погляд, не є безперечним. Дійсно, із ст. 296 КПК було виключено ч.ч. 5 та 6, які раніше надавали суду право з влас­ної ініціативи викликати нових свідків, призначати експертизу, та витребувати документи. Але одночасно в КПК було внесено ст. 315-1, в який передбачено право суду надавати судові доручення. Із змісту цієї статті, на наш погляд, не випливає, що це право суд може реалізувати тільки за наявності клопотання сторін.

Рішення про направлення судового доручення оформляється моти­вованою ухвалою (постановою). При цьому обов'язково вказується не тільки слідча дія, проведення якої суд визнав за необхідне, але й ті обставини, для з'ясування яких потрібна ця слідча дія, а також вста­новлюється строк виконання судового доручення.

Коли суд доручає проведення слідчої дії, провадження якої потре­бує мотивованого рішення суду, крім судового доручення суд також ухвалює рішення, в якому обґрунтовує підстави для проведення від­повідної слідчої дії.

Процедура всіх слідчих дій, проведення яких здійснюється в рам­ках отриманого судового доручення, повинна відповідати вимогам кримінально-процесуального закону, викладеним у главах 11-18 КПК.

Після закінчення слідчої дії, виконаної в порядку ст. 315-1 КПК, протокол та інші отримані докази передаються органом, який викону­вав судове доручення, суду, який дав таке доручення. Суд своєю ухва­лою (постановою) приєднує отримані матеріали до справи.

Відповідно до вимоги безпосередності та усності судового розгляду, отримані від органу, що виконував доручення, протокол слідчої дії та інші докази досліджуються в судовому засіданні з дотриманням пра­вил, викладених у ст.ст. 313, 314 КПК.

Після того, як у судовому слідстві проведені необхідні дії, спрямо­вані на одержання та дослідження (перевірку) доказів, судове слідство закінчується.

Перед оголошенням про закінчення судового слідства головуючий повинен упевнитися в тому, що всі докази досліджені в судовому роз­гляді, інформує про це суд і учасників розгляду і запитує кожного з ' учасників судового розгляду, чи немає в нього доповнень до судового слідства.

Це питання з'ясовується головуючим у звичайній для судового слідства послідовності: спочатку в прокурора, потім у потерпілого, його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників, захисника, підсудного.

Питання головуючого про наявність в учасників розгляду допов­нень до судового слідства і відповіді кожного з учасників судового роз­гляду заносяться до протоколу судового засідання.

У разі заявления в порядку доповнення до судового слідства клопо­тань одним з учасників судового розгляду, суд пропонує іншим учас­никам висловити свою думку щодо такого клопотання та ухвалює своє рішення.

Предметом клопотань, заявлених на додаток до судового слідства, можуть бути: прохання до суду про постановку додаткових питань підсудному, потерпілому, свідкам; прохання про оголошення і приєд­нання до матеріалів справи наявних у того, хто заявив таке клопотан­ня, документів; прохання про оголошення документів, які є у справі, але їхній зміст не був предметом дослідження в судовому засіданні; прохання про виклик і допит у судовому засіданні нових свідків, екс­перта, висновок якого було оголошено; прохання про призначення експертизи, у т.ч. додаткової або повторної, та ін.

Учасники судового розгляду мають право заявляти клопотання по­вторно, якщо вони були відхилені в підготовчій частині судового роз­гляду.

При задоволенні клопотання суд вживає заходів до виконання прий­нятого за клопотанням рішення.

У разі відмови в задоволенні заявленого клопотання, суд виносить про це мотивоване рішення — ухвалу (постанову).

Про закінчення судового слідства ніякого окремого рішення не приймається. Після виконання зазначених у ст. 317 КПК дій голову­ючий повідомляє про закінчення судового слідства. Це повідомлення заноситься до протоколу судового засідання.

Відновлення судового слідства можливе у випадках, коли під час судових дебатів сторін, останнього слова підсудного або при постанов­лена вироку виникла необхідність у наданні чи дослідженні нових доказів, з'ясуванні нових обставин, що мають істотне значення для справи.