logo
450410_B85B7_alenin_yu_p_red_kriminalno_procesu

5.6. Інші суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності, загальна характеристика їх процесуального положення

До інших суб'єктів, які тим чи іншим чином включаються у кри­мінально-процесуальну діяльність, належать: свідок, понятий, статист, експерт, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання тощо.

Свідок. Свідок як суб'єкт кримінального процесу — це будь-яка фізична особа, щодо якої в органів, які ведуть провадження у спра­ві, є дані, що вона володіє інформацією про обставини, які підлягають встановленню або перевірці у кримінальній справі, у зв'язку з чим вона викликана на допит.

Набуття особи статусу свідка з відповідними процесуальними пра­вами й обов'язками можливо лише після порушення кримінальної справи. До цього моменту від особи можуть бути відібрані лише пояс­нення про обставини, які мають значення для справи (ст. 97 КПК).

Свідком може стати будь-яка особа і тому у кримінальному процесі цей суб'єкт становиться незамінним, а отож виконанню функції свід­ка повинна бути віддана перевага перед виконанням у кримінальній справі інших функцій. Наприклад, адвокат, який спостерігав певні об­ставини скоєння злочину, повинен бути допитаний як свідок і не може бути захисником у даній справі. Це стосується будь-яких суб'єктів, для яких встановлено правило про неприпустимість поєднання про­цесуальних функцій. Можливість поєднання процесуальних функ­цій передбачена тільки для законного представника неповнолітнього обвинуваченого та понятих, які одночасно можуть бути допитані як щідки (ст. 441 КПК). Кримінально-процесуальне законодавство не встановлює мінімаль­ного віку, з якого можливий допит дітей як свідків. Вирішуючи питан­ня про допит малолітнього як свідка, потрібно встановити, чи в змозі дитина через вік і рівень свого розвитку сприймати конкретні обста­вини і давати про них свідчення. Допит малолітніх можна проводи­ти тільки в тих випадках, коли іншим шляхом неможливо отримати необхідну інформацію, і з дотриманням правив, передбачених ст. 168 КПК.

Закон не містить заборон про допит як свідків працівників органів дізнання, слідчих, прокурорів і суддів про обставини, які пов'язані з їх участю у провадженні по кримінальній справі. Свідками можуть бути особи, які були присутні під час проведення слідчих дій на до- судовому слідстві (поняті, спеціалісти, перекладачі тощо), зокрема у тих випадках, коли виникають сумніви щодо дотримання процесу­ального порядку проведення таких дій та їх процесуального оформ­лення тощо.

Не є підставою для відмови від допиту особи як свідка дружні чи неприязні стосунки особи з підозрюваним, обвинуваченим чи потерпі­лим, наявність споріднених відносин (окрім членів сім'ї та близьких родичів).

КПК встановлює і деякі обмеження щодо можливостей допиту осіб як свідків. Так, ст. 69 КПК встановлює три категорії осіб:

  1. особи, які взагалі не можуть бути допитані як свідки (імунітет свідка) — п.п. 2-5 ч.І ст. 69 КПК;

  2. особи, які можуть бути допитані як свідки за певних умов — ж. І ч.І і ч.Зет. 69 КПК;

  3. особи, які мають право відмовитись давати показання як свідки — ч. 2 ст. 69 КПК.

Також не можуть бути допитані як свідки судді про ті судження, які вони висловлювали в дорадчій кімнаті (ч. 2 ст. 322 КПК).

Щодо прав свідка у кримінальному процесі, то до них належать: право давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача; заявляти відвід перекладачу; знати у зв'язку з чим і у якій справі він допиту­ється; власноручно викладати свої показання в протоколі допиту; користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та ін­ших даних, які йому важко тримати в пам'яті; відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів; знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження; пода­вати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого; одержувати відшко­дування витрат, пов'язаних з викликом давати показання; у разі на­явності відповідних підстав — на забезпечення безпеки (ст. 69 КПК).

Окрім прав, вказаних в ст. 69-1 КПК, свідок має право на присут­ність при його допиті адвоката. Це право засноване на положеннях ст. 59 Конституції України про право кожного на правову допомогу. Право адвоката повинне бути аналогічно праву захисника, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 48 КПК — бути присутнім на допиті або на очній ставці, а також при провадженні за участю свідка інших слідчих дій (впізнання, відтворення обстановки і обставин події).

Якщо при допиті свідка застосовуються звукозапис, кінозйомка або відеозапис, то відповідно до ст.ст. 85-1 і 85-2 КПК свідок повинен бути поінформований про це.

Свідок також має право на одержання відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для дачі показань (ст. 92 КПК). Він, зокрема, має право на одержання середнього заробітку за місцем роботи за час, витрачений на виклик, на відшкодування витрат на проїзд до місця і назад, а також витрат, пов'язаних із проживанням за місцем викли­ку, та добових.

Перераховані вище права свідка повинні бути роз'яснені йому пе­ред допитом, після встановлення даних про його особу. Роз'яснення прав свідка засвідчується у протоколі допиту (протоколі судового за­сідання) підписом свідка. Роз'яснюючи права, особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд повинні переконатися в тому, що свідкові ці права зрозумілі.

Також закон передбачає обов'язки для свідка, основним з яких — з'явитися за викликом в указаний час і місце і дати правдиві свідчен­ня про відомі йому обставини справи.

Окрім названих обов'язків на свідка покладається також обов'язок дотримувати порядок у судовому засіданні, підкорятися розпоря­дженням головуючого (ст. 271 КПК).

Відповідно до ст. 121 КПК на свідка може бути покладений обов'я­зок не розголошувати без дозволу слідчого дані досудового слідства, які стали відомі свідкові у зв'язку з його участю в справі. Про нерозголошення відомостей слідчий відбирає у свідка письмове зобов'язання.

Якщо виникає необхідність викликати і допитати як свідка особу, що проживає на території іншої держави, то слід керуватися відповід­ними міжнародними правовими актами — Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року, Європейською конвенцією про взаємо­допомогу у кримінальних справах від 20 квітня 1959 року, двосторон­німи договорами України з іншими державами. Ці акти передбачають, що явка особи для допиту як свідка може бути тільки добровільною, тому в документі про виклик свідка не можуть міститися погрози за­стосування засобів примушення у разі нез'явлення.

КПК передбачає три види відповідальності свідка: процесуальну, адміністративну та кримінальну.

Процесуальна відповідальність свідка полягає у можливості засто­сування до нього примусового приводу через органи внутрішніх справ, у разі нез'явлення без поважних причин (ч.2 ст. 70 КГІК). Застосуван­ню цього заходу повинне передувати встановлення факту нез'явлення без поважних причин. Перш за все, повинно бути встановлено, що свідок був сповіщений про явку в порядку, вказаному у ст. 166 КПК. Крім того, потрібно переконатися, що у свідка не було поважних при­чин для нез'явлення. Питання про те, які причини нез'явлення вважати поважними, вирішується індивідуально відносно кожного свід­ка. Орієнтуватися можна на зразковий перелік поважних причин, передбачений в ст. 135 КПК — невчасне вручення повістки, хвороба, інші обставини, які фактично позбавляють викликану особу можли­вості своєчасно з'явитися до слідчого. Вирішуючи питання про при­мусовий привід свідка, потрібно перевірити, чи не було застосовано до свідка примушення або інші заходи з метою перешкоджання його явці. Іноді, якщо нез'явлення свідка викликане його побоюваннями за життя, його здоров'я або близьких йому осіб, доцільно роз'яснити свідкові його право на забезпечення безпеки, а також вирішити пи­тання про застосування відповідних заходів. Адміністративна відповідальність свідка передбачена за його не­явку без поважних причин за викликом до органу дізнання, слідчого, прокурора або суду і полягає у накладенні на свідка грошового стяг­нення у розмірі до половини мінімального розміру заробітної плати (ч. З ст. 70 КПК).Окрім того, адміністративна відповідальність свідка передбачена за злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання відповідно за ч. 1 ст. 185-3 або ст. 185-4 КпАП України (ч. 2 ст. 71 КПК); за непідкорення розпорядженню головуючого або порушення порядку під час судового засідання за ч. 1 ст. 185-3 КпАП України (ч. З ст. 272 КПК).

Злісне ухилення від явки до суду або органу дізнання і досудового слідства як діяння, за яке передбачена адміністративна відповідаль­ність, виявляється в систематичному нез'явленні за викликом, при­ховування місця знаходження особи, надання фіктивних документів про причини нез'явлення.

Кримінальна відповідальність передбачена за дачу завідомо не­правдивих показань свідком (за ст. 384 КК України), за відмову дати показання про відомі йому обставини в справі (за ст. 385 КК України), а також за умисне розголошування даних досудового слідства несе тільки свідок, який дав зобов'язання про нерозголошення цих даних (за ст. 387 КК України).

Не можуть притягати до відповідальності за відмову давати пока­зання і за надання завідомо неправдивих показань свідки, викликані для допиту з території іншої держави, оскільки на них не покладають­ся відповідні обов'язки.

Понятий.. Понятий — це не зацікавлена в результатах вирішення кримінальної справи особа, яка залучається дізнавачем, слідчим або прокурором для посвідчення факту провадження слідчої дії, а також змісту, ходу і результатів слідчої дії.

Головна мета участі понятих у слідчих діях полягає в тому, щоб створити необхідні умови для найбільш об'єктивного і правильного провадження слідчих дій, посвідчення того, що насправді були про­ведені дії, вказані в протоколі.

КПК встановлює перелік слідчих дій, при провадженні яких участь понятих є обов'язковою та слідча дія при яких участь понятих залежить від волі слідчого. При провадженні обшуку, виїмки, огляду, пред'явленні осіб і предметів для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події, опису майна обов'язкова присутність не менше двох понятих. До участі у про веденні освідування поняті можуть бути за­лучені у разі, якщо слідчий визнає це за необхідне. Все інші слідчі дії проводяться без понятих.

Відповідно понятим громадянин стає після запрошення його слідчим для участі у слідчих діях як понятого. Для дотримання об'­єктивності як поняті запрошуються повнолітні особи, які володіють грамотою не зацікавлені в справі. Тому не можуть бути понятими по­терпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, пра­цівники органів дізнання і досудового слідства. Для деяких слідчих дій закон встановлює особливі вимоги щодо понятих. Так, під час провадження обшуку особи та виїмки у неї предметів і документів, а також при освідуванні повинні бути присутні поняті однієї статі з осо­бою, яку обшукують, у якої проводиться виїмка, чи піддають освідуванню (ч. 4 ст. 184 КПК). А при огляді і виїмці кореспонденції, на яку накладений арешт, мають бути присутні поняті із числа службовців поштової установи (ч. 1 ст. 187-1 КПК).

Перед початком слідчої дії, відповідно до ст. 53 КПК, понятим роз'яснюються їх обов'язки і права, про що відмічається в протоколі.

Вони мають право звертати увагу слідчого на будь-які обставини, що стосуються проваджуваної слідчої дії, і робити зауваження з при­воду проведених дій, які обов'язково заносяться до протоколу. Поняті мають право на забезпечення безпеки (п. 6 ст. 52-1 КПК), а також на відшкодування їм витрат, пов'язаних з явкою за викликом в органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і до суду (ст. 92 КПК).

Поняті зобов'язані бути присутніми при провадженні слідчої дії, але не брати участь в його проведенні, і засвідчити своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям.

У протоколі слідчої дії повинна бути вказана адреса понятих. При необхідності вони можуть бути викликані для допиту як свідки про обставини провадження тієї слідчої дії, при якій вони були присут­німи.

Юридичній відповідальності за відмову від участі як понятого не передбачено. Але, якщо вони дали згоду на участь у провадженні слід­чої дії, то вони зобов'язані не розголошувати без дозволу слідчого да­них досудового слідства, якщо він був про це наперед попереджений у порядку, встановленому ст. 121 КПК. У випадку умисного розголошу­вання таких даних, він несе відповідальність за ст. 387 КК України.

Перекладач. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мо­вою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити за­яви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому КПК (ст. 19 КПК). Це положення законодавства гарантує право кожного громадянина спілкуватися рідної мовою і створює підґрунтя до участі переклада­ча у провадженні слідчих дій та у судовому засіданні (ст.ст. 128, 270

КПК). Порушення права обвинуваченого користуватися рідною мовою або мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача є безумовною підставою для скасування винесеного процесуального рішення суду у кримінальній справі (п. 4 ч. 2 ст. 370 КПК).

Участь перекладача обов'язкова і в тих випадках, коли особа, що проводить, наприклад, допит, володіє рідною мовою допитуваного, а протокол складається мовою, якою ведеться слідство у справі. Згідно із законом слідчий і особа, що проводить дізнання, не можуть бути пе­рекладачами у цій же справі (ст. 60 КПК).

При допиті німого або глухого запрошується особа, яка розуміє їх знаки. Щодо цієї особи діють правила, встановлені КПК для перекла­дача.

До перекладача повинні пред'являтися вимоги вільного володін­ня мовою судочинства і мовою, якою говорить особа, що бере участь у справі, наявність документа про спеціальну лінгвістичну або філоло­гічну освіту при цьому не обов'язкова. На перекладача покладається обов'язок правильно і точно здійснювати переклад питань і відпові­дей, заяв і клопотань, думок і т.п., виражених під час процесуальних дій, а також документів. За наявності підстав, встановлених законом, перекладач підлягає відводу (ст. 62 КПК).

Перед початком слідчих чи судових дій за участю перекладача йому роз'яснюються права й обов'язки, а також попереджається про відповідальність, про що відбирається від нього підписка.

Особи, викликані як перекладач, мають право на забезпечення без­пеки (п. 6 ст. 52-1 КПК), а також на відшкодування їм витрат по явці (проїзд, добові т. ін.) і на отримання винагороди за переклад (ст. 92 КПК). Судові витрати, пов'язані з виплатою сум перекладачеві, по­криваються за рахунок держави (ч. 5 ст. 93 КПК).

Головний обов'язок перекладача полягає у необхідності явці за ви­кликом особи, яка веде справу і зробити точний і повний переклад.

За відмову без поважних причин від виконання покладених на ньо­го обов'язків у суді або під час провадження досудового слідства, а та­кож за завідомо неправильний переклад, перекладач може бути при­тягнутий до кримінальної відповідальності (ст. 385 КК).

Статисти. КПК встановлює порядок і умови провадження такої слідчої дії як пред'явлення для впізнання, за додержанням яких її ре­зультати матимуть доказове значення. Одне з таких правил — це чис­ло осіб, які пред'являються для впізнання. їх повинно бути не менше трьох. Порушення цієї вимоги є суттєвим порушенням закону (ч. 2 ст. 174 КПК) і тягне за собою втрату доказового значення отриманих результатів. Особи, серед яких пред'являється особа для впізнання, називаються статистами. Вони запрошуються з числа громадян не зацікавлених в результаті справи. Вони повинні бути по можливості схожими за зовнішністю з особою, яка пізнається: за віком, зростом, статурою, расовою і національною приналежністю, рисами обличчя, зачіскою, кольором волосся, одягом та ін. Вони також не повинні бути раніше знайомими з особою, яка буде пізнавати.

Експерт. У ході дізнання, досудового і судового слідства виникає необхідність у вирішенні питань, що вимагають спеціальних знань в галузі науки, техніка, мистецтва, ремесла, які отримані в результа­ті спеціальної підготовки або професійного досвіду. У цих випадках особа, яка веде справу, призначає експертизу. Виконавцями судової експертизи є експерт або група експертів, коли її провадження дору­чається двом або більше експертам.

Судовими експертами можуть бути особи, що мають необхідні спе­ціальні знання для дачі висновку з досліджуваних питань. Судові екс­пертизи, як правило, проводяться співробітниками державних спеці­алізованих установ. Експертами таких установ можуть бути фахівці, що мають вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижчий за спеціаліста, що пройшов відповідну підготовку і отримав кваліфіка­цію судового експерта з певної спеціальності (ст. 10 Закону України "Про судову експертизу").

Крім співробітників державних експертних установ, судові екс­пертизи можуть доручатися і проводитися відповідною досвідченою особою на підставі дозволу (ліцензії), що видається Міністерством юс­тиції України.

У ході розслідування конкретної кримінальної справи може ви­никнути необхідність у рішенні питань, що вимагають таких знань, яких не має в своєму розпорядженні жоден з фахівців вищеназва­них експертних установ. Наприклад, встановити, чи не є вилучена у певної особи картина справжнім твором відомого живописця. Тому в ч. 2 ст. 75 КПК, сказано, що як експерт може бути викликана будь- яка особа, що володіє необхідними знаннями для дачі висновку з до­сліджуваних питань.

Експертами не можуть бути особи, що знаходяться в будь-якому ступені спорідненості з потерпілим або обвинуваченим або знаходять­ся в підзвітності або підконтрольності перед потерпілим або обвину­ваченим, або проводили ревізію у справі не тільки після порушення даної кримінальної справи, але і раніше, до порушення кримінальної справи, в тій же установі, підприємстві або організації, де працює (працював) потерпілий або обвинувачений.

За загальним правилом участь однієї і тієї ж особи в двох ролях од­ночасно у тій же кримінальній справі заборонено. Проте участь однієї і тієї ж особи не забороняється, якщо особа спочатку була у справі спе­ціалістом, а потім запрошується як експерт, і навпаки.

Питання, які ставляться перед експертом, і його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. Інакше експерт, згідно з п. 4 ст. 77 КПК, повинен відмовитися від виконання такої експертизи і про це у письмовій формі повідомити особу, що при­значила експертизу.

Особа, залучена як експерт у кримінальній справі, набуває статусу суб'єкта кримінального судочинства і, разом з цим, набуває певні пра­ва і несе конкретні обов'язки.

Експерт має наступні права: знайомитися з матеріалами криміналь­ної справи, що відносяться до предмета експертизи; клопотати про на­дання Йому додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку або залучення до провадження конкретної судової експертизи інших екс-

пертів (проте він не має права самостійно збирати додаткові матеріали, необхідні, на його думку, для вирішення поставлених питань); давати висновок у межах своєї компетенції на питання, не поставлені перед ним У постанові про призначення експертизи, але які мають, на думку експерта, відношення до предмета експертизи; клопотати перед дізнавачем, слідчим, прокурором і судом про присутність з їх дозволу при провадженні процесуальних дій і ставити питання, які відносяться до предмета експертизи; відмовитися від дачі висновку, якщо поставлені на вирішення експертизи питання виходять за межі його спеціальних знань, а також у випадках, якщо надані йому матеріали недостатні для дачі висновку; отримати винагороду за проведені дослідження у кримінальній справі, якщо виконання експертизи не входило в служ­бові обов'язки; за наявності до того підстав заявляти самовідвід; на відшкодування витрат, пов'язаних з прибуттям в судове засідання; за наявності відповідних підстав (погроз, протиправних дій та ін.) - на забезпечення своєї безпеки.

Головними обов'язками особи, яка призначена експертом, є обо­в'язок з'явитися за викликом особи, що проводить дізнання, слідчо­го, суду і дати правильний висновок на поставлені запитання.

Експерт дає висновок з досліджених питань від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. За дачу завідомо неправдивого ви­сновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків експерт несе відповідальність відповідно за стат­тями 384 чи 385 КК України.

За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання експерт несе адміністративну відповідальність відповід­но за ч. 2 ст. 185-3 або ст. 185-4 КпАП України. В кожному випадку необхідно з'ясувати причини неявки експерта до суду, органу досудо­вого слідства і дізнання.

Спеціаліст. Спеціалістом є особа, яка володіє знаннями в певній галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла. Він може запрошувати­ся для участі при провадженні слідчих дій або судового слідства від­повідно за рішенням слідчого або суду для розширення можливостей у збиранні та перевірки доказів і підвищення ефективності слідчих та судових дій.

Закон не обмежує коло слідчих дій, для участі у провадженні яких може бути залучений спеціаліст. Слідчий або суд викликає спеціаліс­та у випадках, коли визнає необхідним використовувати спеціальні знання і навики при провадженні слідчих чи судових дій. Але у дея­ких випадках КПК встановлює обов'язкову участь деяких спеціаліс­тів. Так, обов'язкова участь судово-медичного експерта або лікаря при зовнішньому огляді трупа (ч. 1 ст. 192 КПК); судово-медичний екс­перт повинен бути присутнім при ексгумації трупа (ч. 2 ст. 192 КПК); судово-медичне освідування в межах слідчої дії проводить судово- медичний експерт або лікар (ч. 2 ст. 193 КПК); допит неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за розсудом слідчого (суду) — до 16 років проводиться в присутності педагога, а при необхідності — лікаря (ч.І ст. 168, ст.ст. 307, 448 КПК); при пред'явленні неповнолітньому обвинувачення та його допиті, коли він не досяг шістнадцяти років або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, за розсудом слід­чого чи прокурора або за клопотанням захисника можуть бути при­сутні педагог або лікар(ч. 2 ст. 438 КПК).

Особа, яка залучається як спеціаліст, не повинна бути зацікавле­ною в результатах справи і компетентною, тобто мати необхідні для участі в даній слідчій або судовій дії спеціальні знання і навики. При цьому знання спеціаліста повинні відповідати певним вимогам: не бути загальновідомими і не відноситися до галузі права.

Слідчий (суддя) зобов'язаний перед початком слідчої чи судової дії упевнитися в компетентності особи, викликаної як спеціаліст. При встановленні некомпетентності викликана особа усувається від участі у провадженні слідчої чи судової дії.

Закон встановлює обставини для відводу спеціаліста (ст. 62 КПК), при наявності яких він може заявити самовідвід або цей відвід йому можуть заявити інші суб'єкти процесу.

До процесуальних прав спеціаліста належать: право звертатися з дозволу слідчого (суду) із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої чи судової дії; робити заяви, пов'язані з виявлен­ням, закріпленням і вилученням доказів; за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, пе­редбачених законами України; на відшкодування витрат та на вина­городу за виконання своїх обов'язків згідно зі ст. 92 КПК.

До обов'язків спеціаліста відносять: обов'язок з'явитися на ви­клик особи, яка проводить дізнання, слідчого чи суду; брати участь у проведенні слідчої чи судової дії, використовуючи свої спеціальні знання і навики для сприяння слідчому (суду) у виявленні, закріплен­ні та вилученні доказів; звертати увагу слідчого (суду) на обставини, пов'язані з виявленням та закріпленням доказів; давати пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають при проведенні слідчої чи судової дії.

В разі відмови або ухилення спеціаліста від виконання своїх обов'язків слідчий чи суд не можуть притягти його до будь-якої від­повідальності, проте повинні повідомити про це адміністрацію під­приємства, установи чи організації за місцем роботи спеціаліста або громадську організацію для відповідного реагування.

Секретар судового засідання. Це посадова особа суду, за участю якого розглядаються всі кримінальні справи в суді першої та апеляцій­ної інстанції. Ця особа повинна бути незаінтересована в результатах справи, мати певний досвід роботи з комп'ютером, стенографування тощо.

Слід зазначити, що процесуальне становище секретаря судового за­сідання в КПК достатнім чином не врегульовано. Головним обов'язком секретаря судового засідання є ведення протоколу судового засідання. Він повинен бути виготовлений не пізніше семи діб з дня закінчення су­дового розгляду справи. Про виготовлення протоколу судового засідан­ня повідомляються учасники судового розгляду. Протокол судового засідання підписують головуючий і секретар судового засідання.

Слід відзначити, що відсутність у справі протоколу судового засі­дання, а також непідписання його головуючим або секретарем нале­жать до істотних порушень вимог кримінально-процесуального зако­ну, що тягнуть скасування вироку (п. 8 ст. 370 КПК).

Крім того, секретар судового засідання здійснює повну фіксацію судового процесу або керує цією роботою. Про те, що з метою повної фіксації судового процесу використовуються технічні засоби, а та­кож дані про їх технічні характеристики, зазначається в протоколі судового засідання. До протоколу додається звіт секретаря судового засідання, у якому щохвилинно зазначаються відомості про процесу­альні дії, виконані в судовому засіданні.

За дорученням суду секретар судового засідання повідомляє учас­ників процесу про час і місце судового розгляду; перевіряє явку ви­кликаних до суду осіб, з'ясовує причини їх нез'явлення і доповідає про це головуючому; виконує всі інші доручення головуючого щодо забезпечення судового процесу (вручає копію вироку), пов'язані з під­готовкою і проведенням судового розгляду, надає можливість озна­йомлення з протоколом судового засідання тощо.