logo
450410_B85B7_alenin_yu_p_red_kriminalno_procesu

4.3. Загальна характеристика провадження за цивільним позовом у досудових і судових стадіях кримінального процесу

Вимога про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, може бути пред'явлена як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства.

Для вирішення питання про пред'явлення цивільного позову в кри­мінальному процесі слід визначати основні умови. До них відносить­ся: процесуальна правоздатність і дієздатність позивача, підсудність спору суду, відсутність винесеного судом рішення за тією ж підставою та предметом позову; подання позовної заяви.

Під процесуальною правоздатністю розуміється право громадянина скористатися процесуальними правами і нести обов'язки. Відсутність такої здатності у заявника позбавляє його можливості брати участь як цивільного позивача. Якщо йдеться про процесуальну правоздатність особи, то громадяни користуються нею з моменту свого народження. Що стосується юридичних осіб, то тут необхідно перевірити, чи мають вони права юридичної особи, тобто чи зареєстровані вони у встановле­ному законом порядку, чи включені вони до Єдиного державного реє­стру підприємств, організацій та установ тощо.

У кримінальній справі не можуть розглядатися позови з вимо­гами про відшкодування матеріальної шкоди, яка не випливає з пред'явленого обвинувачення; майнові спори, підвідомчі господар­ським судам; регресні позови підприємств, установ або організацій, що відшкодували потерпілому збиток до розгляду справи в суді. Такі позови зацікавлені особи можуть пред'явити в порядку цивільного су­дочинства (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна»).

Чинне законодавство не вимагає обов'язкового розгляду позову, що випливає з кримінальної справи, спільно з останньою. Він може бути заявлений у порядку цивільного судочинства. Тому до моменту порушення кримінальної справи або розгляду його в суді не повинно статися так, щоб питання про шкоду від злочину було вже розглянуте судом і стягнуте в порядку цивільного судочинства або із цього при­воду було рішення суду, що вступило в законну силу, або ухвала про затвердження мирової угоди, або в задоволенні такого позову було відмовлено. Особа, визнана потерпілою, при таких обставинах не має права знову заявляти позов у кримінальному процесі. Відмова в по­зові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права по­вторно пред'являти той же позов у кримінальній справі.

У випадку пред'явленого особою цивільного позову при наявності достатніх підстав слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор або суддя виносять постанову, а суд — ухвалу про визнання її цивіль­ним позивачем. Відмова про визнання цивільним позивачем може мати місце лише при відсутності зв'язку між заявленим позовом та злочином. Про винесення постанови повідомляється цивільний пози­вач або його представник. У разі явки цивільного позивача або його представника йому роз'яснюються його права, передбачені статтею 50 КПК, про що робиться відмітка на постанові, яка засвідчується під­писом цивільного позивача чи його представника.

Ніхто, проте, не позбавляє права потерпілого у кримінальній справі заявити свої вимоги в цивільному, а не в кримінальному процесі на за­гальних підставах у відповідності до ЦПК України. Отже, час подання цивільного позову в кримінальному процесі визначається самою осо­бою, що постраждала від злочину. Тут виявляються диспозитивні за­сади, хоча в цілому в кримінально-процесуальному праві діє принцип публічності, соціально-правове значення якого полягає в тому, що інтереси держави зобов'язують вживати заходів щодо охорони праві свобод людини і громадянина.

Встановивши, що злочином завдана матеріальна шкода, або по­несені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікуван­ня потерпілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову.

Згідно зі ст. 29 КПК підставою для вжиття заходів до забезпечен­ня цивільного позову є наявність достатніх даних про те, що злочи­ном завдана матеріальна шкода громадянину, підприємству, уста­нові, організації або понесені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину. Такі заходи слідчий вживає за клопотанням цивільного позивача або зі своєї ініціативи, про що складає постанову. Заходи вживаються для забезпечення як заявленого, так і можливого в майбутньому цивільного позову, неза­лежно від того, хто є чи можливо буде цивільним позивачем (громадя­нин, підприємство, установа, організація, прокурор).

Заходи до забезпечення цивільного позову полягають у наступно­му.

— у здійсненні активних розшукових слідчих дій щодо виявлення майна підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які за законом несуть матеріальну відповідальність за його дії;

—у накладенні арешту на вклади, цінності та інше майно обвину­ваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось;

Якщо цивільний позов не був заявлений у ході досудового розсліду­вання, то він може бути пред'явлений у судових стадіях процесу. Це, природно, припускає і право судді визнати ту або іншу особу цивільним позивачем у справі. Закон зобов'язує суддю встановити у кожній кри­мінальній справі, що призначається до судового розгляду, чи прийня­ти заходи до забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної злочином (п. 7 ст. 253 КПК). Крім того, якщо заходи до забезпечення цивільного позову не були прийняті, суд при задоволенні цивільного позову до на­брання вироком законної сили може ухвалити рішення про прийняття таких заходів (ст. 329 КПК).

Відповідно до ст. 28 КПК цивільний позов у кримінальній справі може бути пред'явлений з моменту порушення кримінальної спра­ви і до початку судового слідства. Це означає, що законодавець об­межив часові рамки пред'явлення позову, надаючи можливість пред'являти його або до досудового розслідування, або при призна­ченні справи до судового розгляду, або на етапі підготовчої частини судового засідання.

Доказування цивільного позову, що був заявлений у кримінальній справі, відбувається за правилами, встановленими кримінально-про­цесуальним законом, однак при розгляді цивільного позову в кримі­нальній справі з питань, не врегульованих КПК, суд може керуватися відповідними нормами ЦПК України. У відповідності до ст. 64 КПК це означає, що обов'язок доказування характеру та розміру шкоди, заподіяної злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, лежить на органі, який веде розслідування в кримінальній справі та на стороні обвину­вачення. Цивільний позивач та його представник беруть участь у до­казуванні шляхом подання доказів, участі у дослідженні доказів і в судових дебатах щодо доведеності вчинення злочину і його цивільно- правових наслідків. Цивільний позивач зобов'язаний на вимогу орга­ну дізнання, слідчого, прокурора і суду пред'являти всі необхідні до­кументи, пов'язані з заявленим позовом.

Вирішення цивільного позову при винесенні вироку тісно пов'язано і з межами судового розгляду. Стаття 275 КПК встановлює, що судо­вий розгляд провадиться тільки відносно підсудного і лише в межах пред'явленого йому обвинувачення. Це положення закону повинне

враховуватися судами при ухваленні рішення за цивільним позовом, які можуть бути вирішені тільки відносно підсудних і цивільних від­повідачів.

При постановленні вироку суд або суддя зобов'язані керуватися пе­реліком питань, визначених законом (ст. 324 КПК). До нього входить також питання: чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі. Рішення питання про ци­вільний позов залежить від того, який буде винесений судом вирок. За загальним правилом, при постановленні вироку суд вирішує в ньому питання про заявлений цивільний позов: задовольняє позов у повному чи частковому розмірі, або відмовляє у його задоволенні, або залишає позов без розгляду.

Якщо цивільний позов у справі не був заявлений, суд після постановлення обвинувального вироку, яким підсудного визнано винува­тим у вчиненні злочину, наслідком якого стало заподіяння матері­альної шкоди, роз'яснює особам, які її зазнали, їх право пред'явити в порядку цивільного судочинства цивільний позов до засудженого або до особи, яка за законом несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочином засудженого (п. 4 постанови Пленуму Верховно­го Суду України «Про практику застосування судами України зако­нодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної зло­чином, і стягнення безпідставно нажитого майна» № 3 від 31 березня 1989 року).

Вирішення судом при постановленні обвинувального вироку пи­тання про стягнення матеріальних збитків, якщо позов не був заявле­ний, законом не передбачене.

Постановляючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведенос­ті підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Рішення про задоволення цивільного позову суд приймає у випад­ках, коли він дійшов висновку, що: злочином, у вчиненні якого під­судний визнаний винним, заподіяна матеріальна шкода; встановлено розмір заподіяної шкоди; шкода заподіяна саме тій особі, яка заявила позов у цьому судовому процесі.

У виняткових випадках, коли у даному судовому засіданні разом з постановленням вироку неможливо вирішити цивільний позов, оскільки необхідно провести розрахунок за позовом, що неможливо без відкладення розгляду справи, і за умови, що постановлений ви­року без розв'язання в ньому цивільного позову не позначиться на рішенні суду щодо кваліфікації злочину, міри покарання або інших істотних питань, які вирішуються у вироку, суд може залишити ци­вільний позов без розгляду і передати його на розгляд у порядку ци­вільного судочинства.

Якщо в судовому засіданні неможливо встановити розмір заподі­яної матеріальної шкоди, який впливає на кваліфікацію злочину або на вирішення інших істотних питань, передбачених у ст. 324 КПК, кримінальна справа має направлятися судом на додаткове розсліду­вання. Задовольняючи цивільний позов, суд у вироку вказує: розмір суми, яка підлягає стягненню; з кого саме вона стягується; на чию користь проведено стягнення.

При постановленні виправдувального вироку суд, виходячи з під­став виправдання, може відмовити у задоволенні цивільного позову або залишити цивільний позов без розгляду.

Якщо підсудного виправдано за відсутністю події злочину або за недоведеністю його участі у вчиненні злочину, суд у вироку вказує про відмову в задоволенні цивільного позову. У випадку виправдання підсудного за відсутністю складу злочину в його діях суд вказує у ви­року про залишення цивільного позову без розгляду, оскільки діяння, хоч і не є злочином, проте могло заподіяти матеріальну шкоду. Тому цивільний позивач або потерпілий вправі заявити цивільний позов у порядку цивільного судочинства.

При розгляді кримінальної справи суд залишає цивільний позов без розгляду у випадках: якщо не з'явився в судове засідання цивіль­ний позивач або його представник (ст. 291 КПК).

Таким чином, у порядку цивільного судочинства може бути пред'­явлений позов про відшкодування шкоди, заподіяної громадянам, державним, громадським організаціям у таких випадках: 1) відмови в порушенні кримінальної справи або її закриття за обставинами, пе­редбаченим п.п. 4,6, ч. 1 ст. 6 КПК; 2) звільнення особи від криміналь­ної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки (ст. 7 КПК); 3) закриття справи у зв'язку з дійовим каяттям, з примирен­ням обвинуваченого, підсудного з потерпілим; із застосуванням до не­повнолітнього примусових заходів виховного характеру; з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи або організації; із закінченням строків давності (ст. 7-1 КПК); 4) у разі неподання позову в кримінальній справі; 5) залишення позову без розгляду судом, який вирішував кримінальну справу.