logo
450410_B85B7_alenin_yu_p_red_kriminalno_procesu

13.1. Поняття і значення підсудності

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Відповідно до ч. З ст. 6 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року «ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом...*.

З'ясування питання щодо суду, який згідно з законом уповноваже­ний розглядати та вирішувати по суті конкретну кримінальну справу, здійснюється на підставі положень (правил) про підсудність (глава 2 КПК України). Ці правила встановлюють розподіл кримінальних справ щодо їх судового розгляду та вирішенню по суті між різними ланками судової системи України, а також між судами однієї ланки.

В юридичній літературі поняття підсудності визначають і як влас­тивість справи, і як ознаки справи, і як сукупність юридичних ознак кримінальної справи... Істотних відмінностей в таких визначеннях немає. Отже, підсудність можна визначити як сукупність юридич- них ознак (ознаки самого злочину, місце його вчинення і зв'язок кримінальних справ між собою) кримінальної справи, згідно з якою кримінально-процесуальний закон визначає, який суд має право і зобов'язаний розглядати дану справу по суті.

Визначення підсудності — є процесуальна діяльність прокурора, потерпілого (у справах приватного обвинувачення), судді, суду щодо встановлення юридичних ознак кримінальної справи і суду, компе­тентного розглядати дану справу по першій інстанції.

Попереднє визначення підсудності справи здійснюється прокуро­ром при направленні справи до суду з обвинувальним висновком, або з постановою про застосування до особи примусових заходів виховно­го або медичного характеру (ч. 2 ст. 232, п. 1 ст. 418 КПК), або потер­пілим при зверненні до суду зі скаргою в порядку приватного обвину­вачення (ч. 1 ст. 27 КПК). Остаточно питання про підсудність справи вирішується суддею при попередньому розгляді справи (п. 1 ст. 237, ч. З ст. 249 КПК) або в стадії судового розгляду (ч. 2, 3 ст. 41 КПК).

Закріплення в кримінально-процесуальному законодавстві пра­вил підсудності має важливе значення для правильного функціону­вання судової системи, а також для виконання судами покладених на них завдань і визначення суду, компетентного розглядати конкретну кримінальну справу. Це є однією з правових гарантій справедливого правосуддя. Додержання правил про підсудність сприяє швидкому, всебічному і повному розгляду кримінальної справи з урахуванням її конкретних ознак та з найменшими затратами державних коштів, здійсненню принципу рівності всіх громадян перед законом і судом, підвищує виховне значення правосуддя, забезпечує реалізацію права обвинуваченого на компетентний суд.