5.1. Поняття та класифікація суб'єктів кримінального процесу

Загальною теорією права до суб'єктів права відносяться громадя­ни і організації, які виступають як носії встановлених законом прав і обов'язків, тобто фізичні та юридичні особи, які визнаються зако­ном здатними мати права і обов'язки. До орбіти кримінального судо­чинства залучається значний круг органів, посадовців і громадян. Всі вони здійснюють кримінально-процесуальну діяльність, виступають носіями прав і обов'язків і тому можуть бути названі суб'єктами кри­мінального процесу.

Кожен суб'єкт кримінального процесу займає встановлене законом правове положення, має певне коло процесуальних прав і відповідних юридичних обов'язків і, реалізовуючи їх, здійснюючи ті або інші про­цесуальні дії, бере активну участь у кримінально-процесуальній ді­яльності.

Поняття суб'єкта кримінально-процесуальної діяльності є рівно­значним поняттю суб'єкта кримінально-процесуального права. На­справді, щоб стати носієм кримінально-процесуальних прав і обов'яз­ків, тобто, суб'єктом кримінально-процесуального права, треба бути суб'єктом кримінально-процесуальної діяльності. Немає і не може бути суб'єкта кримінально-процесуального права, що існує незалежно від участі в судочинстві у конкретній справі. Поза цією участю, поза про­цесом неможливо мати і здійснювати (виконувати) процесуальні пра­ва і обов'язки. Кримінально-процесуальне право, дія його норм, що містять правила поведінки, розраховане не на будь-яких осіб взагалі, а лише на певних визначених — на суб'єктів кримінально-процесуаль­ної діяльності. Участь їх у справі обумовлена або приналежністю до певних органів державної влади (їх посадовими особами), або ситуа­цією, передбаченою гіпотезою відповідної норми кримінально-про­цесуального закону.

У кримінально-процесуальному законодавстві України немає ви­значення поняття «суб'єкти кримінального процесу», для цього вжи­ваються інші терміни: «учасники процесу», «учасники судового роз­гляду», «особи, які беруть участь у справі», «сторони».

Аналізуючи коло органів і осіб, що беруть участь у кримінально­му процесі, в теорії частіше всього використовують такі терміни, як «суб'єкти кримінального процесу» та «учасники кримінального про­цесу», причому в ці терміни вкладається іноді однаковий, а іноді різ­ний зміст.

На наш погляд ці поняття не є тотожними. Поняття учасників процесу визначає законодавець. До учасників процесу слід відносити лише тих осіб, які визначає КПК у п. 8^ст. 32, тобто осіб, зацікавлених у результаті справи (підозрюваний, обвинувачений, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники). Але поза цим колом осіб залишилося ще багато осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві і всі вони є суб'єктами кримінального процесу. Це, наприклад, державні органи і посадові особи, які ведуть процес, експерти, спеціалісти, перекладачі, свідки і тощо. Поняття суб'єктів процесу і учасників процесу співвідносяться між собою, як рід і вид. Кожен учасник процесу є його суб'єктом, але не кожен суб'єкт процесу є його учасником.

Отже, суб'єкти кримінального процесу — державні органи, поса­дові особи, громадяни, які ведуть кримінальний процес або притя­гуються (допускаються) до нього та є носіями встановлених законом суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Поняття суб'єктів кримінального процесу є настільки загаль­ним, що воно потребує конкретизації. Вважаємо, що конкретизація суб'єктів кримінального процесу може бути досягнута шляхом кла­сифікації.

В літературі існують різні класифікації суб'єктів кримінального процесу, але найбільш вдалою є класифікація, котра залежно від при­значення, характеру процесуальної діяльності і особливостей проце­суального положення, а також ступеня зацікавленості у справі ділить всіх суб'єктів кримінального процесу на наступні групи:

Перша група — державні органи і посадові особи, які ведуть про­цес — суд, суддя, прокурор, слідчий, начальник слідчого відділу, ор­ган дізнання (особа, що проводить дізнання). На них покладається обов'язок провадження кримінально-процесуальних дій з порушен­ня, розслідування і вирішення справ про злочини. їхня діяльність має публічно-правовий характер.

Суб'єкти даної групи зобов'язані: забезпечити в межах своєї компе­тенції вирішення завдань кримінального процесу; забезпечити права і законні інтереси осіб у кримінальному процесі; забезпечувати повне, всебічне та об'єктивне дослідження обставин кримінальної справи; на них покладається обов'язок доказування у кримінальній справі.

Для забезпечення вирішення завдань кримінального процесу ці суб'єкти користуються державно-владними повноваженнями, здій­снюють провадження у справі і відповідають за його правильний хід і результат. Тільки вони мають право застосовувати норми права, за­ходи процесуального примусу відносно тих або інших осіб, виносити рішення про початок провадження у справі, його направлення та ви­рішення справи по суті. Кожний з них діє в межах своїх повноважень, виконуючи покладені на них кримінально-процесуальні функції, ви­рішує в процесі як загальні, так і спеціальні завдання (тобто, завдан­ня, властиві певному етапу провадження у кримінальній справі) і ви­користовує для цього особливі процесуальні засоби.

До всіх суб'єктів цієї групи пред'являється вимога незацікавленос­ті и результаті справи. Інакше, за наявності ознак прямої, особистої або непрямої зацікавленості в результаті справи, такі особи підляга­ють відведенню (самовідводу).

Друга група — учасники кримінального процесу, які зацікавлені в певному результаті кримінальної справи, оскільки захищають свої осо­бисті або представляють права та законні інтереси інших осіб. У зв'яз­ку з цим одні з них (наприклад, потерпілий) прагнуть добитися віднов­лення порушених прав і свобод і покарання винних. Інші (наприклад, обвинувачений) бажають уникнути притягнення до кримінальної від­повідальності або пом'якшити покарання. Особиста зацікавленість у результаті справи є однією з головних ознак виділення певної групи суб'єктів кримінального судочинства — учасників процесу.

Учасники процесу наділяються широкими процесуальними права­ми і несуть відповідні обов'язки. Та або інша особа може стати учас­ником процесу за наявності до цього фактичних і юридичних підстав. Згідно з п. 8 ст. 32 УПК України до учасників процесу відносяться обвинувачений, підозрюваний, захисник, потерпілий, цивільний по­зивач, цивільний відповідач та їх представники. Окрім того, у кри­мінальному процесі беруть участь ще деякі особи, яких можна було б віднести до учасників процесу, таких як особа, що не досягла віку кримінальної відповідальності, відносно якої ведеться кримінальне судочинство; особи, щодо яких ведеться провадження щодо застосу­вання примусових заходів медичного характеру.

Характеризуючи учасників кримінального судочинства, слід від­значати, що вони допускаються або притягуються до участі в справі особливим актом державного органу (посадової особи).

Третя група — особи, які залучаються до кримінального процесу для сприяння здійсненню кримінального судочинства. До цієї групи відносяться свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, поняті, секретар судового засідання, заставодавець, поручитель, статисти тощо.

їхнє процесуальне положення характеризується тим, що їхні свід­чення або висновки служать джерелом доказів (свідок, експерт), або їхня діяльність сприяє правильному провадженню процесуальних дій (перекладач, фахівець, поняті), або вони полягають у фіксації дій учасників судового розгляду (секретар судового засідання) тощо.

Склад суб'єктів кримінального процесу (кримінально-процесу­альної діяльності, кримінально-процесуальних правовідносин) не є незмінним і постійним. Він залежить від стадії кримінального проце­су і характеру здійснюваних дій у ході провадження у кримінальній справі, підстав залучення (вступу) до процесу тих або інших суб'єктів кримінального процесу, обставин справи і т.п.