logo
450410_B85B7_alenin_yu_p_red_kriminalno_procesu

12.3. Закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку

Визнавши досудове слідство у справі, що підлягає направленню для попереднього розгляду справи суддею, закінченим, слідчий перш ніж скласти обвинувальний висновок, зобов'язаний виконати наступ­ні процесуальні дії;

а) повідомити про закінчення досудового слідства учасникам про­цесу;

б) роз'яснити їм право на ознайомлення з усіма матеріалами спра­ви;

в) ознайомити їх з матеріалами, якщо вони побажають скористати­ся цим правом;

г) вислухати і розв'язати клопотання, заявлені учасниками проце­су після ознайомлення з матеріалами справи.

Слідчий насамперед має виконати вимоги статей 217 і 218 КПК.

Спочатку він повідомляє про закінчення досудового слідства (пись­мово чи усно) потерпілого, цивільного позивача та цивільного відпо­відача або їхніх представників і роз'яснює їм право ознайомитися з матеріалами справи. Про це слідчий складає протокол або приєднує до справи копію письмового повідомлення.

У разі надходження від цих осіб усного або письмового клопотання про ознайомлення їх з матеріалами справи, слідчий зобов'язаний на­дати їм таку можливість. Цивільний відповідач або його представник можуть ознайомитися з матеріалами, що стосуються цивільного по­зову.

Під час ознайомлення з матеріалами справи ці особи мають право робити виписки зі справи і заявляти клопотання про доповнення досу­дового слідства, які слідчий повинен розглянути в тридобовий строк і задовольнити їх своєю постановою, якщо обставини, про встановлення яких заявлено клопотання, мають значення для справи (ст. 129 КПК). Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення зазначеним особам не пред'являються (ч. 4 ст. 217 КПК).

Якщо особи, що перераховані в ст. 217 КПК, не виявили бажання ознайомитися з матеріалами справи або не з'явилися для цього у ви­значений слідчим час, то це не є перешкодою для подальшого прова­дження в справі.

Час, протягом якого потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач та їх представники повинні ознайомитися з матеріалами справи, послідовність їх ознайомлення встановлює слідчий.

Про пред'явлення матеріалів справи для ознайомлення вказаним особам також складається протокол, в якому зазначається, хто, про­тягом якого часу знайомився з матеріалами справи і які заявлені кло­потання.

Виконавши вимоги ст. 217 КПК, слідчий зобов'язаний оголосити об­винуваченому, що слідство у його справі закінчено і що він має право на ознайомлення з матеріалами справи як особисто, так і за допомогою за­хисника, а також може заявити клопотання про доповнення досудового слідства. Слідчий зобов'язаний також роз'яснити обвинуваченому пра­во заявити клопотання про розгляд його справи у суді першої інстан­ції одноособово чи колегіально судом у складі трьох осіб у випадках, передбачених законом, тобто тоді, коли санкція статті обвинувачення передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк більш, ніж 10 років (ч. 1 ст.218 КПК).

Якщо обвинувачений не виявив бажання ознайомитися з матеріа­лами справи з участю захисника, йому пред'являються для ознайом­лення всі матеріали справи.

За змістом ст. 218 КПК матеріали закінченої кримінальної спра­ви пред'являються обвинуваченому, а також його захиснику, про що складаються окремі протоколи. Однак доцільніше пред'являти обви­нуваченому та його захиснику матеріали справи для ознайомлення одночасно й оформляти це єдиним протоколом. Це економить час, сили та працю слідчого і створює більш сприятливі умови як для обвинуваченого, так і для захисника. Разом з тим за клопотання обви­нуваченого або його захисника матеріали справи можуть бути надані кожному окремо.

При пред'явленні матеріалів справи участь захисника є обов'яз­ковою у випадках, коли обвинувачений: 1) не досяг повноліття (п. 1 ст. 45 КПК); 2) через свої фізичні або психічні вади не може сам реа­лізувати своє право на захист (п. 2 ст. 45 КПК); 3) не володіє мовою, якою ведеться судочинство (п. З ст. 45 КПК); 4) обвинувачується у злочині, за який може бути призначено покарання у виді довічного ув'язнення (п. 4 ст. 45 КПК); при провадженні справи про застосуван­ня примусових заходів медичного або виховного характеру (п.п. 5, 6 ст. 45 КПК).

У названих випадках, поки обвинувачений (або його родичі) не за­просили адвоката, слідчий зобов'язаний його призначити через юри­дичну консультацію або адвокатське об'єднання.

Відмова від захисника у всіх цих випадках для слідчого не обов'язкова.

Якщо обвинувачений не володіє мовою, якою ведеться судочин­ство, матеріали справи йому пред'являються у відповідності зі ст. 19 КПК з участю перекладача.

Закон спеціально підкреслює, що всі матеріали справи пред'­являються обвинуваченому і його захиснику в підшитому та прону­мерованому вигляді. Якщо під час провадження застосовувалися відео- або звукозапис, то і вони відтворюються обвинуваченому і його захиснику.

Якщо в справі притягнуто до кримінальної відповідальності де­кілька обвинувачених, то кожному з них пред'являються матеріали справи, за винятком матеріалів щодо застосування заходів безпеки відносно осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Від­повідно матеріали справи пред'являються і кожному із захисників, якщо їх у справі декілька. По багатотомних справах про групові зло­чини слідчі ведуть спеціальні графіки ознайомлення обвинувачених та їх захисників з матеріалами справи, в яких зазначається номер тому справи, з якими повинен бути ознайомлений даний учасник справи у визначений час.

При ознайомленні з матеріалами справи обвинувачений має право робити виписки з матеріалів справи і порушувати клопотання. Захис­ник також має право робити виписки з матеріалів справи, мати по­бачення з обвинуваченим віч-на-віч, роз'яснювати обвинуваченому зміст обвинувачення, обмірковувати з обвинуваченим питання про за- явлення клопотань, подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії та рішення слідчого і прокурора (ст. 219 КПК).

Обвинуваченого та його захисника не можна обмежувати в часі, який необхідний їм для ознайомлення з усіма матеріалами справи (ч.6 ст. 218 КПК).

У зв'язку з цим нагадаємо, що відповідно до ст. 156 КПК матері­али закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред'явлені обвинуваченому, який тримається під вартою, та його захиснику не пізніше, як за місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого ч. 2 ст. 156 КПК. Якщо матеріа­ли кримінальної справи були пред'явлені обвинуваченому і його за­хиснику з порушенням місячного строку до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого ч. 2 ст. 156 КПК, то після його закінчення обвинувачений підлягає негайному звільненню. При цьому за обвинуваченим і його захисником зберігається право на озна­йомлення з матеріалами справи.

Якщо матеріали кримінальної справи були пред'явлені обвинува­ченому і його захиснику з дотриманням місячного строку тримання під вартою, однак він виявився недостатнім для ознайомлення з ма­теріалами справи, вказаний строк може бути продовжений суддею апеляційного суду за поданням слідчого, погодженого з Генеральним прокурором або його заступником, або за поданням цього прокурора або його заступника. Якщо в справі беруть участь декілька обвинува­чених, які взяті під варту, і хоча б одному з них строку, передбаченого ч. 6 ст. 156 КПК, виявилося недостатньо для ознайомлення з матері­алами справи, то вказане подання може бути внесено і стосовно того обвинуваченого або тих обвинувачених, які вже ознайомилися з мате­ріалами справи, якщо не відпала необхідність у застосуванні до нього або до них взяття під варту і відсутні підстави для отримання іншого запобіжного заходу.

При ознайомленні з матеріалами справи обвинувачений і його за­хисник мають право заявити клопотання про доповнення досудового слідства, зміну кваліфікації злочину і закриття справи в цілому або в якійсь його частині та інші в усній чи письмовій формі. Відмовляю­чи в задоволенні клопотання, слідчий складає мотивовану постанову, яку оголошує обвинуваченому і його захиснику. Якщо обставини, для з'ясування яких заявлене клопотання, мають значення для справи, слідчий зобов'язаний його задовольнити. Коли при провадженні до­даткових слідчих дій був присутній захисник, то він має право через слідчого ставити питання свідкові, потерпілому, експертові, спеці­алістові та обвинуваченому, а також клопотатися про занесення до протоколу обставин, які мають значення для справи. Слідчий може відвести запитання, які ставить захисник, але відведене запитання за­носить до протоколу (ч. 4 ст. 221 КПК)

У протоколі ознайомлення з матеріалами справи згідно зі ст. 220 КПК зазначається, які саме матеріали (кількість томів, аркушів в них) були пред'явлені для ознайомлення, чи ознайомились відповідні учасники досудового слідства з матеріалами справи, протягом якого часу відбувалось ознайомлення зі справою та які клопотання були за­явлені. Причому, усні клопотання заносяться до протоколу, письмові додаються до нього. Протокол підписують особи, які ознайомилися з матеріалами кримінальної справи, і слідчий.

Після виконання додаткових слідчих дій слідчий зобов'язаний ознайомити обвинуваченого і його захисника, а також надати можли­вість потерпілому і його представнику, цивільному позивачу і цивіль­ному відповідачу або їх представникам ознайомитися з усіма додатковими матеріалами, а в разі їх клопотання з усією справою (ст. 222 КПК).

Закінчивши досудове слідство і виконавши зазначені вище вимоги закону (статті 217-222 КПК), слідчий складає обвинувальний висно­вок.

Обвинувальний висновок — це важливий процесуальний акт до­судового слідства, який формулює його результати. В ньому під­водяться підсумки досудового слідства, обґрунтовуються доказами висновки слідчого щодо винуватості обвинуваченого і юридичної кваліфікації його діянь, формулюється в остаточному вигляді обви­нувачення. В цьому процесуальному рішенні відображаються дійсні обставини справи, які встановлені при її розслідуванні.

Процесуальне значення обвинувального висновку полягає в тому, що він встановлює межі майбутнього судового розгляду, яке здійсню­ється тільки стосовно обвинувачених і лише в межах пред'явленого їм обвинувачення (ст. 275 КПК).

Якщо у справі є кілька обвинувачених, то складається один спіль­ний обвинувальний висновок з чітким визначенням ролі кожного об­винуваченого у вчиненні злочину (злочинів).

Акцентуємо увагу на тому, що формулювання обвинувачення, яке викладене в обвинувальному висновку, не може істотно відрізнятися від формулювання, що міститься в постанові про притягнення як об­винуваченого, погіршувати становище обвинуваченого порівняно з пред'явленим обвинуваченням внаслідок доповнення обвинувачення обставинами, які обтяжують його вину, перекваліфікацією на закон про більш тяжкий злочин або на додаткові статті кримінального ко­дексу України. Окрім цього, воно не повинно бути пов'язано з іншим порушення права на захист — перекваліфікацією дій обвинувачено­го на інший кримінальний закон, що передбачає відповідальність за злочин, який хоч і менш тяжкий, але істотно відрізняється за фак­тичними обставинами. Якщо слідчий вбачає можливість такого роз­ходження між постановою про притягнення як обвинуваченого й об­винувальним висновком, він повинен його усунути, пред'явивши нове обвинувачення, адже інакше справу буде повернено на додаткове роз­слідування.

Значення обвинувального висновку полягає і в тому, що він є про­цесуальним документом, який оголошується на початку судового слідства і визначає його предмет (ст. 297 КПК). З обвинувальним ви­сновком обвинувачений після закінчення досудового розслідування не знайомиться. Тому для забезпечення обвинуваченому (підсудному) права на захист у судовому засіданні копія обвинувального висновку вручається йому судом, а якщо він є неповнолітнім, то і його законно­му представникові не пізніше, як за три доби до дня розгляду справи в суді (ст. 254 КПК).

Обвинувальний висновок складається з двох частин: описової й резолютивної (ст. 223 КПК). В описовій частині зазначаються дані, які стали приводом і підставами порушення кримінальної справи; об­ставини справи, як їх було встановлено на досудовому слідстві; місце,

час, способи, мотиви й наслідки злочину, вчиненого кожним з обви­нувачених, а також докази, які зібрані у справі, і відомості про по­терпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред'явленого обвинувачення; доводи, наведені ним на свій захист, результати їх перевірки; наявність обставин, що обтяжують або пом'якшують його відповідальність.

При посиланні на докази обов'язково зазначаються аркуші справи. Найбільш поширеними способами викладання описової частини обви­нувального висновку є хронологічний та систематичний. При хроно­логічному способі в обвинувальному висновку викладається весь пере­біг слідства з наведенням обставин та підтверджуючих їх доказів в тій послідовності, як вони збиралися в ході слідства. При систематичному способі в обвинувальному висновку викладається не перебіг слідства, по якому йшло слідство, а його результати, тобто подія злочину ви­кладається в тому порядку, в якому воно готувалося і здійснювалося. У справах, які містять низку епізодів, докази, як правило, розташову­ються так, щоб вони підтверджували кожний епізод окремо.

Резолютивна частина обвинувального висновку повинна логічно випливати з описової частини і відповідати їй. У цій частині наво­дяться дані про особу обвинуваченого і викладається формулювання пред'явленого обвинувачення із зазначенням статті кримінального закону (частини, пункту), який передбачає відповідальність за цей злочин. Якщо особа обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, то формулювання пред'явленого обвинувачення викладається щодо кожного з цих злочинів.

Якщо в справі притягнуто декількох обвинувачених, то формулю­вання обвинувачення складається стосовно кожного з них окремо.

Обвинувальний висновок підписується слідчим із зазначенням місця і дати його складання.

Якщо обвинувачений не володіє мовою, якою складений обвину­вальний висновок, слідчий зобов'язаний зробити його переклад на рідну мову обвинуваченого або на іншу мову, якою він володіє. Пере­клад повинен бути доданим до справи, копія якого у встановленому порядку вручається обвинуваченому.

У відповідності зі ст. 224 КПК до обвинувального висновку дода­ються:

  1. список осіб, що підлягають виклику в судове засідання, з зазна­ченням їх адреси і аркушів справи, де викладені їх показання або ви­сновки;

  2. довідка про рух справи та про застосування запобіжного заходу з зазначенням часу і місця тримання під вартою кожного з обвинуваче­них, якщо вони заарештовані;

  3. довідки про речові докази, про цивільний позов, про заходи, вжиті для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна;

  4. довідка про судові витрати в справі за час досудового слідства з посиланням на відповідні аркуші справи.

Додатки до обвинувального висновку полегшують вивчення і роз­гляд справи.

У списку осіб, які підлягають виклику, слід включати лише тих осіб, які дійсно необхідні, а не всіх допитаних на слідстві. В список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, Включаються також експерти, перекладачі і спеціалісти, а в справах про злочини непов­нолітніх — законні представники, педагоги і лікарі, які брали участь у досудовому слідстві. В списку осіб, які підлягають виклику в судо­ве засідання, щодо яких застосовані заходи безпеки (заміна анкетних даних, застосування псевдоніму ст.ст. 52і та 523 КПК), не вказуються дійсні анкетні дані про цих осіб (ч. 2 ст. 224 КПК).

У справі про рух справи та про застосування запобіжного заходу за­значається рух кримінальної справи з моменту її порушення до скла­дання обвинувального висновку, а саме: дата порушення криміналь­ної справи й прийняття справи до провадження, дата пред'явлення обвинувачення кожному з обвинувачених, дата закінчення досудово­го слідства і складання обвинувального висновку. Окремо слід зазна­чити, коли і який обраний запобіжний захід. Якщо запобіжним захо­дом було обрано тримання під вартою, то повинно бути вказано, де він тримається (або тримався) і з якого часу. Варто мати на увазі, що цей строк обчислюється з моменту фактичного затримання особи.

У довідці про речові докази наводиться перелік речових доказів, місце їх зберігання, аркуші справи, де знаходяться протоколи їх огля­ду, постанова про додання їх до справи і документи про здачу їх на зберігання. Стосовно цивільного позову повинно бути зазначено: ким заявлений цивільний позов, його розмір, які заходи здійснені для за­безпечення з посиланням на аркуші справи.

У довідці про судові витрати вказуються суми, виплачені свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам, понятим, розмір витрат, що пов'язані зі зберіганням, пересилкою і дослідженням ре­чових доказів, та інші витрати при провадженні в даній справі. Всі додатки до обвинувального висновку підписує слідчий.

Окрім обвинувального висновку, за результатами розслідування слідчий може внести подання про усунення причин та умов, що спри­яли вчиненню злочину. Подання адресується відповідному державно­му органові, громадській організації або службовій особі, які можуть і повинні вжити таких заходів. Не пізніше, як у місячний строк після одержання подання, заходи з усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, повинні бути вжиті й про результати повідомлено слідчому (ст. 23і КПК).

Склавши обвинувальний висновок, слідчий направляє справу про­куророві (ст. 225 КПК). Кримінальна справа направляється підши­тою та з пронумерованими аркушами. До неї додаються копії обви­нувального висновку за кількістю обвинувачених, а у випадках необ­хідності — з перекладом на рідну мову обвинуваченого.

Після складання обвинувального висновку слідчий зобов'язаний повідомити обвинуваченому про те, що його справа направлена про­куророві і якому саме. Якщо обвинувачений знаходиться під вартою, слідчий дає розпорядження адміністрації місця ув'язнення про пе­рерахування обвинуваченого подальшим утриманням під вартою за прокурором. Адміністрація оголошує про це обвинуваченому. Копія такого листа додається до справи.

Обвинувальний висновок складає слідчий. Однак юридичної сили цей процесуальний документ набуває тільки після затвердження його прокурором. Якщо в суді виявиться, що обвинувальний висновок не затверджено прокурором, кримінальна справа у всіх випадках підля­гає поверненню для додаткового розслідування. Таке значення фак­ту затвердження обвинувального висновку прокурором пояснюється тим, що з обвинувальним висновком у прокурора пов'язано виконан­ня відразу двох процесуальних функцій:

    1. функції здійснення нагляду за законністю досудового розсліду­вання;

    2. функції підтримання державного обвинувачення, яку він вико­нує в суді.

По-перше, він повинен перевірити, наскільки всебічно, повно й об'єктивно було проведено досудове слідство, чи не було допущено при цьому істотних порушень кримінально-процесуального закону, чи до­ведена винуватість обвинуваченого у вчиненні зібраними слідчими чи органом дізнання доказами.

По-друге, переконавшись, що досудове слідство було належно про­ведено й зібраних доказів достатньо для віддання обвинуваченого до суду, він затверджує обвинувальний висновок і передає справу до суду. Обвинувальний висновок слідчого стає відтак процесуальним актом, що походить вже від органу державного обвинувачення, наби­рає ознаки публічності.

У відповідності зі ст. 228 КПК, прокурор, отримавши від слідчого справу з обвинувальним висновком, зобов'язаний перевірити: 1) чи мала місце подія злочину; 2) чи має діяння, яке ставиться у вину об­винуваченому, склад злочину; 2і) чи були додержані під час прова­дження дізнання і досудового слідства вимоги КПК про забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист; 3) чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою закриття справи згідно зі статтею 213 КПК; 4) чи пред'явлено обвинувачення по всіх встановлених злочин­них діях обвинуваченого; 5) чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що викриті у вчиненні злочину; 6) чи правильно кваліфіковано дії об­винуваченого за статтями кримінального закону; 7) чи додержано ви­мог закону при складанні обвинувального висновку; 8) чи правильно обрано запобіжний захід; 9) чи вжито заходів до забезпечення відшко­дування збитків, заподіяних злочином, можливої конфіскації майна; 10) чи виявлено причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення; 11) чи додержано органами дізнання або досудового слідства всіх інших вимог КПК.

Таким чином, перевіряючи справу, яка надійшла з обвинувальним висновком, прокурор вирішує питання щодо наявності підстав для на­правлення справи до суду, і формує водночас свою позицію в суді як державний обвинувач.

Прокурор, отримавши справу з обвинувальним висновком, в пев­них випадках зобов'язаний перевіряти не тільки правильність засто­сування кримінального і кримінально-процесуальних законів, але й інших законів, які регулюють, наприклад, адміністративно-правові, трудові, цивільно-правові, сімейні й інші правовідносини.

У процесі вивчення й перевірки справи прокурор може викликати слідчого для уточнення питань, що в нього виникли або відібрання по­яснень з приводу виявлення порушень закону.

За результатами вивчення й перевірки справи, яка надійшла з об­винувальним висновком, прокурор або його заступник приймає одне з рішень, передбачених ст. 229 КПК:

      1. затверджує обвинувальний висновок або складає новий обвину­вальний висновок;

      2. повертає справу органу дізнання або слідчому зі своїми письмо­вими вказівками для провадження додаткового розслідування;

      3. закриває справу, склавши при цьому постанову з додержанням вимог ст. 214 КПК.

Відзначалося, що прийняти рішення в справі, яка надійшла з об­винувальним висновком, прокурор або його заступник можуть лише після ретельної перевірки матеріалів справи. Загальною вимогою, яка пред'являється до всіх рішень прокурора або його заступника в справі, яка поступила з обвинувальним висновком, є їх законність і обґрунтованість.

Прокурор або його заступник затверджує обвинувальний висно­вок, якщо розслідування проведено повно, всебічно та об'єктивно, а питання, що зазначені в ст. 228 КПК, отримали правильне вирішен­ня і обвинувальний висновок відповідає вимогам ст.ст. 223, 224 КПК. КПК не передбачає, в якій формі затверджується обвинувальний ви­сновок. Правильним буде складання постанови про затвердження об­винувального висновку, в якому необхідно зазначити прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, кваліфікацію злочину, запобіжний за­хід і суд, до якого буде направлена справа.

Виявивши неповноту, однобічність, необ'єктивність при проведен­ні слідства, помилкову кваліфікацію злочину, коли його правильна кваліфікація потребує зміни обвинувачення на більш тяжке або таке, яке суттєво змінює обвинувачення за фактичними обставинами, сут­тєві порушення норм КПК, внаслідок яких кримінальна справа не може бути направлена до суду, прокурор або його заступник виносять постанову про направлення справи на додаткове розслідування. Слід зазначити, що не будь-яке порушення КПК є підставою для повернен­ня справи на додаткове розслідування, а лише ті порушення, які шля­хом обмеження або позбавлення гарантованих Конституцією України і КПК прав учасників процесу при розслідуванні справи могли пере­шкоджати слідчому об'єктивно, повно і всебічно дослідити фактич­ні обставини вчиненого злочину або впливали чи могли впливати на законність і обґрунтованість обвинувального висновку. До подібних порушень відносяться: неправильне об'єднання або виділення кримі­нальних справ; розслідування справи особою, яка підлягає відводу;

неучасть у справі захисника, коли його участь обов'язкова; неучасть перекладача в справах про злочини осіб, які не володіють мовою, якою ведеться провадження в справі; непризначення судової експертизи у випадках, поки її призначення є обов'язковим, та інші.

Прокурор або його заступники повертають справу на додаткове роз­слідування зі своїми письмовими вказівками. У постанові про повер­нення справи на додаткове розслідування прокурор або його заступни­ки повинні визначити строк виконання вказівок, мотивувати прийня­те рішення та вказати, які слідчі та процесуальні дії треба здійснити, які обставини необхідно встановити.

Як правило, справа повертається тому ж слідчому, від якого вона надійшла. Але інколи з метою забезпечення найбільш повного, все­бічного та об'єктивного розслідування, справа може бути передана ін­шому слідчому. Прокурор також може прийняти справу до свого про­вадження. Після додаткового розслідування справа з обвинувальним висновком направляється тому ж прокуророві.

Кримінальна справа закривається прокурором або його заступни­ком при наявності підстав, передбачених ст. 6, ст. 213 КПК. При цому обвинувальний висновок зі справи вилучається.

Слід зазначити, що перелік рішень прокурора або його заступника, передбачених ч. 1 ст. 229 КПК, в справі яка надійшла з обвинувальним висновком, неповний, оскільки відповідно до вимог ст. 231 КПК про­курор має право змінити обвинувачення. Крім того, при наявності під­став для закриття справи з нереабілітуючих обставин (ст.ст. 7,71 КПК) прокурор за згодою з обвинуваченим має право скласти постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності.

Прокурор або його заступник має право також дати слідчому вка­зівку щодо перескладання обвинувального висновку у тих випадках, коли цей висновок не відповідає вимогам ст. 223 КПК. Частіше всього таке рішення приймається тоді, коли висновки які містяться в обви­нувальному висновку викладені недбало, юридично неграмотно, протирічать матеріалам справи, відсутній аналіз доказів, резолютивна частина обвинувального висновку суперечить його описовій частині, маються розбіжності з постановою про притягнення як обвинуваче­ного й інші. У своїх вказівках прокурор або його заступник повинен конкретно сформулювати свої зауваження, які стосуються суті обви­нувального висновку або форми його викладення, і встановити термін для його перескладання.

Вирішуючи питання про зміну списку осіб, які підлягають викли­ку в судове засідання, прокурор або його заступник має право зміни­ти цей список, як шляхом виключення з нього осіб, показання яких не мають суттєвого значення для справи, так і шляхом включення до нього нових осіб із числа допитаних чи які дали свої висновки в про­цесі розслідування. Одночасно вказані посадові особи мають право змінити в цьому списку послідовність їх виклику в судове засідання. Прокурор також має право при наявності достатніх підстав вирішити і питання про зміну або скасування запобіжного заходу з дотриман­ням правил, передбачених ст. 165 КПК (ч. 2 ст. 229 КПК).

Якщо справа розслідувана якісно, дії обвинуваченого кваліфіко­вані правильно, однак прокурор або його заступник не згодні з обви­нувальним висновком, він має право скласти новий обвинувальний висновок (ст. 230 КПК). Підставою для складання нового висновку є невідповідність обвинувального висновку матеріалам справи та/ або вимогам ст. 223 КПК. Вказані посадові особи також мають право скласти новий обвинувальний висновок, якщо у поданому висновку відсутній структурний порядок, допущена надмірна натуралізація об­ставин справи, способів скоєння злочинів.

Новий обвинувальний висновок підписується прокурором або його заступником, і справа з новим обвинувальним висновком направля­ється до суду. Раніш складений обвинувальний висновок із справи ви­лучається.

У разі необхідності змінити обвинувачення на більш тяжке або таке, що істотно змінює пред'явлене обвинувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник повертає справу слідчому для додаткового розслідування і пред'явлення нового обвинувачення (ч. 1 ст. 231 КПК).

Зміна обвинувачення на більш тяжке має місце тоді, коли: засто­совується інша норма кримінального закону, санкція якого передба­чає більш суворе покарання; до обвинувачення треба включити фак­ти, що тягнуть або змінюють кваліфікацію на статтю, санкція якої передбачає більш суворе покарання, або збільшує фактичний обсяг обвинувачення в межах кваліфікації, встановлені факти, які зміню­ють роль обвинуваченого у вчиненні злочину і обтяжують його відпо­відальність; змінена форма вини, яка обтяжує відповідальність обви­нуваченого. Оскільки у всіх цих випадках обвинувачення змінюється на більш тяжке, то справа повертається прокурором на додаткове роз­слідування.

Необхідність суттєвої зміни обвинувачення виникає і тоді, коли обвинуваченому треба інкримінувати злочини, які відрізняються від пред'явленого обвинувачення по об'єкту, об'єктивній або суб'єктивній стороні. В цьому разі справа повертається на додаткове розслідування для забезпечення права обвинуваченого захищатися від пред'явленого йому обвинувачення, яке може бути реалізовано саме на стадії досудо­вого розслідування.

У разі аміни обвинувачення на менш тяжке прокурор або його за­ступник може сам прийняти рішення шляхом винесення мотивованої постанови. В постанові можуть бути виключені окремі пункти із обви­нувального висновку, закрито провадження у справі в частині скасо­ваного обвинувачення, перекваліфіковано обвинувачення на ст. КК з санкцією яка передбачає менш суворе покарання. Цією ж постановою прокурор або його заступник може затвердити обвинувальний висно­вок в частині залишеного (незміненого) обвинувачення.

Нагадаємо, що при визначенні тяжкості обвинувачення треба вра­ховувати санкції статей КК, а саме вид і строк покарання, наявність додаткового покарання, кваліфікуючі ознаки складів злочину, розмір завданої шкоди, який впливає на кваліфікацію діяння т. ін.

Копія постанови прокурора разом з копією обвинувального ви­сновку вручається обвинуваченому в порядку, передбаченому ст. 254 КПК.

Згідно зч. 1 ст. 232 КПК прокурор або його заступник, затвердив­ши обвинувальний висновок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направляє справу до суду, якому вона під­судна, і повідомляє суд про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення.

Що стосується останньої вимоги, то нагадаємо, що зараз під­тримання державного обвинувачення в суді прокурором є обов'яз­ковим, за винятком справ приватного обвинувачення і в разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення, а тому вказа­на норма про те, що прокурор повідомляє суд, чи вважає він за доціль­не підтримувати державне обвинувачення, не дійсна.

Про направлення справи до суду прокурор або його заступник скла­дає супровідного листа, в якому зазначається: номер та найменування кримінальної справи, прізвище та ініціали обвинуваченого, вид обра­ного запобіжного заходу, думка прокурора щодо доцільності розгляду справи у відкритому або закритому судовому засіданні, кількість то­мів кримінальної справи; перелік речових доказів; кількість екземп­лярів обвинувального висновку та інші.

Прокурор або його заступник, який направив справу до суду, пові­домляє обвинуваченому, до якого суду направлена справа, а у випад­ку, коли він тримається під вартою, — через адміністрацію СІЗО.

Клопотання та скарги, які надійшли до прокурора вже після на­правлення справи до суду, ним не розглядаються, а надсилаються до того суду, куди направлена і справа, про те сповіщається особа, яка надіслала клопотання або скаргу.

Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республі­ки Крим, областей, міста Києва і прирівняні до них прокурори, та їх заступники, районні, міські та прирівняні до них прокурори мають право відкликати із суду кримінальну справу, по якій попередній роз­гляд ще не відбувся (ч. 4 ст. 232 КПК). Відклик кримінальної справи із суду здійснюється в тому разі, поки не затверджений або не підписа­ний обвинувальний висновок, неправильно застосований криміналь­ний закон, помилково визначена підсудність тощо.