logo
450410_B85B7_alenin_yu_p_red_kriminalno_procesu

20.3. Особливості протокольної форми досудової підготовки матеріалів

Особливості протокольної форми досудової підготовки матеріалів полягають у наступному:

  1. застосовується до провадження за окремими складами злочинів (ч. 1 ст. 133, ст.164, ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 188, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 194, ч. 1 ст. 1941, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 2121, ч. 1 ст. 213, ч. 1 ст. 225, ч. 1 ст. 226, ч. 1 ст. 245, ст. 246, ст. 247, ч. 1 ст. 248, ч. 1 ст. 249, ст. 250, ч. 1 ст. 296, ст. 395 КК України);

  2. у провадженні бере участь такий суб'єкт кримінального проце­су, як правопорушник;

  3. здійснюється органом дізнання;

  4. строк здійснення — не більше 10 днів; може бути продовжено відповідним прокурором, але не більш як до 20 днів;

  5. спеціальні засоби доказування (відібрання пояснення від право­порушника, очевидців та інших осіб, витребування довідки про наяв­ність або відсутність судимості у правопорушника, характеристики з місця його роботи або навчання та інших матеріалів, які мають зна­чення для розгляду справи в суді);

  6. про обставини вчиненого злочину особою, яка провадить дізнан­ня, складається протокол, який затверджується начальником органу дізнання та направляється прокурору;

  7. прокурор має повноваження на винесення постанови про пору­шення кримінальної справи, складання обвинувального висновку та направлення справу до суду, повернення матеріалів для провадження досудового слідства, відмову в порушенні кримінальної справи;

  8. строк розгляду справи у суді — не більше 10 днів.

Головною особливістю протокольної форми досудової підготовки матеріалів є спрощення процесуальної процедури встановлення обста­вин вчинення злочину на досудовому етапі судочинства. Ці винятки не поширюються на судову стадію, у якій провадження проводиться за загальними правилами КПК.

Провадження за протокольною формою починається з моменту надходження до органу дізнання заяв і повідомлень про злочини, пе­релічені у ст. 425 КПК. Заяви і повідомлення після реєстрації переда­ються начальнику органу дізнання^- який приймає рішення щодо про­ведення дізнання шляхом протокольної форми досудової підготовки матеріалів.

Основним способом збирання доказів при здійсненні досудової під­готовки матеріалів у протокольній формі є провадження перевірочних дій. Обов'язкові процесуальні дії передбачені ст. 426 КПК, відповідно до якої у справах про злочини, перелічені в ст. 425 КПК (ч. 1 ст. 133, ст.164, ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 188, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 194, ч. 1 ст. 194і, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 212і, ч. 1 ст. 213, ч. 1 ст. 225, ч. 1 ст. 226, ч. 1 ст. 245, ст. 246, ст. 247, ч. 1 ст. 248, ч. 1 ст. 249, ст. 250, ч. 1 ст. 296, ст. 395 КК України), органи дізнання не пізніш як у десятиденний строк встановлюють обстави­ни вчиненого злочину і особу правопорушника; одержують пояснення від правопорушника, очевидців та інших осіб; витребують довідку про наявність або відсутність судимості у правопорушника; витребують характеристику з місця його роботи або навчання правопорушника; витребують інші матеріали, які мають значення для розгляду справи в суді. У виняткових випадках, в разі неможливості у десятиденний строк зібрати необхідні матеріали, цей строк може бути продовжено відповідним прокурором, але не більш як до двадцяти днів.

Пояснення правопорушника, очевидців та інших осіб, характерис­тики, довідки про наявність чи відсутність судимості у правопоруш­ника, а також інші довідки й акти за допомогою яких з'ясовуються обставини вчиненого злочину і встановлюється особа правопорушни­ка, мають значення для правильного вирішення справи і відносяться до самостійного джерела доказів, названого в ст. 65 КПК як інші до­кументи.

За винятком огляду місця події, який закон дозволяє проводити і до порушення кримінальної справи (ч. 2 ст. 190 КПК), проведення слідчих дій за протокольною формою досудової підготовки матеріалів не допускається. Не допускається також затримання правопорушни­ка, застосування до нього запобіжного заходу. У правопорушника мо­жуть тільки відібрати зобов'язання з'являтися за викликами органів дізнання і суду та повідомляти їм про зміну місця проживання (ч. 2 ст. 426 КПК).

Якщо з'ясувати обставини вчиненого злочину без провадження слідчих дій неможливо, начальник органу дізнання порушує кримі­нальну справу і призначає розслідування у формі дізнання.

Пояснення правопорушника, очевидців та інших осіб повинні від­повідати певним вимогам і містити необхідні дані про: місце і час дачі пояснень; посаду і прізвище, ім'я, по батькові дізнавача; положення особи, яка опитувалась (як правопорушник, постраждалий або очеви­дець); особу, від якої отримане пояснення (прізвище, ім'я, по батькові, час і місце народження, освіта, місце роботи або навчання, родинний стан, домашня адреса, документ, що засвідчує особу); роз'яснення опитуваної особі положення, передбаченого ч. 1 ст. 63 Конституції України про те, що особа не несе відповідальності про відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів родини або близьких роди­чів, коло яких визначається законом.

Вся інформація в поясненнях викладається від першої особи і по можливості дослівно. Пояснення може бути написано як дізнавачем, так і власноручно опитаним. Пояснення повинні бути оголошені осо­бі, яка їх дала або прочитані нею самою, про що слід вказати напри­кінці пояснень. Кожна сторінка пояснення підписується особою, що його дала, а остання — і особою, що одержала пояснення.

Про обставини вчиненого злочину складається протокол, в якому зазначаються: час і місце його складення; ким складено протокол; дані про особу правопорушника; місце і час вчинення злочину, його способи, мотиви, наслідки та інші істотні обставини; фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і винність правопорушника; кваліфікація злочину за статтею КК України.

До протоколу приєднуються всі матеріали, а також список осіб, які підлягають виклику в суд. Протокол затверджується начальником ор­гану дізнання, після чого всі матеріали пред'являються правопоруш­нику для ознайомлення, про що робиться відповідна відмітка в про­токолі, яка засвідчується підписом правопорушника. Протокол разом з матеріалами надсилається прокурором.

Відповідно до ст. 430 КПК визнавши матеріали про злочин, пере­лічені в ст. 425 КПК, достатніми для розгляду в судовому засіданні, прокурор виносить постанову про порушення кримінальної справи, обирає щодо правопорушника в необхідних випадках запобіжний за­хід і складає обвинувальний висновок та направляє справу до суду або повертає матеріали для провадження досудового слідства, а в разі від­сутності підстав до порушення кримінальної справи відмовляє в її по­рушенні.

Такі справи підлягають розгляду в суді не пізніш як у десятиден­ний строк з моменту надходження матеріалів до суду. При розгляді таких справ суд вправі повернути їх для провадження досудового слід­ства, якщо виникає необхідність з'ясування істотних додаткових об­ставин, які не можуть бути встановлені в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 6 від 27.06.1986 р. «Про практику застосування судами України законодавства про про­токольну форму досудової підготовки матеріалів» звернув увагу су­дів на те, що істотні порушення кримінально-процесуального закону при досудовій підготовці матеріалів є підставою для повернення їх для провадження дізнання чи досудового слідства, зокрема, матері­али підлягають поверненню органу дізнання, коли: досудова підго­товка матеріалів проведена про злочин, не передбачений ст. 425 КПК України; правопорушник є неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама реалізувати своє право на за­хист, у справах яких відповідно до ст. 111 КПК України провадження досудового слідства є обов'язковим; зібраних матеріалів недостатньо для розгляду справи у суді; є підстави для пред'явлення правопоруш­нику обвинувачення в злочині, про який досудова підготовка мате­ріалів не проводилась, або в злочині, у справі про який повинно про­водитись дізнання чи досудове слідство; є підстави для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, коли окремий розгляд справи про них неможливий; матеріали досудової підготовки не були пред'явлені правопорушнику для ознайомлення; зміст протоколу про обставини вчиненого злочину не відповідає вимогам ч. З ст. 426 КПК України або він не затверджений начальником органу дізнання чи не санкціонований прокурором або його заступником; орган дізнання застосував щодо правопорушника запобіжний захід; в ході досудової підготовки проведені не передбачені ст. 426 КПК України слідчі дії (крім огляду місця події); правопорушник зник і місце знаходження його невідоме.

Рекомендовані нормативно-правові акти, судова практика та література

Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради Укра­їни 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

Кримінально-процесуальний кодекс України: Офіційне видання. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006.

Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.06.1986 р. «Про застосування судами України законодавства про протокольну форму досудової підготовки матеріалів» // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: 1973-2005 р. — X.: «Одіссей», 2006.

Абдрахманов Р.С., Очередин В.Г. Протокольная форма досудебной подготовки материалов. — Волгоград, 1986.

Басков В.И. Протокольная форма досудебной подготовки материа­лов: Практическое пособие. — М., 1989.

Баулін О.В., Карпов Н.С., Поповченко О.І., Савицький Д.О. Спро­щене досудове провадження в Україні: історія, сучасність, перспекти­ви: Навчальний посібник. — К., 2004.

Баулін О.В., Поповченко О.І. Процесуальний порядок оформлення протокольної форми досудової підготовки матеріалів міліцією. — К., 2002.

Белозеров Ю.Н., Карнеева JI.M. Протокольная форма досудебной подготовки материалов органами дознания в советском уголовном процессе. — М., 1987.

Денісюк A.M. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів, здійснювана працівниками органів внутрішніх справ. — К., 1993.

Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практич­ний коментар / За загальною редакцією В.Т. Маляренка, Ю.П. Аленіна. — X.: ТОВ «Одіссей», 2008.

Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практич­ний коментар / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. — Вид. п'яте, перероблене та доповнене — К.: «Юрисконсульт», КНТ, 2008.

Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України: На­вчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / За ред. Ю.М. Грошевого. — X., 2002.

Рзаев А.А., Ташибаев К.У. Протокольная форма досудебной подго­товки материалов. — Караганда, 1989.

Шиян А.Г., Черненко А.П. Протокольна форма досудової підготов­ки матеріалів у кримінально-процесуальному судочинстві України. — Дніпропетровськ, 2002.

Тема 21

ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ НЕПОВНОЛІТНІХ

21.1. Фактори, що обумовили застосування спеціальних правил провадження в справах неповнолітніх.

Види провадження в справах неповнолітніх

Законодавство України визначає неповнолітніх як осіб, які не до- сягли вісімнадцятирічного віку. Виділення таких осіб в окрему кате­горію викликано насамперед прагненням українського законодавства передбачити для даних осіб додаткові в порівнянні з дорослими права й гарантії захисту їхніх інтересів. Необхідність надання неповнолітнім додаткових прав і гарантій викликана тим, що дані особи ставляться до найбільш уразливої категорії осіб, які беруть участь в кримінально­му судочинстві, оскільки внаслідок рівня свого фізичного, розумового й психологічного розвитку не можуть самостійно повною мірою захи­щати свої інтереси й користуватися всіма правами, наданими їм зако­ном. Такі особливості знайшли своє відображення як у національному законодавстві, так і в міжнародно-правових актах, основними серед яких по праву можна вважати Конвенцію про права дитини, прийня­ту генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1989 p., і Мінімальні стандарти (правила) судочинства у справах неповнолітніх (Пекінські правила), які закріпили як головну мету створення найбільш благополучного життя неповнолітніх. Чинним національним законодавством перед- бачені додаткові гарантії, що забезпечують при провадженні в справах неповнолітніх встановлення істини в справі, захист прав і законних інтересів неповнолітніх, а також сприяння підвищенню виховного й попереджувального впливу кримінального судочинства.

Кримінально-процесуальне законодавство України закріплює пра­вило, відповідно до якого провадження в справах неповнолітніх здій­снюється у випадках, коли особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, досягла на момент його вчинення одинадцятирічного, але не досягла вісімнадцятирічного віку. Відносно ж осіб, які не досягли до моменту вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку, кримінальна справа не може бути порушена, а порушена підля­гає припиненню (п. б.ч. 1 ст.6 КПК). Воно фактично розрізняє два види провадження в справах неповнолітніх:

    1. провадження в справах неповнолітніх, які до моменту вчинен­ня суспільно небезпечного діяння досягли одинадцятирічного віку, але не досягли віку, з якого можливе притягнення до кримінальної відповідальності (згідно зі ст. 22 КК України віком, з якого можливе притягнення до кримінальної відповідальності за загальним прави­лом є шістнадцятирічний вік і, лише за вчинення деяких злочинів, можливе притягнення до кримінальної відповідальності починаючи із чотирнадцяти років). Таке провадження можна назвати суворим провадженням по застосуванню до неповнолітніх примусових захо­дів виховного характеру, тому що такі неповнолітні внаслідок сво­го віку ще не можуть бути суб'єктами злочинів і нести кримінальну відповідальність. Цей порядок судочинства можна охарактеризува­ти як неповний, оскільки багато загальних правил судочинства при ньому не застосовуються (так, такі неповнолітні не можуть набути в справі процесуального статусу підозрюваного (обвинуваченого), обвинувачення їм не пред'являється, обвинувальний висновок не складається. Кримінально-процесуальне законодавство містить низ­ку спеціальних норм, що регулюють порядок провадження у цій ка­тегорії справ;

    2. провадження у справах неповнолітніх, які досягли до момен­ту здійснення суспільно небезпечного діяння віку, з якого можливе притягнення до кримінальної відповідальності. Таке провадження здійснюється як за загальними правилами провадження по всіх кри­мінальних справах, так і регламентується особливими правилами, які не скасовуючи й не змінюючи загальних, надають таким неповноліт­нім додаткові в порівнянні з дорослими права й гарантії захисту.

Кримінально-процесуальний кодекс України містить спеціальну главу, присвячену особливостям провадження в справах неповноліт­ніх (глава 36 КПК). Крім того, до числа норм, що передбачають спе­цифіку провадження в справах неповнолітніх, ставляться, норми, за­кріплені в інших главах (наприклад, ст.ст. 6, 73, 9, 45, 111, 112, 254, 348, 384, 407 та ін.).