10.3.3. Пред'явлення для впізнання
Суть та загальні положення пред'явлення для впізнання. Закон надає право слідчому у разі необхідності пред'явити для впізнання особу або предмет раніше допитаним свідку, потерпілому або обвинуваченому (ст.ст. 174-176 КПК).
Як правило, впізнання здійснюється шляхом зорового або слухового сприйняття осіб, предметів, які пред'являються для впізнання.
Суть впізнання полягає в своєрідній ідентифікації відбитого в пам'яті впізнаючого образу особи або іншого об'єкта, який раніше спостерігався ним, і пред'явлених йому осіб або предметів, серед яких можливо знаходиться та особа чи той об'єкт, які раніше спостерігав впізнаючий у зв'язку з подією, яка розслідується, і описах у ході допиту.
Висновок щодо тотожності об'єкта, який пред'являється для впізнання, робиться тоді, коли встановлюється, що він є тим же самим об'єктом, який впізнаючий спостерігав раніше у зв'язку з фактами, що мають відношення до розслідуємої події. Схожість встановлюється в тому випадку, коли впізнаючий може вказати лише на загальні групові (родові) ознаки, які дозволяють віднести пред'являємий об'єкт і раніше спостерігаємий до однієї групи (роду) об'єктів. Відзначивши тільки спільність окремих властивостей і ознак, що притаманні їм, впізнаючий доходить висновку, що пред'являємий об'єкт не той же самий, який він спостерігав раніше, а лише подібний йому. Висновок щодо різниці, несхожості робиться впізнаючим тоді, коли пред'являємий об'єкт є не тим, який він спостерігав раніше.
Результати пред'явлення для впізнання можуть служити і як обвинувальні чи виправдувальні докази або використовуватися для перевірки достовірності доказів, що вже маються в справі.
В свою чергу висновок про достовірність впізнання базується як на оцінці і співвідношенні показань, що дані впізнаючим на допиті і в ході пред'явлення для впізнання, так і на співставленні і дослідженні їх у взаємозв'язку зі всіма іншими доказами, що зібрані в процесі розслідування. Якщо виникають сумніви щодо правильності впізнання, то воно може бути піддано спеціальній перевірці шляхом проведення, наприклад, слідчого експеримента і т.д.
Пред'явлення об'єктів для впізнання як самостійної слідчої дії треба відрізняти від їх пред'явлення, що здійснюється в ході інших слідчих дій або в процесі оперативно-розшукової діяльності. Пред'явлення об'єктів іноді застосовується при допиті (пред'являються фотознімки обвинуваченого), в ході огляду місця події, що проводиться з участю потерпілого (наприклад, знайдення там з його допомогою предметів, які впізнані ним як такими, що належать злочинцю).
Нерідко фотознімки імовірного злочинця демонструються громадянам у ході його розшуку співробітниками органів дізнання. В практиці часто використовують такий прийом пошуку злочинця, як патрулювання працівників міліції з потерпілим, впізнання особи, яка знаходиться в строю солдат і т.д.
У всіх названих вище випадках, як і при пред'явленні для впізнання, діє один і той же психологічний механізм узнавання, однак порядок вводу в процес отриманих фактичних даних різний.
Факт узнавання, який встановлюється при провадженні інших слідчих дій, знаходить своє відображення саме в протоколах цих дій, а не в спеціальному протоколі впізнання. Наприклад, факт узнавання потерпілим злочинця, затриманого при патрулюванні в громадських місцях, відображається в протоколі допиту потерпілого. Останній допитується про ознаки розшукуваної особи до патрулювання і після акту затримання (обставини самого затримання фіксуються як в протоколі затримання підозрюваного, так і протоколі допиту затриманого). Таким чином, треба підкреслити, що на відміну від названих тактичних прийомів і операцій, пред'явлення для впізнання — це самостійна слідча дія, провадження якої спеціально регламентується законом (ст.ст. 174-176 КПК), та яка передбачає особливі умови і порядок її проведення.
Пред'явлення для впізнання можливе лише при наявності наступних умов: а) вірогідний впізнаючий особисто сприймав і запам'ятав особу чи об'єкт, образ якого йому треба буде порівнювати з особами та об'єктами, що пред'являються; б) впізнаючий має можливість відтворити хоча б основні індивідуально-визначені ознаки і впізнати особу чи об'єкт, який він спостерігав.
У відповідності з ч. 1 ст. 174 та ч. 1 ст. 176 КПК обов'язковим правилом пред'явлення для впізнання є попередній допит впізнаючого про обставини, при яких він спостерігав певну особу чи об'єкт, щодо прикмет та особливостях, за якими він здатний провести впізнання.
Впізнання вважається проведеним з порушенням закону, якщо впізнаючий попередньо не був допитаний щодо прикмет та особливостей, за якими він може впізнати вказані ним об'єкти.
Доказове значення результатів пред'явлення для впізнання губиться і тоді, коли впізнаючий попередньо бачив особу або предмет напередодні впізнання, а тому слідчому належить застосувати заходи щодо недопущення подібних фактів.
Допит впізнаючого повинен містити в собі, по-перше, з'ясування обставин, при яких допитуємий спостерігав особу або предмет, які мають відношення до події, яка розслідується; місце спостереження; причини, за якими допитуємий знаходився на цьому місці; час, протягом якого здійснювалося спостереження; час доби, в який допитуємий спостерігав об'єкт, силу та спрямованість освітлення; відстань, на якій проходило спостереження та погодні умови; який стан зору та слуху впізнаючого, наскільки добре він пам'ятає об'єкт, що підлягає впізнанню, тощо.
По-друге, які характерні прикмети й особливості має об'єкт. Для з'ясування прикмет і особливостей особи слід дотримуватися методу «словесного портрету», добре розробленого в криміналістиці.
По-третє, в ході допиту дуже важливо з'ясувати, чи може хто- небудь підтвердити показання допитуємого щодо прикмет та особливостей об'єкта. Це необхідно для перевірки в майбутньому доказів, які отримані в результаті пред'явлення для впізнання.
Завершуючи допит, слідчий повинен обов'язково задати допитує'мому запитання про те, чи зможе він впізнати і чи бажає він брати участь у впізнанні особи чи іншого об'єкта, про прикмети й особливості яких він дав показання. Якщо допитуємий дав негативну відповідь, слід з'ясувати причини такої відмови.
Принциповим є вирішення наступного питання. Як діяти в ситуації, коли допитуємий заявляє, що він добре запам'ятав прикмети особи, але затруднюється описати її зовнішність. Стосовно цього питання
існують різні точки зору, але ми дотримуємося тієї позиції, що коли допитуваний заявляє, що він не може описати ознаки об'єкта, або забув їх, хоча в минулому спостерігав його, але може впізнати, якщо йому його покажуть, то такий допитуваний може виступати в ролі впізнаючого. Позитивне рішення цього питання ґрунтується на даних психології: людина, яка не може відтворити образ об'єкта в його присутності, здатна впізнати цей об'єкт при повторному сприйнятті.
В той же час варто відмовитися від пред'явлення для впізнання особи, яка має унікальні прикмети, за якими допитаний може його впізнати (незвичне татуювання, відсутність кінцівок тощо). В такому випадку проводиться освідування (ст. 193 КПК), результати якого співставляються з показаннями того, хто цю особу бачив при обставинах, які мають значення для кримінальної справи.
До інших умов (правил) пред'явлення для впізнання слід віднести:
для впізнання пред'являється тільки той об'єкт, який має відношення до кримінальної справи, яка розслідується;
для впізнання пред'являється лише той об'єкт, ознаки якого відбилися в пам'яті потенційного впізнаючого;
пред'явлення для впізнання проводитися тільки в тому випадку, коли впізнаючий в змозі ідентифікувати об'єкт;
не допускається попереднє ознайомлення впізнаючого з об'єктом впізнання;
об'єкт повинен пред'являтися для впізнання серед не менше двох схожих за загальними ознаками однорідних об'єктів (виняток складає пред'явлення для впізнання трупа);
якщо впізнаючий вказав на одну із пред'явлених йому осіб або один із предметів, йому пропонується пояснити, за якими прикметами й особливостями він впізнав дану особу або предмет;
по можливості пред'явлення для впізнання повинно проводитися в умовах, які схожі з тими, в яких сприймався об'єкт;
повторне пред'явлення одного й того ж об'єкта для впізнання, як правило, не допускається. Разом з тим, існують ситуації, коли таке повторне впізнання проводиться. Це буває у випадках: а) коли попереднє впізнання було проведено в той момент, коли впізнаючий знаходився в стані тимчасового розладу психіки, зору, слуху і тому не зміг правильно сприйняти те, що відбувалося; б) коли впізнаючий навмисно не впізнав об'єкт, що пред'явлений для впізнання; в) коли попереднє впізнання проводилося в гірших умовах, ніж ті, в яких відбувалося спостереження впізнаваємого об'єкта; г) коли через відсутність впізнаваємого його впізнання здійснюється за фотокартками.
Окрім впізнаючого, впізнаваємої особи та статистів, учасниками пред'явлення для впізнання є слідчий та поняті. Останнім роз'яснюються їх права та обов'язки, а також положення ч. 6 ст. 174 КПК про те, що у випадку проведення впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають (ч. 4 ст. 174 КПК), поняті зобов'язані впевнитися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням і засвідчити таке впізнання. У цій слідчій дії також можуть брати участь прокурор, який здійснює нагляд за слідством, а у випадках, передбачених законом, й інші особи (захисник, представник потерпілого, перекладач, співробітники органів дізнання та інші).
Якщо впізнаючим е свідок або потерпілий, то перед впізнанням вони попереджаються про кримінальну відповідальність за ст.ст. 374, 376 КК, про що робиться позначка в протоколі.
У відповідності з ч. 4 ст. 174 КПК у виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, з дотриманням вимог передбачених цією ж статтею. Про результати такого впізнання обов'язково повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання.
При виборі часу необхідно керуватися правилом: якщо раніше ця слідча дія буде проведена, тим більше можливості отримати надійну і достовірну інформацію, оскільки пам'яті людини притаманна поступова втрата сприйнятого.
Місце пред'явлення для впізнання залежить від характеристики об'єкта впізнання, умов сприйняття впізнаючим та інших факторів. Зазвичай, пред'явлення для впізнання проводиться слідчим у його службовому кабінеті або іншому службовому приміщенні. Але в деяких випадках це робиться в тому місці, де впізнаючий сприймав об'єкт, про який він дав показання.
Слідча дія, яка вивчається, може бути розподілена і класифікована за різними підставами. В залежності від того, чи пред'являється сам об'єкт в натурі або його зображення, впізнання розподіляється на безпосереднє і опосередковане (за фотознімками, кінострічкою, аудіо- та відеозаписом). За видами об'єктів, що пред'являються для впізнання, ця слідча дія може класифікуватися на впізнання: а) живої людини; б) трупа; в) предметів; г) рукописних текстів, документа; д) тварини; е) місцевості, будови. За характером і видами розпізнавальних ознак об'єктів, які пред'являються для впізнання, — впізнання за статичними і динамічними ознаками; за процесуальним станом впізнаючих та іншими підставами.
Пред'явлення для впізнання особи. Готуючись до пред'явлення особи для впізнання, слідчий повинен виконати низку вимог закону та керуватися тактичними рекомендаціями.
У відповідності з ч. 2 ст. 174 КПК «особа, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різних відмін у зовнішності та одягу». Таким чином особи, що пред'являються для впізнання, не повинні мати різних відмін: за віком, ростом й будовою тіла; за формою і кольором обличчя, за кольором волосся і зачіски; за верхнім одягом та взуттям; за особливими ознаками.
При цьому не слід домагатися повної схожості, оскільки це може ускладнити процес ідентифікації впізнаваємої особи.
Правильний підбір для впізнання осіб є умовою, яка забезпечує об'єктивність результатів ототожнювання впізнаваємого. А результати впізнання, що проведене з порушенням вимог ч. 2 ст. 174 КПК,
визнаються такими, що не мають доказової сили і у зв'язку з цим ставиться під сумнів об'єктивність всього розслідування в цілому.
До групи осіб, які пред'являються разом з впізнаваємим, також не можуть входити особи, яких впізнаючий знає чи міг неодноразово бачити в типових ситуаціях; співробітники правоохоронних органів, оскільки цим презюмується їх зацікавленість у результатах справи, а також особи, які беруть участь у розслідуванні кримінальної справи як то: поняті, свідки, статисти, у зв'язку з чим вони могли зустрічатися з впізнаючим при знаходженні в РВ МВС, слідчому відділі, прокуратурі, тощо.
Статисти можуть брати участь у пред'явленні для впізнання лише за їх згодою. Отримавши останню, слідчий повинен роз'яснити їх роль у проведенні слідчої дії і попередити про те, що вона можливо буде фіксуватися за допомогою фото, відеозйомки.
Слідчий, використовуючи допомогу працівників органу дізнання, повинен забезпечити й участь понятих. При цьому варто враховувати, що понятий не може бути одночасно й статистом. Слідчий зобов'язаний забезпечити участь й інших учасників (захисника обвинуваченого, якщо від них надійшло клопотання, педагога, психолога, лікаря, законного представника, перекладача тощо).
Далі, слідчий повинен визначити місце і час пред'явлення для впізнання, провести психологічну підготовку впізнаючого. До впізнання слідчий повинен підготувати і впізнаваємого. Треба, щоб він знаходився в тій же одежі, взутті, в яких його спостерігав впізнаючий, щоб він не вживав заходів щодо зміни зовнішності, а якщо буде встановлено, що такі дії все ж таки здійснені, то по можливості зробить все для приведення зовнішності впізнаваємого в первісний стан, тобто такий, в якому його спостерігав впізнаючий.
Частіше всього в слідчій практиці людей пред'являють для візуального впізнання, за ознаками зовнішності, які зафіксовані в пам'яті впізнаючих тим же візуальним способом. Слідчий забезпечує виклик впізнаваємого і впізнаючого і розміщення викликаних осіб таким чином, щоб не допустити можливості їх зустрічі, спілкування або іншого виду контакту один з одним до того моменту, коли впізнаючий буде запрошений для здійснення самого акту впізнання.
Перед тим як запросити впізнаючого, що знаходиться в іншому приміщенні, особі, яка підлягає впізнанню, пропонується за власним бажанням, розсудом зайняти будь яке місце серед статистів (ч. З ст. 174 КПК). Про те, яке місце зайняв впізнаваємий, робиться позначка в протоколі. Після цього слідчий особисто або через свого помічника, працівника органів дізнання запрошує на місце слідчої дії впізнаючого. Роз'яснивши йому відповідні права та обов'язки, що також -заноситься до протоколу, слідчий пропонує впізнаючому оглянути пред'явлених осіб і дати відповідь на запитання, чи взнає він кого- небудь із них. У випадку негативної відповіді слідчий з'ясовує у впізнаючого, наскільки він впевнений в правоті свого висновку і що дозволяє йому судити про те, що серед пред'явлених осіб немає людини, про яку він раніше дав показання.
Якщо впізнаючий дає позитивну відповідь, то йому пропонується вказати на впізнаного і дати пояснення тому, за якими ознаками проведено впізнання. Показання впізнаючого не повинні з одного боку зводитися до короткої стверджувальної відповіді, а з другого — не повинні бути занадто дрібними, детальними, оскільки в такому випадку вони будуть схожі з допитом. Вказавши на впізнаного і назвавши ознаки, за якими він впізнаний, впізнаючий пояснює, де і при яких обставинах він раніше сприймав (бачив) впізнану особу.
Впізнаному пропонується встати й назвати себе, а також по можливості коротко виразити своє відношення до факту його впізнання та до показань впізнавшої особи, про що робиться запис у протоколі. Якщо впізнаний відмовляється назвати своє прізвище, ім'я та по батькові, то це робить сам слідчий.
Мета візуальної ідентифікації — це дуже сильне психологічне знаряддя в руках слідчого. Правильно вирішити ідентифікаційну задачу — значить зробити серйозний крок на шляху до істини. Успішне, об'єктивно проведене впізнання може виступати в одних випадках як засіб викриття, а в інших — як засіб зняття підозри, реабілітації невинної особи; в третіх — як засіб перевірки достовірності показань. І навпаки, помилки в ідентифікації можуть дорого обійтися і правосуддю, і тій особі, яка стала жертвою цієї помилки. На жаль, такі помилки мають місце в правозастосовчій практиці.
Вище відзначалося, що при пред'явленні для впізнання осіб нерідко виникають ситуації, коли впізнаючий затруднюється впізнати кого-небудь із осіб, які пред'явлені. Оскільки пред'явлення для впізнання є в деякому роді одноразовою слідчою дією, тобто її, як правило, не можна повторити у тому ж складі учасників, все ж рекомендується після отримання негативної відповіді на цьому не закінчувати слідчої дії. Слідчий може запропонувати впізнаваємому відповісти на запитання: чи він взнає впізнаючого. І практика знає такі випадки, коли під психологічним впливом самої обстановки пред'явлення пізнання, деякі обвинувачені (підозрювані) стають на шлях дачі правдивих показань. Такі показання підлягають безумовному занесенню до протоколу цієї слідчої дії. Тут фактично мало місце так зване зустрічне впізнання.
У тому випадку, коли допитаний у справі не може впізнати візуально людину, яка цікавить слідчого, але він чув і запам'ятав її голос, мову, спостерігав ходу, то впізнання може бути проведено за н функціональними (динамічними) ознаками.
У випадку, якщо впізнаючий запам'ятав не тільки статичні (зовнішність), але й динамічні ознаки людини, то пред'явлення для впізнання може бути комбінованим. Зразу проводиться впізнання за слуховим образом, а потім візуальним. Пред'явлення для впізнання в цій ситуації проводиться за загальними правилами, з відображеннями в протоколі черговості виконаних дій.
Якщо неможливо пред'явлення самої особи, то проводиться її впізнання по фотознімках (ч. 5 ст. 174 КПК). Цей вид впізнання ні в якому разі не повинен підміняти впізнання цієї особи, якщо вона мається, а тому для впізнання по фотознімках й інших матеріально фіксованих відображеннях (кіно, відео), повинні бути вагомі підстави. Випадки пред'явлення для такого впізнання визнаються правомірними, коли особа, яка підлягає впізнанню, вмерла або невідомо її місце знаходження; сильно змінила свою зовнішність, а відновити її попередній стан неможливо (опік, травма обличчя і т.д.); впізнаваємий відмовляється брати участь у пред'явленні для впізнання, тощо.
Впізнання особи по фотознімках проводиться в тому ж процесуальному порядку, що і безпосередньою впізнання особи, але з дотриманням деяких додаткових правил, які забезпечують достовірність результатів цієї дії. Так, в матеріалах кримінальної справи повинні бути відомості про те, де, яким чином і при яких обставинах були знайдені фотознімки особи. Далі, фотознімки в кількості не менше трьох повинні бути підібрані таким чином, щоб вони не відрізнялись за форматом і не мали різких відмінностей за способом зображення та за зовнішністю зображених на них осіб. Порушення цього правила призводить до того, що результати такого впізнання втрачають свою доказову силу.
Схожі фотознімки в присутності понятих наклеюють на бланк протоколу пред'явлення для впізнання або чистий аркуш паперу, нумеруються і скріпляються печаткою слідчого. Невиконання останнього правила також слід розцінювати як суттєве порушення порядку впізнання. Порядок розміщення фотознімків погоджується з понятими, а в протоколі відзначається, на якій саме фотографії зображена впізнаваєма особа. В присутності понятих впізнаючому пред'являється виготовлена фототаблиця або протокол, після чого пропонується оглянути її і вказати, чи впізнає він кого-небудь, а якщо так, то на якому фотознімку і за якими ознаками. Показання впізнаючого заносяться до протоколу з вказівкою номера фотознімка, на якому зображена впізнана особа, а також ознаки й особливості, за якими здійснено впізнання.
У тому випадку, коли впізнаваємий об'єкт (особа) знятий на кіно-, відеострічку в складі групи із трьох і більше об'єктів, фільм може демонструватися в тому вигляді, в якому він є. Інакше треба робити монтаж із фрагментів, які включають додаткові кадри зі знятими на них статистами, про що складається спеціальний протокол. Змонтований і продемонстрований впізнаючому кіно-, відеозапис додається до кримінальної справи.
Пред'явлення для впізнання трупа. Пред'явлення для впізнання трупа проводиться з метою ідентифікації особи загиблої або померлої людини. Об'єктом впізнання можуть бути і частини трупа, у випадку, коли сам труп розчленований. І тут, до речі, варто відзначити один момент, який заслуговує на увагу. У всіх рекомендаціях, керівництвах для слідчих, коментарях до КПК, підручниках з кримінального процесу та криміналістики підкреслюється, що в силу специфіки такого об'єкта впізнання як труп на нього не поширюється правило щодо пред'явлення для ідентифікації серед схожих об'єктів (ч. 2 ст. 174 КПК), але такий виняток із правила не зафіксований в КПК. Цю прогалину, на наш погляд, треба ліквідувати шляхом внесення відповідного положення до КПК. Згаданий виняток пояснюється тим, що така.
специфічність пред'явлення для впізнання трупа дійсно має місце і вона визначається, насамперед, етичними й організаційними передумовами, внаслідок цього правило щодо пред'явлення для впізнання такого своєрідного об'єкта серед подібних об'єктів дуже важко, а інколи неможливо виконати, особливо в ситуаціях, коли об'єктом цього виду ідентифікації виступають частини розчленованого трупа. Можна собі уявити також, які труднощі чекали б слідчого, який працює в сільській місцевості, на периферії — з підбором об'єктів.
Не завжди також діє і правило щодо обов'язкового допиту впізнаючого, який передує пред'явленню для впізнання. Якщо в ході огляду місця події або зовнішнього огляду трупа хто-небудь із присутніх заявляє, що загиблим є відома йому особа і вказує, хто саме, то можна вважати, що впізнання відбулося при умові, що впізнаючий зміг назвати джерело своєї обізнаності щодо особи загиблого. У цьому зв'язку варто підтримати висловлені пропозиції в проектах КПК про те, що огляд і впізнання трупа в невідкладних випадках можуть бути проведені на етапі попередньої перевірки заяв, повідомлень про злочин, тобто до порушення кримінальної справи.
У тому випадку, якщо в ході огляду місця події і трупа впізнати останній неможливо внаслідок того, що його обличчя і тіло спотворені, забруднені, то виникає необхідність надати трупу вигляд, близький до того, який він мав за життя людини, тобто, здійснити «туалет» трупа, а в більш складних випадках і його реставрацію. За таких умов пред'явлення для впізнання може бути проведено лише після судово- медичної експертизи трупа.
Підготовка до впізнання трупа також має свої особливості. Насамперед треба психологічно підготувати впізнаючого до того, що йому прийдеться побачити в морзі; слід прикласти зусилля і до того, щоб допомогти йому подолати почуття страху або відчаю при вигляді трупа близької людини, тобто спробувати по можливості нейтралізувати негативні умови самої обстановки патологоанатомічного відділення. З цієї причини можуть виникнути труднощі і з підбором понятих.
Одежа й взуття, які знаходься на трупі, пред'являються для впізнання окремо і за правилами впізнання предметів, про що складається окремий протокол.
Пред'явлення для впізнання предметів, рукописних текстів, документів, тварин, місцевості та будівель. Пред'явлення для впізнання протоколів зазвичай має місце, коли є підстави вважати, що вони знаходяться в певному зв'язку з подією злочину і відомі свідкам, потерпілим, підозрюваному та обвинуваченому. Такі предмети, речі можуть бути виявлені при огляді місця події, обшуці, виїмці, добровільно надані учасниками процесу.
Після допиту про обставини події злочину й особливостях предметів (речей), які мали до нього відношення, вони пред'являються впізнаючому в групі однорідних предметів (ч. З ст. 175 КПК), яких повинно бути не менше двох, і які раніше не були в полі зору впізнаючого. Підібрані предмети повинні мати не тільки родові ознаки (ножі, портфелі, гаманці, мобільні телефони і т.д.), але й схожі між собою ознаки
за зовнішнім виглядом, формою, розміром, кольором, конструктивними особливостями. Не можна у зв'язку з цим, наприклад, пред'являти для впізнання фінський ніж серед кухонних чи столових ножів.
У практиці, особливо при розслідуванні господарських злочинів, нерідко для впізнання пред'являються сировина, продукція, будівельні та інші матеріали.
Впізнання цих об'єктів базується не на індивідуальних ознаках, які більшість з них не мають, а на групових властивостях. В результаті такого впізнання можна зробити лише висновок, що впізнані предмети однорідні, схожі з викраденими і не виключено, що вони є саме тими, які викрадені. У випадках, коли впізнаючі стверджують, що пред'явлені такого роду речі саме ті, які викрадені, то до таких заяв треба відноситися критично.
Коли ж матеріальні цінності не мають ніяких ознак, за якими можна судити про їх належність (паливно-мастильні матеріали, вугілля, зерно, борошно і т.д.), то немає й необхідності пред'являти їх для впізнання, а треба, при наявності порівняльних матеріалів, призначати експертизу. Висновок її й буде доказом їх однорідності чи відмінності.
Підібрані для впізнання предмети розкладаються на рівній поверхні в добре освітленому місці, а біля кожного предмета кладеться або ставиться бирка з номером і в протоколі відзначається під яким номером пред'являється впізнаваємий предмет. Ці умови слідчий дотримує і виконує в присутності понятих, з якими і погоджує порядок розташування об'єктів, що пред'являються для впізнання.
Природно, що при впізнанні особливу увагу слід звертати на те, за якими ознаками — родовими чи індивідуальними впізнаний предмет, про що й фіксується в протоколі з означенням номера, під якими пред'являвся впізнаний предмет.
У випадку відсутності предмета допускається його впізнання за фотознімком, яке проводиться за аналогією з впізнанням особи по фотознімку.
Рукописні тексти й документи пред'являються для впізнання в числі інших подібних документів і текстів. Вони впізнаються за зовнішнім виглядом, кольором барвника, поправках, а іноді й по почерку. Цілком зрозуміло, що впізнаючий не здійснює порівняльного дослідження, але може взнати знайомий йому почерк родича, товариша по службі, знайомого або впізнати свій власний почерк. А тому на попередньому допиті і в процесі пред'явлення для впізнання впізнаючий повинен назвати конкретні ознаки, за якими він може впізнати і впізнав знайомий йому почерк.
До об'єктів, які пред'являються для впізнання як документи, відносяться цінні папери, кредитні й розрахункові картки та інші, що мають які-небудь індивідуальні ознаки, що відрізняють їх від подібних об'єктів.
В перебігу допиту, який передує впізнанню тварини, у її власника або іншої обізнаної особи необхідно з'ясувати породу тварини, її масть, стать, ріст, вік, ступінь угодованості, кличку, особливості або яскраві ознаки (клейма, мітки, окрас, дефекти, сліди операційного втручання, тощо).
Пред'явлення для впізнання тварин здійснюється в порядку, передбаченому для впізнання предметів. Тварини пред'являються в кількості двох-трьох особин, що мають з ним схожість або безпосередньо в стаді, череді. Впізнаючому пропонується вказати на прикмети й особливості, за якими він взнав тварину. При цьому необхідно звертати увагу на поведінку тварини по відношенню до впізнаючого (особливо, коли це імовірний хазяїн) в т.ч. на реакцію його на голос, кличку, ласку, наближення або віддалення впізнаючого.
Пред'явлення для впізнання тварин рекомендується додатково фіксувати за допомогою кольорової фотографії, а ще краще — відео- записом.
Пред'явлення для впізнання місцевості та будівель проводиться, як правило, у випадках, коли допитуємий заявляє, що зможе впізнати і тим самим виділити із оточуючої місцевості або низки будівель ту чи іншу ділянку, житловий будинок, магазин і т.д., які цікавлять слідчого.
- Тема 1 12
- Тема 2 23
- Тема 4 50
- Тема 5 суб'єкти кримінального процесу 57
- Тема 6 95
- Тема 7 137
- Тема 8 151
- Тема 9 162
- Тема 10 слідчі дії 170
- Тема 11 206
- Тема 12 212
- Тема 13 підсудність 230
- Тема 14 233
- Тема 15 судовий розгляд 243
- Тема 16 280
- Тема 17 293
- Тема 18 297
- Тема 19 307
- Тема 20 313
- Тема 21 316
- Тема 22 323
- Тема 23 329
- Тема 1 поняття, завдання, суть і система кримінального процесу
- 1.1. Поняття кримінального процесу
- 1.2. Завдання кримінального судочинства
- 1.3. Система кримінального процесу
- 1.4. Загальна характеристика стадій кримінального процесу
- 1.5. Типи кримінального процесу
- 1.6. Кримінально-процесуальні відносини та юридичні факти
- 1.7. Крнмінально-процесуальні функції
- 1.8. Кримінально-процесуальна форма
- Тема 2 кримінально-процесуальне право україни. Джерела кримінально- процесуального права
- 2.1. Кримінально-процесуальне право як галузь сучасного права
- 2.2. Джерела кримінально-процесуального права
- 2.3. Кримінально-процесуальні норми
- 2.4. Дія норм кримінально-процесуального права у просторі, у часі та по колу осіб
- 2.5. Прогалини у кримінально-процесуальному праві та застосування норм кримінально-процесуального права за аналогією
- Тема з принципи кримінального процесу
- 3.1. Поняття та система принципів кримінального процесу
- 3.2. Загальноправові принципи кримінального процесу
- 3.3. Міжгалузеві принципи кримінального процесу
- 3.4. Кримінально-процесуальні (галузеві) принципи
- 3.5. Принципи досудового провадження
- Тема 4 цивільний позов у кримінальному судочинстві
- 4.1. Поняття, природа та значення цивільного позову у кримінальному судочинстві
- 4.3. Загальна характеристика провадження за цивільним позовом у досудових і судових стадіях кримінального процесу
- 4.4. Обов'язки держави щодо відшкодування шкоди, заподіяної злочином
- Тема 5 суб'єкти кримінального процесу
- 5.1. Поняття та класифікація суб'єктів кримінального процесу
- 5.2. Процесуальна правоздатність і дієздатність суб'єктів кримінального процесу
- 5.3.1. Суд як орган правосуддя у кримінальних справах. Завдання і загальна характеристика повноважень суду при здійсненні правосуддя. Форми здійснення правосуддя
- 5.3.2. Прокурор у кримінальному судочинстві. Процесуальне положення прокурора на різних стадіях процесу
- 5.3.3. Слідчий та начальник слідчого відділу у кримінальному процесі. Взаємодія слідчого з органами дізнання
- 5.3.4. Органи дізнання, їх завдання і повноваження. Особа, що проводить дізнання, їі процесуальне положення
- 5.5. Учасники процесу, загальна характеристика їх процесуального положення
- 5.5.1. Обвинувачений (підсудний, засуджений, виправданий), його процесуальне положення в різних стадіях процесу
- 5.5.2. Підозрюваний у скоєнні злочину, термін перебування особи в статусі підозрюваного, його права і обов'язки
- 5.5.3. Процесуальне положення неповнолітньої особи, що не досягла віку кримінальної відповідальності, відносно якої ведеться кримінальне судочинство
- 5.5.4. Законний представник неповнолітнього обвинуваченого і підозрюваного
- 5.5.5. Захисник у кримінальному судочинстві
- 5.5.6. Заявник про злочин, його права і обов'язки
- 5.5.7. Потерпілий у кримінальному судочинстві, його права і обов'язки на різних стадіях процесу
- 5.5.8. Цивільний позивач, його права і обов'язки у кримінальному процесі
- 5.5.9. Цивільний відповідач, його права і обов'язки
- 5.5.10. Представники потерпілого, цивільного позивача і відповідача, їх процесуальне положення
- 5.6. Інші суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності, загальна характеристика їх процесуального положення
- 5.7. Обов'язок суду, прокурора, слідчого і особи, що проводить дізнання щодо роз'яснення і забезпечення прав учасників процесу і інших суб'єктів кримінального судочинства
- 5.8. Забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві
- 5.9. Імунітети суб'єктів кримінального процесу
- 6.2. Поняття, види, особливості доказування в кримінальному процесі
- 6.3. Предмет доказування в кримінальній справі
- 6.4. Предмет доказування в окремих категоріях кримінальних справ та в окремих стадіях кримінального процесу
- 6.5. Зміст обставин, які складають предмет доказування
- 6.6. Локальний предмет доказування
- 6.7. Поняття доказів та джерел доказів у кримінальному процесі
- 6.8. Властивості доказів
- 6.9. Процесуальні порушення та допустимість доказів
- 6.10. Класифікація доказів
- 6.11. Процес доказування, його елементи
- 6.12. Межі доказування
- 6.13. Мета доказування
- 6.14. Суб'єкти процесу доказування
- 6.15. Джерела доказів
- Заходи процесуального примусу, за допомогою яких забезпечується законний порядок у ході провадження в справі. Такими заходами є наступні.
- 7.2. Поняття, значення та види запобіжних заходів
- 7.3. Мета, підстави та умови застосування запобіжних заходів
- 7.4. Запобіжні заходи, що не пов'язані з позбавленням волі
- 7.5. Запобіжні заходи, що пов'язані з позбавленням волі
- 7.6. Загальні положення щодо порядку застосування, скасування і зміни запобіжного заходу
- Провадження на досудових стадіях кримінального процесу Тема 8 порушення кримінальної справи
- 8.1. Поняття, значення, завдання стадії порушення кримінальної справи
- 8.2. Органи і посадові особи, які мають право порушити кримінальну справу
- 8.3. Приводи і підстави до порушення кримінальної справи
- 8.4. Процесуальний порядок порушення кримінальної справи
- 8.5. Підстави і порядок прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи
- 8.6. Нагляд прокурора і судовий контроль у стадії порушення кримінальної справи
- Тема 9 загальні положення стадії досудового розслідування
- 9.1. Поняття, значення, завдання стадії досудового розслідування
- 9.2. Форми досудового розслідування
- 9.3. Характеристика основних положень досудового слідства
- 4. Об'єднання і виділення кримінальних справ (ст. 26 кпк). Об'єднання і виділення кримінальних справ є правом, а не обов'язком слідчого.
- Достатні дані, які свідчать про те, що якийсь злочин або особа не мають зв'язку з основною кримінальною справою;
- Виконання органом дізнання постанови слідчого про розшук обвинуваченого (ст. 139 кпк).
- Тема 10 слідчі дії
- 10.1. Поняття, система та класифікація слідчих дій
- 10.2. Загальні умови провадження слідчих дій
- 10.3. Процесуальні особливості провадження вербальних слідчих дій
- 10.3.1. Допит
- Члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновлені підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;
- Особа, яка б своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого у вчиненні злочину.
- 10.3.2. Очна ставка
- 10.3.3. Пред'явлення для впізнання
- 10.3.4. Відтворення обстановки і обставин події
- 10.4. Процесуальні особливості провадження нонвербальних слідчих дій
- 10.4.1. Слідчий огляд
- 10.4.2. Освідування
- 10.4.3. Ексгумація трупа
- 10.4.4. Обшук
- 10.4.6. Накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку
- 10.4.7. Підготовка і призначення судової експертизи
- Тема 11 пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого
- 11.1. Суть, значення та підстави притягнення особи як обвинуваченого
- 11.2. Процесуальний порядок притягнення особи як обвинуваченого
- 11.3. Допит обвинуваченого
- 11.4. Зміна і доповнення обвинувачення на досудовому слідстві
- Тема 12 зупинення і закінчення досудового слідства
- 12.1. Підстави та процесуальний порядок зупинення досудового слідства
- 12.2. Форми закінчення досудового слідства
- 12.3. Закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку
- 12.4. Закінчення досудового слідства складанням постанови про закриття справи
- 12.5. Закінчення досудового слідства складанням постанови про направлення справи до суду для застосування примусових заходів медичного характеру
- 12.6. Закінчення досудового слідства складанням постанови про закриття справи і застосування примусових заходів виховного характеру
- 12.7. Закінчення досудового слідства складанням постанови про направлення справи до суду для її закриття та звільнення особи від кримінальної відповідальності
- 12.8. Нагляд прокурора за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства
- 12.9. Контроль суду за законністю дій органів дізнання та досудового слідства
- Тема 13 підсудність
- 13.1. Поняття і значення підсудності
- 13.2. Види підсудності
- 13.3. Направлення справи за підсудністю. Недопустимість спорів про підсудність
- Тема 14 попередній розгляд справи суддею
- 14.1. Поняття, завдання, значення стадії попереднього розгляду справи суддею
- 14.2. Порядок, строки попереднього розгляду справи
- 14.3. Рішення, які приймає суддя в результаті попереднього розгляду справи
- 14.4. Особливості попереднього розгляду в справах приватного обвинувачення
- Тема 15 судовий розгляд
- 15.1. Поняття, значення, завдання стадії судового розгляду
- 15.2. Загальні умови судового розгляду
- 15.3. Суд і сторони в судовому розгляді
- 15.4. Межі судового розгляду
- 15.6. Судове слідство
- 15.7. Судові дебати і останнє слово підсудного
- 15.8. Рішення, якими закінчується судовий розгляд
- 15.9. Поняття, види, зміст вироків
- 15.10. Порядок постановления та проголошення вироку
- Тема 16 провадження по перевірці вироків, постанов і ухвал суду, які не набрали законної сили
- 16.1. Поняття, значення і форми перевірки судових рішень, які не набрали законної сили
- 16.2. Суб'єкти права оскарження судових рішень, які не набрали законної сили
- 16.3. Строки оскарження судових рішень, які не набрали законної сили
- 16.4. Вимоги до апеляції, касаційної скарги чи подання
- 16.5. Порядок оскарження судових рішень, які не набрали законної сили. Дії суду у зв'язку з оскарженням судового рішення
- 16.6. Попередній розгляд справи апеляційним судом
- 16.7. Розгляд справи в суді апеляційної інстанції
- 16.8. Підстави для скасування чи зміни судових рішень, які не набрали законної сили
- 16.9. Результати розгляду справи апеляційним судом
- Тема 17 виконання вироку, ухвали і постанови суду
- 17.1. Поняття та ознаки стадії виконання вироку
- 17.2. Звернення вироку до виконання
- 17.3. Виконання ухвали та постанови суду
- Тема 18 провадження по перевірці вироків, постанов і ухвал суду, які набрали законної сили
- 18.1. Поняття, значення і форми перевірки судових рішень, які набрали законної сили
- 18.2. Особливості розгляду касаційних скарг і подань на судові рішення, які набрали законної сили
- 18.3. Результати розгляду справи судом касаційної інстанції
- 18.4. Строки та підстави для перегляду судових рішень в порядку виключного провадження
- 18.5. Процесуальний порядок перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами
- Тема 19 застосування примусових заходів медичного характеру
- 19.1. Поняття, мета та види примусових заходів медичного характеру
- 19.2. Підстави застосування примусових заходів медичного характеру
- 19.3. Особливості досудового провадження у справах про застосування примусових заходів медичного характеру
- 19.4. Особливості судового провадження у справах про застосування примусових заходів медичного характеру
- 19.5. Рішення суду у справах про застосування примусових заходів медичного характеру
- 19.6. Зміна і скасування примусових заходів медичного характеру
- 19.7. Відновлення кримінальної справи щодо особи, до якої були застосовані примусові заходи медичного характеру
- Тема 20 протокольна форма досудової підготовки матеріалів
- 20.1. Поняття, сутність і значення протокольної форми досудової підготовки матеріалів
- 20.2. Підстави та умови застосування протокольної форми досудової підготовки матеріалів
- 20.3. Особливості протокольної форми досудової підготовки матеріалів
- 21.2. Обставини, що підлягають встановленню в справах неповнолітніх
- 21.3. Досудове слідство в справах неповнолітніх
- 21.4 . Особливості застосування запобіжних заходів до неповнолітніх
- 21.5. Участь у провадженні в справах неповнолітніх осіб, залучених з метою представництва та охорони прав та інтересів неповнолітніх
- 21.6. Провадження в справах неповнолітніх у судових стадіях кримінального процесу
- 22.2. Особливості правової регламентації та принципи транснаціонального кримінального процесу
- 22.3. Суб'єкти транснаціонального кримінального процесу та характер правовідносин між ними
- 22.4. Міжнародна правова допомога у кримінальних справах
- 22.5. Видача гаданих злочинців
- 22.6. Передача провадження у кримінальних справах
- 22.7. Передача засуджених осіб
- 22.8. Виконання іноземних вироків та інших остаточних рішень у кримінальних справах
- 22.9. Основи міжнародного кримінального процесу
- Тема 23 основи кримінально-процесуального права іноземних держав
- 23.1. Основи кримінально-процесуального права Франції
- 23.2. Основи кримінально-процесуального права Німеччини
- 23.3. Основи кримінально-процесуального права Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії
- 23.4. Основи кримінально-процесуального права сша