21.6. Провадження в справах неповнолітніх у судових стадіях кримінального процесу

Судовий розгляд справ про злочини неповнолітніх провадиться за загальними правилами з урахуванням деяких особливостей, за допо­могою яких знаходять свою реалізацію передбачені законодавством додаткові гарантії захисту їх прав та інтересів.

Справа про злочин неповнолітнього може розглядатись у закрито­му судовому засіданні (ч.2 ст.20 КПК).

У разі, коли дослідження окремих обставин справи може негатив­ного впливати на неповнолітнього, суд, як за власною ініціативою, так і за клопотанням учасників судового розгляду, вислухавши дум­ку захисника, законного представника неповнолітнього й прокурора, вправі своєю ухвалою видалити неповнолітнього із залу судового за­сідання на час дослідження таких обставин (ст.444 КПК).

Якщо обставини, що досліджувалися під час відсутності неповно­літнього підсудного, пов'язані з його обвинуваченням, головуючий повідомляє про них підсудному після повернення його в зал судового засідання. Повідомлення неповнолітньому про результати досліджен­ня обставин справи в його відсутності повинно бути зроблене суддею або головуючим у такій формі, щоб це не вплинуло негативно на вихо­вання неповнолітнього. Після цього підсудному повинна бути надана можливість задати питання особі, що допитувалася в його відсутності.

У вироку в справі неповнолітнього, крім даних, передбачених стат­тями 333, 334 і 335 КПК України, повинні бути зазначені:

3. у мотивувальній частині — підстави, з яких суд вважає за необ­хідне призначення громадського вихователя;

4. у резолютивній частині — про необхідність призначення громад­ського вихователя у випадках застосування покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільнення від покарання з випробуванням у відповідності зі статтею 104 Кримінального кодексу України.

Згідно з Положенням про громадських вихователів неповнолітніх, затв. Наказом ПВР зі змінами й доповненнями, внесеними Указами ПВР від 16 жовтня 1985 року № 1116-11, від 21 серпня 1987 року № 4452-11, Кримінальним кодексом України від 5 квітня 2001 року № 2341-03 основним завданням громадського вихователя є надання допомоги батькам або особам, що їх замінюють, у перевихованні не­повнолітніх правопорушників у дусі поваги й дотримання законів і встановлених правил. Громадський вихователь призначається в тих випадках, коли це буде визнано необхідним, для запобігання бездо­глядності, правопорушень; виправлення й перевиховання неповноліт­нього, котрий: а) звільнений з місця позбавлення волі; б) звільнений від покарання, засуджений до покарання з випробуванням або до міри покарання, не пов'язаної з позбавленням волі, або виконання вироку у відношенні якого відстрочено; в) вчинив злочин, але звільнений від кримінального покарання внаслідок акта амністії або у зв'язку з недо­цільністю застосування кримінального покарання; г) зробив діяння, що містить ознаки злочину, до досягнення віку, з якого можлива кри­мінальна відповідальність, або звільнений від кримінальної відпові­дальності у зв'язку із застосуванням заходів суспільного впливу; д) по­вернувся зі спеціального навчально-виховної або лікувально-виховної установи; е) зробив правопорушення, що спричиняє застосування за­ходів суспільного впливу або адміністративного стягнення; ж) вживає спиртні напої, наркотичні, лікувальні й інші засоби, які викликають одурманення; з) систематично самовільно залишає родину у віці до 16 років; з) злісно ухиляється від навчання або роботи; і) систематично займається азартними іграми, а також веде інший антигромадський спосіб життя.

Розділ XV Загальної частини КК України «Особливості криміналь­ної відповідальності та покарання неповнолітніх» передбачає щодо неповнолітніх додаткові у порівнянні з дорослими підстави звільнен­ня від кримінальної відповідальності й покарання:

1. Згідно зі ст. 97 КК України звільнення неповнолітнього від кри­мінальної відповідальності можливе при здійсненні ним уперше зло­чину невеликої тяжкості, за умови, що його виправлення можливе без застосування покарання (згідно зі ст. 12 КК України до злочинів не­великої тяжкості відносяться злочини, за вчинення яких передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання). Замість притягнення до криміналь­ної відповідальності до неповнолітнього в обов'язковому порядку за­стосовуються примусові міри виховного характеру. До даної категорії справ відносяться справи, що надійшли до суду у порядку ст. 9 КПК для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримі­нальної відповідальності із застосування примусових заходів виховно­го характеру. Суддя або голова суду, який згодний з рішенням, прий­нятим слідчим або прокурором, у справах, що надійшли в порядку ст. 9 КПК України, призначає справу до розгляду в судовому засіданні, про що виносить постанову із вказівкою часу й місця розгляду справи й осіб, що підлягають виклику в судове засідання. У разі незгоди — суддя або голова суду своєю мотивованою постановою повертає справу прокурору.

Якщо суд у судовому засіданні дійде висновку про наявність підстав для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності, він у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи і за­стосування до неповнолітнього примусових заходів виховного харак­теру. Під час вирішення цього питання суд, заслухавши в судовому засіданні думки прокурора й захисника, виходить у нарадчу кімнату для винесення постанови, де розв'язує наступні питання:

1. чи мало місце суспільно небезпечне діяння, із приводу якого провадилося досудове слідство;

2. чи винна в цьому діянні особа, щодо якої розглядається справа;

3. який саме примусовий захід виховного характеру, з передбаче­них частиною другою статті 105 Кримінального кодексу України, по­винен бути застосований до цієї особи.

2. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяж­кості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановления вироку не потребує застосування пока­рання. У цьому разі суд застосовує до нього примусові заходи вихов­ного характеру. Під час звільнення неповнолітнього від відбування покарання з застосуванням примусових заходів виховного характеру кримінальна справа не закривається, а навпаки — з урахуванням ви­мог ст.ст. 333, 334, 335, 446 КПК виноситься обвинувальний вирок із

зазначенням про звільнення від відбування покарання з застосуван­ням примусових заходів виховного характеру.

Стаття 104 КК України передбачає можливість застосування до не­повнолітніх, які були засуджені до позбавлення волі, звільнення від відбування покарання з випробуванням. У такому випадку суд поста­новляє обвинувальний вирок із зазначенням про звільнення від від­бування покарання з випробуванням.

На відміну від таких суб'єктів кримінального процесу як неповно­літні, що досягли віку, з якого можливе притягнення до кримінальної відповідальності, особи, про яких мова піде далі, ще не досягли такого віку, однак досягли одинадцяти років.

Оскільки такі неповнолітні не досягли на момент вчинення су­спільно небезпечного діяння віку, з якого можливе притягнення до кримінальної відповідальності, за результатами розгляду судом кри­мінальних справ про вчинення ними суспільно небезпечного діяння суд не може призначити їм кримінальне покарання, до них можуть бути застосовані лише примусові заходи виховного характеру.

Розгляд зазначених справ провадиться у відкритому судовому за­сіданні з обов'язковою участю прокурора і захисника. При цьому за­слуховуються пояснення неповнолітнього, його законного представ­ника, перевіряються докази, які доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного характеру. Під час розгляду справи ведеться протокол судового засідання. Після закін­чення судової перевірки справи свої думки висловлюють прокурор, потім захисник.

За чинним кримінально-процесуальним законодавством стадія по­переднього розгляду справи суддею у цієї категорії справ відсутня, немає судових дебатів та останнього слова підсудного, оскільки мало­літня особа не є підсудним.

В разі наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка підлягає за ухвалою суду направленню до спеціального навчально-виховного закладу, буде займатися протиправною діяльністю, а також з метою забезпечення виконання своєї ухвали суд вправі тимчасово, строком до 30 діб, помістити цю особу у приймальник-розподільник для не­повнолітніх, який доставляє її до спеціального навчально-виховного закладу.

Згідно зі ст. 347 КПК України, ухвала про застосування до не­повнолітнього примусових заходів виховного характеру може бути оскаржена законним представником неповнолітнього, його захисни­ком, самим неповнолітнім, до якого застосовуються примусові заходи виховного характеру, прокурором, потерпілим та його представни­ком, у частині, що стосується інтересів потерпілого, в апеляційному порядку.

Рекомендована література та нормативно-правові акти:

Ювенальна юстиція в Україні: коментар та аналіз діючого законо­давства. Конвенція про права дитини (з постатейними матеріалами). Словник-довідник з ювенальної юстиції. Науково-практичний посіб­ник/ За загальною редакцією члена-кореспондента Академії право­вих наук, д.ю.н., проф. В.С.Зеленецького та к.ю.н., доц. Н.В. Сібільової. — Серія «Юридичний Радник». — X.: Страйд, 2006.

Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила»): Збірник законодавчих актів і нормативних документів з питань соціально-правового захисту дітей. — К.: Столиця, 1998.

Проект концепції створення та розвитку системи ювенальної юстиції в Україні, ухваленої Резолюцією Всеукраїнської науково-практичної конференції «Створення та розвиток системи ювенальної юстиції в Україні» // Вісник Верховного Суду України. — 2005. — № 5 (57).

Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 15 травня 2006 р. «Про практику розгляду судами справ про застосування при­мусових заходів виховного характеру».

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику за­стосування судами України законодавства у справах про злочини не­повнолітніх», № 5 від 16 квітня 2004 р.

Галимов О.Х. Малолетние лица в уголовном судопроизводстве. СПб., — М., 2001.

Мельникова Э.Б. Правосудие по делам несовершеннолетних. Исто­рия и современность. — М.: Наука, 1990.

Мельникова Э.Б. Ювенальная юстиция: Проблемы уголовного пра­ва, уголовного процесса и криминологии: Учебное пособие. — 2-е изд., испр., доп. — М.: Дело, 2001.

Гуковская Н. П., Долгова А. И., Миньковский Г. М. Расследова­ние и судебное разбирательство дел о преступлениях несовершенно­летних.—М.: Юрид. лит., 1974.

Лукьянчиков Б.Д. Особенности расследования преступлений несо­вершеннолетних. — К., 1990.

Миньковский Г.М. Особенности расследования и судебного разби­рательства дел о несовершеннолетних. —М.: Юрид. лит., 1959.

Каневский JI. Л. Организация расследования и тактика следствен­ных действий по делам несовершеннолетних. — Уфа, 1978.

Саркисянс Г.П. Законные представители несовершеннолетнего об­виняемого в суде. — Ташкент, 1985.

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ТА ПОРІВНЯЛЬНО- ПРАВОВІ АСПЕКТИ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

Тема 22

ВЗАЄМОДІЯ З ІНОЗЕМНИМИ ДЕРЖАВАМИ І МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ В СФЕРІ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

22.1. Поняття, напрями та форми взаємодії держав і міжнародних організацій у сфері кримінального судочинства

Існування міжнародного співробітництва в кримінальному судо­чинстві обумовлене обмеженістю здійснення певною державою юри­сдикції примусу лише територією цієї держави. В умовах трансна­ціональних (тобто таких, що виходять за межі однієї правової систе­ми) відносин суб'єктів кримінального процесу можуть виникнути кримінально-процесуальні відносини особливого характеру, які за окремими ознаками будуть відрізнятися від традиційних. Така від­мінність буде обумовлена тим, що один із елементів (або декілька елементів) кримінально-процесуальних правових відносин — чи то об'єкт, чи суб'єкт, чи зміст — будуть пов'язані з іноземною чи міжна­родною правовою системою, або ж такий зв'язок будуть мати інші еле­менти механізму кримінально-процесуального регулювання: норма права або ж юридичний факт, які також можуть характеризуватися міжнародним або іноземним характером — тобто бути іноземним або міжнародним елементом у кримінальному судочинстві.

Міжнародне співробітництво в кримінальному судочинстві є скла­довою частиною міжнародного кримінального права. Адже міжна­родне кримінальне право спочатку формувалося як система правових норм, що регламентують взаємодію держав з надання правової допо­моги в кримінальних справах, в тому числі і екстрадиції злочинців, тобто питань процесуального характеру, і лише у XX столітті значно­го розвитку набула його матеріально-правова складова через норма- тивізацію т. зв. міжнародних злочинів та міжнародної кримінальної відповідальності.

У міжнародному праві існує підхід до виділення в структурі між­народного кримінального права міжнародного кримінального права stricto sensu (в межах якого виокремлюється міжнародний кримі­нальний процес), транснаціональне матеріальне кримінальне право, транснаціональне процесуальне кримінальне право та транснаціо­нальне кримінально-превентивне право (Н.А. Зелінська).

Взаємодія держав у сфері кримінальної юстиції здійснюється за та­кими основними напрямами:

9. гармонізація національного кримінального законодавства дер­жав (транснаціональне кримінальне право) та криміналізація злочи­нів проти міжнародного права (міжнародне кримінальне право stricto sensu);

10. гармонізація національного кримінально-процесуального пра­ва держав (в аспекті створення міжнародних стандартів функціону­вання кримінального правосуддя та поводження з його учасниками), надання допомоги з розслідування, судового розгляду кримінальних справ, виконання рішень по них (транснаціональне кримінально- процесуальне право);

11. створення та діяльність міжнародних правоохоронних і судових органів (міжнародне кримінально-процесуальне право);

12. обмін інформацією і досвідом роботи компетентних органів із запобігання, припинення і розкриття злочинів, захисту і представ­ництва інтересів учасників кримінального судочинства, розгляду та вирішення кримінальних справ; вжиття спільних методичних, нав­чальних, інформаційних, наукових заходів; співробітництво компе­тентних органів держав — учасників взаємодії в міжнародних неюрисдикційних організаціях.

В залежності від рівня співробітництва виділяють двостороннє, ре­гіональне та багатостороннє.

Міжнародне співробітництво в кримінальному судочинстві як взаємодія компетентних судових і правоохоронних органів двох і більше держав або міжнародних правоохоронних чи судових органі­зації з питань провадження в окремій кримінальній справі охоплює другий та третій напрямок взаємодії держав та в аспекті проваджен­ня у конкретних кримінальних справах характеризується такими

має форму дво- або поліюрисдикційної процедури, за якою одна сторона має юрисдикцію з провадження в кримінальній справі, а інша сторона (сторони) має юрисдикцію з виконання окремих заходів у цій справі;

13. вказана процедура носить кримінально-процесуальний (судо­вий) або поліцейський характер, що дозволяє говорити про процесу­альне та поліцейське співробітництво в кримінальному судочинстві;

14. ця процедура може носити інституціональний, договірний ха­рактер або здійснюватися на підставі принципу взаємності.

Самостійними процесуальними формами міжнародного співробіт­ництва в кримінальному судочинстві, які складають його предмет, є: міжнародна правова допомога, видача обвинувачених /засуджених, (в т.ч. передача осіб міжнародним кримінальним судовим установам) передача провадження в кримінальних справах, передача засуджених осіб, визнання та виконання іноземних судових рішень у криміналь­них справах.