18.4. Строки та підстави для перегляду судових рішень в порядку виключного провадження

Строки перегляду судових рішень в порядку виключного прова­дження визначені у ст. 400^е КПК.

Закон встановлює обмежений строк перегляду в порядку виключ­ного провадження виправдувального вироку, ухвали, постанови про закриття справи. Перегляд може мати місце лише протягом встанов­лених законом строків давності притягнення до кримінальної відпо­відальності (ст. 49 КК України) і не пізніше одного року з дня вияв­лення нових обставин.

Якщо встановлено докази, які підтверджують невинуватість за­судженого або вчинення ним менш тяжкого злочину, відновлення справи за нововиявленими обставинами не обмежено ніяким строком, оскільки невинувата особа має бути реабілітована. Так само не обме­жено строком і перегляд судових рішень у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на пра­вильність судового рішення.

За наявності доказів, які підтверджують, що особа вчинила більш тяжкий злочин, ніж той, за який вона була засуджена, справа може бути відновлена у зв'язку з нововиявленими обставинами тільки про­тягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за більш тяжкий злочин.

Днем виявлення нових обставин є день набрання законної сили ви­роком суду щодо свідка, потерпілого, судового експерта, перекладача у зв'язку з даванням ними завідомо неправдивих показань, завідомо неправильного висновку, пояснень чи перекладу, щодо прокурора, діздавача, слідчого, судді у зв'язку з допущеним ними зловживанням, а також щодо інших осіб у зв'язку з фальсифікацією ними доказів. При неможливості постановления вироку (за смертю особи чи інших нереабілітуючих обставин) днем виявлення нових обставин є день складан­ня прокурором за матеріалами розслідування висновку про наявність нововиявлених обставин.

День виявлення нових обставин у вигляді дій певних осіб, які не підпадають під ознаки злочинів, а також інших обставин є день скла­дання прокурором висновку про підтвердження таких обставин мате­ріалами розслідування.

Подання про перегляд судового рішення за нововиявленими об­ставинами мають право приносити Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міст Києва чи Севастополя, військовий прокурор (на правах прокурора області).

Судові рішення у кримінальних справах (вироки, постанови, ухвали), що набрали законної сили, можуть бути переглянуті в по­рядку виключного провадження тільки на підставах, що зазначені в ч. 1 ст. 400⁴ КПК:

• за нововиявленими обставинами;

• у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону й істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального зако­ну, які істотно вплинули на правильність судового рішення.

Цей перелік підстав не підлягає поширювальному тлумаченню.

Перегляд судових рішень з підстав неправильного застосування кримінального закону чи істотного порушення вимог кримінально- процесуального закону з метою застосувати закон про більш тяжкий злочин, збільшити обсяг обвинувачення чи з інших підстав погіршити становище засудженого, а також виправдувального вироку, ухвали чи постанови про закриття справи не допускається.

Нововиявлені обставини — це обставини, які не могли бути відомі суду при постановленні судового рішення, причому не має значення, виникли вони до чи після його постановления. Не має значення й те, що вони були відомі будь-кому з учасників процесу. Важливо те, щоб суд не знав і не міг знати про них під час всього провадження справи.

Нововиявлені обставини це юридичні факти, які мають тісний зв'язок з елементами предмета доказування у кримінальній справі і істотно впливають на висновки, вказані у вироку, постанові чи ухва­лі суду, які набрали законної сили, спростовуючи ці висновки. Вста­новлюються вони шляхом розслідування або вироком суду, що набрав законної сили, і викладені у висновку прокурора. Нововиявлені об­ставини встановлюються за допомогою нових доказів, яких не було у матеріалах справи, а сам факт встановлення нових, раніше невідомих суду доказів і є нововиявленою обставиною.

Нововиявлені обставини характеризуються такими ознаками:

• їх невідомість суду з причин, що від нього не залежать;

• їх суттєве значення для справи;

• їх наявність в об'єктивній дійсності до постановления вироку;

• неможливість урахування під час провадження в справі і поста­новления вироку в зв'язку з невідомістю їх суду;

• їх відкриття тільки після набрання вироком законної сили;

• їх спеціальне розслідування прокурором або, за його доручен­ням, слідчим.

Відповідно до ст. 400⁵ КПК України, нововиявленими обставинами визнаються:

• фальсифікація доказів, неправильність перекладу, а також по­казань свідка, потерпілого, обвинуваченого, підсудного, висновку і пояснень судового експерта, на яких ґрунтується вирок;

• зловживання прокурора, дізнавача, слідчого чи суддів під час провадження у справі;

• всі інші обставини, які не були відомі суду при винесенні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність засудження або виправдання підсудного.

Такі нововиявлені обставини, як фальсифікація доказів, завідомо неправильний переклад, завідомо неправдиві показання свідка, по­терпілого, завідомо неправильний висновок і пояснення судового екс­перта, зловживання прокурорів, дізнавачів, слідчих і суддів повинні бути встановлені вироком суду, а за неможливості його постановле­ння — матеріалами розслідування. Поновленню справи за такими нововиявленими обставинами обов'язково повинне передувати пору­шення кримінальної справи, притягнення до кримінальної відпові­дальності й засудження осіб, винних у фальсифікації доказів, у дачі свідомо неправдивих показань тощо (свідка, потерпілого, прокурора, судді та інших осіб).

Фальсифікація доказів — це штучне створення доказів з метою ввести суд в оману. Вона може проявитися у підміні речових доказів, їх знищенні, внесенні в приміщення, яке займає не причетна до зло­чину особа, викраденого майна, зброї та ін. Фальсифікація речових доказів завжди є результатом умисних дій певних осіб, які намагають­ся спотворити, перекрутити справжні відомості про події чи факти з метою досягнення бажаних для них результатів. Фальсифікація про­токолів слідчих та судових дій, протоколів з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно- розшукових заходів та інших документів може полягати в умисному внесенні до цих документів даних, що повністю або частково не відпо­відають дійсності; умисному складанні документів, відомості в яких повністю або частково не відповідають дійсності; у підробці документів шляхом зміни їх тексту (підчистка, витравлювання, змивання, допи­сування тощо) або ж шляхом зміни їх окремих фрагментів (переклею­вання фотографій, проставлення відбитку підробленої печатки тощо).

Неправильними є показання свідка, потерпілого як завідомо не­правдиві, так і дані в результаті добросовісної помилки, а висновок і пояснення судового експерта будуть неправильними як у випадку дачі завідомо неправильного висновку або пояснення, так і внаслідок помилки цього спеціаліста при вирішенні питань, що вимагають спе­ціальних знань. Завідома неправильність перекладу може проявля- тися в умисному перекрученні змісту показань, пояснень, реплік, за­питань та відповідей суб'єктів кримінально-процесуальної діяльнос­ті, документів; умисному пропуску окремих слів та словосполучень, які спотворюють їх загальний зміст; умисному замовчуванні певних фрагментів при перекладі з однієї мови на іншу з метою досягнення бажаних для заінтересованих осіб результатів. За вчинення перекла­дачем вказаних дій настає кримінальна відповідальність за ст. 384 КК України.

Повідомлення неправдивих відомостей внаслідок добросовісної по­милки потерпілого, свідка, експерта та перекладача не є фальсифіка­цією доказів, виходячи із змісту п.1 ч.І ст. 400⁵ КПК України, оскіль­ки в їхніх діях відсутня така форма вини як умисел. Проте, цілком зрозуміло, що в цих випадках судове рішення залишатиметься непра­восудним і через це воно повинно бути переглянуте за нововиявлени­ми обставинами, але вже за п.З ч.І ст. 400⁵ КПК України. Факт добро­совісної помилки свідка, потерпілого, експерта, перекладача, а також неправильність показань обвинуваченого, підсудного встановлюється матеріалами розслідування.

Водночас, умисне перекручення відомостей про факти, які мали місце в дійсності може й не тягнути за собою кримінальної відпові­дальності. Наприклад, давання свідком, потерпілим завідомо не­правдивих показань, експертом — завідомо неправильного висновку, а перекладачем здійснення завідомо неправильного перекладу вна­слідок застосування до них залякування, погроз вбивством, заподі­янням шкоди здоров'ю, знищенням чи пошкодженням майна цих осіб або їх близьких, насильства чи інших незаконних заходів з боку посадових осіб, які ведуть процес, не можуть згідно із ст. 40 КК Укра­їни розцінюватися як кримінально-карані діяння. Кримінальну від­повідальність у цих випадках повинні нести ті посадові особи, які за­стосували заборонені законом заходи одержання доказів. Відповідно й переглядатися судове рішення повинно не за п. 1 ч. 1 ст. 40Q⁵ КПК України, а за п. 2 ч. 1 ст. 400⁵ КПК України.

Нововиявленими обставинами є також зловживання прокурора, дізнавача, слідчого чи суддів під час провадження у справі, якщо за такий злочин зазначена посадова особа визнана винною вироком суду, і вказані у вироку зловживання потягли за собою постановления не­законного і необгрунтованого вироку чи іншого судового рішення. Наприклад, винесення постанови про закриття справи або виправ­дувального вироку всупереч доказам, що є у справі, притягнення до кримінальної відповідальності завідомо невинуватого, примушення давати неправдиві показання, незаконне затримання та ін.

В п. 2 ч. 1 ст. 400⁵ КПК України йдеться про такі зловживання ді­знавача, слідчого, прокурора та суддів під час провадження у справі, що спричинили саме істотну шкоду як одну з ознак злочину проти пра­восуддя, а не будь-яку іншу шкоду. Тому коли немає істотної шкоди в результаті зловживань посадових осіб, які ведуть процес, то має місце не злочин у сфері службової діяльності, а дисциплінарний проступок, який вироком, що набрав законної сили, встановлений бути не може ї]

відповідно, судове рішення в порядку виключного провадження за п.2 ч.І ст. 400⁵ переглядові не підлягатиме.

Як нововиявлені обставини можуть бути оцінені й інші обставини, які не були відомі суду при винесенні судового рішення.

До інших нових обставин належать:

• викриття обману, якщо засуджений видавав себе за іншу особу;

• дані про невинуватість засудженого в тій або іншій частині зло­чинів, що ставляться йому у вину;

• дані про вчинення злочину іншою особою, а не тим, кого засу­джено в справі;

• виявлення раніше не відомих учасників злочину, інші обставини;

Діючий кримінально-процесуальний закон (п. З ч. 1 ст. 400⁵ КПК

України) не дає і не може дати вичерпного переліку підстав для пере­гляду судових рішень за нововиявленими обставинами. Це поясню­ється різноманітністю та непередбачуваністю тих життєвих ситуацій, які можуть трапитися. Існує лише вказівка на всі інші обставини, які не були відомі суду при винесенні судового рішення та самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність за­судження або виправдання підсудного.

Всі інші обставини, які не були відомі суду при винесенні судового рішення та самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність засудження або виправдання підсудного по­винні надавати можливість зробити інший висновок не тільки про ви­нуватість чи невинуватість особи, але й про ступінь суспільної небез­пеки, вчиненого нею злочину, ніж той, до якого дійшов суд не знаючи про ці обставини.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 400⁴ КПК України ще однією, крім нововиявлених обставин, підставою для перегляду судових рішень у порядку виключного провадження є неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального за­кону, які істотно вплинули на правильність судового рішення.

Неправильне застосування кримінального закону як підстава для скасування чи зміни судових рішень — це застосування криміналь­ного закону не у відповідності з викладеними в ньому вимогами, до­пущене судом при винесенні судового рішення, що тягне його ска­сування чи зміну. Самостійною підставою для скасування або зміни судових рішень воно може бути лише в тих випадках, коли не є логіч­ним наслідком інших підстав для скасування чи зміни судових рішень - коли обставини справи досліджені повно та всебічно, дотриманий кримінально-процесуальний порядок, але кримінальний закон засто­сований не у відповідності з викладеними в ньому вимогами.

Неправильним застосуванням кримінального закону визнається застосування кримінального закону не у відповідності з викладени­ми в ньому вимогами. Неправильним застосуванням кримінального закону є: неправильне застосування статей Загальної частини кримі­нального законодавства; неправильне застосування статей Особливої частини кримінального законодавства.

Неправильне застосування кримінального закону може полягати ! у невірній кваліфікації внаслідок неправильного розмежування су­міжних складів злочину.

Встановлення в порядку виключного провадження неправильного застосування кримінального закону має своїм наслідком зміну непра­восудного судового рішення або його скасування із закриттям кримі­нальної справи.

Кримінально-процесуальна діяльність нероздільно пов'язана з кри­мінально-процесуальною формою. Остання встановлюється криміналь­но-процесуальним законом, а її порушення у всіх випадках є порушен­ням його норм.

Істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального за­кону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли пере­шкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити за­конний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.

Істотні порушення кримінально-процесуального закону також ма­ють місце при недотриманні вимог та правил процесуальної форми, що регламентують процес доказування по кримінальній справі, зо­крема, правил про допустимість доказів.

Наслідком встановлення в порядку виключного провадження іс­тотного порушення вимог кримінально-процесуального закону є ска­сування неправосудного судового рішення з поверненням справи на нове чи додаткове досудове розслідування, новий судовий, апеляцій­ний чи касаційний розгляд.