16.1. Поняття, значення і форми перевірки судових рішень, які не набрали законної сили

Вироки місцевих та апеляційних судів України, а також постанови та ухвали судів першої інстанції до набрання ними законної сили мо­жуть бути оскаржені у встановленому законом порядку, що дає мож­ливість своєчасно перевірити їх законність, обґрунтованість та спра­ведливість.

Необхідність перевірки судових рішень у кримінальних справах обумовлена завданнями кримінального судочинства. Вона дозволяє оперативно виправити судову помилку, запобігаючи при цьому ви­конанню незаконного та необгрунтованого вироку суду, забезпечити захист, реалізацію, а при необхідності і поновлення прав та законних інтересів учасників процесу.

Крім того, можливість перевірки судовою інстанцією вищого рів­ня правильності постановленого у справі вироку, постанови чи ухвали сприяє однаковому розумінню та застосуванню матеріального і процесуального законів судами нижчого рівня, що, безумовно, має пози­тивний вплив на якість відправлення правосуддя.

3 21 червня 2001 року в Україні існують дві форми перегляду судо­вих рішень, які не набрали законної сили, — апеляційна та касаційна. При цьому вирок, постанова чи ухвала суду, які не набрали законної сили, можуть бути перевірені судом вищого рівня тільки за умови їх оскарження (апеляційного або касаційного) учасниками процесу.

Апеляція (лат. Appellatio — звернення, скарга) є основним засобом оскарження судових рішень, які не набрали законної сили, постанов­лених місцевими судами, до суду вищої інстанції (апеляційного суду). Пункт 15 ст. 32 КПК визначає «апеляцію» як подання прокурора і скаргу учасника процесу про скасування або зміну судового рішення в апеляційному порядку.

Апеляційний перегляд судових рішень, які не набрали законної сили, постановлених місцевими судами, здійснюється апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними судами областей, міст Києва і Севастополя. Військові апеляційні суди Центрального ре­гіону та Військово-Морських Сил розглядають апеляції на судові рі­шення військових судів гарнізонів.

Чинний кримінально-процесуальний закон (ст. 347 КПК) передбачає можливість апеляційного оскарження, а значить, і перегляду в апеляційному порядку, наступних судових рішень, які не набрали за­конної сили, ухвалених місцевими судами:

27. обвинувальних та виправдувальних вироків;

28. постанов про застосування чи незастосування примусових захо­дів виховного і медичного характеру;

29. ухвал (постанов) про закриття справи;

II ухвал (постанов) про направлення справи на додаткове розслі­дування;

30. окремих ухвал (постанов).

Крім того, пунктом 3 частини 2 зазначеної статті КПК встановле­на можливість оскарження в апеляційному порядку інших постанов місцевих судів у випадках, передбачених законом. Такі випадки пе­редбачені більш ніж у двадцяти статтях загальної та особливої частин чинного КПК.

Так, апеляція учасниками процесу може бути також подана на по­станови місцевих судів:

1. про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування (ст. 52-5 КПК);

2. про надання дозволу на проведення окремих оперативно-роз­шукових заходів (ст. 97 КПК);

3. про відмову в порушенні кримінальної справи (ст. 99-1 КПК);

4. про законність чи незаконність затримання особи (ст. 106 КПК);

5. про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту чи відмову в цьому (ст. 165-2 КПК);

6. про продовження строку тримання під вартою або про відмову в цьому (ст. 165-3 КПК);

7. про відмову в проведенні обшуку чи виїмки (ст.ст. 177-178 КПК);

8. про направлення обвинуваченого на стаціонарну експертизу чи відмову в цьому (ст. 205 КПК);

9. по скарзі на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи (ст. 236-2 КПК);

10. по скарзі на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи (ст. 236-6 КПК);

11. по скарзі на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом вчинення злочину (ст. 236-8 КПК);

12. по справах приватного обвинувачення про відмову в порушенні кримінальної справи (ст. 251 КПК);

13. про нове обвинувачення (ст. 276 КПК);

14. про залишення апеляції без розгляду у зв'язку із порушенням вимог ст. 350 КПК щодо змісту апеляції (ст. 352 КПК);

15. про залишення апеляції без розгляду у зв'язку із порушенням строку на апеляційне оскарження (ст. 353 КПК);

16. про відмову в поновленні строку на апеляційне оскарження (ст. 353 КПК);

17. про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 407 КПК);

18. про звільнення від покарання за хворобою (ст. 408 КПК);

19. з питань скасування звільнення від відбування покарання з ви­пробуванням (ст. 408-2 КПК);

20. з питань скасування звільнення від відбування покарання ва­гітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 408-3 КПК);

21. з питань заміни штрафу покаранням у виді громадських робіт, виправних робіт штрафом, обмеження чи позбавлення волі службо­вим обмеженням, позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні (ст. 410 КПК);

22. з питань застосування судом примусового лікування до засу­джених, які є алкоголіками чи наркоманами, і його припинення (ст. 411-1 КПК);

23. з питань розгляду клопотань про зняття судимості (ст. 414 КПК);

24. про застосування, скасування чи зміну примусових заходів ме­дичного характеру (ст. 424 КПК);

25. у випадках, передбачених ст. 449 КПК.

Наведений перелік судових рішень місцевих судів, на які може бути подана апеляція, є вичерпним. При цьому при перевірці в апеля­ційному порядку зазначених судових рішень суд апеляційної інстанції може перевіряти і законність та обґрунтованість судових рішень, що не підлягають самостійному апеляційному оскарженню.

Відповідно до ст. 34 КПК України розгляд по першій інстанції окремих категорій кримінальних справ віднесено до компетенції апе­ляційних судів. При цьому для ухвалених при розгляді цих справ

судових рішень чинний КПК не передбачає апеляційного порядну оскарження.

Разом з цим, вироки, ухвали та постанови апеляційного суду, по­становлені ним як судом першої інстанції, до набрання ними законної сили можуть бути оскаржені шляхом подачі касаційної скарги учас­никами процесу або касаційного подання прокурором. Таким чином, для зазначених судових рішень кримінально-процесуальним законом передбачено касаційний порядок перевірки їх законності та обґрунто­ваності, який суттєво відрізняється від касаційного порядку перегля­ду судових рішень, які набрали законної сили.

Крім цього, в аналогічному касаційному порядку до набрання за­конної сили можуть бути також перевірені вироки та постанови апе­ляційного суду, постановлені ним у апеляційному порядку (ст. 383 КПК).

Касаційні скарги та подання на судові рішення, постановлені апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними обласни­ми, Київським та Севастопольським міськими судами, розглядаються колегією суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, а на судові рішення, постановлені військовими апеля­ційними судами, — колегією суддів Військової судової колегії Верхов­ного Суду України.