12.7. Закінчення досудового слідства складанням постанови про направлення справи до суду для її закриття та звільнення особи від кримінальної відповідальності

Відповідно до вимог ст. 7 КПК суд вправі звільнити підсудного від кримінальної відповідальності, коли буде визнано, що на час розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

У цій же статті в частині другій спеціально вказується, що проку­рор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазна­чених у статті 48 КК (звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки), складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Під звільненням від кримінальної відповідальності в судовій прак­тиці розуміється відмова держави від застосування до особи, яка вчи­нила злочин, встановлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснюється судом у ви­падках, передбачених КК і в порядку, встановленому КПК (п. 1 поста­нови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р., п. 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Ст. 7 КПК встановлює процесуальний порядок застосування ст. 48 КК, яка передбачає звільнення від кримінальної відповідальності при наявності такої матеріально-правової підстави, як зміна обстановки, якою охоплюється: а) втрата діянням, скоєного особою, суспільної не­безпеки; б) втрата самою особою суспільної небезпеки.

Діяння може втратити суспільну небезпеку внаслідок настання не­залежно від волі або бажання винуватого певних подій та умов, які змінюють суспільно-економічну, політичну, соціальну ситуацію в ці­лому в державі, або в певній місцевості, в результаті чого змінюються і відношення до конкретного діяння.

Особа перестає бути суспільно небезпечною, якщо після вчинення злочину як за його волі, так і поза неї потрапляє в інші умови життя або діяльності, що виключає її суспільну небезпеку (наприклад, вступ до шлюбу з потерпілою, у якої винний скоїв крадіжку, призов на вій­ськову службу, наявність тяжкої невиліковної хвороби тощо). Такі зміни в умовах життя і діяльності винного повинні мати об'єктивний характер.

Розмежування закриття кримінальної справи у зв'язку зі зміною обстановки від закриття кримінальної справи у зв'язку з відсутністю складу злочину внаслідок його малозначності (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК) слід проводити за часовою ознакою: відсутність у діянні складу злочину у зв'язку з малозначністю розуміється відсутність суспільної небезпеки діяння на момент його вчинення, в той же час суспільна небезпека ді­яння в разі закриття справи згідно зі ст. 7 КПК існує на момент скоєн­ня діяння і зникає у зв'язку із зміною обстановки.

Варто також розмежувати закриття кримінальної справи у зв'язку із зміною обстановки від декриміналізації, коли на момент досудово­го слідства або судового розгляду справи певні діяння виключаються новим кримінальним законом з переліку кримінально-караних. У ви­падку декриміналізації слідчий, прокурор або суд повинні застосува­ти положення ст. 5 КК про зворотну силу закону, яка скасовує зло­чинність діяння.

Але для звільнення особи від кримінальної відповідальності згід­но зі ст. 7 КПК потребується наявність не тільки підстав — достатніх даних, що підтверджені доказами в справі, про зміну обстановки, але і дотримання низки матеріально-правових умов, встановлених ст. 48 КПК: а) вчинення злочину особою вперше; б) вчинений злочин пови­нен бути невеликої або середньої тяжкості; та процесуальних умов, встановлених ч.ч. 2 і 3 ст. 7^і КПК.

Ініціатива про закриття справи у зв'язку зі зміною обстановки по­ходить від прокурора або слідчого за згодою з прокурором, які скла­дають постанову про направлення справи до суду для вирішення пи­тання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Дана постанова повинна відповідати вимогам, які пред'являються до обви­нувального висновку.

В законі передбачені ще декілька підстав для закриття справи зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Так в ст. 7¹ КПК зазначається, що провадження в кримінальній справі може бути закрито судом у зв'язку:

14. з дійовим каяттям;

15. з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим;

16. із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів вихов­ного характеру в порядку, передбаченого ст. 447 КПК;

17. з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації;

18. із закінченням строків давності.

До направлення кримінальної справи до суду особі повинно бути роз'яснено сутність обвинувачення, підставу звільнення від кримі­нальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави.

Направлення кримінальної справи до суду з підстав, зазначених вище, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному по­рядку.

Прокурор або слідчий в разі винесення постанови про направлення справи до суду у випадках передбачених в ст. 7¹ КПК, повинні ознайо­мити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представ­ника з названою постановою, а в разі їх вимоги — з усіма матеріалами справи та роз'яснити їх права, передбачені КПК.

Ст. 7¹ КПК встановлює матеріально-правові підстави для звільнен­ня особи від кримінальної відповідальності і закриття у зв'язку з цим кримінальних справ, а також загальний процесуальний порядок за­криття кримінальної справи за даними нереабілітуючими обставина­ми. Перелік матеріально-правових підстав звільнення осіб від кримі­нальної відповідальності та матеріально-правових умов їх застосуван­ня встановлений розділом IX КК.

Обов'язковою матеріально-правовою умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності (за винятком звільнення у зв'язку із закінченням строків давності) є вчинення нею злочину вперше. Осо­бою, якою вчинено злочин вперше, вважається: а) особа, яка раніше

не скоювала злочину; б) особа, яка раніше вчинила злочин, але була звільнена від кримінальної відповідальності; або судимість якої за по­передній злочин погашена або знята у встановленому порядку; або сто­совно якої закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, або скоїла злочин на території іноземних держав.

Ще раз підкреслимо, що направлення справи до суду для її закрит­тя за нереабілітуючими обставинами не допускається, якщо обвину­вачений проїли цього заперечує. У цьому разі провадження в справі йде у звичному порядку.

Закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав прохо­дить декілька процедурних етапів: а) попереднє притягнення особи як обвинуваченого та роз'яснення суті обвинувачення (ст.ст. 131-143 КПК); б) роз'яснення прав обвинуваченого, передбачених КПК, зокре­ма, роз'яснення суті правових наслідків рішення, яке приймається, права заперечувати проти закриття справи за цією підставою та озна­йомитися зі всіма матеріалами справи, про що складається відповід­ний протокол; в) винесення слідчим або прокурором мотивованої по­станови про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності; г) погодження з прокурором вказаної постанови слідчого; д) ознайомлення обвинува­ченого, його захисника, потерпілого або його представника з постано­вою, а за їх вимогою — з усіма матеріалами справи; е) розгляд поста­нови слідчого, прокурора, суддею місцевого суду в судовому засіданні; є) винесення суддею постанови про закриття кримінальної справи у зв'язку зі звільненням від кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності допускається лише при наявності достатніх доказів винуватості особи у вчиненні кон­кретного злочину, у зв'язку з чим вона повинна бути притягнута як обвинувачений (ст. 131 КПК). При відсутності таких достатніх дока­зів провадження в справі продовжується і може бути закрито тільки за підставами, що вказані в ст. 213 КПК.

Постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності складається з описової та резолютивної частин.

В описовій частині наводяться: обставини справи, як вони були встановлені на досудовому слідстві; місце, час, спосіб, мотиви та на­слідки злочину, який вчинений обвинуваченим, а також докази (при посиланні на докази обов'язково зазначаються аркуші справи), зібра­ні в справі, відомості про потерпілого; показання обвинуваченого по суті пред'явленого обвинувачення, доводи, які наведені ним на свій захист та результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжу­ють чи пом'якшують покарання; підстави звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. В резолютивній частині наводять­ся відомості щодо обвинуваченого, коротко викладається сутність пред'явленого обвинувачення із зазначенням статті кримінального за­кону, який передбачає даний злочин. Постанову підписує слідчий із зазначенням місця й часу складання, а згоду дає прокурор, який здій­снює нагляд за досудовим слідством.

Наступні норми КПК регламентують порядок звільнення від кри­мінальної відповідальності в залежності від конкретних підстав.

Так, ст. 7² КПК регулює особливості звільнення особи від кримі­нальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, тобто актив­ними позитивними посткримінальними діями. Метою даної статті є схилення винуватого до самовикриття та добровільного усунення ним наслідків, які настали в результаті скоєння злочину.

Матеріально-правовими підставами звільнення особи від кримі­нальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям е згідно зі ст. 45 КК: а) щире каяття; б) активне сприяння розкриттю злочину; в) повне відшкодування завданих нею збитків або усунення заподіяної шкоди (своїм трудом чи наданням допомоги в лікуванні і таке інше). Непов­не з'ясування судом зазначених обставин при вирішенні питання про закриття справи тягне за собою скасування судового рішення (Див. Ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верхов­ного Суду України від 19 грудня 2006 р.). Названий перелік підстав є вичерпним, а тому правозастосовчі органи не мають права вимагати від особи, щодо якої вирішується питання про звільнення, у зв'язку з дійовим каяттям, здійснення інших дій.

Під щирим каяттям розуміється повне визнання особою своєї вини в пред'явленому їй обвинуваченні, добровільне з'явлення із зізнан­ням, усвідомлення суспільної небезпеки свого діяння та щирий жаль щодо скоєного нею злочину.

Активне сприяння правоохоронним органам у розкритті злочину може полягати у видачі зброї та засобів вчинення злочину, в повідом­ленні місця скоєння злочину та знаходження предметів злочину, у ви­критті та затриманні інших учасників злочину та в інших діях.

Особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям і в тому разі, коли вчиненим злочином і не було завдано якої-небудь матеріальної або моральної шкоди, але вона щиро розкаялася і активно сприяла розкриттю злочину.

Матеріально-правовими умовами звільнення особи від криміналь­ної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям є: а) вчинення зло­чину вперше і б) вчинений злочин повинен бути невеликої тяжкості (тобто санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше більш м'яке покарання). Про направлення справи до суду за вказаною підставою прокурор, а також слідчий за згодою прокурора складають мотивовану постанову (див. ст. 7¹ КПК).

В ст. 8 КПК передбачений порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудно­го з потерпілим. Положення даної статті є компенсаторною нормою і спрямовані на скоріше відшкодування обвинуваченим шкоди, що за­подіяна злочином.

Матеріально-правовими підставами звільнення особи у зв'язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим у відповідності зі ст. 46

КК є: а) примирення особи, яка вчинила злочин, з потерпілим, оформлене в належній процесуальній формі; б) відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди.

Примирення може бути виражено у формі: а) усної заяви потерпіло­го, зафіксованої в протоколі слідчим, прокурором; б) письмової заяви, наданої .безпосередньо слідчому, прокуророві; в) нотаріально завірена заява потерпілого, в разі її подачі представником потерпілого. Заява повинна містити: відмову потерпілого від своїх попередніх претензій та вимог до особи, яка вчинила злочин; відмова від вимоги притягти дану особу до кримінальної відповідальності; клопотання потерпілого щодо закриття кримінальної справи, порушеною за його заявою або в його інтересах.

Матеріально-правовими умовами звільнення особи за даною під­ставою є: а) вчинення злочину вперше; б) скоєний злочин повинен від­носитися до категорії невеликої тяжкості.

Процесуальні умови і процедура розгляду питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності вказані в ст. 7¹ КПК.

В законі (ст. 9 КПК) зазначається, що прокурор, а також слідчий за згодою прокурора — на підставі, передбаченій частиною першою ст. 97 КК, виносять мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кри­мінальної відповідальності.

Суб'єктом звільнення від кримінальної відповідальності за даною підставою є неповнолітній, який досяг віку кримінальної відповідаль­ності.

Матеріально-правовими підставами звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності є згідно зі ст. 97 КК можливість його виправлення без застосування покарання. Така можливість виправ­лення встановлюється на основі матеріалів, які характеризують особу неповнолітнього обвинуваченого, умови його життя та виховання.

Матеріально-правовими умовами звільнення особи за даною під­ставою є: а) вчинення злочину вперше; б) вчинений злочин повинен відноситися до категорії невеликої тяжкості.

При передачі справи до суду для вирішення питання про звільнен­ня неповнолітнього від кримінальної відповідальності йому повинно бути пред'явлено обвинувачення і надані для ознайомлення всі мате­ріали справи (ст.ст. 438 і 440 КПК). Справа зі списком осіб, які підля­гають виклику до суду, надсилається до суду прокурором.

Даний вид звільнення від кримінальної відповідальності є умов­ним, оскільки на підставі ч. З ст. 97 КК в разі ухилення неповнолітньо­го, звільненого від кримінальної відповідальності, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасову­ються і він притягується до кримінальної відповідальності. Поновлен­ня справи в такому випадку здійснюється у відповідності з главою 31 КПК за касаційним поданням прокурора.

Згідно зі ст. 10 КПК прокурор, а також слідчий за згодою прокуро­ра вправі за наявності підстав, зазначених у статті 47 КК, своєю мо­тивованою постановою направити справу до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідаль­ності з передачею його на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням про це, прийнятих на загальних зборах. Протокол загальних зборів додається до справи. За клопотан­ням колективу прокурор, слідчий інформують збори про обставини вчиненого злочину невеликої або середньої тяжкості.

Суд, прокурор, слідчий зобов'язані повідомити колектив про пере­дачу їм особи на поруки.

Матеріально-правовими підставами звільнення особи від кримі­нальної відповідальності у зв'язку з передачею її на поруки колекти­ву підприємства, установи або організації є, відповідно до ст. 47 КК: а) щире каяття; б) клопотання колективу установи чи організації про передачу йому на поруки цієї особи.

Щире каяття повинно супроводжуватися сприянням у розкритті та розслідуванні злочину; відшкодуванням завданих збитків й інши­ми позитивними діями, що підтверджують глибоке усвідомлення протиправності своєї поведінки.

Особа, стосовно якої колектив заявляє клопотання про передачу на поруки, повинна бути членом цього колективу. Клопотання про пе­редачу особи на поруки приймається загальними зборами колективу підприємства, установи або організації за місцем роботи або навчан­ням особи, і оформляється відповідним протоколом, оригінал якого передається слідчому, прокурору або суду і додається до матеріалів справи. Зміст клопотання повинен містити наступні елементи: а) про­хання колективу про звільнення особи від кримінальної відповідаль­ності; б) поручительство колективу про те, що в подальшому ця особа не скоїть суспільно небезпечного діяння; в) забов'язання проводити з особою необхідну виховну роботу. Ініціатива розгляду питання ко­лективом підприємства про передачу йому на поруки особи може над­ходити як від самої особи, його близьких родичів, членів колективу, всього колективу, адміністрації підприємства, установи, організації, так і від слідчого, прокурора. Для прийняття правильного рішення за­гальними зборами колективу важливим є його інформування слідчим або прокурором щодо характеру пред'явленого обвинувачення, ході розслідування кримінальної справи, але це не є обов'язком слідчого чи прокурора.

Матеріально-правовими умовами звільнення особи від криміналь­ної відповідальності у зв'язку з її передачею на поруки є: а) вчинен­ня злочину вперше; б) вчинений злочин повинен бути невеликої або середньої тяжкості (тобто санкція статті передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років або більш м'яке покарання); в) зобов'язання особи, стосовно якої вирішується питання про звіль­нення від кримінальної відповідальності, виправдати довіру колек­тиву, не ухилятися від заходів виправного характеру, не порушувати громадський порядок.

Умовний характер звільнення від кримінальної відповідальнос­ті у зв'язку з передачею на поруки полягає в тому, що ч. 1 ст. 47 КК пред'являє до особи, звільненої від кримінальної відповідальності,

вимоги протягом одного року з дня передачі її на поруки виправдати довіру колективу, не ухилятися від заходів виховного характеру і не порушувати громадського порядку. Трудовий колектив може відмо­витися від поручительства, що тягне за собою правові наслідки, пе­редбачені ст. 13 КПК, тобто суд може відновити кримінальну справу і в подальшому вирішенні питання про кримінальну відповідальність цієї особи в тому разі, коли взята ним на поруки особа протягом року з дня передачі на поруки, не виправдала довіри колективу, ухилялась від заходів виховного характеру й порушувала громадський порядок.

Приводом для відновлення справи стосовно особи, переданої на поруки, є рішення колективу про відмову від поручительства, за ви­нятком випадків скоєння даною особою нового злочину, коли справа І може бути відновлена і у відсутності такої відмови. Рішення про від­мову від поручительства приймається загальними зборами колективу в тому ж порядку, що і рішення щодо клопотання про передачу цієї особи на поруки. Відмова від поручительства є обов'язковою процесу­альною підставою для відновлення справи. Поновлення справи щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності полягає в скасу­ванні постанови судді про закриття кримінальної справи та повернен­ня її прокурору.

Закон передбачає і можливість відмови в передачі на поруки, зо­крема в ст. 11 КПК зазначається, що при наявності обставин, які від­повідно до ст. 47 КК виключають передачу особи на поруки, суд, про­курор, слідчий відмовляють у клопотанні про передачу особи на пору­ки і повідомляють про мотиви відхилення клопотання.

Відмова слідчого або прокурора у винесенні постанови про направ­лення справи в суд для звільнення від кримінальної відповідальності з передачею на поруки не перешкоджає колективу звернутися до суду з цим клопотанням.

До обставин, що виключають передачу особи на поруки, відносять­ся: 1) відсутність однієї з матеріально-правових підстав для звільнен­ня особи від кримінальної відповідальності (щирого каяття або клопо­тання в належній формі); 2) відсутність однієї з матеріально-правових умов для звільнення особи від кримінальної відповідальності (скоєн­ня злочину не вперше або вчинений злочин є тяжким або особливо тяжким).

Слідчий, прокурор або суд не мають права посилатися в постанові про відмову в передачі на поруки на те, що особа, у випадку її передачі на поруки, не виправдає довіри колективу, ухилиться від заходів ви­ховного характеру або порушить громадський порядок.

Про відмову в клопотанні про передачу особи на поруки прокурор, слідчий виносять мотивовану постанову, в якій зазначають обстави­ни, що виключають можливість передачі особи на поруки. Про мотиви відхилення клопотання вказані особи сповіщають шляхом спеціаль­ного увідомлення колектив, який його заявив або шляхом направлен­ня копії постанови про відмову. Про це сповіщається також і особа, стосовно якої вирішувалося питання про передачу її на поруки.

Закон (ст. 11¹ КПК) передбачає також процесуальний порядок за­криття кримінальної справи та звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Для цього прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передба­ченій ч. 1 ст. 49 КК, виносять мотивовану постанову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Матеріально-правовою підставою згідно зі ст. 49 КК є закінчення встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Ці строки диференційовані в залежності від кате­горії вчиненого злочину (ступеня його тяжкості). Так, ч. 1 ст. 49 КК встановлені наступні строки давності притягнення до кримінальної відповідальності: 1) два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмежен­ня волі; 2) три роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; 3) п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 4) десять років — у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п'ятнадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

У разі вчинення особою особливо тяжкого злочину, за яким згідно з КК може бути призначено довічне позбавлення волі, питання про засто­сування давності до цієї особи вирішується судом. Якщо суд не визнає можливим застосування давності до цієї особи, довічне позбавлення волі замінюється позбавленням волі на певний строк (ч. 4 ст. 49 КК).

Давність не застосовується в разі вчинення злочинів проти миру, безпеки людства, передбачених ст.ст. 437-439 і ч. 1 ст. 442 КК.

Матеріально-правовою умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності є відсут­ність обставин, які порушують їх перебіг, а саме: а) зупинення пере­бігу давності; б) перервою перебігу давності.

Перебіг давності зупиняється, якщо особа, яка вчинила злочин, до закінчення цього строку ухилилася від слідства або суду. Під особою, яка ухиляється від слідства і суду треба розуміти підозрюваного, об­винуваченого, підсудного, який з метою уникнення кримінальної від­повідальності здійснює навмисні дії, спрямовані на приховання свого місцезнаходження від органів дізнання, слідчого, прокурора або суду. У зв'язку з цим перебіг строку давності зупиняється з моменту вине­сення слідчим, прокурором або судом постанови (ухвали) про розшук цієї особи. Перебіг давності строку поновлюється з дня явки особи з повинною або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кри­мінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років (ч. 2 ст. 49 КК).

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах 1 і 2 ст. 49 КК строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності м цьому раяі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строк давності обчислюється окремо за новий злочин (ч. З ст. 49 КК).

Якщо в ході дізнання і досудового слідства протягом строків, за­значених у ч. 1 ст. 49 КК, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття за підставою, передбаченою ч. 1 ст. 11¹ КПК.

Завершуючи розгляд питань, пов'язаних з процесуальними особ­ливостями закінчення досудового слідства останньої, п'ятої форми, варто також зазначити, що закон — ст. 12 КПК — передбачає можли­вість оскарження потерпілим рішення суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставах, вказаних в ст.ст. 7, 7¹, 7², 8,9,10,11¹ КПК або про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру у відповідності зі ст. 7² КПК.

Закон зобов'язує суд з'ясувати думку потерпілого при розгляді пи­тання про звільнення обвинуваченого або підсудного від криміналь­ної відповідальності у зв'язку зі зміною обставини, дійовим каяттям, примиренням обвинуваченого з потерпілим, застосуванням до непов­нолітнього примусових заходів виховного характеру, передачею осо­би на поруки, закінченням строків давності.

Думка потерпілого або його представника повинна бути викладена письмово або зафіксована в протоколі судового засідання. Думку по­терпілого або його представника суд може врахувати при вирішенні питання про закриття кримінальної справи (наприклад, при звільнен­ні особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 72 КПК) або у зв'язку з примиренням особи з потерпілим — стосов­но питання про відшкодування особою завданих збитків або усунення завданої шкоди).

Про закриття кримінальної справи потерпілі повідомляються шля­хом вручення їм копії постанови про закриття кримінальної справи або направлення їм письмового повідомлення із зазначенням мотивів закриття кримінальної справи.

Потерпілому або його представнику надають право оскаржити рі­шення про закриття справи в апеляційному порядку шляхом подання апеляції протягом п'ятнадцяти днів з моменту оголошення цього рі­шення в частині, яка стосується інтересів потерпілого, але в межах ви­мог, заявлених ним у суді першої інстанції (ст. 348, ч. З ст..349 КПК). Апеляція подається до суду, який постановив ці рішення.