12.4. Закінчення досудового слідства складанням постанови про закриття справи

Закриття кримінальної справи можливе лише після всебічно­го, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин і на підставі оцінки слідчим у сукупності всіх доказів, що маються в справі. Під закриттям кримінальної справи розуміється таке закінчення досу­дового слідства, яке здійснюється в силу наявності обставин, які виключають подальше проведення в кримінальній справі, або підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності. З закриттям кримінальної справи процесуальна діяльність по ній повністю закін­чується, подальший рух справи виключається, поки постанова про закриття справи не скасована у встановленому законом порядку. Об­ґрунтоване закриття кримінальної справи являє собою необхідний і законний результат судового слідства.

У відповідності до ст. 213 КПК кримінальна справа закривається:

• при наявності підстав, зазначених у статті 6 КПК;

• при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Нагадаємо, що обставини, які виключають провадження у справі,

є як підставами для відмови в порушенні кримінальної справи так і для її закриття, якщо ці ж самі обставини були встановлені вже в ході досудового слідства чи дізнання.

Реабілітуючими є такі обставини закриття справи, з якими особа визнається невинуватою у вчиненні злочину, в зв'язку з чим віднов­люється її добре ім'я, репутація. Це відсутність події злочину, відсут­ність у діянні складу злочину, недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (пункти 1, 2 ст. 6, п. 2 ст. 213 КПК). Усі інші об­ставини є нереабілітуючими, хоч особу і звільняють від кримінальної відповідальності.

Отже кримінальну справу не може бути порушено, а порушена під­лягає закриттю (ст. 6 КПК):

• за відсутністю події злочину, тобто така обставина повинна за­стосовуватися у випадках: а) якщо встановлено, що не було самого факту, для розслідування якого порушено справу; б) якщо встановле­но, що сама подія мала місце, однак її не можна визнати злочином, бо вона була результатом дії стихійного лиха, фізіологічних процесів тощо; в) встановлено, що подія мала місце, проте не була злочином, оскільки пов'язана з діями потерпілого, а не сторонніх (самогубство, нещасні випадки на підприємствах);

• за відсутністю в діянні складу злочину. Ця підстава для закінчен­ня справи застосовується, якщо встановлено, що подія, з приводу якої проводиться розслідування, мала місце, була результатом діянь пев­ної особи, проте це діяння не є злочином внаслідок: а) відсутності хоча б одного з елементів складу злочину (об'єкта, суб'єкта, об'єктивної та суб'єктивної сторін); б) непричетність особи до злочину. Ця обставина виявляється: якщо достовірно встановлено, що злочин вчинено не да­ною особою, а іншою, і цю особу встановлено, та якщо встановлено, що злочин вчинено не даною особою, а іншою, проте невідомо ким саме;

• внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також в зв'язку з помилуванням окремих осіб;

• щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпеч­ного діяння одинадцятирічного віку;

• за примирення обвинуваченого з потерпілим у справах, які по­рушуються не інакше як за стороною потерпілого;

6) за відсутності скарги потерпілого, якщо справу може бути по­рушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли проку- ророві надано право порушувати справу і при відсутності скарги по­терпілого;

• щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення спра­ви щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;

• щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що на­брав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;

• щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню;

• якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є неска­сована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

В ч. 3 ст. 6 КПК спеціально підкреслюється, що закриття справи внаслідок акту амністії не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

За недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину справа може бути закрита у випадку, коли особа була притягнута як обвину­вачена в справі, але в ході подальшого провадження слідчий дійшов висновку, що зібраних ним доказів недостатньо для обвинувачення і всі можливості для збирання додаткових доказів вичерпані.

Закриття справи за п. 2 ст. 213 КПК залишає злочин нерозкритим, і у зв'язку з цим слідчий зобов'язаний застосувати заходи щодо вста­новлення осіб, які його вчинили.

Якщо в справі притягнуто декілька обвинувачених, а підстави для закриття справи стосуються не всіх, то справа закривається не в ці­лому, а лише щодо конкретного обвинуваченого або обвинувачених. Обов'язковою умовою такого закриття є те, що особі, стосовно якої справа закривається, було пред'явлено обвинувачення, яке з закрит­тям справи анулюється, оголошується знятим, а кримінальне переслі­дування — не має продовження. Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину як підстава закриття справи рівноцінна за своїми правовими наслідками закриттю справи за іншими реабілітуючими підставами. Ніякі обмеження прав обвинуваченого при цьому недо­пустимі.

Слідчий закриває справу мотивованою постановою, в якій, крім даних, передбачених ст. 130 КПК, зазначає: відомості про особу обви­нуваченого, суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасування запобіжного заходу і заходів щодо забезпечення цивільно­го позову та можливої конфіскації майна, а також рішення в питанні про речові докази (ч. 1 ст. 214 КПК).

Зі змісту постанови про закриття справи за відсутності події або складу злочину, а також за недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину повинен випливати висновок про невинуватість осо­би, яка притягувалася до кримінальної відповідальності. Включення в дану постанову формулювань, які ставлять під сумнів цю невинува­тість, не допускається.

Частина 2 ст. 214 КПК передбачає, що якщо розслідуванням вста­новлені факти, які вимагають застосування заходів громадського або дисциплінарного впливу чи адміністративного стягнення щодо осо­би, яка притягалась як обвинувачений, або щодо інших осіб, слідчий, закриваючи кримінальну справу, доводить ці факти до відома гро­мадської організації, трудового колективу або адміністрації підпри­ємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів впливу або надсилає матеріали справи до суду для застосування заходів адмі­ністративного стягнення.

Закон (ч. З ст. 214 КПК) зобов'язує слідчого надіслати копію по­станови прокуророві, особі, яка притягалася до кримінальної відпо­відальності, особі, за заявою якої була порушена кримінальна справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві, а також роз'яснити їм порядок оскарження постанови про закриття кримінальної справи прокуророві.

Скарга на постанову слідчого про закриття справи може бути пода­на в семиденний строк з дня одержання письмового повідомлення або копії постанови про закриття справи (ч. 1 ст. 215 КПК) як безпосеред­ньо прокуророві (особисто або поштою), так і через слідчого. Скарга може бути не тільки письмовою але й усною. В останньому випадку зміст скарги повинен бути викладений у протоколі.

Після надходження скарги слідчому він зобов'язаний протягом доби надіслати її прокуророві разом зі своїм поясненням (ст. 234 КПК).

Скарги близьких родичів померлого обвинуваченого і громадських організацій у разі закриття справи на підставі п. 8 ст. 6 КПК задоволь­няються при наявності для цього причин. Якщо в ході подальшого слідства (після задоволення скарги) реабілітуючі обставини не будуть встановлені, справа підлягає закриттю на тій же підставі.

Прокурор знайомиться зі скаргою і не пізніше 30 днів з дня надхо­дження скарги приймає одне з наступних рішень: 1) скасовує постано­ву про закриття справи і відновлює досудове слідство або 2) залишає скаргу без задоволення.

Якщо прокурор скасовує постанову слідчого про закриття справи, він дає вказівки щодо подальшого її розслідування на загальних під­ставах.

Постанова прокурора про відмову в задоволенні скарги може бути оскаржена вищестоящому прокуророві або до суду (ст. 231 КПК).

Повідомляючи особі, яка подала скаргу на постанову про закриття справи, про те, що її скарга залишена без задоволення, прокурор по­винен роз'яснити цій особі її право оскаржити цю постанову до суду в порядку, передбаченому ст. 236 КПК.

Відповідно до вимог ст. 216 КПК досудове слідство в закритій спра­ві може бути відновлено у межах встановлених строків давності при­тягнення до кримінальної відповідальності постановою прокурора, начальника слідчого відділу, а у випадках, передбачених ч. З ст. 236-6 КПК, — постановою судді.

Підставою для скасування постанови слідчого й поновлення прова­дження в справі можуть бути отримані прокурором або начальником слідчого відділу нові дані про обставини справи, а також допущені слідчим порушення закону, зокрема, ст.ст. 213 і 214 КПК.

Якщо слідчому після закриття кримінальної справи відомі нові об­ставини, які викликають необхідність відновлення закритої справи, він сповіщає про це прокурора, який має право скасувати постанову про закриття справи і відновити слідство.

У постанові прокурора, начальника слідчого відділу, судді вказу­ються підстави скасування постанови слідчого про закриття справи, які слідчі дії в цій справі необхідно здійснити і кому доручається по­дальше провадження досудового слідства. Воно може бути доручено іншому слідчому або прийнято прокурором до свого провадження.