17.2. Звернення вироку до виконання

Звернення вироку до виконання — це діяльність суду (судді, що головує в судовому засіданні, або голови суду) при видачі розпоря­дження про виконання вироку, що вступив у законну силу. Мета його полягає в тому, щоб довести до відома органів, уповноважених за за- коном виконувати вирок, який вирок і які конкретно його рішення підлягають виконанню.

Звернення вироку до виконання полягає в направленні судом, що ухвалив вирок, протягом трьох діб з дня вступу вироку в законну силу або повернення справи з апеляційної або касаційної інстанції органу, що відає відбуванням покарання, розпорядження про виконання ви­року, копії вироку і копії ухвали апеляційної або касаційної інстан­ції, якщо вирок був змінений.

У випадку, якщо засуджений позбавлений волі, у розпорядженні про виконання вироку варто запропонувати органу, що виконує ви­рок, повідомити родину засудженого, куди він направлений для від­бування покарання (ст. 20 КВК).

Розпорядження про виконання вироку разом з іншими документа­ми направляються: а) при засудженні до позбавлення волі, якщо засу­джений утримується під вартою — адміністрації місця попереднього ув'язнення, а якщо він знаходиться на волі — Державному департа­менту України з питань виконання покарань; б) у випадку звільнен­ня засудженого від відбування покарання з випробуванням (ст.ст. 75 і 104 КК) — кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання засудженого, а щодо неповнолітнього — і службі по справах неповно­літніх, у відношенні військовослужбовців — командирам військових частин, що здійснюють контроль за поведінкою таких засуджених; в) при засудженні до утримання в дисциплінарному батальйоні — військовому командуванню; г) при засудженні до виправних робіт або громадських робіт — органу внутрішніх справ за місцем прожи­вання засудженого і кримінально-виконавчій інспекції; д) при засу­дженні до покарання у виді обмеження волі — адміністрації виправ­ного центру; е) при засудженні до арешту —- адміністрації арештного будинку; ж) у випадку позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю — адміністрації підприємства, устано­ви, організації за місцем роботи засудженого для виконання, а також кримінально-виконавчій інспекції; з) у разі потреби стягнення штра­фу, конфіскації майна, стягнення заподіяного збитку й інших майно­вих стягнень — суд виписує виконавчі листи і передає їх державному виконавцю за місцем проживання, роботи боржника або за місцем пе­ребування його майна разом з копією вироку і копією опису майна.

Копія виправдувального вироку при вступі його в законну силу на прохання виправданого може бути спрямована за місцем його роботи, навчання або проживання. Про виконання вироку органи, що приводять у виконання вирок, повинні негайно повідомити суд, що ухвалив вирок.

Приведення у відповідність з новим законом, що звільняє від по­карання або пом'якшує покарання, вироку стосовно особи, що відбу­ває покарання, провадяться судом (суддею) за місцем відбування по­карання.

Своє рішення суд зобов'язаний засновувати тільки на обставинах, установлених судом при постанові вироку, і на їхній юридичній оцін­ці, даної цим судом. Законними приводами для прийняття такого рішення є заява за­судженого або подання прокурора або органу, що відає виконанням покарання.

Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, що мають дітей у віці до трьох років (ст. 407 КПК), у відповідності зі статтею 83 Кримінального кодексу України здійснюється суддею ра­йонного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженої за спільним поданням органу, що відає відбуванням покарання, і спо­стережної комісії.

Жінка може бути звільнена від відбування покарання в межах терміну, на який відповідно до закону вона звільняється від роботи в зв'язку з вагітністю, родами і до досягненням дитиною трирічного віку.

Не підлягають звільненню від відбування покарання вагітні жінки і жінки, що мають дітей у віці до трьох років, що засуджені до позбав­лення волі на термін більше п'яти років за навмисні тяжкі й особливо тяжкі злочини.

У відповідності зі ст. 408 КПК, за наявності підстав, передбачених ст. 84 КК від покарання звільняються: а) особа, що під час відбування покарання занедужала психічною хворобою, що позбавляє її можли­вості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними; б) осо­ба, що після здійснення злочину або постанови вироку занедужала тяжкою хворобою, що перешкоджає відбуванню покарання; в) вій­ськовослужбовці, засуджені до покарання у виді службового обмежен­ня, арешту або утримання в дисциплінарному батальйоні, у випадку визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КК після закінчення випробувального тер­міну засуджений, котрий виконував покладені на нього обов'язки і не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому по­карання.

Справа про звільнення від покарання з випробуванням після закін­чення випробувального терміну розглядає суддя районного (міського) суду за місцем проживання засудженого.

Законним приводом до розгляду такої справи є: 1) заява засудже­ного, 2) подання прокурора, 3) звернення органу, що відає відбуван­ням покарання.

Підставою для скасування звільнення засудженого від відбуван­ня покарання з іспитом є: а) невиконання ним покладених на нього обов'язків або 2) систематичне здійснення правопорушень, які тягнуть за собою адміністративні стягнення і які свідчать про небажання засу­дженого стати на шлях виправлення (ч. 2 ст. 78 КК).

У зазначених випадках суд направляє засудженого для відбування покарання, призначеного вироком суду.

Суддя зобов'язаний з'ясувати, чи мав засуджений реальні мож­ливості виконати покладені на нього обов'язки, у чому складалися правопорушення, чи відбувалися вони систематично, які стягнення накладені на засудженого, чи можна розглядати викладені в поданні факти як свідчення небажання засудженого стати на шлях виправлен­ня. Якщо, наприклад, суддя установить, що засуджений не мав мож­ливості виконати покладені на нього судом обов'язки, або допущені правопорушення були спровоковані потерпілим і не можуть розціню­ватися як свідчення небажання засудженого стати на шлях виправ­лення, він виносить постанову про відмову в задоволенні подання.

Питання про скасування звільнення від відбування покарання ва­гітних жінок і жінок, що мають дітей у віці до трьох років, розгля­дається суддею районного (міського) суду за місцем проживання за­судженої.

Після досягнення дитиною трирічного віку або у випадку його смерті суд у залежності від поведінки засудженої може: а) звільнити її від покарання; б) замінити покарання більш м'яким; в) направити засуджену для відбування покарання, призначеного вироком (ч. З ст. 83 КК).

Суд вправі направити засуджену для відбування покарання, при­значеного вироком, у випадках, якщо засуджена, котра була звільне­на від відбування покарання: а) відмовляється від дитини; б) передала його в дитячий будинок; в) сховалася з місця проживання; г) ухиля­ється від виховання дитини, догляду за ним; д) систематично вчинює правопорушення, які тягнуть адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення (ч. 5 ст. 83 КК).

Процесуальні питання в стадії виконання вироку вирішуються: а) судом, що постановив вирок (про сумніви і протиріччя, що виника­ють при виконанні вироку, про застосування кримінального закону, що має зворотну силу, відповідно до частин 2, 3 ст. 5 КК); б) суддею районного (міського) суду або суддею військового суду гарнізону за місцем виконання вироку (ст. 410 КПК); в) суддею районного (місь­кого) суду або суддею військового суду гарнізону за місцем відбуван­ня покарання (ст.ст. 407, 407-1, 408, 411-1 КПК); г) суддею районного (міського) суду за місцем проживання засудженого (ст.ст. 408-1,408-2, 408-3, 414 КПК, ст. 33 КВК); д) суд за місцем відбування покарання розв'язує питання про приведення у відповідність з новим законом, що звільняє від покарання або пом'якшує покарання, вироку щодо осіб, що відбувають покарання (ст. 5 КК), а щодо осіб, що відбули по­карання, такі справи розглядає суд, що ухвалив вирок; е) судом, у провадженні якого знаходиться справа; ж) порядок застосування по­карання при наявності декількох вироків визначається за місцем ви­конання вироку районним (міським), міжрайонним (окружним) або апеляційним судом у залежності від того, якими судами були ухвале­ні вироки (ст. 413 КПК).

Пленум Верховного Суду України в постанові від 21 грудня 1990 року «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням ви­років» роз'яснив, що в порядку, який передбачений ст. 411 КПК, суди вправі вирішувати такі питання, які виникають при виконанні ви­років внаслідок їх недоліків:

1. про застосування акта амністії, якщо його застосування є обов'яз­ковим і суд при постановленні вироку цього питання не обговорював;

2. про звільнення з-під варти особи, звільненої від відбування покарання з випробуванням або засудженої до покарання, не пов'я­заного з позбавленням волі, якщо підсудний був під вартою і суд не вирішив питання про зміну запобіжного заходу;

3. про скасування запобіжного заходу, якщо при виправданні під­судного чи засудження його зі звільненням від покарання суд не вка­зав про це у вироку;

4. про зарахування попереднього ув'язнення у строк відбуття по­карання, якщо воно не проведено судом або допущена неточність при його обчисленні;

5. про скасування заходів щодо забезпечення цивільного позову чи можливої конфіскації майна, якщо про це не було прийнято рішення при визначенні міри покарання;

6. про виключення з акта опису майна, на яке за законом не до­пускається звернення стягнення, якщо у вироку не вирішено питання про це майно;

7. про долю речових доказів, якщо її не вирішено вироком суду;

8. про визначення розміру і розподілення судових витрат; про оплату праці захисника;

9. про долю неповнолітніх дітей, які залишились без догляду, і пе­редачу їх опікунам;

10. про уточнення даних про посаду або вид діяльності у випадку неточностей при формулюванні застосування цього виду покарання (основного або додаткового) у вигляді позбавлення права обіймати пев­ні посади або займатися певною діяльністю;

11. про призначення вихователя неповнолітньому у разі його звіль­нення від відбування покарання з випробуванням або застосуванням примусових заходів виховного характеру відповідно до ст.ст. 104, 105 КК;

12. про усунення неточностей, допущених у вироку при написанні основних анкетних даних, а також описок та арифметичних помилок, коли вони очевидні, не стосуються суті вироку і не спричиняють по­гіршення становища засудженого.

Питання, пов'язані з виконанням вироку, вирішуються судом у су­довому засіданні з участю прокурора. У більшості випадків в Україні допускається одноособова форма розгляду матеріалів. Однак ст. 413 КПК передбачає випадки розгляду питання про застосування пока­рання за наявності декількох вироків тільки у колегіальному складі! Судовий розгляд відбувається, за винятком випадків, встановлених ст. 20 КПК, у відкритому засіданні. Участь прокурора за загальним правилом є обов'язковою. Оскільки ж засуджений навіть після на­брання вироком законної сили не втрачає права на захист своїх інте­ресів, він за рішенням суду може брати участь у розгляді цих матері­алів як сам, так і з своїм захисником.

При вирішенні питання про виконання вироку у частині цивіль­ного позову викликаються, в разі необхідності, цивільний позивач і цивільний відповідач. Неявка цих осіб у судове засідання не пере­шкоджає розглядові справи.

При вирішенні питання про звільнення засудженого від відбуття покарання в зв'язку з хворобою обов'язкова присутність представника лікарської комісії, що дала висновок про стан здоров'я засудженого (ч. З ст. 411 КПК).

розгляд справи починається доповіддю судді, після чого заслухо­вуються пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, і думка про­курора. Потім суддя виходить у дорадчу кімнату для винесення по­станови.

Статтями 321, 336 КПК передбачено, що суд повинен при поста­новленні вироку вирішити питання про те, чи випливає у випадках, зазначених у ст. 96 КК, застосувати до підсудного примусове лікуван­ня, і про застосування такого лікування вказати в резолютивній час­тині вироку.

У відповідності зі ст. 96 КК примусове лікування може бути за­стосовано судом, незалежно від призначеного покарання до осіб, що скоїли злочини і мають захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. У залежності від виду покарання примусове ліку­вання проводиться за місцем відбування покарання або в спеціальних лікувальних установах.

Якщо примусове лікування засудженого, що є алкоголіками або наркоманами, не було призначено при постанові вироку, це питання підлягає вирішенню в стадії виконання вироку.

Питання про застосування примусового лікування до засуджено­го, що є алкоголіками або наркоманами, що відбувають покарання у виправно-трудовій установі, вирішується суддею районного (місько­го) суду за місцем відбування ними покарання.

Необхідність визначення порядку застосування покарання при на­явності декількох вироків у стадії виконання вироку виникає в таких випадках: а) якщо у відношенні засудженого мається не приведений у виконання вирок, про який не було відомо суду, що ухвалив останній за часом вирок, і тому суд не призначив покарання по сукупністю ви­років; б) якщо під час виконання покарання, призначеного за сукуп­ністю вироків, перший з них скасований у порядку виняткового про­вадження або в касаційному порядку (по справах, зазначених у ч. 2 ст. 383 УПК), внаслідок чого необхідно виключити із сукупності міру покарання, призначену судом по скасованому вироку (п. 10 постано­ви Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 року «Про практику застосування судами України процесуального законодав­ства при вирішенні питань, пов'язаних із виконанням вироків*).