16.8. Підстави для скасування чи зміни судових рішень, які не набрали законної сили

Підстави для скасування чи зміни в апеляційному порядку виро­ків та постанов місцевих судів про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру передбачені ч. 1 ст. 367 КПК.

Відповідно до діючого кримінально-процесуального закону такими підставами є:

9. однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;

10. невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постано­ві), фактичним обставинам справи;

11. істотне порушення кримінально-процесуального закону;

12. неправильне застосування кримінального закону;

13. невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Зазначені підстави для скасування чи зміни вироків та постанов міс­цевих судів про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру є також і підставами для скасування чи зміни інших судових рішень, що підлягають апеляційному оскар­женню, що випливає із змісту ч. 1 ст. 382 КПК України.

Встановлюючи перелік підстав для скасування чи зміни судових рішень в апеляційному порядку, КПК передбачає і певні виключення із загального правила.

Так, суд апеляційної інстанції не вправі скасувати виправдуваль­ний вирок лише з мотивів істотного порушення прав підсудного. Крім того, апеляційний суд не вправі скасувати постанову про незастосування примусових заходів виховного або медичного характеру лише з мотивів істотного порушення прав особи, стосовно якої ставилося пи­тання про застосування цих засобів.

Кожна із перелічених вище підстав для скасування чи зміни виро­ку (постанови) суду першої інстанції розкривається в одній із наступ­них статей КПК.

Відповідно до ст. 368 КПК однобічним або неповним визнається ді­знання, досудове чи судове слідство в суді першої інстанції, коли зали­шилися недослідженими такі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи.

Дізнання, досудове чи судове слідство в усякому разі визнається однобічним і неповним:

1. коли не були допитані певні особи, не були витребувані і дослі­джені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спрос­тування обставин, які мають істотне значення для правильного вирі­шення справи;

2. коли не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування або на новий судовий роз­гляд, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо;

3. коли необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випли­ває з нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді;

4. коли не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу за­судженого чи виправданого.

Згідно зі ст. 369 КПК вирок чи постанова вважаються такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, коли:

1. висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні;

2. суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;

3. при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку (постанові) не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;

4. висновки суду, викладені у вироку (постанові), містять істотні суперечності.

Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обста­винам справи свідчить про помилки суду, пов'язані з оцінкою доказів та вмотивованістю судового рішення. Вони є підставами для скасуван­ня чи зміни вироку (постанови) лише за умови, що це могло вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого або невинуватість виправданого, на правильність застосування кримінального закону, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру.

Істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального за­кону (ст. 370 КПК) є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і поста­новити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.Частина 2 названої статті КПК встановлює випадки, при яких ви­рок чи постанова суду першої інстанції підлягають обов'язковому ска­суванню. Такі випадки прийнято називати безумовними підставами для скасування судового рішення. Вирок (постанову) в усякому разі належить скасувати, якщо:

1. за наявності підстав для закриття справи її не було закрито;

2. вирок винесено незаконним складом суду;

3. порушено право обвинуваченого на захист;

4. порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;

5. розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу;

6. справу розглянуто у відсутності підсудного, за винятком випад­ку, передбаченого частиною другою статті 262 КПК;

7. порушено правила підсудності;

8. порушено таємницю наради суддів;

9. вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів;

10. у справі відсутній протокол судового засідання або перебіг судо­вого процесу у передбачених КПК випадках не фіксувався технічними засобами;

11. порушено вимоги статей КПК про обов'язковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення;

12. обвинувальний висновок не затверджений прокурором чи він не був вручений обвинуваченому;

13. порушено вимоги статей КПК, які встановлюють незмінність складу суду, надання підсудному права виступити в дебатах і з остан­нім словом.

Зазначені вище порушення процесуального закону можуть бути допущені як на досудових стадіях процесу (при порушенні криміналь­ної справи та при провадженні по справі дізнання та досудового слід­ства), так і при розгляді справи судом першої інстанції. Ці порушення можуть стосуватися прав та законних інтересів як підозрюваного, об­винуваченого, підсудного та їх захисників і законних представників, так і потерпілих, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників, якщо це перешкодило суду повно та всесторонньо роз­глянути оправу та вплинуло на постановления законного та обґрунто­ваного вироку (постанови).

До неправильного застосування кримінального закону, що тягне за собою скасування або зміну вироку (постанови), діючий кримінально- процесуальний закон відносить (ст. 371 КПК):

1. незастосування судом кримінального закону, який підлягає за­стосуванню;

2. застосування кримінального закону, який не підлягає застосу­ванню;

3. неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Форми неправильного застосування кримінального закону взаємо­залежні. Якщо суд застосував закон, що не підлягає застосуванню, тим самим він не застосував закон, що підлягає застосуванню. Непра­вильне тлумачення кримінального закону, як правило, є причиною зазначених вище порушень кримінального закону.

Вказані підстави для скасування чи зміни судового рішення по­лягають у неправильному застосуванні норм як Особливої, так і За­гальної частин Кримінального кодексу України. Так, неправильне за­стосування кримінального закону буде мати місце і при неправильній кваліфікації дій засудженого, і при порушенні судом правил призна­чення покарання, і при неправильному застосуванні інших норм КК.

З неправильним застосуванням кримінального закону тісно пов'язана наступна підстава для скасування чи зміни судового рішен­ня — невідповідність призначеного судом покарання ступені тяжко­сті злочину та особі засудженого.

Відповідно до ст. 372 КПК невідповідним ступеню тяжкості злочи­ну та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не ви­ходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального ко­дексу, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як вна­слідок м'якості, так і суворості.

При цьому несправедливість у призначенні покарання може мати місце як при призначенні основного, так і додаткового покарання, при визначенні як розміру покарання, так і його виду.

Для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції достатня наявність однієї із перелічених вище підстав, передбачених ст. 367 КПК. Разом з цим, в судовій практиці непоодинокими є випадки, коли при розгляді справи в апеляційному порядку встановлюються відразу декілька підстав для скасування чи зміни вироку чи постанови (ухва­ли) місцевого суду. За таких обставин суд апеляційної інстанції, ска­совуючи чи змінюючи судове рішення, повинен вказати та розкрити у відповідному процесуальному документі усі встановлені підстави для скасування чи зміни вироку або постанови (ухвали) суду першої інстанції.

Перелічені вище підстави для скасування чи зміни судового рішен­ня судом апеляційної інстанції є також підставами для скасування чи зміни в касаційному порядку вироку апеляційного суду, постановле­ного ним як судом першої інстанції, що передбачено частинами 1 та 2 ст. 398 КПК.

Разом з тим, при перегляді касаційним судом інших судових рі­шень апеляційного суду, що не набрали законної сили (наприклад, вироку апеляційного суду, постановленого при розгляді справи в апе­ляційному порядку), КПК встановлює лише три підстави для їх ска­сування чи зміни:

1. істотне порушення кримінально-процесуального закону;

2. неправильне застосування кримінального закону;

3. невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.