5.5.4. Законний представник неповнолітнього обвинуваченого і підозрюваного

Законний представник обвинуваченого є самостійним суб'єктом процесуальної діяльності, який, відповідно до закону, бере участь у справі з метою захисту прав та законних інтересів особи, яка з об'єк­тивних причин позбавлена можливості на самозахист свого права. За­конний представник обвинуваченого виступає представником сторо­ни захисту і виконує у процесі відповідну функцію.

Варто зауважити, що поняття «обвинувачений» розуміється тут у широкому значенні незалежно від диференціації статусу цього суб'єкта. Насправді йдеться про законне представництво підозрюва­ного, власне обвинуваченого, засудженого, виправданого, а також особи, щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру. Окрім того, під «обвинуваченим» маєть­ся на увазі особа, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна

відповідальність, і щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів виховного характеру в порядку ст. 7-3 КПК.

Доцільність участі законного представника обвинуваченого на до- судових стадіях процесу, окрім загальних передумов (необхідності реалізувати права недієздатного обвинуваченого для забезпечення змагальності процесу), визначається такими причинами практичного характеру. По-перше, участь законного представника в досудових ста­діях значно зменшила б психологічний тиск на обвинуваченого, психі­ка якого не сформована через неповноліття. По-друге, його участь була б додатковим джерелом контролю за об'єктивністю та неупередженіс­тю слідства, у зв'язку з чим участь у справі законних представників відносять до вагомих гарантій запобігання порушенню прав їх осіб, яких вони представляють. У випадку встановлення порушень закон­ний представник міг би реагувати на них наданими йому процесуаль­ними засобами захисту. По-третє, законні представники могли б спри­яти правильному і швидкому розслідуванню справи. Через близькість з обвинуваченим, доступ до його оточення їм можуть бути відомі як обставини вчинення злочину, так і обставини, що вказують на непри­четність особи до злочину, характеризують особу обвинуваченого.

Окрім того, законні представники могли б бути необхідним дже­релом інформації про неповнолітню обвинувачену особу, наявність у неї розумової відсталості, неповноліття тощо. Більшість обставин, які підлягають встановленню у справах неповнолітніх згідно зі ст. 433 КПК, можуть бути встановлені лише через допит законних представ­ників.

Відповідно до ч. 10 ст. 32 КПК законними представниками висту­пають батьки, опікуни, піклувальники цієї особи або представники тих установ і організацій, під опікою чи опікуванням яких вона пе­ребуває. Таким чином, факт батьківства, призначення опікуна чи пі­клувальника, факт перебування дитини під опікою певних установ чи організацій є вказаною в законі підставою участі відповідних осіб як законних представників. Що стосується п.10 ст. 32 КПК, то передба­чений ним перелік законних представників є занадто вузьким і не від­повідає реаліям сьогодення. Будь-яка людина у своєму повсякденному сімейному житті взаємодіє не лише з батьками, опікунами чи піклу­вальниками, а й з іншими особами (дід, баба, брат, сестра, дієздатні сия або дочка щодо недієздатних батьків), які не менше зацікавлені в її долі і могли б виконувати функції законного представника. Однак у чинному КПК не передбачено можливості їх допуску до справи і тому вони позбавлені права захищати інтереси близьких собі осіб.

Крім того, це положення суперечить деяким нормам Сімейного ко­дексу (сг.ст. 154.172,232, 262.244, 245, 252), які передбачають більш широкий перелік осіб, які могли б стати законними представниками у кримінальному процесі і захищати їхні інтереси. Це могли б додатково бути: усиновителі, дід, баба, брат, сестра, мачуха, вітчим, патронатний вихователь, повнолітні діти щодо своїх батьків чи усиновителів.

Очевидно, що під час дослідження участі законного представника обвинуваченого в досудових стадіях процесу важливо встановити момент його допуску у справу. Як видається, законний представник у загальноправовому значенні має право брати участь у справі з моменту залучення до справи самої особи, що не володіє повною процесуальною дієздатністю, яке може відбуватися у різних формах (затримання, до­пит, пред'явлення обвинувачення). Якщо про наявність неповноліт­тя, психічних чи фізичних вад на час вчинення таких процесуальних дій відомо не було, законний представник повинен бути допущений з моменту, коли про такі обставини стало відомо.

Проаналізувавши діючий КПК, можна визначити таку систему прав, якими законний представник неповнолітнього обвинувачено­го повинен володіти: 1) знати, у чому обвинувачують (підозрюють) неповнолітнього обвинуваченого, ознайомлюватися з матеріалами, якими обґрунтовується затримання підозрюваного, чи обрання за­побіжного заходу або пред'явлення обвинувачення; 2) до першого допиту неповнолітнього обвинуваченого мати з ним та захисником конфіденційне побачення, а після першого допиту — такі ж побачен­ня без обмеження їх кількості та тривалості; 3) збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази в справі та подавати інформацію про них; 4) бути присутнім на допитах неповнолітнього обвинуваченого та під час виконання інших слідчих дій, виконува­них з їх участю або за їх клопотанням, клопотанням захисника чи самого законного представника, а під час виконання інших слідчих дій — з дозволу дізнавача, слідчого; 5) з дозволу особи, яка прова­дить дізнання, чи слідчого застосовувати науково-технічні засоби під час провадження слідчих дій, у яких він бере участь, а також під час ознайомлення з матеріалами справи; 6) заявляти клопотання і відво­ди; 7) ознайомлюватися після закінчення досудового розслідування або дізнання з усіма матеріалами справи; 8) подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; 9) на забезпечення безпеки.

Обов'язки законного представника в чинному кримінально- процесуальному законі конкретно не визначені, що пояснюється дру­горядною роллю, яку відводить йому законодавець. Загалом, можна виділити лише два обов'язки, визначені в КПК: 1) забезпечити належ­ну поведінку неповнолітнього та його явку до слідчого, прокурора і суду та нести встановлену відповідальність у разі порушення такого обов'язку (ч.ч. 2, 3 ст. 436 КПК). Очевидно, що такий обов'язок стосу­ється лише тих законних представників, яким неповнолітній був пе­реданий під нагляд. Якщо він перебуває під наглядом інших осіб, за­конний представник не може нести обов'язки щодо забезпечення його належної поведінки; 2) повідомити неповнолітнього обвинуваченого про виклик до слідчого, прокурора чи до суду (ст. 437 КПК). Видаєть­ся, що він в цьому випадку повинен також забезпечити явку неповно­літнього обвинуваченого у вказаний час.

Отже, можна запропонувати таку систему обов'язків, які повинні нести у кримінальному процесі законні представники: 1) з'являтись на виклик слідчих органів; 2) допомогти обвинуваченому запросити захисника, а у випадку його малоліття, неосудності чи обмеженої

осудності запросити його самостійно; 3) дотримуватися процесуал ного порядку ведення слідства; 4) забезпечити належну поведінку не­повнолітнього обвинуваченого та його явку до слідчого, прокурора і суду, якщо він перебуває під наглядом законного представника; 5) повідомляти неповнолітнього обвинуваченого про виклик до слід­чого, прокурора чи суду.

Законний представник обвинуваченого здебільшого є особою участь у процесі для якої не є професійною діяльністю, як, напри­клад, для захисника. У зв'язку з цим необхідним є ознайомлення цього учасника з його процесуальними правами та обов'язками. Таке роз'яснення повинна робити особа, яка допускає цього учасника у справу ще під час допуску, що сприятиме реалізації не тільки прав за­конного представника, а й самого обвинуваченого, підозрюваного.