1.8. Кримінально-процесуальна форма

Кримінально-процесуальна форма — особливий, встановлений за­коном процесуальний порядок порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, який полягає у визначенні: а) послі­довності стадій кримінального процесу і умов переходу справи з однієї стадії в іншу; б) загальних умов провадження в конкретній стадії; в) під­став, умов і порядку провадження окремих процесуальних дій, за допо­могою яких державні органи і посадовці реалізують свої процесуальні повноваження, а громадяни і юридичні особи здійснюють свої права і виконують обов'язки; г) видів, змісту і форми процесуальних рішень, які можуть бути прийняті у кримінальній справі.

Порушення кримінально-процесуальної форми має результатом визнання процесуальних дій незаконними і скасування процесуаль- них рішень у кримінальній справі. У судовій практиці склався підхід, за яким не будь-яке порушення вимог кримінально-процесуального закону (а відповідно — і процесуальної форми), а лише істотне, тяг­не скасування процесуального рішення у справі. Так, відповідно до ст.ст. 366, 370 КПК підставою для скасування вироку, постанови суду є істотне порушення кримінально-процесуального закону, під яким розуміється таке порушення вимог закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову. Вирок (постанову) в усякому разі належить скасувати, якщо:

1. за наявності підстав для закриття справи її не було закрито;

2. вирок винесено незаконним складом суду;

3. порушено право обвинуваченого на захист;

4. порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;

5. розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу;

6. справу розглянуто у відсутності підсудного, за винятком випад­ку, передбаченого частиною другою статті 262 КПК;

7. порушено правила підсудності;

8. порушено таємницю наради суддів;

9. вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів;

10. у справі відсутній протокол судового засідання або перебіг су­дового процесу у передбачених цим Кодексом випадках не фіксувався технічними засобами;

11. порушено вимоги статей цього Кодексу про обов'язковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайом­лення;

12. обвинувальний висновок не затверджений прокурором чи він не був вручений обвинуваченому;

13. порушено вимоги статей цього Кодексу, які встановлюють не­змінність складу суду, надання підсудному права виступити в дебатах і з останнім словом (ч, 2 ст. 370 КПК).

У кримінальному судочинстві застосовуються різні кримінально- процесуальні форми: звичайна форма, що характерна для проваджен­ня у більшості кримінальних справ, ускладнена форма та спрощена, пов'язана з провадженням у справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів або у справах приватного обвинувачення (у зв'язку з тим, що кримінальна справа не проходить у цих проваджен­нях окремі стадії). Спрощення або ускладнення процесуальної форми може відбуватися і на окремих стадіях або в окремих частинах стадії. Наприклад, ст. 299 КПК України встановлює спрощену (скорочену) форму судового слідства. Ускладнена процесуальна форма має місце у справах про злочини неповнолітніх, у справах про суспільно-небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, у спра­вах про застосування примусових заходів медичного характеру.

Диференціація кримінально-процесуальної форми дозволяє забез­печити потрібну ефективність кримінального судочинства за умови допустимої процесуальної економії та належної охорони прав і закон­ів них інтересів осіб, які беруть участь у кримінально-процесуальній ді­яльності.

Одним з елементів кримінально-процесуальної форми є кримі­нально-процесуальні гарантії та кримінально-процесуальні акти.

Кримінально-процесуальними гарантіями є передбачені кримі­нально-процесуальним правом правові засоби забезпечення реалізації прав та обов'язків суб'єктів кримінального процесу, засоби досягнен­ня завдань кримінального процесу.

В теорії кримінального процесу під процесуальними актами розу­міються як окремі процесуальні дії, так і процесуальні документи, що складаються під час провадження у справі.

Процесуальною дією є свідомий, вольовий акт суб'єкта криміналь­ного процесу, який є засобом реалізації його прав і обов'язків. Про­цесуальні дії можуть вчиняти як особи, які ведуть кримінальний про­цес (в провадженні яких знаходиться кримінальна справа), так і інші суб'єкти кримінального процесу (наприклад, потерпілий, подаючи клопотання у кримінальній справі).

Процесуальні дії можуть класифікуватися за такими підставами: за правовим значенням, за суб'єктами здійснення, за змістом, за ха­рактером, за стадіями тощо.

Кожна з процесуальних дій має бути належним чином оформле­на. Для владних процесуальних дій передбачено їх протоколювання (у протоколі слідчої дії, іншої процесуальної дії, у протоколі судового засідання), а також фіксація за допомогою додаткових засобів (звуко­запису, відеозапису, кінозйомки).

Однією з вимог кримінально-процесуальної форми є письмове за­кріплення усіх процесуальних дій та прийнятих процесуальних рі­шень у певних процесуальних документах.

Всі процесуальні документи поділяються на два види: протоколи та процесуальні рішення.

Протоколи процесуальних дій посвідчують факт проведення, зміст та результати певних процесуальних дій, наприклад, слідчих дій. Протоколи слідчих та судових дій розглядаються законом як одне з джерел доказів у кримінальному процесі (ч. 2 ст. 65 КПК).

Процесуальні рішення є правозастосовними актами, пов'язаними з вирішенням правових питань, що виникають у процесі провадження у справі та містять владні приписи щодо вчинення певних правових Дій.

Процесуальні рішення мають певні ознаки: рішення виносяться лише уповноваженими суб'єктами кримінального процесу, які реалі­зують свої владні повноваження в межах своєї компетенції; рішення виражають владний припис; рішення породжують, змінюють або при­пиняють кримінально-процесуальні відносини, рішення підтверджу­ють існування або відсутність матеріально-правових відносин; рішення виражаються у встановленій законом формі постанови, ухвали, обви­нувального висновку, подання, вироку.

Властивостями кримінально-процесуальних рішень є їх закон­ність, обґрунтованість, мотивованість.

Рекомендовані нормативно-правові акти, судова практика і література

Рішення Конституційного Суду України в справі про конституцій­не подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про відповідність Конституції України (конституційності) конститу­ційного подання громадян Будинської Світлани Олександрівни, Ковриги Сергія Володимировича про офіційне тлумачення положення абз. 4 ст. 248-3 ЦПК України (справа про конституційність ст. 248- 3 ЦПК України) від 23.05.2001 р. № б-рп/2001 11 Вісник Конститу­ційного Суду України. — 2001. — №3; Офіційний вісник України. — 2001. — №22.

Алексеев Н.С., Даев В.Г., Кокорев Л.Д. Очерк развития науки со- ветского уголовного процесса. — Воронеж: Изд-во Воронеж, ун-та, 1980.

Володима Л.М. Целн и задачи уголовного процесса // Государство и право. —1994. — № 11.

Горбачов О., Кривобок В. Завдання кримінального судочинства: витоки, зміст, реалізація // Право України. — 2001. — № 8.

Лобойко Л.М. Стадії кримінального процесу: Навч. посіб. — К.: Центр навч. літ-ри, 2005.

Лукьянова Е.Г. Теория процесуального права. — М.: Изд-во «НОРМА», 2003.

Михайленко О.Р. Складання процесуальних актів у криміналь­них справах: Теорія, методика, зразки документів: Навч. посіб. — К., 1992.

Погорецький М.А. Кримінально-процесуальні правовідносини: Структура і система. — X.: Арсіс, 2002.

Смирнов А.В. Модели уголовного процесса. — СПб: Наука, 2000. Якуб М.Л. Процессуальная форма в советском уголовном судопро- изводстве. — М., 1981.