1.1. Поняття кримінального процесу

В теорії кримінального процесу склалося декілька підходів до ви­значення поняття кримінального процесу: як діяльності, та як діяль­ності і правовідносин.

Рішенням Конституційного Суду України від 23.05.2001 р. у спра­ві про конституційність ст. 248-3 ЦПК України 1963 р. кримінальний процес (кримінальне судочинство)² визначено як урегульований нор­мами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяль­ності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу — підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних по­зивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захис- ту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів1. З іншого боку кримінальний процес не вичерпується лише діяльністю, оскіль­ки вказана діяльність здійснюється у формі правовідносин. Крім того, кримінальний процес регулюється не лише нормами КПК України, але й іншими джерелами права.

Таким чином, кримінальний процес як правове явище характери­зується такими ознаками.

Кримінальний процес є діяльністю, тобто системою упорядкова­них дій, про що свідчить і застосовуваний термін « процес », який по­ходить від латинського слова ргосеdеге — йти, просуватися (пізніше це слово трансформувалося у французьке ргосеss — процес).

Як і будь-яка інша усвідомлена діяльність кримінальний про­цес переслідує певну мету (ціль) — захист прав і законних інтересів осіб (фізичних та юридичних) і інтересів суспільства від суспільно- небезпечних посягань шляхом застосування норм кримінального пра­ва, якими визначається кримінальна відповідальність та заходи соці­ального захисту.

Вказана діяльність урегульована нормами кримінально-проце­суального права, а тому є правовою, у зв'язку з чим вона ще іме­нується кримінально-процесуальною діяльністю. Урегульованість нормами кримінально-процесуального права означає, що підстави, умови, суб'єкти, засоби та форми (тобто порядок) здійснення вказаної діяльності визначаються нормами права, що обумовлює важливість правильної (ефективної та адекватної) правової регламентації.

Кримінально-процесуальна діяльність здійснюється визначеними законом суб'єктами кримінального процесу, серед яких окремо ви­діляються органи, що ведуть кримінальний процес (у провадженні яких знаходяться кримінальні справи): органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді), а також інші учасники проце­су: підозрювані, обвинувачені, підсудні, їх захисники, потерпілі, ци­вільні позивачі і відповідачі, їх представники, суб'єкти, які сприяють судочинству (свідки, експерти, перекладачі т.ін.). Під особою, яка бере участь у кримінальному судочинстві, розуміється фізична або юридична особа, залучена до кримінально-процесуальної діяльності

на підставі відповідного процесуального рішення або закону, яка наді­лена процесуальними правами і обов'язками та виконує у зв'язку із цим певну процесуальну функцію.

Вказана діяльність здійснюється у формі кримінально-процесуальних відносин, що складаються між суб'єктами кримінального процесу.

Предметом кримінально-процесуальної діяльності є порушення, розслідування, розгляд і вирішення кримінальних справ, тобто справ про злочини та суспільно-небезпечні діяння, передбачені Криміналь­ним кодексом України, що обумовлює тісний зв'язок кримінально- процесуального права з кримінальним правом.

Кримінальний процес є формою реалізації норм права органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і судом, тобто видом пра- возастосовної діяльності — владно-організуючої діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, як компетентних органів держави, що забезпечує в конкретних життєвих обставинах реалізацію юридичних норм шляхом прийняття відповідного проце­суального рішення.

Значення кримінального процесу полягає в тому, що він є єдино можливим у державі способом встановлення обставин вчиненого су­спільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом, застосування норм кримінального права шляхом притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, або застосування до осіб, які вчинили суспільно-небезпечне діяння, заходів соціального захисту.

З поняттям «кримінальний процес» тісно пов'язані інші види пра- возастосовної діяльності — правосуддя, оперативно-розшукова і розшукова діяльності.

В літературі поняття правосуддя визначається як правозастосовна діяльність суду з розгляду і вирішення у встановленому законом про­цесуальному порядку віднесених до його компетенції цивільних, гос­подарських, кримінальних і адміністративних справ з метою охорони прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юри­дичних осіб та інтересів держави. Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя здійснюється виключно судами.

У зв'язку з тим, що кримінальний процес охоплює не лише діяль­ність судів (суддів), але й органів дізнання, досудового слідства і про­куратури; пов'язаний не лише з розглядом і вирішенням криміналь­них справ, але і з їх порушенням та розслідуванням, він за обсягом процесуальної діяльності та суб'єктів, що її здійснюють, не співпадає в повній мірі з поняттям правосуддя, яке, до того ж, крім, власне, ді­яльності суду у кримінальних справах охоплює також розгляд та ви­рішення судом цивільних, господарських і адміністративних справ.

Частина кримінального процесу і правосуддя, що охоплює діяльність суду у кримінальних справах

Кримінальне правосуддя займає важливе місце у кримінально­му процесі, оскільки відповідно до ст. 62 Конституції України особа може бути визнана винною у вчиненні злочину лише обвинувальним вироком суду, який набув чинності.

Слід звернути увагу на те, що в кримінальному процесі суд крім пра­восудця здійснює ще функцію судового контролю, яка полягає у на­данні дозволів у випадках, передбачених кримінально-процесуальним законом, на вчинення органами дізнання, досудового слідства, проку­ратури окремих процесуальних дій, та у розгляді і вирішенні скарг суб'єктів кримінального процесу на дії та рішення органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або нижчестоящого суду.

Кримінально-процесуальна діяльність тісно пов'язана з оперативно-розшуковою діяльністю і що здійснюється спеціально уповно­важеними на те підрозділами окремих органів дізнання. До прий­няття Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність регулювалася виключно підзаконними нормативно-правовими актами, хоча посилання на неї містили­ся і в кримінально-процесуальному законі. Так, відповідно до ст. 103 КПК України на органи дізнання покладалося і покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність (ОРД) — це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. Завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні ді­яння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кри­мінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спе­ціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.

Оперативно-розшукова діяльність відрізняється від кримінально- процесуальної за такими ознаками:

а) за правовою регламентацією: ОРД регулюється в загальних рисах Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» та спеці­альними законами про особливості здійснення оперативно-розшукової діяльності при боротьбі з окремими видами злочинів (закони України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочин­ністю» , «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними»), які не передбачають проведення слідчих і процесуальних дій, спрямова­них на збирання, перевірку і оцінку доказів у кримінальній справі. Детально ОРД врегульована підзаконними нормативно-правовими актами — наказами, інструкціями тощо правоохоронних відомств, у структурі яких діють оперативно-розшукові підрозділи;

б) за змістом: ОРД не включає слідчі або інші процесуальні дії та полягає переважно у використанні негласних пошукових і розвіду­вальних заходів (наприклад, проникнення оперативного працівника в приміщення, транспортні засоби, на земельні ділянки; проникнен­ня в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу або особи, яка співробітничає з останнім, із збереженням в таємниці достовірних даних щодо їх особистості; зняття інформації з кана­лів зв'язку; контролювання шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштових відправлень; візуальне спостереження в гро­мадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптич­них та радіоприладів, інших технічних засобів тощо (п.п. 7-11 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»);

в) за суб'єктним складом: ОРД здійснюється спеціально уповнова­женими на те державними органами та посадовими особами;

г) ОРД здійснюється не лише після, але і до порушення криміналь­ної справи, використовуючи гласні і негласні методи для розкриття злочинів і встановлення осіб, які їх вчинили;

ґ) фактичні дані, отримані в результаті оперативно-розшукової діяльності, можуть використовуватися як докази лише за умови їх оформлення в порядку, передбаченому КПК (ст.ст. 8,10 Закону Укра­їни «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Отже кримінально-процесуальна і оперативно-розшукова діяль­ності є різними за своєю правовою природою видами правозастосовної діяльності, хоча й мають єдину мету.