8.6. Нагляд прокурора і судовий контроль у стадії порушення кримінальної справи

стадії порушення кримінальної справи прокурор здійснює нагляд за точним додержанням і виконанням законів органами і посадовими особами, правомочними порушувати кримінальні справи. Зокрема, прокурор зобов'язаний наглядати за дотриманням цими органами і особами вимог ст. 97 КПК — щодо обов'язковості прийняття заяв і по­відомлень про злочини і припиняти випадки відмови під будь-яким виглядом у прийнятті таких заяв та повідомлень, несвоєчасну їх реє­страцію, а також випадків проведення або застосування не передбаче­них КПК способів перевірки.

Прокурор також зобов'язаний здійснювати нагляд за дотриманням вимог закону про порушення або у відмові в порушенні кримінальної справи (ст.ст. 98, 99 КПК) з тим, щоб по заявах і повідомленнях про злочини приймалися законні і обґрунтовані рішення.

Слідчий і орган дізнання повинні не пізніше доби направити про­куророві копію постанови про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні такої справи (ч. 2 ст. 100 КПК).

У відповідності з п. 1 ст. 227 КПК прокурор зобов'язаний не рід­ше одного разу на місяць перевіряти в органах дізнання і досудового слідства книгу обліку заяв і повідомлень про злочини і події, давати

розпорядження щодо усунення очевидних порушень закону, а в необ­хідних випадках доручати керівникам органів дізнання і досудового слідства здійснення в підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою усунення порушення закону і забезпечення повного розкриття діянь, які містять ознаки злочину.

Згідно з ч. 1 ст. 99¹ КПК постанова слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскарже­на відповідному прокурору, а якщо така постанова винесена проку­рором, — вищестоящому прокурору. Скарга подається особою, інте­ресів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з моменту отримання копії постанови.

Дії слідчого або органу дізнання можуть бути оскаржені прокурору як безпосередньо, так і через слідчого.

Скарги можуть бути як письмові, так і усні. Останні прокурор або слідчий заносять у протокол. Слідчий зобов'язаний протягом доби на­діслати скаргу, що надійшла до нього, прокурору разом зі своїм по­ясненням.

У випадку, коли кримінальна справа порушена без законних під­став, прокурор зобов'язаний закрити її, а якщо в цій справі ще не проводилися слідчі дії, то він скасовує постанову органу дізнання чи слідчого про порушення кримінальної справи. Виявивши факти не­обгрунтованої відмови в порушенні кримінальної справи, прокурор скасовує постанову слідчого або органу дізнання і порушує справу (ч.ч. 2, 3 ст. 100 КПК). У цьому випадку він може доручати прова­дження слідства або дізнання іншій особі з метою забезпечення най­більш повного і об'єктивного розслідування кримінальної справи (п. 9 ч. 1 ст. 227 КПК).

Якщо прокурор вважає, що рішення органу дізнання чи слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи є правильним по суті, він все ж має право своєю мотивованою постановою змінити підстави відмови, виключивши з постанови органу дізнання або слідчого необ­грунтовані ствердження.

У випадку відмови прокурора скасувати постанову органу дізнан­ня або слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи скарга на це рішення подається особою, інтересів якої воно стосується, чи її представником, до суду (ч. 2 ст. 99 КПК) в порядку, передбаченому ст. 236 КПК.

Скарги на постанови районного, міського і прирівняних до них прокурорів, органу дізнання, слідчого подаються в районний (місь­кий) суд за місцем розташування органу або місцем роботи посадової особи« яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання ко­пії постанови або повідомлення прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи.

Скарга в суд може бути подана: а) особою, від якої надійшла заява або повідомлення; б) особою, щодо якої ставилося питання про при­тягнення її до відповідальності, якщо в порушенні кримінальної спра­ви відмовлено на підставі п. 4 ч. 1 ст. б КПК (внаслідок акту амністії); а) близькими родичами особи, що померла (п. 8 ч. 1 ст. в КПК).

Скарги на постанови вищестоящого органу дізнання, слідства чи прокурора також подаються і розглядаються місцевими судами за міс­цем розташування органу або роботи посадової особи.

Скаргу зацікавленої особи на постанову органу дізнання, слідчо­го про відмову в порушенні кримінальної справи найбільш доцільно подавати до суду тільки після того, як ця постанова була оскаржена прокуророві в порядку і в строк, передбачений ч. 2 ст. 99^і КПК, а про­курор відмовив у її скасуванні. Пояснюється це тим, що реакція на скаргу, поданої прокуророві, буде більш оперативною, оскільки про­цес розгляду її в такому випадку значно простіший ніж тоді, коли скаржник звертається зразу до суду, тому що процедура розгляду останнім складніша.

Постанова судді про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови в апеляційному порядку.

Скарга на постанову прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи, розглядається суддею од­ноособово не пізніше десяти днів з дня її надходження до суду (ч. 1 ст. 236² КПК).

Суддя витребує матеріали, на підставі яких було відмовлено в по­рушенні кримінальної справи — це: протокол огляду місця події, ви­їмки і огляду поштової кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку, пояснення громадян і посадових осіб, мате­ріали ревізій і відомчих перевірок, інші документи, наприклад акти медичного освідування, характеристики, раніше складені процесу­альні документи (вирок, постанова, ухвала) та інше, ознайомлюється з ними, визначає місце і час розгляду конкретної скарги і повідомляє прокурора і особу, яка подала скаргу чи його представника про те, коли і де відбудеться розгляд скарги. Неявка особи, яка подала скар­гу, не перешкоджає її розгляду.

У судовому засіданні суддя оголошує скаргу, заслуховує прокуро­ра, пояснення осіб, які з'явилися, досліджує матеріали, на підставі яких була винесена постанова.

Розглянувши скаргу, суддя залежно від того, чи були при відмові в порушенні справи виконані вимоги статті 99 КПК, приймає одне з таких рішень: 1) скасовує постанову про відмову в порушенні справи і повертає матеріали для проведення додаткової перевірки; 2) залишає скаргу без задоволення (ст. 236 КПК).

Суддя, скасувавши постанову про відмову в порушенні криміналь­ної справи, не має права порушити справу (за винятком справ приват­ного обвинувачення).

Постанова судді за результатами перевірки законності і обґрун­тованості рішень органу дізнання повинна бути мотивована. Суддя зобов'язаний вказати в постанові, які саме факти або обставини по­кладені в основу прийнятого ним рішенням по даній скарзі.

Копія постанови судді надсилається особі, яка винесла постанов що була оскаржена, прокуророві та особі, яка подала скаргу. Якщо.

прокурор або особа (її представник), яка подала скаргу, не згодна а прийнятим суддею рішенням, вони можуть протягом семи діб з дня винесення рішення подати апеляцію в апеляційний суд (ч. 4 ст. 236 КПК).

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року, винесеного за конституційним поданням Верховного Суду Укра­їни, визнано, що предметом судового контролю мають бути і рішен­ня, пов'язані з порушенням кримінальної справи органами дізнання, слідчого або прокурором.

На підставі цього рішення Законом України від 14 грудня 2006 року «Про внесення змін в Кримінально-процесуальний кодекс Укра­їни щодо оскарження постанови про порушення кримінальної спра­ви» КПК доповнено статтями 236⁷, 236⁸, за допомогою яких зроблена спроба врегулювати процесуальний порядок подання до суду і розгля­ду суддею скарги на постанову про порушення кримінальної справи як стосовно певної особи, так і за фактом вчинення злочину.

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи стосовно конкретної особи чи за фактом вчинен­ня злочину може бути оскаржена до місцевого суду за розташуванням органу або посадової особи, котра винесла постанову, з дотриманням правил підсудності (ч. 1 ст. 236⁷ КПК).

Суб'єктами подання скарги на постанову про порушення кримі­нальної справи є: особа, стосовно якої порушено кримінальну справу, її захисник, або законний представник (ч. 2 ст. 236⁷ КПК). Треба визна­ти, що назване зазначення не зовсім чітке, не повністю відповідає ви­могам положень КПК, оскільки в тих випадках, коли особа ще не є пі­дозрюваною, не можна вести мову про наявність захисника. Суб'єктами подання скарги на постанову про порушення кримінальної справи за фактом скоєння злочину є: особа, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа, її захисник або законний представник. (І тут це зазначення КПК також не зовсім чітке, оскільки особа ще не визнана підозрюваною). При цьому подавець скарги повинен достатньо обґрун­тувати порушення прав і законних інтересів відповідної особи. Якщо обґрунтування порушення прав і інтересів особи визнано суддею недо­статнім, суддя приймає рішення про відмову у відкритті провадження щодо розгляду справи. При цьому відмова у відкритті провадження не позбавляє права повторно звертатися до суду, оскільки в майбутньому можуть бути виявлені або з'явитися факти, які дозволяють достатньо обґрунтувати порушення прав і законних інтересів відповідної особи.

Суд приймає до розгляду скаргу на постанову про порушення кри­мінальної справи протягом всього часу знаходження справи в прова­дженні органу дізнання, слідчого, прокурора до моменту закінчення досудового слідства (ч. 4 ст. 23б⁷ КПК). Таким чином, законодавець не пішов шляхом встановлення чіткого строку на оскарження постанови про порушення кримінальної справи. Це виглядає не зовсім коректно, адже ст. 98-2 КПК передбачає строки вручення особі, стосовно якої по­рушено кримінальну справу, копії постанови про порушення справи. Таким чином, особа, будучи обізнаною про порушення проти неї кри- кримінальної справи і знаючи про порушення своїх прав, може вибрати той момент оскарження, який буде найбільш процесуально вигідні­шим з метою, наприклад, призупинення ключових для розслідування злочину слідчих дій, а це вже буде суперечити вимогам закону (ст. 2 КПК) і зрештою перешкоджатиме встановленню об'єктивної істини в справі.

Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про по­рушення справи розглядається суддею одноособово не пізніше п'яти днів з дня її надходження до суду (ч. 1 ст. 236⁸ КПК). Про відкрит­тя провадження по скарзі на постанову про порушення справи суддя протягом доби з дня надходження скарги до суду виносить постанову, копія якої направляється особі, яка подала скаргу, її захиснику чи за­конному представнику; органу, який порушив кримінальну справу або в провадженні якого вона знаходиться; прокурору; потерпілому або особі; за заявою якої була порушена справа. У зв'язку з цим викли­кає сумнів та обставина, чому копія постанови направляється органу, який порушив кримінальну справу або в провадженні якого вона зна­ходиться. Враховуючи те, що відповідальність за законність і обґрун­тованість порушення кримінальної справи несе саме орган або особа, яка винесла постанову про порушення кримінальної справи, і те що його явка в судове засідання може бути визнана суддею обов'язковою, то і ця норма некоректна.

У постанові судді про відкриття провадження за скаргою обов'яз­ково вказуються: час і місце судового розгляду скарги; список осіб, явка яких у судове засідання є обов'язковою; дії, які необхідно здій­снити сторонами для забезпечення розгляду скарги; строк надання в суд матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушен­ня справи. Крім цього, суддя в постанові про відкриття проваджен­ня за розглядом скарги вирішує питання щодо доцільності зупинки слідчих дій у справі на час розгляду скарги. КПК не встановлює кола осіб, явка яких у судове засідання є обов'язковою, надаючи тим самим судді при вирішенні цього питання занадто дискреційні (залежні від особистого розсуду) повноваження.

Постанова судді про відкриття провадження вступає в законну силу з моменту її винесення і підлягає негайному виконанню.

Орган дізнання, слідчий або прокурор, у провадженні якого знахо­диться справа, зобов'язані у встановлений суддею в постанові про від­криття провадження за скаргою на постанову про порушення справи строк надати в суд матеріали, на підставі яких було прийнято рішен­ня про порушення справи. Виходячи із строку розгляду скарги, цей строк не може перевищувати чотирьох днів.

Матеріали, що надаються в суд, повинні бути описані, прошиті і пронумеровані з зазначенням посади і прізвища особи, яка склала опис.

Норма про те, що у випадку ненадання без поважних причин в суд матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, у встановлений суддею строк, суддя має визнати відсутність цих матеріалів підставою для скасування постанови про порушення справи (ч. б ст. 236⁸ КПК), є надто категоричною, оскільки ненадання матеріалів не може бути формальною підставою для скасування поста­нови про порушення кримінальної справи. Ненадання матеріалів може бути лише підставою для повідомлення про це вищестоящому прокуро­ру, начальнику органу дізнання, начальнику слідчого відділу та при­тягнення винуватих осіб до дисциплінарної відповідальності.

Обов'язок доказування правомірності порушення справи поклада­ється на прокурора, неявка якого в судове засідання не перешкоджає розгляду справи. Прокурор, таким чином, є суб'єктом доказування законності і обґрунтованості постанови про порушення кримінальної справи. У випадку його неявки суддя розглядає справу в його відсут­ності, однак неявка прокурора не є формальною підставою для ска­сування постанови про порушення кримінальної справи. Неявка без поважних причин у судове засідання особи, яка подала скаргу і при­сутність якої визнано суддею обов'язковою, є підставою для закриття провадження щодо розгляду скарги. Неявка особи може свідчити про те, що вона втратила інтерес до оскарження постанови про порушення кримінальної справи. Однак КПК не вказує на правові наслідки цього закриття провадження по скарзі.

Скарга на постанову про порушення кримінальної справи розгля­дається суддею в судовому засіданні, але КПК не зазначає, відкритим або закритим повинно бути це судове засідання.

У судовому засіданні суддя: досліджує матеріали, на підставі яких було порушено кримінальну справу; заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу, її захисника чи законного представника, потерпілого або особи, за заявою якої було порушено справу, якщо вони з'явилися в судове засідання; заслуховує думку прокурора, якщо він з'явився в судове засідання; у випадку необхідності заслуховує пояснення особи, яка винесла постанову про порушення кримінальної справи. Зазна­чимо, що і тут є незрозумілою позиція законодавця стосовно того, що суддя у випадку необхідності заслуховує пояснення особи, яка вине­сла постанову про порушення кримінальної справи, адже саме ця особа несе відповідальність за законність і обґрунтованість порушення кри­мінальної справи, і саме вона володіє необхідним обсягом інформації щодо приводів і підстав до порушення кримінальної справи, і саме ця особа може пояснити, на підставі яких фактичних даних і норм закону нею було прийнято рішення про порушення кримінальної справи.

Під час судового розгляду скарги сторони мають право знайомити­ся з матеріалами, які обґрунтовують порушення кримінальної спра­ви, і вимагати їх оголошення в судовому засіданні (ч. 12 ст. 236⁸ КПК). Але ця норма протирічить ст. 121 КПК щодо недопустимості розголо­шення даних досудового слідства.

Предметом дослідження при розгляді скарги на постанову про по­рушення кримінальної справи є наявність приводів і підстав для ви­несення вказаної постанови, законність джерел отримання даних, які стяли Підставами для винесення постанови про порушення кримінальної справи. Суддя не має права розглядати і наперед вирішувати

ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті, тобто про наявність події злочину, винуватості особи в його скоєнні та інші.

За результатами розгляду скарги в залежності від того, чи були при порушенні справи дотримані вимоги статей 94,97,98 КПК, суддя своєю мотивованою постановою: залишає скаргу без задоволення; за­довольняє скаргу; скасовує постанову про порушення справи і вино­сить постанову про відмову в порушенні справи (ч. 14 ст. 236⁸ КПК). У зв'язку з останнім положенням варто підкреслити, що також не зо­всім коректною з точки зору принципів кримінального процесу і існу­ючої доктрини кримінального процесу є норма про те, що суддя своєю мотивованою постановою скасовує постанову про порушення справи і виносить постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Відмова в порушенні кримінальної справи суддею в справах публічно­го і приватно-публічного обвинувачення несумісна з принципом роз­межування процесуальних функцій владних суб'єктів кримінального процесу. Крім того, нонсенсом є відмова в порушенні кримінальної справи, по якій проводилися слідчі дії і по якому пред'явлено обви­нувачення. Доцільніше в цьому випадку було б допустити закриття кримінальної справи як контрольне повноваження суду у випадку, якщо в справі проводилися слідчі дії, і скасування постанови про по­рушення справи, якщо слідчі дії в справі не проводилися (за анало­гією зі ст. 100 КПК).

Слід визнати, що КПК не вирішив питання щодо процесуальних наслідків відмови особи, яка подала скаргу, а також про дії судді в тих випадках, коли постанова про порушення кримінальної справи до розгляду скарги суддею скасована прокурором.

Набрання законної сили постанови судді щодо скасування постано­ви про порушення справи тягне за собою скасування запобіжних захо­дів, повернення вилучених речей та поновлення прав, відносно яких на час досудового слідства встановлювались певні обмеження. Зазна­чимо, що ця норма (ч. 15 ст. 236⁸ КПК) стосовно постанови судді, як підстави для скасування запобіжних заходів, обраних органом дізнан­ня, слідчим, прокурором, суперечить вимогам ст. 165 КПК, згідно з якою запобіжний захід скасовується тим органом або посадовою осо­бою, що обрала його, за винятком взяття під варту. Також не зовсім зрозуміло, що мав на увазі законодавець під «поновленням прав, щодо яких на час досудового слідства встановлювались обмеження», скорі­ше всього, тут мова йде про ті заходи процесуального примусу, які не є запобіжними заходами. У разі відмови в задоволенні скарги матеріали справи повертаються органу, який проводив досудове слідство. Копії документів залишаються в матеріалах провадження по скарзі. В разі скасування постанови про порушення справи та відмови в порушен­ні справи подані до суду документи зберігаються в матеріалах про­вадження по скарзі до набрання законної сили відповідної постанови судді. У подальшому ці матеріали зберігаються в суді.

На постанову судді протягом семи діб від дня Гі винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подання апеляції не зу­пиняє виконання постанови судді (ч. 19 ст. 236⁸ КПК). КПК не

вирішене питання щодо моменту набрання постановою законної сили. При цьому, враховуючи скорочені строки апеляційного оскарження і апеляційного розгляду, норма про те, що подання апеляції не зупиняє виконання постанови судді, є недоцільною, оскільки в разі скасування постанови про порушення кримінальної справи особа, стосовно якої порушена справа, підозрюваний, обвинувачений можуть заховатися, речові докази можуть бути знищені або втрачені, що може негативно впливати на розслідування злочину в майбутньому, в разі скасування постанови судді апеляційним судом.

Рекомендовані нормативно-правові акти, судова практика і література

Гапанович Н.Н. Отказ в возбуждении уголовного дела. — Минск, 1977.

Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. — X., 1998.

Зеленецький В.С., Лобойко Л.М. Прокурорський нагляд за вико­нанням законів при реєстрації джерел інформації про злочин // Ві­сник прокуратури. — 2002. — № 6.

Кирій Л. Сутність, поняття і значення відомчого контролю при вирішенні питання про відмову в порушенні кримінальної справи // Право України. — 2005. — № 4.

Кирій Л. Правові наслідки процесуального порядку відмови у по­рушенні кримінальної справи // Підприємництво, господарство і пра­во. — 2005. — № 3.

Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За загальною редакцією В.Т. Маляренка, Ю.П. Аленіна. — X.: ТОВ «Одіссей», 2008.

Курільчук І.Г. Межі судового контролю в досудових стадіях кримі­нального процесу // Право України. — 2006. — № 4.

Лобойко Л.М. Прийняття міліцією рішень за заявами і повідомлен­нями про злочин. — Дніпропетровськ: Юридична академія Міністер­ства внутрішніх справ, 2003.

Михайленко А.Р. Возбуждение уголовного дела в советском уго- ловном процессе. — Саратов, 1976.

Савонюк Р. Заявник у кримінальному процесі // Право Украї­ни. — 2004, №9.

Шило О., Капліна О. Оскарження до суду постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи: актуальні проблеми // Право України. — 2003. — № 11.

Яитин В.Н., Победкин А.В. Возбуждение уголовного дела: теория, практика, перспективи. — М., 2002.