5.5.10. Представники потерпілого, цивільного позивача і відповідача, їх процесуальне положення

Інститут представництва є одним з проявів демократизму і рівно­сті громадян в галузі здійснення правосуддя у кримінальних справах. Тому вивчення поняття і значення даного інституту на сьогоднішній день є достатньо актуальним і обумовленим.

Представництво має дуже важливе процесуальне значення, що ви­ражається в тому, що воно, насамперед, є способом реалізації процесу­альних прав й обов'язків учасників процесу, захисту їхніх процесуаль­них інтересів; воно об'єктивно сприяє здійсненню загальних завдань кримінального судочинства, тому що представники, здійснюючи охо­рону прав і законних інтересів учасників процесу, сприяють всебічно­му, повному й об'єктивному дослідженню обставин справи, допомага­ють правильно застосувати закон, винести вмотивоване, обґрунтоване й справедливе рішення.

У науці кримінального процесу виділяють два види кримінально- процесуального представництва: а) представництво за законом або за­конне представництво, б) представництво за договором (угодою) або договірне представництво.

Вказівка про те, хто може виступати в кримінальному процесі як законні представники, дається в пункті 10 ст. 32 КПК України. Та­кими особами є батьки, опікуни, піклувальники, представники тих організацій і установ, під опікою або піклуванням яких знаходиться особа, яку представляють. Ця норма КПК є застарілою і не враховує всього різноманіття соціальних зв'язків людини на теперішній час. Тому, вважаємо за необхідне доповнити цей перелік осіб наступними суб'єктам: усиновлювачі, повнолітні діти щодо своїх недієздатних осіб, вітчим, мачуха.

В окремих випадках як різновид законного кримінально-проце­суального представництва виступає і правонаступництво. У кримі­нальному процесі питання про так зване законне правонаступництво може виникнути тільки відносно померлого підозрюваного, обвинува­ченого.

У разі смерті підозрюваного, обвинуваченого їх особисті права і обов'язки ні до кого не можуть переходити. Провадження у криміналь­ній справі у випадках смерті підозрюваного або обвинуваченого про­сто припиняється за підставами, передбаченими пунктом 8 ст. 6 КПК, про що виноситься окрема постанова. Елементи кримінально- процесуального правонаступництва в таких випадках можна побачити в праві представників померлого підозрюваного, обвинуваченого, під­судного, а також близьких родичів таких осіб в реабілітації вказаних учасників кримінального процесу, включаючи право на відшкодуван­ня майнової шкоди, усунення наслідків моральної шкоди і відновленні трудових, пенсійних, житлових і інших прав. В даному випадку, ми можемо говорити про законне представництво померлого підозрюва­ного, обвинуваченого, проте, тут знову-таки виникає суперечність між п. 11 і п. . 10 ст. 32 КПК, тому в даному випадку можливо і договірне представництво.

Підставою виникнення представництва за законом є факт спорід­неності, усиновлення (удочеріння) або факт встановлення опіки або піклування. Необхідність даного представництва обумовлена відсут­ністю повної процесуальної дієздатності учасника зважаючи на його неповноліття, деякі фізичні недоліки, психічну неповноцінність.

Так, суд у справах, по яких потерпілим визнаний неповнолітній або недієздатний внаслідок психічного захворювання або недоумства, повинен забезпечити участь його законного представника з числа осіб, вказаних в п. 10 ст.32 КПК. Якщо у неповнолітнього потерпілого батьки або інші законні представники відсутні, суд зобов'язаний при­йняти заходи щодо забезпечення участі в справі представника з числа інших осіб, вказаних у ст.52 КПК.

Представництво за договором виникає між тим, кого представля­ють, і особою, що здійснює представництво, за їх взаємним волеви­явленням. В основі договірного представництва лежить договір між представляємим і представником. Це може бути договір доручення (за яким представник бере на себе обов'язок відстоювати інтереси представляємого) або довіреність на представництво інтересів у від­повідних органах держави. Представником учасника процесу за до­говором доручення може бути будь-яка особа, якщо до того немає обмежень у законі. Як представництво за законом, так і представ­ництво за угодою регулюється законом. Відмінність полягає в тому, що в першому випадку здійснення представництва передбачене за­конодавством, деколи, не узгоджується навіть з бажанням представ­ляв мого, в другому — поява представника в судочинстві повністю за­лежить від волевиявлення сторін.

Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач можуть реалізувати своє право мати представника в кримінальному процесі після визнання їх такими відповідною постановою або ухвалою (ч.2 ст.49, ч.І ст.50, ч.І ст.51 КПК).

Представниками потерпілого, цивільного позивача, цивільного від­повідача можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представни­ки, а також інші особи лише за постановою (ухвалою) відповідної по­садової особи, яка веде процес. Під іншими особами слід розуміти будь- які особи, щодо яких немає обмежень у законодавстві, у тому числі і фахівців у галузі права, які мають згідно із законом право на надання юридичній допомоги особисто або за дорученням юридичної особи.

Всі перераховані особи допускаються до участі в справі як пред­ставники відповідних учасників процесу (потерпілого, цивільного по­зивача, цивільного відповідача) тільки за постановою особи, що про­водить дізнання, слідчого, судді або за ухвалою суду. Що ж до відмови представникові в допуску до справи, то це також належить оформи­ти відповідною постановою, яку можна оскаржити. При цьому вона має містити відомості про відповідні мотиви відмови у допуску. Якщо йде мова про законне представництво, то доцільно також вказати, хто саме виконуватиме функцію законного представника замість особи, якій було відмовлено.

Представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного від­повідача не має права використовувати свої повноваження на шкоду інтересам цих осіб. Повнолітній і дієздатний потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач у будь-який момент може відмовити­ся від представника і продовжити захист своїх інтересів самостійно. Проте юридична особа бере участь у справі як цивільний позивач або цивільний відповідач тільки через свого представника. Як представ­ник юридичної особи виступає її керівник або уповноважена ним на те особа.

Представник користується процесуальними правами особи, інте­реси якої він представляє (за винятком права давати показання як потерпілий), і може діяти в кримінальному процесі як разом з цією особою, так і замінюючи її.

За наявності обставин, що виключають участь у справі представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, така особа повинна відмовитися від виконання обов'язків представника потерпі­лого, цивільного позивача або цивільного відповідача у даній справі або воно може бути усунене від участі в справі органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом (ч.З ст.63 КПК). До таких обставин нале­жить факт участі особи у цій справі як слідчого або особи, що провади­ла дізнання, прокурора, судді, секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, захисника, особи, яка допитувалась або підлягає допиту як свідок, а також особи, що є родичем кого-небудь із складу суду або обви­нувача (ч.1 ст. 62 КПК). Крім того, існують додаткові обставини, коли як представник виступає адвокат, який не може брати участі у справі як представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відпо­відача також і за обставин, зазначених у статті 61 КПК.

Законодавець передбачив низку гарантій належного виконання представником прийнятих на себе обов'язків щодо представництва прав і законних інтересів потерпілого, цивільного позивача, цивіль­ного відповідача. Зокрема, у Кримінальному кодексі встановлена від­повідальність за втручання в діяльність представника особи, загрозу або насильство відносно представника особи, умисне знищення або пошкодження майна представника особи, посягання на життя пред­ставника особи у зв'язку з наданням їм правової допомоги (ст.ст. 397 398, 399, 400 КК).

Окрім прав, представники потерпілого, цивільного позивача та ци­вільного відповідача повинні нести наступні обов'язки: з'являтись на виклик особи, яка проводить дізнання, слідчого судді або суду; дотри­муватись процесуального порядку судового засідання та забезпечити належну поведінку представлюваного; повідомляти представлювано- го про виклик до слідчого, прокурора чи суду і забезпечити його явку; зберігати таємницю слідства; не перешкоджати встановленню істини в справі шляхом вчинення протиправних дій;

У випадку заявлення цивільного позову законний представник ци­вільного позивача згідно з вимогами ч. 3 ст. 50 КПК зобов'язаний на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора і суду пред'являти всі необхідні документи, пов'язані із заявленим позовом.