5.8. Забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві

Для встановлення істини і ефективної боротьби зі злочинністю при розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ важливе зна­чення мають правдиві свідчення його учасників, правильне здійснен­ня всіх процесуальних дій. Проте, як показує практика, дуже части­ми є випадки, коли на учасників кримінального процесу здійснюється тиск з боку зацікавлених осіб, що полягає в погрозах, підкупі тощо» Особливо гостро це питання постало з розвитком організованої зло­чинності, коли в руках злочинців зосередилися великі матеріальні цінності, значну частину яких вони стали витрачати на попередження свого викриття.

Зрозуміло, безпеку суб'єктів кримінального судочинства, зобов'я­зана забезпечувати держава, як і безпеку кожного громадянина, що передбачене ст. 27 Конституції України. У розвиток положень цієї статті були прийняті Закони України «Про державний захист праців­ників суду і правоохоронних органів» та «Про забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві», — обидва від 23.12.1993 р. У цих законах перераховані особи, що мають право на захист від протиправних посягань, пов'язаних із здійсненням ними своїх обов'язків щодо здійснення, участі або сприяння кримінально­му судочинству. Також у законах закріплені органи, що забезпечують такий захист, правовий статус цих органів та осіб, які мають право на захист, перераховані самі заходи захисту і порядок їх застосування і скасування, відповідальність за невиконання обов'язків, передбаче­них цими законами, і порядок фінансування і матеріально-технічного забезпечення даних заходів безпеки.

Правильне вирішення проблеми забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу знаходиться в прямій залежності від одно­значного розуміння всіма посадовими особами, причетними до цієї ді­яльності, основного категоріального апарату і, перш за все, з'ясування сенсу поняття «безпека».

Загроза, як зовнішній чинник небезпеки, здійснює специфічний вплив на конкретного суб'єкта процесу і, тим самим, зумовлює його особливий психологічний стан. З психологічної точки зору небезпе­ку обумовлює стан небезпеки (боязні) людини, яке характеризуєть­ся наявністю у нього відчуття тривоги, передчуття загрози особисто

йому або тим цінностям, якими дана особа дорожить; виникненням в зв'язку з цим страху і похідного від нього неспокою, наявність психіч­ної напруженості, соціальної і біологічної дискомфортності.

З урахуванням сказаного, можна дійти висновку, що безпека озна­чає відсутність у даний момент реальної загрози спричинення об'єк­там, що охороняються, цінностям або особам тієї конкретної шкоди, настання якої раніше побоювалися.

Для забезпечення безпеки важливо уміти правильно оцінити ситу­ації, що склалися, і встановити наявність або відсутність небезпеки. Останні можуть бути реальними чи уявними. Слід зазначити, що будь- яка небезпека викликає у людини потребу до захисту, але особливо го­стро остання відчувається саме за наявності реальної небезпеки.

І оскільки безпека звільняє людину від психофізіологічної напру­женості і пов'язаних з нею різних негативних наслідків, остільки вона є для громадянина не тільки бажаною, але і до того ж, вкрай необхід­ною, у зв'язку з чим він вимушений шукати шляхи її забезпечення.

Під забезпеченням безпеки слід розуміти своєчасне і правильне прийняття компетентними органами сукупності спеціальних заходів, реалізація (здійснення) яких усунула існуючу раніше загрозу і попе­редила виникнення нової реальної загрози, тобто можливості спричи­нення шкоди об'єктам, що охороняються.

Ефективність захисту суб'єктів кримінального процесу від зло­чинних посягань багато в чому залежить від застосування адекватних заходів безпеки, які тільки і можуть забезпечити досягнення постав­леної мети.

Заходи забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу по­винні володіти цілком конкретною якісною визначеністю. їх встанов­лення здійснюється з урахуванням тих вимог, яким названі заходи повинні відповідати, а саме:

6. законності, тобто відповідати тим законодавчим актам, які ре­гламентують, з одного боку, правове положення особи в країні, а з ін­шої — встановлюють спеціальний порядок проводжання у криміналь­них справах і застосування заходів безпеки відносно всіх суб'єктів кримінального процесу;

7. обгрунтованість заходів безпеки. Ця вимога орієнтує правозасовувача на раціоналізацію своїх рішень і тих дій, які направлені на їх виконання;

8. конкретність заходів безпеки. Це означає, що в рішенні про за­стосування заходів безпеки повинно бути точно вказано, по-перше, відносно кого приймається захід безпеки; по-друге, який саме захід безпеки буде застосований; по-трете, коли, в яких просторово-часових межах дана міра буде реалізована. І, нарешті, на кого конкретно по­кладається обов'язок реалізувати прийняте рішення, забезпечити фактичну безпеку того або іншого суб'єкта кримінального процесу;

9. реальність заходів безпеки орієнтує правоохоронні органи на використання (застосування) таких заходів безпеки, які дійсно існують, у розпорядженні тих, на кого покладається вирішення завдання за­безпечення безпеки;

5) радикальність заходів безпека тісно пов'язана з їх реальністю і припускає рішуче і кардинальне усунення тих чинників (або обста­вин), які створюють небезпеку для даного суб'єкта кримінального процесу.

Реалізація (здійснення) безпеки — не одноактна дія, а процес, іцо складається з системи взаємозв'язаних дій, що приводять у своїй єд­ності до кінцевої мети — реально забезпеченої безпеки конкретної особи.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. об'єктом захисту є захист життя, здоров'я, житла, майна особи, що бере участь у кримінальному процесі, а також членів її сім'ї і навіть близьких родичів.

У КПК цей перелік об'єктів дещо детальніше регламентований. Відповідно до ст. 52-1 право на забезпечення безпеки за наявності від­повідних підстав мають:

1. особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь у виявленні, запобіганні, припиненні і роз­критті злочину чи сприяла цьому;

2. потерпілий або його представник у кримінальній справі;

3. підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представни­ки;

4. цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином;

5. свідок;

6. експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;

7. члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах 1-6 цієї статті, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочин­ства.

Пункти «б» і «в» ст. 2 Закону України «Про державний захист пра­цівників суду і правоохоронних органів» встановлюють, що захисту підлягають також працівники суду і правоохоронних органів, які без­посередньо беруть участь у провадженні і розслідуванні кримінальних справ, а також в оперативно-розшуковій діяльності. Також відповід­но до цього закону захисту підлягають близькі родичі перерахованих осіб.

Під правоохоронними органами в цьому законі розуміють органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки. Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охо­рони державного кордону, органи державної податкової служби, орга­ни і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

При цьому члени сімей і близькі родичі всіх перерахованих осіб на­бувають права на забезпечення їх безпеки тоді, коли загроза або інша протиправна дія відносно них є способом впливу на учасників кри- мінального судочинства (в даному випадку під терміном «учасники» слід розуміти не тільки осіб, включених в п. 8 ст. 32 КПК, але всіх осіб, вказаних в ч. 2 ст. 52-1 КПК).

Застосування заходів безпеки можливе тільки за наявності для цього законних приводів і підстави. І в даному випадку під приводом для вживання заходів безпеки розуміється передбачене законом дже­рело відомостей про наявність реальної загрози для життя, здоров'я майна і житла конкретним суб'єктам кримінального процесу.

У ст. 20 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які бе­руть участь в кримінальному судочинстві», закріплений вичерпний перелік приводів для застосування заходів безпеки. До них віднесені:

а) заява учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або близького родича;

б) звернення керівника відповідного державного органу;

в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загро­зи життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб.

Заява учасника кримінального судочинства може бути як письмо­вою, так і усною. Письмова заява залучається до матеріалів справи, усне заноситься до протоколу відповідної процесуальної дії.

Звернення керівника повинне носити письмовий характер, якщо факти протиправного впливу стали йому відомі під час його діяль­ності.

Оперативна і інша інформація про наявність загрози життя, здоров'ю, житлу і майну осіб, які беруть участь у кримінальному судо­чинстві, може бути отримана як до порушення кримінальної справи, так і під час його розслідування або судового розгляду.

Підставою ж для застосування заходів забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей, близь­ких родичів є дані про наявність реальної загрози їх життя, здоров'ю, житлу і майну. Фактичні дані про наявність загрози повинні бути до­статніми. Не випадково частина 2 ст. 22 Закону України «Про забезпе­чення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» і ч. З ст. 52-1 КПК, відображаючи реальності життя, встановлює прави­ло, відповідно до якого, орган, що здійснює оперативно-розшукову ді­яльність, дізнання, слідчий, прокурор, суд, отримавши заяву або по­відомлення про загрозу безпеки особи, вказаної в ст. 2 указаного Зако­ну, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а в невідкладних випадках — негайно, прийняти рішення про застосування або про відмову в застосуванні заходів безпеки. Пе­ревірка достовірності вказаних джерел інформації може здійснювати­ся як процесуальними, так і не процесуальними засобами.

Ст. З Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві» визначає органи, до компетен­ції яких віднесено забезпечення безпеки учасників кримінального су­дочинства. Ці органи діляться на дві групи: ті, що приймають рішен­ня про застосування заходів безпеки і органи, які здійснюють заходи безпеки Рішення про застосування заходів безпеки приймається ор- ганом дізнання, слідчим, прокурором, судом, у проваджені яких зна­ходяться кримінальні справи про злочини, в розслідуванні або судо­вому розгляді яких брали або беруть участь особи, що мають право на забезпечення безпеки. Такі рішення також можуть приймати органи /підрозділи), які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, ВІД­НОСНО осіб, які брали участь або сприяли виявленню, попередженню, припиненню і розкриттю злочинів. Що ж стосується забезпечення безпеки працівників суду та правоохоронних органів, то таке рішення приймає відповідний керівник того органу, де працюють ці особи (ст. 14 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохо­ронних органів»).

Здійснення заходів безпеки покладається на органи служби безпе­ки або внутрішніх справ, у складі структур яких з цією метою створю­ються спеціальні підрозділи. Заходи безпеки щодо військовослужбов­ців здійснюються також командирами військових частин, а відносно осіб, що знаходяться в установах кримінально-виконавчої системи здійснюються органами і установами виконання покарань. Щодо пра­цівників органів охорони державного кордону забезпечення безпеки покладається на органи охорони державного кордону України, а щодо співробітників розвідувальних органів України та їх близьких роди­чів — на відповідні розвідувальні органи України.

Закон закріпив права і обов'язки органів, що забезпечують безпе­ку. Орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки має право:

а) витребувати необхідні матеріали і отримувати пояснення без проведення слідчих дій з приводу заяв і повідомлень про загрозу без­пеці осіб, відносно яких вирішується питання про застосування захо­дів безпеки;

б) вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, застосу­вання додаткових заходів;

в) відміняти здійснювані заходи частково або повністю.

До прав органів, які здійснюють заходи безпеки, відноситься:

а) право визначати заходи безпеки, способи і методи їх реалізації, а у разі потреби доповнювати або замінювати ці заходи;

б) право вимагати від осіб, взятих під захист, дотримання умов здійснення заходів безпеки, а також виконання законних розпоря­джень, пов'язаних із застосуванням цих заходів;

в) звертатися до органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, у провадження яких знаходиться кримінальна справа, з клопотанням про прийняття рішення про застосування заходів безпеки при прова­дженні процесуальних дій або про скасування здійснюваних заходів.

У ч. З ст. 6 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві» закріплені обов'язки ор­ганів, що забезпечують безпеку:

— негайно реагувати на кожний випадок протиправних дій віднос­но осіб, що знаходяться під захистом, вчинених у зв'язку із сприян­ням судочинства;

4. забезпечувати захист життя, здоров'я, житла і майна відповіде до характеру загрози;

5. своєчасно повідомляти осіб, взятих під захист, про зміну або скасування заходів безпеки відносно них.

Суворе виконання даних обов'язків гарантується низкою кримі­нально-правових санкцій, що настають у разі їх невиконання або не­належного або невчасного виконання. Це ст. 380 Кримінального ко­дексу України — незастосування заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист, і ст. 381 Кримінального кодексу України — розголошування відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист.

Рішення про застосування заходів безпеки або про відмову в цьому формується відповідними органами у вигляді мотивованої постанови або ухвали і передається для виконання органу, на який покладено за­стосування заходів безпеки. Ця ухвала або постанова є обов'язковою для виконання вказаними органами. У разі наявності в заяві або по­відомленні про загрозу безпеки особи відомостей про злочин орган ді­знання, слідчий, прокурор, суд у порядку, передбаченому ст. 94, 98 і 99 КПК, приймає рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи або передачу заяви або повідомлення за належ­ністю. Про прийняте рішення терміново у письмовій формі повідом­ляється заявник.

Отримавши таке повідомлення, зацікавлені особи можуть у разі незгоди з ним оскаржити його відповідному прокуророві, до місцево­го суду за місцем розслідування справи або вищестоящим посадовим особам.

Орган, якому доручено здійснення заходів безпеки, встановлює пе­релік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись конкрет­ними обставинами справи і необхідністю усунення існуючої небезпе­ки. Про заходи безпеки, умови їх здійснення і правила користування майном і документами, виданими з метою забезпечення безпеки, ін­формується особа, взята під захист. Про застосовані заходи безпеки і про їх результати орган, що здійснює заходи безпеки, інформує орган дізнання, слідчого, прокурора, суд, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, а у разі усунення загрози подає відповідному ор­гану за місцем перебування особи, взятої під захист, клопотання про скасування заходів безпеки.

Орган, що здійснює заходи безпеки, і особу, взяту під захист, мо­жуть укласти договір про умови застосування цих заходів і відпові­дальність сторін.

Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві» встановлені наступні заходи забезпе­чення безпеки: 1) особиста охорона, охорона житла і майна; 2) видача спеціальних засобів індивідуального захисту або сповіщення про небез­пеку; 3) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних і інших переговорів, візуальне спостереження; 4) заміна документів і зміна зовнішності; 5) зміна місця роботи або навчання; в) переселення в інше місце проживання; 7) поміщення до дошкільної виховної установи або установу органів соціального захисту населення; 8) забезпечення конфіденційності відомостей про особу; 9) закрите судове засідання. Окрім цих заходів, з урахуванням характеру і сту­пеня небезпеки життя, здоров'ю, житлу або майну особи, взятої під захист, відповідні органи мають право ухвалити рішення про застосу­вання і інших заходів безпеки.

Для забезпечення безпеки військовослужбовців застосовуються:

1. особиста охорона, охорона житла і майна (здійснюється з ураху­ванням перебування особи на військовій службі); 2) відрядження військовослужбовця в іншу військову частину або військову устано­ву; 3) переведення на нове місце служби (ст. 18 Закону).

Безпека осіб, які знаходяться в місцях позбавлення волі або в міс­цях із спеціальним режимом утримання, забезпечується такими заходами безпеки, як: 1) особиста охорона, охорона житла і майна;

2. заміна документів і зміна зовнішності; 3) забезпечення конфіден­ційності відомостей про особу; 4) закрите судове засідання (з винятка­ми і особливостями, обумовленими режимом утримання). Додаткови­ми заходами забезпечення безпеки таких осіб є: 1) переведення в інше місце позбавлення волі або в інше місце із спеціальним режимом утри­мання; 2) окреме тримання (ст. 19 Закону «Про забезпечення безпеки осіб, що беруть участь в кримінальному судочинстві»).

Відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову ді­яльність» (ч.ч.14, 15 ст.9) з метою захисту життя, здоров'я, житла і майна осіб, що беруть участь у кримінальному процесі, і за наявності законних на те підстав можуть проводитися оперативно-розшукові за­ходи, пов'язані з тимчасовим обмеженням прав людини (наприклад, візуальне спостереження в суспільних місцях із застосуванням фото-, кино- і відеозйомки, оптичних і радіоприладів, інших технічних засо­бів — п. 11 ст.8).

Схожі спеціальні заходи захисту передбачені й для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких ро­дичів, недоторканності житла, а також збереження їх майна з деяки­ми відмінностями, а саме:

а) особиста охорона, охорона житла і майна;

б) видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку;

в) встановлення телефону за місцем проживання;

г) використання технічних засобів контролю і прослуховування те­лефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

д) тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку;

е) забезпечення конфіденційності даних про об'єкти захисту;

є) переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання (ст. 5 Закону України «Про державний захист працівників суду і пра­воохоронних органів»).

У разі відмови особи, яка бере участь в кримінальному процесі, від захисту заходи забезпечення безпеки, передбачені статтями 9, 11-16 Закону «Про забезпеченні безпеки осіб, які беруть участь в криміналь­ному судочинстві», не здійснюються.

У такій ситуації за наявності загрози настання тяжких наслідків з санкції прокурора або за ухвалою суду відносно цих осіб можуть застосовуватися заходи особистої охорони, охорони житла і майна, використання технічних засобів контролю і прослуховування теле­фонних і інших переговорів. Про застосування таких заходів, а також про право їх оскарження повідомляється особа, яка відмовилася від захисту (ст. 17 Закону «Про забезпечення безпеки...»).

Застосування заходів безпеки відносно учасників процесу носить тимчасовий характер і колись повинні бути скасовані. Для того, щоб рішення про скасування вказаних заходів приймалися цілком обґрун­товано, закон також встановлює для цього як підстави, так і відповід­ні приводи.

Частина 1 ст. 21 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» відносить до вказа­них підстав:

а) закінчення терміну застосування обраного заходу безпеки;

б) усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, взятих під захист;

в) систематичне невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, що забезпечують безпеку, якщо ця особа письмово була попереджена про можливість такого скасування.

Відповідно до частини 2 ст. 21 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» приво­дами для скасування заходів забезпечення безпеки учасників кримі­нального процесу, членів їх сімей і близьких родичів є:

а) заява учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або близького родича, відносно якого були застосовані заходи безпеки;

б) отримання достовірної інформації про усунення загрози життю, здоров'ю, житлу, майну вказаних осіб.

За наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки органом дізнання, слідчим, прокурором, судом (суддею) виноситься мотивована постанова чи ухвала про їх скасування.

Рішення про скасування заходів безпеки письмово протягом доби доводиться до відома особи, щодо якої були застосовані ці заходи. В свою чергу вони можуть оскаржити її до відповідного прокурора або місцево­го суду за місцем розслідування справи.