5.5.7. Потерпілий у кримінальному судочинстві, його права і обов'язки на різних стадіях процесу

Злочини завжди завдають шкоди інтересам держави, законним ін­тересам і правам громадян. Кримінально-процесуальний закон надає можливість особам, що потерпіли від злочину, брати активну участь у процесі як повноправним суб'єктам кримінально-процесуальної ді­яльності. Закон стає на захист порушених злочином прав цих осіб. Проте, згідно зі ст. 49 КПК процесуальний статус потерпілого нада­ється тільки фізичним особам. Питання про можливість визнання юридичної особи потерпілою від злочину в юридичній літературі вирі­шується неоднозначно і залишається поки що дискусійним. Юридич­ні особи у разі спричинення їм відповідної шкоди можуть виступати в кримінальному процесі як цивільні позивачі.

Фактичною підставою для надання особі статусу потерпілого є факт заподіяння особі моральної, фізичної або майнової шкоди. Цей факт слід розглядати, насамперед, як певний юридичний факт, з наявністю якого норма права пов'язує настання якихось правових наслідків. З моменту його встановлення відповідна особа, яка веде провадження у справі, має винести постанову (ухвалу) про визнання особи потерпілою. Причому, це не залежить від волевиявлення осо­би, якій заподіяна відповідна шкода. Особа визнається потерпілим як за власною ініціативою, так і за ініціативою особи, яка провадить ді­знання, слідчого, судді або суду.

За змістом кримінально-процесуального законодавства України потерпілим визнається особа незалежно від її осудності, працездат­ності, віку, а також громадянства. У необхідних випадках до участі у справі залучаються законні представники. Так, суд у справах, по яких потерпілим визнаний неповнолітній або недієздатний, повинен забез­печити участь його законного представника. Згоди неповнолітнього або недієздатного потерпілого на участь у справі його законного пред­ставника не вимагається. В зв'язку з цим суддя при підготовці справи до судового розгляду вирішує питання про визнання особи законним представником потерпілого. Послідовному захисту прав і інтересів такого потерпілого сприятиме залучення до участі у справі законного представника і на досудових стадіях процесу.

У постанові чи ухвалі про визнання потерпілим необхідно зазна­чати, яку саме шкоду заподіяно, характер заподіяної шкоди та в чому конкретно вона виявилась. Під фізичною шкодою розуміється запо­діяння тілесних ушкоджень, нанесенні побоїв, заподіянні будь-якої шкоди здоров'ю людини. Суттєвою рисою фізичної шкоди є те, що вона заподіюється життю, здоров'ю — найважливішим благам люди­ни і практично не може бути відшкодованою. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фі­зичній особі злочинним посяганням. Майнова шкода — це шкода, за­вдана майновим правам і інтересам фізичних осіб. Як правило, вона пов'язана із втратою чи пошкодженням власності, матеріальними ви­тратами, які настали внаслідок злочину.

У разі фактичного заподіяння моральної, фізичної, майнової шко­ди особі визнання її потерпілим повинне проводитися також у спра­вах про готування до злочину (ст. 14 КК) або замах на його вчинення (ст. 15 КК).

Не можуть бути визнані потерпілими особи, які постраждали від злочину, вчиненого ними ж, але суди повинні визнавати особу потер­пілим у випадках, коли вчинений відносно неї злочин спровокований її діями. При цьому неправомірність поведінки потерпілого може бути врахована при кваліфікації дій підсудного або призначенні йому по­карання (п. З постанови Пленуму ВСУ від 2 червня 2004 року № 13 " Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочину").

Рішення про визнання особи потерпілим має бути прийнято одразу після встановлення достатніх даних про заподіяння особі певної шко­ди від злочину. Якщо заподіяння шкоди є очевидним на момент по­рушення кримінальної справи, то після винесення постанови про по­рушення кримінальної справи слід винести постанову про визнання особи потерпілим.

Будь-яке затягування у прийнятті рішення про визнання особи потерпілим до моменту закінчення досудового розслідування непри­пустимо. Це є не тільки порушенням прав жертви злочину відповідно до Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою від 29.11.1985 р., але також позначається на до­триманні принципу всебічності, повноти, об'єктивності дослідження обставин справи.

Невизнання особи, яка понесла моральну, фізичну або майнову шкоду від злочину або несвоєчасне визнання потерпілим, а також якщо потерпілому не буде забезпечена реалізація наданих йому законом прав або за наявності інших істотних порушень вимог кримінально- процесуального закону, без усунення яких справа не може бути при­значена до судового розгляду, тягне за собою повернення справи на до­даткове розслідування із стадії попереднього розгляду справи суддею (ч. 1ст. 246 КПК).

При попередньому розгляді справи суддя відповідно до ст. 237 КПК повинен з'ясувати, чи всі особи, яким злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, визнані потерпілими. Якщо хтось із цих осіб не низинний потерпілим на стадії дізнання і досудового слідства, ;іа наявності відповідного клопотання суддя своєю постановою має ви­знати таку особу потерпілим, повідомити її про це та надати можли­вість ознайомитися з матеріалами справи. Таке ж рішення він поста­новлю» і тоді, коли е необхідність замінити особу, яка необгрунтовано була визнана потерпілим, представником потерпілого, цивільним по- зивачем, на належну (п. 4 постанови Пленуму ВСУ від 2 червня 2004 року №13).

У справах про злочини, в результаті яких настала смерть потерпі­лого, права, передбачені ст.49 КПК, мають його близькі родичі. Про визнання відповідного близького родича потерпілим виноситься по­станова (ухвала). Відповідно до п. 11 ст.32 КПК близькими родичами є батьки, подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід, бабця, внуки. Інші особи не можуть бути визнаними потерпілими в таких справах.

Зазвичай правами потерпілого наділяється один з близьких родичів загиблого від злочину. Якщо ж надання прав потерпілого вимагають декілька осіб з числа близьких родичів особи, загиблого в результаті злочину, то всі вони можуть бути визнані потерпілими (п. б постанови Пленуму ВСУ від 2 липня 2004 р. № 13).

Потерпілий у процесі провадження по справі має наступні права: право мати представника своїх інтересів, давати показання у справі, подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріа­лами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, — після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді (у т.ч. брати участь у судових дебатах); заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови судці, а за наявності від­повідних підстав — на забезпечення безпеки, а також у випадках, ви­значених КПК, потерпілий має право під час судового розгляду осо­бисто або через свого представника підтримувати обвинувачення.

Крім того, потерпілий має право на відшкодування йому витрат по явці за викликом в органи дізнання, досудового слідства, прокурату­ри і суду та інші права, передбачені статтями 52-1, 87, 87-1, 88, 267, 348, 384 КПК.

Якщо злочином заподіяна майнова шкода фізичній особі, то відпо­відна посадова особа повинна роз'яснити їй право заявити вимоги про відшкодування збитків відповідно до ст. 28 КПК і при пред'явленні такої вимоги дана особа визнається також і цивільним позивачем.

КПК встановлює деякі особливості процесуального статусу потер­пілого при провадженні у справах приватного та при ватно-публічного обвинувачення. У справах приватного обвинувачення вони полягають у наступному.

По-перше, дані справи можуть бути порушені тільки за скаргою потерпілого (за винятком випадків, передбачених ч. З ст. 27 КПК). Поняття «потерпілий» в статті 27 КПК використовується в широко­му сенсі і під ним розуміється будь-яка фізична особа, якій суспільно- небезпечним діянням, у зв'язку з яким подається дана скарга, заподі­яна фізична, моральна або майнова шкода, незалежно від наявності будь-якого процесуального рішення про визнання його потерпілим у кримінальній справі).

По-друге, дані справи можуть бути порушені тільки судом, тоб­то суддею місцевого суду, в який звернувся потерпілий зі скаргою, або в який поступила скарга потерпілого, передана за належністю

(ч. 2 ст. 97 КПК) від органу дізнання, слідчого, прокурора. У разі надходження скарги до суду з органів дізнання, прокуратури суддя зобов'язаний викликати потерпілого і з'ясувати, чи підтримує він своє прохання про притягання особи до кримінальної відповідальнос­ті, і інші обставини, що мають значення для прийняття правильного рішення (п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 2 липня 2004 р.).

По-третє, у даних справах обвинувачення підтримує потерпілий самостійно або через свого представника.

І, останнє, дані справи підлягають закриттю у разі примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним. Примирення можливе тільки до видалення суду в нарадчу кімнату для винесення вироку.

Єдиною особливістю процесуального положення потерпілого у справах приватно-публічного обвинувачення є те, що йому належить право ініціювати порушення такої кримінальної справи шляхом по­дання скарги, без якої таке порушення неможливе (за винятком ви­падків, передбачених ч. З ст. 27 КПК). Але слід відзначити, що такі справи не підлягають закриттю за примиренням потерпілого з обви­нуваченим, підсудним.

Забезпечення прав потерпілого здійснюється покладанням на слід­чого, суд обов'язку повідомляти потерпілого про прийняті рішення, роз'яснювати, права потерпілого, не допускати порушень його прав. Крім того, обов'язок суду, прокурора, слідчого і особи, що проводить дізнання, роз'яснювати потерпілому його права і забезпечувати мож­ливість здійснення цих прав прямо закріплено у ст. 53 КПК.

Крім прав процесуальний статус потерпілого містить і певні обо­в'язки: з'являтися за викликом особи, яка проводить дізнання, слідчо­го, прокурора, суду; надавати правдиві свідчення, оскільки ст. 49 КПК говорить про право потерпілого надавати свідчення, а Кримінальний кодекс передбачає відповідальність за надання завідомо неправдивих свідчень; виконувати постанови слідчого, винесені відповідно до за­кону у кримінальній справі, яка знаходиться у нього в провадженні; виконувати розпорядження головуючого судді; дотримувати порядок у судовому засіданні.