6. Поняття і особливості кредитування виробників сільськогосподарської продукції.

Під креди­том слід розуміти позичковий капітал банку в грошовій фор­мі, що надається позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, оплатносгі та цільового використання. Суб'єкл кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування вважається кредитором. Суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, оплатності, строковос­ті вважається позичальником. Ним може бути сільськогоспо­дарське підприємство, акціонерне товариство, селянське (фермерське) господарство як суб'єкти банківсько-кредитних правовідносин.

У процесі цих відносин провадяться кредитні операції, тобто реалізовується договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, від­повідним відображенням у балансах кредитора і позичальни­ка. Необхідною умовою виникнення між ними взаємин є кредитоспроможність позичальника, під якою розуміють його здатність повернути отримані кредити і виконати інші умови кредитного договору.

Кожний позичальник може скористатися різними видами кредитів. За строками користування кредити поділяються на: а) короткострокові — до року; б) середньострокові — до 3 ро­ків; в) довгострокові — понад 3 роки. Строк кредиту, а також відсотки за його використання (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту за його використання.

Короткострокові кредити, як правило, можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що вини­кають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забез­печених надходженням коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити можуть надаватися на оплату нового об­ладнання, на поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити надаються для формування основних фондів.

Цим Положенням визначено основні об'єкти кредитуван­ня. Ними можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво та ін. За сучасних скрутних економічних умов першорядним об'єктом короткострокового кредитуван­ня є одержання коштів для придбання пального, отрутохімі­катів, ремонту сільськогосподарської техніки. Довгострокові кредити головним чином потрібні на придбання комбайнів для збирання зернових, цукрових буряків, картоплі, для виро­щування молодняка племінної худоби, на оновлення фрукто­вих садів і винограду, а також на ремонт тваринницьких при­міщень, покриття інших виробничо-господарських витрат.

4. В останні роки фінансово-економічна діяльність сільсь­когосподарських товаровиробників характеризується вико­ристанням лізингових правовідносин. Вони становлять собою певну форму фінансування капіталовкладень з метою при­дбання сільськогосподарської техніки (комбайнів, тракторів та ін.), обладнання та устаткування, товарів довгострокового використання та наступного надання цих товарів в оренду (на прокат) безпосередньо виробнику сільськогосподарської про­дукції. Термін "лізинг" означає відносини між виробником зазначеної продукції, власником коштів і підприємством-споживачем як виробником сільськогосподарської продукції, тобто лізинг — це передача майна в оренду на відповідний строк. Лізингові правовідносини пов'язані із широким про­никненням банків на ринок лізингових послуг. Оскільки лі­зинг є капіталообсяговим видом підприємницької діяльності, а банки є основними держателями грошових ресурсів, то найбільшу частину серед несільськогосподарських товаро-виробників-учасників цих відносин становлять банки.

Досвід зарубіжних країн свідчить, що лізинг найбільшого застосування набув у галузях із швидко змінюваною техноло­гією. У лізингових правовідносинах розрізняються різностро-кові операції: короткострокова оренда (рейтинг) — на строк від одного дня до одного року; середньострокова оренда (хайринг) — на строк від одного року до трьох років; довго­строкова оренда (лізинг) — від 3 до 20 років і більше.

Основоположною властивістю застосування лізингу у за­рубіжній практиці є його фінансова сутність. Лізингодавець надає користувачеві майна (орендарю) відповідну фінансову послугу, тобто він придбає майно у власність за повну вар­тість і за рахунок періодичних внесків відшкодовує цю вар­тість. За цих умов лізинг розглядається як одна із форм кре­дитування, що використовується для придбання машин і об­ладнання у тимчасове користування.

Правова норма щодо лізингу вперше у законодавстві України наведена в Законі "Про банки і банківську діяль­ність", прийнятому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. У п. 9 ст. З цього Закону зазначено, що серед здійсню­ваних банком операцій є право банку придбавати за власні кошті засоби виробництва для передачі їх в оренду (лізинг).

Виходячи із зростаючої значущості лізингових фінансово-економічних операцій для народного господарства, Верховна Рада України 16 грудня 1997 р. прийняла Закон "Про лізинг". Цей Закон визначає поняття лізингу, а також загальні правові та економічні засади його здійснення. Згідно зі ст. Закону

Названим законом визначено коло суб'єктів лізингових правовідносин. Ними є: лізингодавець — це суб'єкт підприєм­ницької діяльності, в тому числі банківська або небанківська фінансова установа, яка передає в користування об'єкти лі­зингу за договором лізингу; лізингоодержувач — це суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; продавець лізингового майна — це суб'єкт підприємницької діяльності, який виго­товляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу. Суб'єктом лізингових правовідносин може бути кожне окремо взяте сільськогоспо­дарське підприємство як товаровиробник-підприємець.

За умов ринкових економічних відносин кожний сільськ­господарський товаровиробник бере участь у зовнішніх фі­нансових правовідносинах, без чого є неможливою його внутрішньогосподарська фінансова діяльність. Такою є діяль­ність, пов'язана з процедурою інвестування сільськогоспо­дарського виробництва, порядком одержання, витрачання і розрахунками за інвестиції та кредити. За своєю економіко-правовою природою зовнішніми є відносини з приводу спла­ти кожним сільськогосподарським підприємцем-товарови-робником податків і зборів (обов'язкових платежів) до загаль­нодержавного і місцевого бюджетів. Зовнішніми є також фінансові правомочності щодо страхування майна сільсько­господарських підприємств і селянських (фермерських) гос­подарств. Зокрема, згідно зі ст. 23 Закону "Про сільськогос­подарську кооперацію" кооператив може застрахувати своє майно і майнові права. Страхування здійснюється добровіль­но за рішенням загальних зборів кооперативу. Подібну фі­нансову правомочність має сільськогосподарське підприєм­ство. Зокрема, п. З ст. 17 Закону "Про сільськогосподарське підприємство" передбачає його право самостійно вибирати страхову організацію для страхування свого майна. Названи­ми законами визначено фінансово-кредитну правомочність сільськогосподарського товаровиробника (п. 2 ст. 17). Це його право визначено також статутом кожного сільськогоспо­дарського підприємства і акціонерного товариства.